Ринковий попит та його чинники. Закон попиту.

Попит – це платоспроможні потреби людей, тобто це кількість благ, яку покупці бажають і можуть купити на ринку за певну ціну за певний проміжок часу. Розрізняють індивідуальний та ринковий попит. Перший характеризує попит з позиції одного споживача. Другий є сукупністю попитів усіх споживачів за різних можливих цін. Закон попиту говорить про існування оберненої залежності між ціною і величиною попиту на товар.

Графічно попит відображається за допомогою кривої попиту, що показує кількість товарів чи послуг, що бажають придбати покупці за різних рівнів цін.

Рух по кривій попиту (рис. 1) характеризуватиме зміну величини попиту, що відбувається під впливом цінового чинника (ціни товару чи послуги). Переміщення самої кривої (вправо або вліво) характеризуватиме зміну попиту (збільшення або зменшення), що відбувається внаслідок дії нецінових чинників попиту, якими є: 1) грошові доходи споживачів; 2) кількість споживачів на ринку; 3) ціни на товари-замінники; 4) смаки та уподобання споживачів; 5) очікування споживачів щодо зміни ціни на товар та ін.

Рис. 1. Крива попиту.

4. Ринкова пропозиція та її фактори. Закон пропозиції.

Пропозиція – це кількість благ, яку виробники бажають і можуть виробити та доставити на ринок з метою продажу за певну ціну за певний проміжок часу. Розрізняють індивідуальну та ринкову пропозицію. Перша характеризує пропозицію з боку одного виробника. Друга є сукупністю пропозицій усіх виробників за різних можливих цін. Закон пропозиціїговорить про існування прямої залежності між ціною і величиною пропозиції товару.

Графічно пропозиція відображається за допомогою кривої пропозиції, що показує кількість товарів чи послуг, що бажають реалізувати продавці за різних рівнів цін.

Рис. 2. Крива пропозиції.

Рух по кривій пропозиції (рис. 2) характеризуватиме зміну величини пропозиції, що відбувається під впливом цінового чинника (ціни товару чи послуги). Переміщення самої кривої (вправо або вліво) характеризуватиме зміну пропозиції (збільшення або зменшення), що відбувається внаслідок дії нецінових факторів пропозиції, якими є: 1) ціни на ресурси; 2) технологія та організація виробництва; 3) податки та субсидії; 4) кількість продавців на ринку; 5) очікування продавців щодо зміни ціни на товар та ін.

5. Ринкова рівновага.

Ринкова рівновага характеризує ситуацію на ринку, коли попит дорівнює пропозиції. Рівноважний стан ринку означає повну відповідність інтересів покупців і продавців.

Графічно ринкову рівновагу можна визначити у точці перетину кривих попиту і пропозиції.

Рис. 3. Ринкова рівновага.

Проекція з точки ринкової рівноваги на вертикальну вісь дозволить визначити рівноважну ціну, а проекція на горизонтальну вісь – рівноважний обсяг виробництва. Рівноважна ціна – це ціна на конкурентному ринку, за якої немає ані дефіциту, ані надлишку товарів, а також яка не виявляє тенденції до зростання чи зниження. Рівноважний обсяг виробництва на конкурентному ринку має місце тоді, коли кількість продукції, яку бажають придбати покупці дорівнює кількості продукції, що прагнуть реалізувати продавці.

За умови перебування ринку в нерівноважному стані, можливі утворення дефіциту або надлишку товарів. Якщо ринковий попит перевищуватиме ринкову пропозицію, то виникатиме дефіцит товарів, який буде спостерігатися за будь-якої ціни, що є нижчою від рівноважної. І навпаки, якщо ринкова пропозиція перевищуватиме ринковий попит, то виникатиме надлишок товарів, який буде спостерігатися за будь-якої ціни, що є вищою за рівноважну.

Тема 9

РИНКОВА ІНФРАСТРУКТУРА. ВИДИ РИНКІВ

План

1. Ринкова інфраструктура.

2. Кредитний ринок та банківська система.

3. Ринок цінних паперів та фондова біржа.

1. Ринкова інфраструктура.

Ринкова інфраструктура – це система підприємств і організацій, які забезпечують рух товарів, послуг, грошей, цінних паперів, робочої сили. Елементи ринкової інфраструктури групуються у три основні блоки: 1) організаційно-технічна інфраструктура (товарні біржі та аукціони, торговельні дома, брокерські та холдингові компанії тощо); 2) фінансово-кредитна інфраструктура (банки, фондові і валютні біржі, страхові та інвестиційні компанії); 3) організаційно-дослідна інфраструктура (наукові інститути, що вивчають ринкові проблеми, інформаційно-консультативні фірми, аудиторські компанії, спеціальні навчальні заклади).

Ринкова інфраструктура через свої елементи виконує такі функції: 1) здійснює правове та економічне консультування підприємців і захист їх інтересів у державних і приватних структурах; 2) забезпечує фінансову підтримку, кредитування, включаючи лізинг, аудит, страхування; 3) сприяє матеріально-технічному забезпеченню і реалізації продукції підприємств; 4) створює необхідні умови для ділових контактів підприємців; 5) здійснює маркетингове, інформаційне та рекламне обслуговування тощо.

Розрізняють такі види ринків: – ринок праці, де об‘єктом є робоча сила; – ринок засобів виробництва, де об‘єктом є засоби праці і предмети праці; – ринок предметів споживання, де об‘єктом є товари і послуги; – ринок нерухомості, де об‘єктом є нерухоме майно; – ринок інтелектуальної власності, де об‘єктом є такі права інтелектуальної власності, як патенти, ліцензії, проекти, ноу-хау, програмне забезпечення; – фінансовий ринок, де об‘єктами є фінансові ресурси. Існує багато критеріїв класифікації фінансового ринку, за якими здійснюють його поділ на окремі сегменти. Найбільш поширеною є класифікація фінансового ринку за способом оформлення угод, згідно якої виділяють кредитний ринок і ринок цінних паперів.

2. Кредитний ринок та банківська система.

Кредитний ринок є сегментом фінансового ринку, основним об‘єктом кредитного ринку є кредитні ресурси. Кредит – це позичка в грошовій або товарній формі, що надається на умовах повернення зі сплатою процента і характеризує відносини між кредитором і позичальником. У процесі кредитування відбувається рух тимчасово вільних коштів до господарських суб‘єктів, які їх потребують.

Основними принципами кредитних відносин є: 1) принцип повернення (сума кредиту повинна бути обов‘язково повернена); 2) строковість (кредит надається на визначений наперед термін); 3) матеріальне забезпечення (кредит повинен мати матеріальне забезпечення, що перейде у власність кредитора у разі неповернення кредиту позичальником); 4) принцип платності (кредитор повинен отримати плату за наданий кредит, що існує у формі позичкового процента, рівень якого залежить від розміру позики, її строку, забезпечення і ступеня кредитного ризику).

Кредит існує у таких формах:

· комерційний – надається господарськими партнерами;

· банківський – надається банками та іншими фінансово-кредитними установами, які мають ліцензію, різним господарським суб‘єктам у формі грошових позик;

· державний – сукупність кредитних відносин, де одним із суб‘єктів є держава, а кредитором або позичальником юридичні чи фізичні особи;

· міжнародний – здійснюється між державами в грошовій або товарній формі.

Серед усіх форм кредиту центральне місце посідає банківський кредит. Банк – це фінансова установа, що зосереджує тимчасово вільні кошти (грошові вклади), надає їх у строкове користування у формі кредитів (позик), виступає посередником у взаємних платежах і розрахунках між підприємствами, установами або окремими особами, регулює грошовий обіг в країні, включаючи емісію (випуск) нових грошей.

Усі банки як фінансові установи організаційно і функціонально упорядковані в банківську систему – сукупність різних видів національних банків і кредитних установ, що діють у межах грошово-кредитного механізму. В Україні функціонує дворівнева банківська система, перший рівень якої утворює центральний банк – НБУ, а другий – комерційні банки. Кожен елемент банківської системи відіграє важливу роль у життєзабезпеченні ринку. Основне призначення банків – посередництво в переміщенні грошових засобів від кредиторів до позичальників, тобто від продавців до покупців кредитних ресурсів.

Метою діяльності комерційних банків є одержання прибутку, основу якого складає різниця між процентами за кредитними і депозитними операціями. Основними функціями комерційних банків є: – посередництво в кредиті; – стимулювання нагромаджень господарськими суб‘єктам; – посередництво в платежах і забезпечення розрахунково-платіжного механізму та ін. У своїй діяльності комерційні банки спираються на такі принципи: – робота в межах реальних ресурсів; – повна економічна самостійність і відповідальність; – взаємодія з клієнтами на ринкових засадах; – регулювання діяльності економічними методами і в межах закону.

3. Ринок цінних паперів та фондова біржа.

Ринок цінних паперів являє собою сегмент фінансового ринку, де здійснюється емісія та купівля-продаж цінних паперів. Цінні папери – це грошові документи, що засвідчують право власності або відносини позики, визначають взаємини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передавати грошові та інші права, що випливають з цих документів, іншим особам.

Закон України «Про цінні папери і фондову біржу» передбачає функціонування наступних цінних паперів: акції, облігації, казначейські зобов‘язання, ощадні сертифікати, векселі.

Акція – ЦП без визначеного строку обігу, що засвідчує часткову участь його власника у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає власникові право на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна у разі ліквідації АТ. Акції можуть бути іменними чи на пред‘явника, привілейованими чи простими.

Іменна акція містить ім‘я її власника, тобто тільки та особа, ім‘я якої вказано в акції, вважається акціонером товариства і користується правами акціонера. В акції на пред‘явника не вказано ім‘я її власника, акціонером вважається той, хто в цей момент володіє нею. Привілейовані акції дають власникові переважне право на одержання дивідендів, а також на пріоритетну участь у розподілі майна АТ в разі його ліквідації.

Облігація – цінний папір, що засвідчує внесення його власником певних коштів і підтверджує зобов‘язання емітента відшкодувати власникові номінальну вартість цього ЦП в передбачений у ньому термін із виплатою фіксованого процента. Облігації випускають з метою залучення коштів, вони є формою кредитування емітентів особами, котрі придбали облігації.

Казначейські зобов‘язання – це вид цінних паперів на пред‘явника, що розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фіксованого доходу. Випускає (емітує) та погашає казначейські зобов‘язання центральний банк за дорученням державного казначейства та міністерства фінансів.

Ощадний сертифікат – це письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право власника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту і процентів за ним. Ощадні сертифікати бувають строкові та до запитання, іменними та на пред‘явника.

Вексель – цінний папір, що засвідчує безумовне грошове зобов‘язання боржника (векселедавця) сплатити у певний термін зазначену суму грошей власникові векселя (векселетримачеві).

Ринок ЦП загалом складається з первинного (випуск і розміщення ЦП емітентом) та вторинного (перепродаж ЦП на фондовій біржі). Фондова біржає важливим елементом інфраструктури ринку ЦП, це організаційно оформлений і регулярно функціонуючий ринок, де зосереджується попит і пропозиція ЦП, формується їх біржовий курс. Фондова біржа виконує такі функції: – відкриває доступ підприємствам до позикового небанківського капіталу; – є важливим координатором розміщення державних ЦП; – забезпечує можливість переміщення капіталу з однієї сфери діяльності в іншу; – є своєрідним економічним барометром ділової активності.