Розвиток особистості учня залежить і від співвідно­шення між рівнем його домагань, самооцінкою, вимогами до себе та власними можливостями.

Таке співвідношення може мати різні варіанти:

а) вимоги до себе, домагання і самооцінка нижчі за реальні можливості дитини. Внаслідок цього формуються не­ сміливість, скутість, невпевненість, відсутність домагань;

б) домагання високі й відповідають можливостям дити­ни. За таких умов особистість мобілізує всі сили, активно розвиваються її здібності та характер;

в) домагання, прагнення перевищують можливості дитини.

афекту неадекватності — важкого стану постійного незадоволення, емоційного неблагополуччя.
Афекту неадекватності можна позбутися за таких умов:

Виховний вплив — процес організації спільної активної діяльно­сті педагога і учнів з метою зміни моральних, соціально-психологічних характеристик та перебудови поведінки об'єктів виховного впливу.

Ефективний виховний вплив забезпечують такі психо­логічні передумови:

1) доброзичливі стосунки між педагогом і вихованцем (авторитет вчителя, гуманне ставлення до вихованця);

2) актуалізування педагогом внутрішніх передумов і зовнішніх умов для реалізації виховного впливу;

3) врахування дії соціально-психологічних механізмів захисту Я;

4) оптимальне співвідношення у структурі виховного впливу контролю, вимог до дитини, умов для вияву нею са­мостійності, творчості, ініціативи, емоційної підтримки, способів спілкування з нею

5) урахування детермінант виховання (спадковості, здоров'я дитини; умов і стосунків у сім'ї; впливу класу, ре­ферентної групи; індивідуальних та вікових особливостей дитини, індивідуальності, професійного досвіду вчителя, соціальних умов);

6) оптимальне співвідношення у реагуванні вчителя на вчинок учня оцінки, інтерпретації вчинку, підтримки і за­спокоєння, з'ясування стану учня з метою отримання до­даткової інформації, розуміння його;

7) високий рівень емпатії, знання особистості дитини;

8) попередження негативних стереотипів виховання;

9) зосередженість на виховному впливові;

10) реалізація принципу проблемності у вихованні, коли дитина самостійно відкриває для себе моральні цін­ності, вибудовує адекватні вчинки, випробовує їх;

11) знання педагогом закономірностей вікового розвит­ку дитини та його сензитивних періодів

Найчастіпіе трапляються такі варіанти прояву смисло­вих бар'єрів:

1) різне тлумачення педагогом та учнем змісту вимоги.

2) невмотивоване, нераціональне використання форми пред'явлення вимоги.

3) особливе сприйняття конкретної людини. Уявлення ставлення до неї вихователя

Роль психологічних впливів і стратегій у вихованні

Психологічна взаємодія здійснюється відповідно до та­ких стратегій:

1) об'єктна (реактивна) стратегія психологічної взаємо­дії. Вибір її пов'язаний з трактуванням психіки людини як пасивного об'єкта і продукту впливу;

2) маніпулятивна стратегія психологічного впливу. Вона ґрунтується на навіюванні

3) розвивальна (діалогічна) стратегія психологічного впливу. її основою є віра в конструктивне, активне начало дитини, опора на неповторність та унікальність особисто­сті

3.6. Особистісна орієнтація виховних технологій

Гуманізація виховання

Передбачає загальну позитивну налаштованість педагога до дитини, прагнення зрозуміти її потреби, інте­реси, сприяння її розвитку, формуванню самобутності, завдяки чому вона стає індивідуальністю.

Гуманізація виховного процесу ґрунтується на таких засадах:

1) визнання індивідуальності, неповторності вихованці.

2) заперечення насильства над дитиною.

3) розвивальна стратегія.

Цілі виховання ґрунтуються на баченні людиною цілей і сенсу свого життя, концепціях вікового та індивідуально­го розвитку особистості у конкретних соціально-економіч­них умовах. Загальна мета виховання полягає у становлен­ні різнобічно розвиненої, внутрішньо несуперечливої і психічно здорової особистості. її цілі полягають у:

1) становленні конструктивної концепції світу особи­стості;

2) становленні конструктивної Я-концепції особистості як запоруки і критерію її розвитку, психічного здоров'я;

3) забезпеченні постійного розвитку людських сил (спонукальна сфера, інтелект, здібності, знання, вміння,
навички, звички тощо);

4) оволодінні дитиною особистісними засобами життє­діяльності (планування, прогнозування, рефлексування, трансцендентування, корекція, фіксування духовного та соціально-психологічного досвіду та ін.).

Дитина як суб'єкт виховної взаємодії

.

Виховна діяльність педагога передбачає:

1) організування різнобічної активності (діяльності, спілкування) дитини;

2) нейтралізування егоїстичних проявів вихованців (жадібність, користолюбство, заздрість, ненависть, горди­ня, гонористість, підступність, нетерпимість, мстивість, злослів'я, ворожість, лицемірство, гнівливість, скупість, вередування тош,о);

3) доброзичливе ставлення до інших людей

4) актуалізація і підтримка емоційного співпереживаня іншій людині.

5) забезпечення особистісної рефлексії вихованця щодо власних вчинків та їх постреалізації.

6) цілеспрямоване створення емоційно збагачених ви­ховних ситуацій.

7) забезпечення особистісного спілкування у системах «вихователь — вихованець», «учень — учень».

Я-цінність — відображені суб'єктом сфери його існування, че­рез які відбувається виокремлення ним себе, своєї особистості, свого я.

3.7. Вікові та індивідуальні аспекти виховання

Виховання молодших школярів

Виховання підлітків і старшокласників

Індивідуальний підхід у вихованні

Психологічний аспект індивідуального підходу полягає у виявленні непов­торності учняПедагогічний аспект індивідуаль­нішого підходу впливу на школяра

3.8. Психологічні основи організації самовиховання

Самовиховання— управління суб'єктом своєю діяльністю, спілкуванням, поведінкою, переживаннями, спрямованими на зміну своєї особистості відповідно до усвідомлених цілей, ідеалів і переконань задля самовдосконалення.

Психологи виокремлюють такі форми самовиховання:

1) виховання у собі нової якості, якою особистість ще не володіє, наприклад акуратності;

2) подолання старої, негативної якості, наприклад безвольності, лінощів тощо;

3) поглиблення недостатньо сформованої якості, наприклад розвиток здібностей.

Важливими психолого-педагогічними умовами само­виховання є:

а) усвідомлення вихованцем суперечності між суспільними вимогами, духовним і моральним ідеалом, особистими бажаннями і реальною поведінкою;

б) знання своїх можливостей (адекватна самооцінка). Завищена самооцінка не стимулює потреби у самовихованні; занижена — не дає змоги побачити сенс у ньому;

в) сформованість у вихованця критичності, самостійно­сті, волі, активності та ін.;

г) володіння способами, методами самовиховання;

д) наявність цілісної програми самовдосконалення.

3.9. Психологія перевиховання

Виділять такі групи важковиховуваних школярів:

а) емоційно нестійкі діти і підлітки. Вони піддаються будь-якій спокусі, роблять усе легко, хаотично переключа­ються з одного заняття на інше, виконують його абияк і знову кидають.

б) збудливі, афективні діти і підлітки. Жарт товариша, зауваження педагога викликають у таких дітей бурхливу реакцію, сила якої не відповідає силі подразників (вибух іде зсередини). У такому стані вони не думають навіть про найближчі наслідки своєї поведінки. Афективність, вибуховість, ворожість є захисними діями, які, закріплюючись, стають звичними реакціями.

в) недовірливі, потайні, вразливі діти і підлітки. Вразливість, недовірливість, замкненість формуються під впливом байдужого ставлення до підлітка, постійного надання переваги іншим дітям. Не знаходячи виходу із ситуації, такі учні замикаються у собі, проявляють байдужість.

г) діти і підлітки, які мають фізичні і морально-психічні вади. Усвідомлення дитиною своїх вад часто зумовлює появу комплексу неповноцінності, зосередження на своїх фізичних, психічних або моральних проблемах. Цей комплекс неповноцінності може бути пов'язаний із навчанням: школяр фіксує успіхи однокласників і власні невдачі, але не може знайти їх причин; із зовнішнім виглядом, фігурою, якостями особистості. Усе це є причинами самотності, бажання залишатися поза увагою інших.

виховна робота з підлітками—правопорушниками, адже вона потребує точного діагностування причин відхилення, з'ясування особливостей особистості.

дітьми, які мають відхилення у розвитку своєї особистості. їх аномальна поведінка може бути зумовлена паталогією мозку (розлад нервової системи, розумова відсталість),

педагогічно занедбаних. Найбільш яскраво їх типові особливості (неслухняність, вередливість, впертість

Проблеми виховання підлітків часто зумовлюють прорахунки у навчально-виховній діяльності школи. Найпоширенішими з них є:

— незнання і неврахування педагогами індивідуально-психологічних і вікових особливостей учнів у плануванні та організації навчально-виховної роботи;

— необізнаність учителів із труднощами, суперечно­стями, проблемами особистісного розвитку конкретної дитини;

— недостатні знання причин виникнення виховних проблем, що зумовлює помилки у виборі засобів виховного впливу;

— відсутність системи в роботі з проблемними учнями та їхніми батьками;

— формалізм, адміністрування в роботі школи, бездіяльність органів самоврядування, байдужість до участі дітей в організації життя школи;

— недостатня увага до розвитку духовності учнів, до ви­ховання у них таких моральних якостей, як турботливість, милосердя, чуйність, взаємодопомога, товариськість;

— відсутність у школі практичного психолога, який би здійснював просвітницьку, профілактичну, консультатив­ну та корекційну роботу.

3.10. Вихователь як суб'єкт виховної діяльності

Адекватна позиція вихователя щодо вихованця немо­жлива без розуміння дитини

психологічної проникливості вихователя — безпосереднього (без обґрун­тування з допомогою доказів) схоплення суті особистості вихованця.

Сприйняття дитиною виховних впливів залежить від її ставлення до вихователя як суб'єкта виховної дії

Організація педагогом виховного оточення

Виховне оточення — умови, що сприяють становленю у дитини позитивних якостей.

3.11. Виховна робота педагога з колективом учнів

Ознайомлення з класом як умова ефективної виховної роботи

Організовуючи виховну роботу із класом, потрібно враховувати його особливості, насамперед рівень соціальної зрілості, показниками якої є:

а) організаційна єдність класу — визначеність спрямо­ваності і структури стосунків, наявність лідерів та активу, конструктивної взаємодії учнів у спільній діяльності.

б) соціально-психологічна єдність класу — усвідомлен­ня учнями своєї належності до класу, тіснота контактів, взаємодії та глибина особистісних стосунків, погодженість і конструктивність у розв'язанні проблем.

в) спрямованість життєдіяльності — цілі, мотиви, цін­ності головних видів діяльності (навчальної, громадської,
спілкуваня, проведення вільного часу).

Стосунки вчителя і класу

Цьому сприяють такі психологічні умови:

— доброзичливе ставлення вчителя до учнів.

— справедливе оцінювання успіхів і недоліків у знан­нях, вміннях і поведінці учнів.

— ерудованість, широта кругозору вчителя.

— уміння вчителя спиратися на актив класу, позитив­но спрямовані мікрогрупи.

Роль учителя у згуртуванні класу

Робота вчителя із групами у класі

4.

Психологіянавчання

4.1. Психологічні особливості УЧІННЯ

Учіння — стихійний або цілеспрямований процес засвоєння людиною знань, вироблення вмінь і навичок, розвиток особистості, інтелекту, що відбувається в умовах індивідуальної або спільної діяльності, спілкування з ровесниками або старшими шляхом спостереження за поведшкою та діяльністю інших людей, їх наслідування, а також у процесі сприймання та аналізу інформації у засобах масової інформації.

Процес учіння, що здійснюється під впливом інших людей, називається научінням. Це може відбуватися сти­хійно та цілеспрямовано. Чіткої межі між самостійним учінням і научінням не існує.

Види, рівні і механізми учіння і научіння

Людині притаманні такі види учіння та,научіння. Як і всі, вона здатна до:

1) учіння та научіння за механізмом імпринтингу — швидкого, автоматичного, майже миттєвого пристосуван­ня організму до умов його життя з використанням готових від народження форм поведінки.

2) умовно-рефлекторне научіння — виникнення нових норм поведінки як умовних реакцій на нейтральний стимул, який раніше специфічної реакції не викликав.

3) метод проб і помилок (оперантне научіння). Ситуації, в яких опиняється людина, породжують у неї інстинктивні, безумовні, умовні реакції.

Описані вище види учіння та научіння є основними способами набуття життєвого досвіду живими істотами. Люди­ні доступні й особливі, вищі способи научіння. Такими є:

а) вікарне учіння — учіння через пряме спостереження за поведінкою і діяльністю інших людей, в результаті чого людина переймає і засвоює форми поведінки тих, за ким спостерігає. За способом функціонування та його результа­тами воно нагадує імпринтінг у сфері вироблення людиною соціальних умінь і навичок;

б) вербальне учіння та научіння — набування людиною нового досвіду через засвоєння мови та спілкування.

Процеси учіння та научіння реалізуються через такі навчально-інтелектуальні та соціальні механізми:

— формування асоціацій (встановлення тимчасових зв'язків між окремими фрагментами знання чи досвіду);

— наслідування (відтворення рухів, вчинків інших людей);

— розрізнення і узагальнення (об'єднання предметів і явищ за їх спільними істотними ознаками), що пов'язані переважно з формуванням понять;

— здогад (безпосереднє сприймання нової інформації,

- творчість (створення нових знань, нових предметів

- зворотний зв'язок (зворотна інформація про учіння і навченість: діагностика і самодіагностика);

— підкріплення (фіксування індивідом своїх успіхів і невдач, створення різних видів мотивацій учіння);

— закріплення (фіксація досвіду).

сенсорне учіння, під час якого формується розрізнення по­чуттєвих сигналів — процесів сприйняття, спостережен­ня, отримання інформації (маля навчається переходити вулицю на зелене світло світлофора). Рано проявляється і Моторне учіння: дитина вчиться ходити, вимовляти звуки, сенсомоторне учіння (синтез сенсорного і моторного) за­безпечує виконання складних дій під контролем сприй­мань і уявлень (наприклад, читання вголос). Ці види учін­ня не зникають протягом усього життя людини. Найви­щий його рівень — інтелектуальне учіння

4.2. Психологія навчальної діяльності школяра

Загальні психологічні особливості навчальної діяльності

Засвоєння дітьми, підлітками і юнаками теоретичних знань, умінь і навичок у сфері мистецтва, права, науки тощо. Здійсню­ється вона під керівництвом вчителя.

Предмет навчальної діяльності

. Метою і результатом на­вчальної діяльності є зміни суб'єкта, а не зміна предметів, на які спрямовані дії, хоч без цього не обійтися.

Навчальна діяльність має змістову та операційну сторони.

Цілі навчальної діяльності

Навчальна діяльність, як і будь-яка розгорнута діяль­ність, спрямована на досягнення певних цілей. її загальну мету задають суспільство, учитель, вона зазначена у на­вчальному плані, програмі, методичних розробках, а постановка конкретних цілей неможлива без активної участі учня. Тому задана зовні мета навчальної діяльності і мета її суб'єкта не тотожні. Загальна мета є об'єктивно-логіч­ною, особиста — психологічною.

Мотивація навчальної діяльності

Мотив (франц. motif, від лат. motus — рух) — спонукання до Діяльності, пов'язане із задоволенням потреб людини.