Залежно від повноти і способів побудови орієнтуваль­ної частини діяльності учнів виокремлено три типи орієн­тування. 3 страница

Педагогічній діяльності притаманна тенденція до інтегративності. Кожна подія шкільного життя є результатом впливу багатьох систем і чинників. Приймаючи будь-яке педагогічне ріпіення, вчитель має інтегрально оцінювати стан учня як результат взаємодії життєво важливих і зна­чущих для нього систем (сімейні стосунки, вплив нефор­мальних груп поза школою, його місце у шкільному і клас­ному колективах).

Будь-яке педагогічне явище передбачає багаторівневу взаємодію, у процесі якої вчитель повинен мобілізувати учня на спільні дії, стимулювати його активність, контро­лювати якість виконання, оцінювати результати, співвід­носити свої дії з діями ровесників, вчасно вносити корек­тиви, прогнозувати розвиток подій та ін.

Діяльність педагога вимагає постійного пізнання ситуацій, дитини, себе, соціального оточення, умов взає­модії. Наслідком відсутності такого пізнання є робота за принципом спроб і помилок. Однак лише на основі опера­тивного дослідження вчитель може знайти адекватні засо­би впливу, конструктивно розв'язати наявні конфлікти, забезпечити педагогічно доцільний розвиток подій.

Професійна педагогічна діяльність пов'язана з багать­ма обмеженнями у стосунках і поведінці. В очах дитини учитель має статус морально та духовно вищої особистості. Вона очікує від учителя поведінки відповідно до педагогіч­ної ролі. Ця постійна асоціальна відкритість психологіч­но переживається непросто: педагог відчуває себе під постійним наглядом, змупіений поводитися стримано, долати імпульсивні пориви, постійно співвідносити свою поведінку з професійними і соціальними нормами. Безу­мовно, цілковите занурення у професійну роль психологіч­но не менш шкідливе, ніж її ігнорування. Нерідко вчителі вже протягом перших кількох років втрачають природ­ність поведінки, індивідуальність, здатність до спонтанно­сті, стають виразниками ляше «професійної ролі». Цієї крайності також слід уникати.

Загалом кожен учитель має постійно пам'ятати, що батьки довіряють йому, коли він виправдовує їхні очіку­вання. З часом це стає його звичкою, а морально усвідо­млена соціальна вимога — рисою характеру.

Справленій педагог є супутником кожної людини не лише у пікільні роки. Він вчить, радить, допомагає пізна­вати навколишню дійсність, прищеплює дітям велико­душність, благородство, шанобливе ставлення до старших. У цьому полягає висока і складна місія людини, яка відда­ла себе педагогічній діяльності.

Педагогічна діяльність у системі інших видів діяльності

Усі види педагогічної діяльності можна класифікувати на професійні та непрофесійні. Професійні види педагогіч­ної діяльності потребують спеціальної освіти та здійснюються у спеціальних навчально-виховних l освітніх уста­новах. Фахівець свідомо враховує систему принципів, пра­вил, методів і прийомів педагогічної діяльності. Непрофе­сійними видами педагогічної діяльності займаються всі люди у повсякденному житті, не маючи спеціальної педа­гогічної освіти і педагогічної кваліфікації. У педагогічній ситуації вони діють інтуїтивно, не вміючи пояснити вчине­них дій і їх мети. Це стосується сімейного виховання, впливу старших у трудових колективах тощо.

У сучасній педагогічній психології існує кілька підхо­дів до аналізу педагогічної діяльності: 1) як специфічного виду діяльності, що має свої структурні та функціональні компоненти; 2) як певної управлінської системи, яку утво­рюють об'єкти і суб'єкти управління, між якими відбу­вається обмін інформацією, існуютЕ" зворотні зв'язки тощо; 3) як процесу вирішення нескінченної кількості педагогічних завдань. Найадекватнішим є підхід, який поєднує усі ці підходи.

Прихильники теорії кар'єри характеризують педагогіч­ну діяльність через послідовність слуяїбових посад, які послідовно займають спеціалісти після закінчення навчаль­ного закладу. Цей підхід ґрунтується на рольовій теорії осо­бистості. Однак погляд на вчителя тільки з позиції службо­вого зростання, кількості дипломів про освіту є однобічним, не враховує багатьох аспектів його діяльності і розвитку.

Педагогічна діяльність має свої психологічні особливості:

а) обмеженість у часі її цілісних фрагментів (напри­клад, урок триває 45 хвилин);

б) здійснення її в системі активних особистісних сто­сунків, що створює значні труднощі і напруясення;

в) тривале очікування вчителем на результати діяльності;

ґ) постійний брак інформації для оптимального прий­няття рішення, організації та коригування педагогічної діяльності.

Будь-які ідеальні моделі педагогічної діяльності реалізо­вує конкретна людина з власними поглядами, життєвим дос­відом, індивідуальними якостями, що не завжди уможли­влює досягнення позитивних результатів. Прагнення діяти відповідно до ідеальних вимог часто породжує конфлікти педагога з колективом, учнями, незадоволення своєю про­фесією. Тому сучасні психологічна і педагогічна науки від­мовляються від абсолютизації, однозначної визначеності критеріїв оцінювання педагогічної діяльності, розгляда­ють її крізь призму особливостей людини, яка її здійснює.

Діяльність вчителя поєднує такі основні напрями, як навчальна, виховна, розвивальна, організаційна робота, а таконс робота з батьками і громадськими організаціями школи, мікрорайону. Головне в педагогічній діяльності не окремий навчальний предмет, не знання загалом, не абстрактний об'єкт педагогічного впливу, а конкретна уні­кальна і неповторна дитина.

Психологічна характеристика функцій педагогічної діяльності

Педагог у своїй діяльності виконує безліч функцій, проте існують власне педагогічні, орієнтовані на особистість учня, важливі функції. Такою функцією вчителя є перетворення продуктів суспільного пізнання на акт індивідуального піз­нання учнів. Чим вища відповідність між рівнем знань, загальною системою наукових знань з предмету і системою знань, включених у програму ніколи, тим більша гарантія того, ш;о вчитель зуміє організувати діяльність учнів, спря­мувати їх на осмислення, оволодіння цими знаннями.

Не менш відповідальна функція вчителя — перетво­рення школяра з об'єкта навчання і виховання на суб'єкт самонавчання, самовиховання, саморозвитку. Це зумо­влює необхідність виховувати в учнів потребу у самовихо­ванні, у самостійному формулюванні життєвих і пізна­вальних завдань і розв'язання їх. Чим краще вчитель знає учнів, доброзичливіше до них ставиться, а цілі виховання більше відповідають цілям самовиховання, тим вища гарантія ефективного, опосередкованого управління про­цесами становлення та розвитку особистості.

Організаторська функція реалізується через організа­цію різних видів діяльності учнів, а також власної діяльно­сті і поведінки в процесі безпосередньої взаємодії з учнями.

Комунікативна функція передбачає становлення пра­вильних стосунків з учнями, іншими вчителями, адміні­страцією школи, практичним психологом, батьками. Дос­лідницька функція має за мету розвивати уміння аналізу­вати, систематизувати, узагальнювати, класифікувати, оцінювати, структурувати явища, які досліджуються, бачити між ними зв'язки і співвідношення. Вона ґрунту­ється на здатності людини адекватно сприймати, розумі­ти, оцінювати іншу людину і на реалістичності власної оцінки (самооцінки). Учитель сам є об'єктом вивчення, наприклад, у психологічному аналізі власного уроку, власної педагогічної діяльності, стосунків з колективом, учнями. Успішність реалізації дослідницької функції щодо себе обумовлюється його рефлексивністю, рівнем розвитку його рефлективного мислення. Це потребує добре усвідомленого володіння всіма методами педагогічної психології (спостереженням, бесідою, експериментом, анкетуванням, соціо- та референтометрією тощо). Дослід­ницька функція передбачає вивчення змісту і способів впливу на інших людей; вікових та індивідуально-психо­логічних особливостей учнів; особливостей процесу і результатів власної діяльності, її переваг і недоліків.

Суттєвим аспектом у діяльності педагога є вміння кон­структивно та ефективно взаємодіяти з учнями. Педагогіч­ні впливи повинні здійснюватися з орієнтацією на вік, індивідуальні особливості школярів, стосунки у конкрет­ному класі.

6.2. Психологічна структура педагогічної діяльності

Основою будь-якої діяльності є активність її суб'єкта. Ця діяльність має відповідну структуру (відносно стійкий спосіб організації елементів), мотиваційно-особистісні (цілі, завдання, мотиви, потреби) та операційно-технічні (дії, операції) аспекти.

Педагогічна діяльність пов'язана зі здійсненням ви­ховного, навчального і розвивального впливів вчителя на учня (учнів), спрямованих на його особистісний, інтелек­туальний і діяльнісний розвиток. Одночасно педагогічний вплив є основою саморозвитку і самовдосконалення.

Формальні психологічні характеристики педагогічної діяльності

Структуру педагогічної діяльності вчителя утворюють такі компоненти: педагогічні цілі і завдання, мотиви і пред­мет; педагогічні засоби і способи розв'язання завдань, аналіз і оцінювання здійснюваних заходів і здобутих результатів.

Предметом діяльності вчителя є організація та забезпе­чення різнобічної зовнішньої (навчальна діяльність, спіл­кування, праця та ін.) і внутрішньої (осмислення, рефлексія, саморегуляція) активності учнів. Він діє на основі нор­мативних цілей і завдань навчання, виховання та розвит­ку, підпорядкованих формуванню різнобічно розвиненої та гармонійної особистості учнів.

Зміст діяльності вчителя становить організація такої діяльності учнів, яка б сприяла розвитку їхніх моральних переконань, пізнавальних здібностей, засвоєнню духов­них цінностей, системи знань, практичних умінь і нави­чок, формуванню світогляду.

Для педагога діяльність учнів є об'єктом управління, яке передбачає рефлексивний характер. Вчитель має допо­могти учневі стати активним суб'єктом власної діяльності, здійснюваної у загальній системі колективної роботи, роз­вивати здатність школярів до самоуправління (саморегу­ляції, самоорганізації та самоконтролю).

Отже, предмет педагогічної діяльності — організація навчальної та самонавчальної діяльності учнів, самовихо­вання і саморозвитку, спрямованих на засвоєння ними предметного, соціокультурного, морального і духовного досвіду як основи й умови розвитку.

Засобами педагогічної діяльності виступають наукові (теоретичні, емпіричні) знання, соціальний, моральний і духовний досвід людства. Носіями знань є тексти підруч­ників, уявлення учнів під час організованого вчителем спостереження (на лабораторних, практичних заняттях) про освоювані факти, закономірності, властивості пред­метної дійсності, а також технічні, комп'ютерні, графічні та інші засоби.

Способами передавання соціально-культурного досвіду в педагогічній діяльності є пояснення, показ (ілюстрація), спільна робота з учнями щодо розв'язання навчальних зав­дань, безпосередня її практика (лабораторна, польова), тренінги.

Педагогічна діяльність підпорядковується певній систе­мі цілей, формулюванню прогнозування її результатів.

Спрямування діяльності учителя на особистість учня, вихованця, якому належить опанувати науковим, соціаль­ним, моральним, духовним досвідом актуалізує проблему добору змісту цього досвіду, його якісних особливостей, бо лише те, ш;о втілюється, інтегрується у внутрішній світ школярів, має сенс і визначає цінність педагогічної діяль­ності.

Крім передавання соціального досвіду, конструктивно­го впливу на формування нової особистості, метою педаго­гічної діяльності є забезпечення її відповідності певному еталонові вчителя, професійно-рольовим очікуванням соціуму.

Діяльність вчителя передбачає не просто виконання соціального замовлення або здійснення професій но-ро­льової поведінки, вона — важливий елемент життя в усій його психологічній розмаїтості, багатоаспекткості, уні­кальності. Учитель повинен так налагодити власну діяль­ність, щоб зберегти себе, своє фізичне і психічне здоров'я, досягти психологічного комфорту, забезпечити задово­лення життєво важливих або ситуативних, локально актуалізованих потреб, розвивати себе як досконалу осо­бистість тощо.

Педагогічну діяльність обумовлюють багато зовнішніх (наприклад, мотив досягнення) і внутрішніх (наприклад, орієнтація на процес і результат своєї діяльності) мотивів. Деякі зовнішні мотиви (престижність роботи у певній освітній установі, оплата праці) часто співвідносяться з мотивами особистісного і професійного зростання, самоактуалізації. Особливості спонукальної сфери педагогічної діяльності пов'язані з \і спрямованістю на іншу людину. Головним критерієм педагогічної мотивації є репрезенту­вання у ній інтересів учнів, тому адекватні мотиви діяль­ності вчителя завжди спрямовані на учня. Змістом їх може бути задоволення основних потреб учнів; створення для ник умов безпеки, захищеності, відсутності страху у складному шкільному житті; сприйняття кожного учня на особистісному рівні, позитивне ставлення до нього; повага до його думок, позиції, цінностей; надання змоги учневі побачити життєву перспективу, зміцнити віру у власні можливості, захоплення його ентузіазмом, сподіванням на краще майбутнє, позитивні зміни у .житті.

Важливим мотивом педагогічної діяльності є мотив влади як бажання контролювати своє соціальне оточення; впливати на поведінку учнів порадами, навіюванням, пере­конанням, маніпулюванням, наказом; спонукувати учнів поводитися відповідно до своїх інтересів, намірів, потреб і почуттів; домагатися від них співробітництва, допомоги, підтримки тощо; переконувати інших у своїй правоті.

Для реалізації цього мотиву вчитель виконує такі дії: схиляє, веде, переконує, умовляє, регулює, організовує, скеровує, наглядає; підкорює, править, зневажає, диктує умови, оцінює, встановлює правила, норми, приймає рішен­ня; забороняє, обмежує, чинить опір, відговорює, карає, позбавляє свободи; захоплює, встановлює моду.

Соціальна психологія розрізняє такі види мотиву влади, що співвідносяться з педагогічними діями вчителя:

а) влада винагороди і покарання, коли педагог похва­лою, позитивною оцінкою чи, навпаки, критикою, нега­тивною оцінкою прагне впливати на учнів, маніпулювати ними;

б) нормативна влада, коли учитель має право контро­лювати і наполягати на дотриманні певних правил пове­дінки;

в) влада еталону, яка ґрунтується на ідентифікації учня, його бажанні бути подібним до наставника;

г) інформаційна влада.

Особливості мотивації педагогічної діяльності вчителя визначають його професійну спрямованість, яку утворю­ють зосередженість педагога на егоїстичному (інтереси свого Я), бюрократичному (інтереси адміністрації, керів­ників), конфліктному (інтереси колег), авторитетному (інтереси, запити батьків учнів), пізнавальному (вимоги засобів навчання і виховання), альтруїстичному (інтереси, потреби учнів), гуманістичному (інтереси, прояви своєї сутності і сутності інших людеіі) спрямуваннях.

Соціально-психологічні аспекти педагогічної діяльності

Педагогічна діяльність як складний феномен має кон­структивний, організаторський, комунікативний, проек­тивний, дидактичний, виховний, розвивальний, мобілізуючий, інформаційний тощо аспекти. Констпруктивний аспект педагогічної діяльності виявляється у перетворен­ні умов, змісту і процесу навчально-виховної і розвиваль-ної роботи. Праця педагога — це постійне творче констру­ювання діяльності залежно від завдань, змісту, умов нав­чання та виховання школярів. Вона спрямовується на досягнення позитивних результатів за будь-яких умов навчання і виховання, на запровадження у навчально-виховний процес нових педагогічних технологій (напри­клад, автоматизованих систем навчання), проектування педагогічного процесу на близьку та віддалену перспекти­ви. Це ставить високі вимоги до конструктивної діяльно­сті педагога.

Самостійна композиція матеріалу, добір методичних прийомів є складною творчою діяльністю, яка ґрунтується на вмінні вчителя використати все створене іншими, реалізувавши це по-своєму, не копіюючи його. Творчо налашто­ваний вчитель завжди дбатиме про пристосування досвіду колег до своїх умов і можливостей. Така композиція нав­чального матеріалу забезпечує реалізацію не тільки близь­ких, а й віддалених цілей (розумовий розвиток учнів, під­готовка їх до майбутньої діяльності, життя) педагогічної діяльності.

Попередня конструктивна діяльність педагога робить матеріал доступним, дає змогу передбачати реакцію учнів на його пояснення. Вчителю необхідно володіти почуттям нового, умінням передбачати, використовувати творчі зав­дання, оригінально планувати уроки, здатність пов'язати навчальний матеріал з життям, вміння вивчати особистість учня. Конструктивна діяльність має на меті не тільки добір вчителем матеріалу, а й знання того, як учні сприймати­муть цей матеріал, думки і почуття педагога тощо.

Організаторська діяльність педагога тісно пов'язана з конструктивною, оскільки здійснюється в різноманітних видах організації навчально-виховного процесу: створен­ня умов розвитку, навчання і виховання, планування нав­чальної (класної, позакласної) роботи, організація вихо­вання і самовиховання, громадської діяльності учнів і власної діяльності.

Структурними компонентами цієї діяльності вчителя є організація власної діяльності та поведінки, організація діяльності дітей (класу, групи, окремого учня), організа­ція власної взаємодії з піколярами. Учитель повинен вміти організувати працю, гру, навчання, пізнавання і спілку­вання. Це вимагає оволодіння багатьма організаторськими уміннями і навичками, уміння розподілити час, контро­лювати діяльність учнів тощо. У роботі вчителя кожна педагогічна дія до чогось організовує.

Для успішного здійснення організаторської діяльності вчитель повинен виявляти самоорганізованість, допитли­вість, зосередженість, терпляче ставлення до дітей, ініціа­тивність, чуйність, його вимогливість до учнів повинна поєднуватись з вимогливістю до себе. Він має на власному досвіді знати, наскільки можна виконати його вимогу. Таким умінням володіють далеко не всі педагоги.

Важливим аспектом педагогічної діяльності вчителя є комунікативний аспект, який виявляється у навчально-виховних контактах з учнями, колегами, батьками та гро­мадськістю, вмінні ефективно спілкуватися, встановлюва­ти і підтримувати стосунки.

Проективна діяльністпь вчителя полягає у плануванні власної пізнавальної діяльності та пізнавальної діяльності школярів: навчаючи інших, педагог повинен постійно вчи­тися сам.

У повсякденній навчальній роботі, в її плануванні та організації, в доборі ефективних технологій методів і засо­бів навчання, в активізації розумової діяльності учнів вия­вляється дидактичний аспект діяльності педагога. Викладання, облік і оцінювання знань потребують глибо­кої обізнаності про вікові та індивідуальні особливості школярів з метою досягнення найвищих успіхів за найменших затрат сил вчителя та учня.

Виховний аспект стосується всієї діяльності вчителя, адже дітей виховує оточуючий світ: умови навчання, сто­сунки між ними і педагогом, зрілість особистості педагога, соціально-психологічна обстановка в сім'ї, класі, піколі.

Умови для становлення різнобічно розвиненої і вну­трішньо несуперечливої особистості, творчих здібностей, індивідуального стилю діяльності тощо покликаний забез­печити розвивальний аспект діяльності вчителя.

Мобілізуючий аспект педагогічної діяльності полягає у тому, що вчитель забезпечує становлення мотивів нав­чання і самовиховання, спонукань до конкретних видів діяльності тощо.

Інформаційний аспект, полягає у підборі вчителем необхідної інформації з підручників, посібників, моногра­фій, наукових статей, із засобів масової інформації (радіо, телебачення, преса), Інтернету, системи міжособистісного спілкування з метою передавання її учням.

Для того щоб всі ці аспекти педагогічної діяльності ефективно впроваджувалися в практику, педагог повинен мати міцне здоров'я, звалсати на те, що його діяльність супроводясується великими фізичними навантаженнями.

Педагогічна діяльність пов'язана з реалізацією педаго­гічних дій у певних педагогічних ситуаціях: перцептивних, мнемічних, комунікативних, предметно-перетворюваль­них, дослідницьких, контрольних (самоконтролювання), оцінювальних (самооцінювання) тощо. Ці дії підпорядкова­ні певним цілям і спрямовані на розв'язання педагогічних завдань. Завдяки їм учитель реалізує психолого-педагогіч-ні функції.

Основним результатом педагогічної діяльності є сфор­мований індивідуальний досвід учня у всій сукупності його складових: аксіологічних (ціннісних), моральних, естетичних, емоційно-значеннєвих, предметних, оцінних.

Результат педагогічної діяльності оцінюється на іспитах, заліках за критеріями розв'язування завдань, виконання навчально-контрольних дій. Він позначається і розкри­вається у особистісному, інтелектуальному розвитку учня, удосконаленні, становленні школяра як особистості і суб'єкта навчальної діяльності тощо.

Основними етапами педагогічної діяльності є:

1) постановка мети і попереднє планування дій (опера­цій). Мета (уявлення про кінцевий результат) має бути посильною, адекватною умовам та соціальним завданням. Рівень та ефективність її реалізації залежать від професіо­налізму вчителя;

2) визначення змісту і послідовності дій. Саме план дій є основою активності вчителя, рівень якої повинен відпові­дати складності і характеру дій. Важливим є добір, форму­лювання завдань і вправ, впорядкування фактів;

3) реалізація конкретизованого плану на уроці, вихов­ній годині, позакласному заході;

4) підсумовування результатів педагогічної діяльності. Воно полягає у реалізації плану уроку, виховної години, визначенні рівня навченості, вихованості, розвитку шко­лярів тош;о.

Вибір засобів і способів педагогічних впливів орієнту­ється на учня як головну особу педагогічного процесу, на становлення його духовної, моральної, емоційно-вольової, інтелектуальної сфер, проектування нових рівнів його психічного розвитку, нових зон найближчого розвитку.

Щоб допомогти дитині стати повноцінною особистістю (духовною, моральною, творчою, незалежною, грамотною, ініціативною, самостійною), вчитель також повинен бути особистістю. Він має постійно піукати адекватних прийо­мів, способів реалізації власних можливостей у роботі з дітьми. Для цього обов'язкові його емоційна та особистісна розкритість; довірливість і щирість у вираженні почуттів і ставлень; психологічна налаштованість на оптимальну роботу з конкретним класом і його учнями, з цього приво­ду Л. Виготський заувалсував, що там, де вчитель «висту­пає в ролі простого ретротранслятора знань, він з успіхом може бути замінений підручником, словником, картою, екскурсією... Час поставити учня на власні ноги, примуси­ти його ходити і падати, терпіти біль від ударів та вибирати напрям. Оптимальним є не диктат, не тиск на особистість школяра, а шанобливе ставлення до нього, визнання його значущості, відкритий діалог, теплота і дружелюбність».

У сучасному світі, насиченому багатьма потоками інформації, сприймати, переробляти, використовувати її слід так, щоб вона пробуджувала і підтримувала дитячий інтерес, фантазію, вигадку, інтуїцію, почуття, розвивала у них інтерес до знань, формувала прагнення до самоосвіти, самовиховання, саморозвитку, самовдосконалення.

За необхідності вчитель повинен вміти коригувати свою діяльність. Для цього він має навчитися оцінювати ситуацію, змінювати способи і засоби діяльності, ставлен­ня до себе та оточення, переглядати і по-новому оцінювати цілі, переглядати і змінювати еталони і зразки діяльності, оптимізувати об'єкт-суб'єктні та суб'єкт-суб'єктні стосун­ки, умови діяльності тощо. Фахово підготовлений, досвід­чений учитель оцінює себе як учасника діалогу: момент його організації, динаміку, активність учнів у діалозі; ана­лізує помилки, невдачі, педагогічні знахідки, планує і здійснює план професійного розвитку, підвищує свою педагогічну майстерність.

6.3. Педагог як суб'єкт педагогічної діяльності

Найважливішою особистісною і професійною рисою вчителя є любов до дітей, бажання працювати і спілкува­тися з ними, самовдосконалюватися, саморозвиватися, без чого неможлива ефективна педагогічна діяльність. Тому, як стверджував К. Ушинський, вчитель живе доти, доки вчиться, як тільки він перестає вчитися, у ньому помирає вчитель.

Основними суб'єктними характеристиками педагога є:

1) спрямованість особистості (основні потреби, інтере­си, життєві цілі), духовний потенціал;

2) рівень загальних і педагогічних здібностей і профе­сійна компетентність;

3) психологічна компетентність (професійна самосвідо­мість, самопізнання, саморозвиток, здатність протидіяти синдрому емоційного вигоряння, психофізичному висна­женню). Основними ознаками синдрому емоційного виго­ряння є: виснаження, втома; психосоматичні ускладнен­ня; безсоння; негативні настанови щодо учнів; зневага до своїх обов'язків; прийом психостимуляторів (тютюн, кава, алкоголь, ліки); зниження апетиту або переїдання; негативна самооцінка; посилення агресивності (дратівливості, гнівливості, напруженості) або пасивності (цинізм, песи­мізм, відчуття безнадійності, апатія); почуття провини. Синдром емоційного вигоряння проявляється сильніше у професійно непридатних вчителів. Якість опірності йому залежить від індивідуальних психофізіологічних і психо­логічних особливостей, що значною мірою зумовлюють і синдром вигоряння.

у вчителів бувають нервові зриви, нервово-соматичні захворювання, які руйнують серцево-судинну, дихальну, опорно-рухову, травну системи, порушують голосовий апарат. Якщо вони ігнорують сигнали про негаразди власного організму, то рано чи пізно це негативно позначиться на їхньому здоров'ї, працездатності, якості й ефективності професійної діяльності.

Суб'єкт-суб'єктна взаємодія в педагогічній діяльності

Вчитель завжди діє як більш освічений, зрілий, відпо­відальний партнер учня. Ця відмінність виявляється навіть поза межами його професійної ролі. Із психолого-педагогічного погляду абсолютна рівність позицій між ними і небажана, оскільки неминуче призведе до негатив­них наслідків: панібратського, фамільярного ставлення учнів до вчителя, формування у них завищених, неаде­кватних самооцінок і рівнів домагань, відсутності поваги до авторитету і життєвого досвіду дорослих.

Статусна, рольова нерівність не заперечує рівності осо-бистісної, оскільки найхарактернішою ознакою суб'єктно-сті є здатність до вільної самореалізації на основі власного вибору. Взаємодіючи з учителем, учень виступає і суб'єк­том, і об'єктом педагогічного впливу.

У педагогічному процесі недопустимо маніпулювати учнем, тобто незрілою, недосвідченою людиною, яка ще не знає своїх прав. Учня не можна змусити бути активним, навчити відповідати за свої вчинки і себе загалом, виявляти ініціативу тощо. Вчитель повинен надавати йому молсли-вість самореалізуватися у навчальному процесі, сформува­ти у собі механізм самоуправління і саморегуляції, актуа­лізувати потребу в особнстісному творенні власних цілей, усвідомленні засобів, дій, рефлексії, самоконтролю.

У кожній педагогічній ситуації рівень об'єктності та суб'єктності різний, у навчальній діяльності виникає чимало моментів, які потребують від учня обмеження активності, підкорення, вміння прийняти свою об'єкт-ність як необхідність, дотримуватися запропонованої вчи­телем логіки поведінки.

у непростих ситуаціях взаємодії педагогу слід мати на увазі, що довірливе спілкування не можна нав'язати, воно виникає на основі природного бажання іншої людини. Про­цес особистісної взаємодії повинен розгортатися послідов­но, перехід до наступного її етапу відбувається за наявності ознак подолання попередньої стадії. На практиці більшість учителів прагнуть досягти бажаного результату, не фіксую­чи особливостей процесу досягнення.

Взаємодія педагога та учня, як правило, проходить такі стадії:

1) досягнення згоди, що передбачає нейтралізацію насторонсеностІ, тривожності партнера, пошук того, що об'єднує. Педагог та учень прагнуть з'ясувати те, що їх ціка­вить, домогтися узгодженості у міркуваннях і висновках;

2) пошук спільних інтересів. На цій стадії важливо на­громадити все, що підкреслює близькість, схожість позицій;

3) взаємне прийняття особистісних якостей і принци­пів. До цього етапу спілкування вже набуло позитивних ознак, що дає підстави для пошуку ґрунтовнішої основи поглиблення стосунків;

4) виявлення якостей, які створюють загрозу для взає­модії. Вона характеризується настороженістю підлітка, яка суттєво знижується; відсутністю страху щодо розкрит­тя своїх тривог; погодясеппям із думкою стосовно наявно­сті у підлітка негативних якостей;

5) перехід до реалізації головної мети — виховного, на­вчального і розвивального впливів;

6) узгодженість взаємодії, яка дає змогу розпочати принципову розмову про проблеми. На цій стадії негатив­ні установки вже нейтралізовано, взаємної довіри досягну­то; з'являються можливості для розмови без побоювання бути незрозумілим, неупереджено сприймати аргументи партнера; відсутні особистісні конфлікти і психологічні бар'єри.

Важливою характеристикою педагогічної діяльності є її продуктивність, яка виявляється на таких рівнях:

1) мінімальний (репродуктивний): педагог переказує учням те, що знає сам; це непродуктивний рівень діяльності;

2) низький (адаптивний): педагог пристосовує своє повідомлення до особливостей аудиторії. Така діяльність є також малопродуктивною;

3) середній (локально моделюючий): педагог володіє стратегіями навчання учнів, знаннями, навичками, умін­нями з окремих розділів курсу (формулювати педагогічну мету, усвідомлювати шуканий результат, підбирати систе­му і послідовність включення учнів у навчально-пізна­вальну діяльність). Діяльність на такому рівні має серед­
ню продуктивність;