Цивільне право як галузь права. Предмет і метод правового регулювання

Цивільне право – це сукупність встановлених державою правових норм, що регулюють майнові та пов’язані з ними особисті немайнові відносини.

Предметом правового регулювання цивільного права є майнові та пов’язані з ними особисті немайнові відносини.

Майнові відносини складають основну сферу регулювання цивільного права. Вони виникають в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ з приводу володіння, користування і розпорядження майном. Характерною їх ознакою є те, що вони матеріальні, об’єктивні, основуються на рівності їх учасників, є самостійними вольовими відносинами і їх учасники відокремлені один від одного майново. Вони незалежні і виступають один до одного як сторонні особи. За змістом майнові відносини слід розуміти як знаходження майна у певної особи і перехід цих майнових благ від однієї особи до іншої.

Для особистих немайнових відносин характерні такі ознаки:

· Вони позбавлені економічного змісту.

· Предметом особистих немайнових відносин є нематеріальні блага (ім’я, честь, гідність, авторство, право на життя, охорону здоров’я, на сім’ю, безпечне довкілля, на свободу і особисту недоторканість тощо; для юридичних осіб – недоторканість ділової репутації, таємниця кореспонденції, право на найменування, товарний знак тощо).

· Вони виникають з приводу таких нематеріальних благ, котрі невід’ємні від особи.

Особисті немайнові відносини, які регулюються цивільним правом, тісно пов’язані з особою суб’єкта і їх можна поділити на дві групи:

· Особисті немайнові права на нематеріальні блага, які породжують можливість одержання грошової винагороди чи іншого матеріального блага. Такими є права на результати інтелектуальної діяльності (авторське право, право на винаходи, промислові зразки, торгівельну марку, комерційне найменування тощо). При цьому самі результати інтелектуальної творчості можуть бути будь-якої матеріальної форми, яка їх перетворює на товар (винахід, опублікований роман тощо).

· Особисті немайнові права на нематеріальні блага, які не породжують у їх носія права на грошову винагороду чи інше матеріальне благо. До них належать право на честь, гідність, ділову репутацію, право на життя і здоров’я, на особисту та сімейну таємницю тощо.

Цивільному праву притаманний диспозитивний метод правового регулювання. Особливість його полягає в тому, що:

· Норми цивільного права виходять від рівності правового положення сторін, їх не підпорядкованості. Це означає, що жоден із суб’єктів цивільного права не може визначати з власної ініціативи поведінку іншого суб’єкта, на відміну від інших галузей публічного права (адміністративного, фінансового тощо).

· Виникнення цивільно-правових відносин базується на волевиявленні сторін. Тобто, суб’єкти цивільного права є самостійними і право відношення між ними може виникнути тільки в тому разі, якщо між ними є домовленість (договір) про це.

· Цивільне право надає учасникам правовідносин право і можливість самим встановлювати взаємні права і обов’язки.

· Існує особливий порядок захисту цивільних прав і вирішення цивільно-правових спорів, який здійснюється судами загальної юрисдикції або третейськими судами.

Загальними принципами цивільного законодавства є:

· Неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини.

· Неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом.

· Свобода договору.

· Свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом;

· Судовий захист цивільного права та інтересу.

· Справедливість, добросовісність та розумність.

Цивільне право, як і будь-яка інша самостійна галузь права, має свою організаційно-технічну структурну побудову. Основними складовими елементами її є правові норми, які, в свою чергу, об’єднуються у певну споріднену категорію цивільно-правових відносин – цивільно-правові інститути (наприклад, інститут права власності, цивільно-правового договору, позовної давності тощо). При цьому серед інститутів цивільного права є такі, що містять норми, які застосовуються при регулюванні усіх цивільно-правових відносин. Вони утворюють Загальну частину цивільного права (це норми про: основні положення; суб’єктів та об’єкти цивільних прав; правочини; представництво і довіреність; строки і терміни у цивільному праві та позовна давність).

Інші ж, які регулюють безпосередньо конкретні майнові та особисті немайнові відносини, утворюють Особливу (спеціальну) частину цивільного права. До них належать норми про: особисті немайнові права; речове право; право інтелектуальної власності; зобов’язальне право; спадкове право.

Цивільне законодавство – це система нормативних актів, які містять цивільно-правові норми. Найважливішими нормативними актами є закони. Вони поділяються на основні (конституційні) та звичайні. До основних законів належить Конституція України, яка має найвищу юридичну силу. Усі закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та мають їй відповідати. Після Конституції України вищу юридичну силу мають закони. Один з найважливіших законів України – Цивільний кодекс України, який набрав чинності з 1 січня 2004 року і складається з шести Книг. Крім цього, цивільні відносини можуть регулюватися актами Президента України, постановами Кабінету Міністрів України, актами інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим. При цьому, цивільні відносини регулюються однаково на всій території України.