Навчальні мотиви можуть бути

пізнавальними (пов'я­зані зі змістом навчальної діяльності, процесом її здій­снення) і

соціальними (пов'язані із взаємодіями школяра з іншими людьми).

Спонукання до навчання може бути:

а) ситуативним, коли спонуками є мотиви, пов'язані з необхідністю виявити, продемонструвати певні знання

б) особистісним, пов'язаним з потребою учня в самовдосконаленні, досягненні духовних цілей, ідеалів,

Пізнавальний інтерес у структурі мотивації

Пізнавальні інтереси — група мотивів, пов'язана зі змістом і про­цесом учіння, спрямована на опанування способом певної діяль­ності.

За змістом, спрямованістю і масштабом пізнавальних мотивів розрізняють:

1) широкі пізнавальні мотиви, що полягають в орієнта­ції школярів на оволодіння новими знаннями.

2) навчально-пізнавальні мотиви, спрямовані на за­своєння способів оволодіння знаннями. (аналізі власних помилок; у самоконтролі під час роботи);

3) мотиви самоосвіти, що полягають у спрямованості школярів на самостійне вдосконалювання

4) соціальні мотиви у структурі мотивації, основою яких є особливості буття індивіда в суспільстві.

— широкі соціальні мотиви (бути корисним суспільству, сім'ї, підготуватися до дорослого життя).

— вузькі (позиційні) соціальні мотиви (одер­жати їхнє схвалення, заслужити авторитет).

— мотиви соціального співробітництва, що полягають у бажанні спілкуватися, взаємодіяти з інпіими людьми, аналізувати способи, форми співробітництва і взаємин з учителем та однокласниками, удосконалювати їх.

— діловий мотив, який виявляється у навчальній активності, розрахованій на винагороду (висока оцінка, похвала вчителя, батьків, матеріальна нагорода).

— змагальна мотивація, свідченням якої є прагнення учня вчитися не гірше за інших або і краще.

Отже, мотивація — важлива складова психологічної структури пізнавальної, навчальної діяльності, від якої залежить ефективність її перебігу. Існують різні типи та види навчальної діяльності.

Сутність і розвиток навчальної мотивації

Навчальна мотивація спрямованістю, стійкістю, динамічністю. Структуру навчальної мотивації утворюють внутрішня (орієнто­вана на процес і результат) і

зовнішня (нагорода, уникнення) мотивації.

Навчальну діяльність школярів спонукає комплекс мотивів, у якому можуть домінувати внутрішні мотиви, пов'язані з її змістом і виконанням, або широкі соціальні мотиви, пов'язані з потребою зайняти певну позицію у системі суспільних відносин. З віком потреби і моти­ви та їх структура зазнають відповідних змін.

Мотиваційні тенденції можуть мати стабільні зв'язки між орієнтаціями на процес і результат та орієнтаціями на оцінку вчителя і уникнення неприємностей.

Учитель може використати такі методи вивчення моти­вації:

— спостереження за поведінкою учнів під час уроку і в позаурочний час, за навчальною, суспільно корисною, орга­нізаційною та іншими видами діяльності, характером спіл­кування школярів

— використання спеціально підібраних (експериментальних) педагогічних ситуацій у природному перебігу навчального процесу (контрольна робота, завдання класного керівника на класній годині тощо);

— індивідуальна бесіда з учнем про мотиви, зміст, мету навчання;

— анкетування з метою з'ясування ставлення школярів до навчання.

Психологічна характеристика навчальних дій і їх видів

Самооцінка— здатність оцінити якості своєї особисто­сті, рівень інтелекту, значущість, якою учень наділений, знаходячи систему сенсів, які захищають його особистість і регулюють взаємодію з іншими людьми. Вона є чинни­ком успішної навчальної діяльності, оскільки визначає ба­жання чи небажання нею займатися.

троспективним — оцінювання результатів своєї діяльності (добре чи погано я зробив?) і

прогностичним — оціню­вання суб'єктом власних можливостей (можу я впоратися з цим завданням чи ні?).

регулятивна.

Результат навчальної діяльності

кін­цевий результат

Частковим результатом

У педагогічній психології розрізняють:

— фактичний результат (прямий продукт навчальної діяльності): результатів дій

— побічний продукт: доповнення до прямого продукту (гра, праця, міжособистісне спілкування).

Навчальною можна вважати лише таку діяльність, яка забезпечує зміни в суб'єкті відповідно до її цілей.

Операції і способи навчальної діяльності

Навчальна діяльність складається з операцій, які ви­конують відповідно до певних умов.

Операції навчальної діяльності — свідомі цілеспрямовані дії, які в результаті багаторазового повторення включаються у більш складні дії, поступово з об'єкта свідомого контролю перетворю­ються на спосіб виконання складнішої дії.

Засвоєна дія стає умовою виконання наступної, склад­нішої, переходячи на рівень операції, тобто техніки вико­нання незалежно від умов діяльності. Поряд із відомими операціями в діяльності існують такі, ш,о раніше не усві­домлювалися як цілеспрямовані дії.

Спосіб дії — сукупність операцій планування, організування умов, необхідних перетворень і контролю за виконанням дії, що забез­печує її результат.

стимулює активність і підтримує стійку мотивацію

способи навчальної діяльності: репродуктивні, проблемно-творчі, дослідницько-пошукові.

Ефективність навчальної діяльності залежить від обся­гу і гнучкості сформованих способів дій.

Контрольна частина способу дії поєднує:

1) оцінювання виконаної операції (вимірювання показ­ників результату, кількісна )

2) зіставлення результатів, вимірювання показників продукту з еталонним їх значенням відповідно до певних критеріїв.

Основними параметрами дії є її форма, узагальненість, розгорнутість; другорядними — доцільність, усвідомленість виконання, абстрактність і міцність засвоєння.

Саморегуляція навчальної діяльності

- усвідомлення мети навчального завдання;

- створення загального плану виконання навчальних дій з урахуванням умов їх виконання;

- контроль за виконанням дій; деталізацію та корекцію плану відповідно до проміжних результатів;

- самооцінку результату (порівняння з результатами інших учнів, з відповіддю у підручнику тощо);

- орієнтацію на зовнішню оцінку як показник успішності чи неуспішності навчальної діяльності;

- планування наступних дій, самодіагностику учіння; самокорекцію; самопрогноз.

Засоби навчальної діяльності

Обов'язковим елементом психологічної структури на­вчальної діяльності є засоби досягнення її мети: навчально-методичні схеми орієнтувальної основи навчальних дій (схе­ми ООД);

- навчальні завдання (система завдань);

- проблемні завдання;

- сценарії і способи дискусій, діалогів,

- соціально-психологічних тренінгів;

- технічні засоби навчання (ТЗН).

ВІКОВІ характеристики суб'єктів навчальної діяльності

Таблиця 4.1.

Психологія стилів навчальної діяльності

когнітивний стиль свідчить про те, як учень розуміє, за­пам'ятовує, думає і розв'язує завдання.

Фізіологічний стиль пов'язаний з біологічними особливостями організму

Афективний стиль охоплює такі особистісні й емоційні особливості, як наполегливість, схильність до спільних чи самостійних занять, відхилення або прийнят­тя зовнішнього підкріплення.

Стиль навчальної діяльності дитини залежить від її індивідуальних особливостей. Залежно від цього у класі можуть бути такі типи учнів:

1) учень, якому для успішного навчання потрібно спостерігати за групою, бачити чужий досвід, дії і ставлення інших людей;

2) учень з абстрактним типом мисленням, який охоче й Успішно навчається за посібниками та уроками-лекціями;

3) учень, якому потрібен досвід «дій руками», можливість працювати самостійно;

4) самостійні у навчанні учні, які використовують різноманітні засоби для підвищення власної компетентності.

На індивідуальні особливості навчання і пізнання впливають:

— імпульсивність (навчання здійснюється методом спроб і помилок, характеризується спонтанністю самови-явів, швидкою реакцією);

— рефлексивність (дитині потрібно більше часу на засвоєння й обробку інформації);

— залежність (учень не здатний виокремити необхідну інформацію з «фонової», залежить від ситуації або контексту);

— незалежність (учень легко розрізняє основну і вторинну інформацію, не залежить від ситуації або контексту);

— інтуїтивність (учень живе завтрашнім днем, схильний до імпульсивності, байдужий до деталей, шукає глобальну картину, реагує через призму власних внутрішніх цінностей);

— синтетичність (інтегрує, будує ціле з частин);

— аналітичність (аналізує, розбирає ціле на частини);

— абстрактність (мислить на рівні концепцій);

— сенсорність (живе «тут-і-тепер», помічає деталі, потребує часу для обдумування відповіді, прагне точності);

— кінестетичність (вчиться на власному досвіді діяльності);

— конкретність (увага до конкретних деталей, прагматичність);

— інтровертність (прагнення уникнути активного спілкування, взаємодії з іншими, орієнтованість на власні цінності);

— екстравертність (прагнення до спілкування з іншими, відчуття піднесення від взаємодії з людьми);

— аудіальний тип сприймання (переважання сприйняття інформації на слух);

— візуальний тип сприймання (переважання зорового сприйняття інформації).

Найпопулярніша типологія, що зумовила виникнення науки соціоніки, класифікує типи особистості за такими критеріями: екстравертний/інтровертний, сенсорний, інтуїтивний, мисленнєвий/чуттєвий, розсудливий/сприймаючий. Відповідно до неї найпоширенішими типами є:

— інтуїтивно-мисленнєвий (вчиться на ідеальних моделях, цікавиться системами і моделями);

— інтуїтивно-чуттєвий (вчиться, взаємодіючи з людьми, виявляє інтерес до сфери культури);

— сенсорно-сприймальний (очікує від інших гнучко­сті, вимагає змін);

— сенсорно-розсудливий (орієнтується на зовнішню організацію, відчуває потребу в заданій структурі і термінах виконання завдань).

Учитель, який прагне успіхів у своїй роботі, повинен:

1) визначити стиль учіння кожного учня;

2) скласти карту стилю класу (визначити місце кожно­го учня, відповідно до його стилю, у класі, проаналізувати, які утворюються пари);

3) визначити домінуючі стилі (домінуючий стиль) класу;

4) виявити, хто з учнів не відповідає стилю більшості;

5) визначити стиль викладання і зафіксувати випадки конфлікту зі стилями навчальної діяльності учнів;

6) виявити орієнтацію навчальних матеріалів (підруч­ників, посібників, роздаткових матеріалів тощо) і випадки конфлікту зі стилями навчальної діяльності учнів;

7) оцінити глибину конфліктів між навчальними сти­лями учнів і середнім стилем класу, стилем викладання та організацією навчального матеріалу.

8) виявити методи включення учнів групи ризику в навчальний процес шляхом адаптування завдань усереди­ні класу

Здатність до навчання (научуваність)

Здатність до навчання — система властивостей особистості і діяльності школяра, яка характеризує його можливості у засвоєн­ні навчальної програми (знань, понять, умінь, навичок тощо).

Продуктивність навчальної діяльності — швидкість і якість за­своєння знань, формування узагальнених способів дій.

ознак виокремлено такі типи учнів:

1) учні, які ефективно засвоюють знання, здатні оволо­діти розумовими операціями, наділені позитивною спрямованістю (позитивно ставляться до школи);

2) учні, які з труднощами засвоюють знання та володіють розумовими операціями, негативно ставляться до школи, мають низьку мотивацію;

3) учні, які мають розвинуті інтелектуальні якості, але негативно ставляться до школи;

4) учні з розвиненими інтелектуальними властивостями, позитивною спрямованістю на шкільне навчання і високою мотивацією.

Невстигаючі учні у навчальній діяльності

Серед невстигаючих учнів розрізняють такі групи:

1) педагогічно або соціально запущені діти. їх характери­зують недостатня мотивація учіння, інтелектуальна пасив­ність, несумлінність, недбалість.

2) розумово відсталі діти, які перенесли захворювання у внутріутробному періоді, при народженні або в ранньому віці що загальмувало нормальний розвиток мозку;

3) ослаблені діти, які під впливом захворювання мають низьку працездатність, добре сприймають навчальний ма­теріал лише протягом 20-30 хв. і зовсім не можуть пра­цювати на останніх уроках;

4) діти із несформованими розумовими навичками, операціями

5) учні, для яких характерна низька здатність до на­вчання, з позитивним ставленням до нього та зі збереженням позиції школяра;

6) школярі з низькою здатністю, негативним ставленням до навчання, які втратили позицію школяра.

Психологічні особливості самостійної роботи як вищої форми навчальної діяльності учня

Навчальна діяльність школяра перебуває у постійному розвитку. Найвищою її формою є самостійна робота.

Самостійна робота — цілеспрямована, внутрішньо мотивоваиа та організована самим суб'єктом навчальна діяльність.

Вимагає:

- високого рівня самосвідомості

- рефлексивності,

- самодисципліни,

- відповідальності

- виявляються адекватна мотивація,

- цілеспрямованість» с

- амоорганізованість,

- самостійність,

- самоконтроль та інші особистісні і суб'єктні якості.

4.3. Психологічні основи оптимізації навчання

Загальна психологічна характеристика навчання

У психолого-педагогічній літературі навчання тлумачиться як передавання знань (досвіду), культури підростаю­чому поколінню; групова, спільна пошукова діяльність; єд­ність процесів викладання та учіння; керівництво пізна­вальною діяльністю учнів; розв'язання навчальних (дидактичних) завдань.

Основним об'єктом навчання як керівництва є на­вчальна діяльність.

Проблеми навчання розглядаються в дидактиці і мето­диках вивчення різних навчальних предметів.

Педагогіка вивчає зміст, форми організації та методи навчання; спе­ціальні методики — їх реалізацію у викладанні конкретних навчальних предметів; дидактика — питання організації системи занять.

Педагогічна психологія розглядає психоло­гічні основи і механізми оволодіння навчальним змістом, причини, що оптимізують чи ускладнюють цей процес.

Ва­жливою проблемою її вивчення є дослідження способів по­легшення навчання й актуалізацій особистісних інтелек­туальних можливостей дітей, реалізації поступального, продуктивного характеру їхнього розумового розвитку.

навчання — це взаємо-зумовлена діяльність вчителя і учня, у процесі якої відбу­вається засвоєння знань, вироблення умінь і навичок, формуються властивості особистості (розвиваються здіб­ності, інтереси, ціннісні орієнтації, відбувається стано­влення характеру тощо). Особистість, яка навчає, зосере­джується на організації, стимулюванні і допомозі тим, кого навчає.

Психологічна структура навчання

утворює ланцюжок: «мотив — мета — засоби — саморегулювання — результат».

формує в учнів мо­тив (інтерес до знання), ставить адекватну майбутньому ре­зультату мету (прогнозує і проектує результат), обирає най­ефективніші засоби (методи і прийоми) навчання, ш;о забезпе­чують отримання цього результату (досягнення мети).