Інвентаризація житлового фонду

Інвентаризація житлового фонду виконується з метою:

- з’ясування наявності, складу і стану житлового фонду;

- визначення вартості житлових будівель, необхідної для встановлення розмірів амортизаційних відрахувань, визначення розмірів податку;

- встановлення величини страхування.

Дані інвентаризації є основою для внесення змін в інформацію про житловий фонд (первинну облікову документацію, статистичну і бухгалтерську звітність).

Інвентаризація житлового фонду складається з основного обстеження, що полягає в початковому суцільному обліку і оцінці, та з поточної реєстрації наступних інвентаризаційно-оціночних робіт.

При виконанні інвентаризації слід дотримуватися такої послідовності робіт:

- складання списку і встановлення інвентаризаційної нумерації житлових будівель;

- вивчення матеріалів попередніх обстежень та господарських книг;

- складання кошторису на виконання робіт;

- розподіл обстежуваної території на переписні райони і переписні ділянки;

- підбір, підготовка і випробування інструкторського і реєстраторського персоналу;

- обстеження в натурі, проведення необхідних вимірів, заповнення форм, складання схематичних креслень земельних ділянок і будівель та експлікацій до них;

- виконання оцінки будівель;

- перевірка виконаних робіт;

- прийняття виконаних робіт і занесення їх в опис інвентарних справ (окремо на кожний житловий будинок).

Для одержання даних про житловий фонд, його кількісний та якісний склад, правовий і юридичний статус, вартісні характеристики, кількість проживаючих громадян та ін., проводиться державний облік будинків, квартир та інших житлових приміщень.

Державному обліку підлягають усі житлові будинки і приміщення в інших будівлях, що призначені для постійного проживання, а також житлові приміщення і гуртожитки. Житлові будинки і приміщення в інших будівлях включаються в склад житлового фонду після прийняття їх в експлуатацію державною приймальною комісією, реєстрації і технічної інвентаризації.

Не враховують у складі житлового фонду дачі, літні садові будиночки, інші будівлі й приміщення, які призначені для сезонного тимчасового проживання. До житлового фонду не входять нежитлові приміщення в житлових будинках, що призначені для торгових, побутових та інших потреб непромислового характеру.

Розрізняють житлові і нежитлові будівлі.

Житлова будівля – будинок постійного типу, який розрахований на довгий термін проживання.

Нежитлова будівля – будинок призначений для виробничих, торгівельних, культурно-просвітніх, лікувально-санаторних, комунально-побутових, адміністративних та інших потреб.

Будівля – окремий будинок, що складається з однієї або декількох частин, які становлять одне ціле.

На земельній ділянці будівлі поділяють на основні і службові.

Основною називається будівля, яка серед інших є головною за функціональним призначенням, капітальністю побудови й архітектурними ознаками.

Службовою є будівля, яка стосовно основної має підпорядковане, другорядне значення. При технічній інвентаризації внутрішні приміщення службових будівель не обміряються і не враховуються. До службових приміщень відносяться гаражі, сараї, навіси, дворові споруди тощо.

Дворовими спорудами називають будівлі допоміжного, господарського призначення: колодязі, огорожі, ворота, дворові покриття та ін.

Прибудовою називається частина будівлі, розташована поза контуром його капітальних зовнішніх стін, яка є допоміжною стосовно будівлі і має з ним одну (або більше) загальну капітальну стіну. Прибудови у переважній більшості мають внутрішнє сполучення з основною будівлею. До них відносять прибудовані кухні, житлові прибудови, сіни, тамбури, веранди тощо.

Всі прибудови поділяються на опалювані і неопалювані. Загальна площа приміщень в опалюваних прибудовах враховується у складі житлового фонду.

Житловий будинок – будівля, яка має поштовий номер, уся (або не менше половини) загальна площа якої призначена для постійного проживання, розташована на земельній ділянці з усіма розміщеними на ній допоміжними будівлями і елементами благоустрою.

Поверхи житлових будинків, залежно від їх розташування стосовно позначки тротуару або замощення, вважаються:

- надземними– при позначці підлоги приміщень не нижче від позначки тротуару або замощення;

- цокольними(напівпідвальними) – при позначці підлоги приміщень нижче від позначки тротуару або замощення, але не більше, ніж на половину їх внутрішньої висоти;

- підвальними – при позначці підлоги приміщень нижче від позначки тротуару або замощення більше, ніж на половину висоти цих приміщень;

- мансардними – при розташуванні приміщень в об’ємі горища; при цьому площа горизонтальної частини стелі приміщень повинна бути не менша від половини площі підлоги, а висота стін до низу похилої частини стелі не менша, ніж 1,6 м.

Позначка тротуару або відмостки визначається в середньому за окремими позначками на кутах будівлі, а при значному нахилі ділянки – окремо для кожної частини будівлі.

Поверховість житлового будинку визначають по кількості надземних поверхів.

При визначенні поверховості, в кількість надземних поверхів включають цокольні поверхи, верх перекриття яких розташований на 2 м вище від рівня тротуару.

Першим надземним вважається поверх, підлога якого розміщена не нижче від рівня замощення або тротуару.

Якщо окремі частини житлового будинку мають різну кількість надземних поверхів, його поверховість визначається за найбільшою кількістю поверхів.

Розрізняють такі елементи будівель.

Мезонін– надбудова, що здіймається над загальним дахом житлового будинку, яка за площею є меншою, ніж нижче розташований поверх.

Мансарда – приміщення, розташоване на горищі, об’єм якого утворений схилами високого даху.

Світличка (світлиця) – приміщення, вбудоване в габарити горища без змін конфігурації покрівлі. Світлиці переважно складаються з однієї кімнати.

Антресоль – площа, яка займає верхню частину об’єму приміщення житлового будинку, призначена для збільшення його загальної площі, розміщення допоміжних складських та інших приміщень.

Веранда – відкрите засклене неопалювальне приміщення, прибудоване до житлового.

Вестибюль – приміщення перед входом у внутрішні частини житлового будинку, яке призначене для приймання і розподілення потоку відвідувачів.

Тамбур – прохідне приміщення для входу в житловий будинок, в якому зовнішні і внутрішні двері відкриваються послідовно і перешкоджають проникненню в приміщення холодного повітря зовні.

Тераса – холодна прибудова у вигляді майданчика під дахом, що підтримується стовпами. Тераси бувають в один або декілька поверхів і з’єднуються дверима з приміщеннями житлового будинку.

Еркер – напівкруглий, трикутний або гранчастий засклений виступ у стіні житлового будинку. Часто виконується по висоті фасаду в декілька поверхів.

Лоджія – приміщення в об’ємі житлового будинку, відкрите із зовнішньої сторони (замість зовнішньої сторони – колонада, аркада, або парапет). Лоджія служить критим балконом або входом.

Приміщення – внутрішня ізольована частина будівлі, відокремлена від інших суміжних приміщень стінами без отворів (або глухими перегородками), яка має самостійний вихід на вулицю, у двір, коридор загального користування або на сходову клітку.

Приміщення, як будівлі, за своїм призначенням поділяються на житлові і нежитлові.

До житлових приміщень відносять: житлові будинки, квартири, кімнати.

Житлова кімната – частина квартири, гуртожитку, відокремлена від інших приміщень.

До житлової квартири, крім житлових кімнат, входять: коридори, холли, кухні, вбиральні, ванни, кладові, прихожі.

Коридор враховується як нежитлове приміщення.

Житлова площа – сумарна площа житлових кімнат.

Загальна площа в квартирних будинках – сума площ усіх житлових і підсобних приміщень, включаючи площу вбудованих шаф і внутрішньо- квартирних коридорів і шлюзів.

До загальної площі не входить площа:

- сходових кліток;

- зайнята виступаючими конструктивними елементами і опалювальними печами;

- прибудованих неопалювальних приміщень (терас, веранд, балконів, лоджій), а також неопалювальних мансард і мезонінів;

- окремо збудованих літніх кухонь, лазень, сараїв, бесідок;

- дач, садових будиночків та інших, пристосованих для тимчасового проживання.