Психологія викладання навчального матеріалу і керівництво розвитком учня

Психологічні особливості викладання

з допомо­гою образів, текстів, схем, таблиць, формул тощо).

оптико-кінестетичне (жести, міміка, пантомімі­ка);

паралінгвістичне та екстралінгвальне (якість голо­су, тональність, діапазон, паузи, сміх, темп мови);

проксемічне (використання часу,

організа­ція простору: у класі, навчальному кабінеті тош,о) офор­млення.

Основою викладання є такі властивості особистості і діяльності вчителя:

1) гуманістичні потреби (прагнення бути прийнятим іншими, самовдосконалюватися, орієнтація в діяльності на цілі і завдання освіти, намагання забезпечити успіх і розвиток кожного школяра);

2) емоційні якості (переживання за результати діяль­ності, стійкість і глибина емоцій);

3) вольові якості (контроль над своєю поведінкою, напо­легливість у досягненні мети, толерантність, упевненість у своїх педагогічних діях);

4) перцептивні властивості (швидкість реакції на дії і вчинки учнів, уміння стежити за часом на уроці);

5) особливості пам'яті, мислення і мови;

6) товариськість.

На процес викладання впливають такі мотиви:

а) широкі професійні мотиви:

б) соціальні мотиви: прагнення здобути статус, зробити кар'єру таін.;

в) мотиви престижу: добитися визнання колег, стати кращим вчителем у школі, місті, області тощо;

г) мотиви співпраці. розширити свої функціональні можливості, ке­рувати колегами у творчих групах;

д) мотиви самоактуалізації: експериментувати, дізнатися про нові дося­гнення

Навчальна діяльність учня у психологічній структурі навчання

Взаємодія у навчальному процесі

Сутність навчання полягає у подаванні вчителем ін­формації, способів виконання певних дій, обробці її учнем. Закономірності цього процесу зумовлюють кількість ін­формації комуніканта та якість її осмислення, трансфор­мації реципієнтом, що залежить від його суб'єктного дос­віду. Повідомляючи інформацію, вчитель своїм емоційним ставленням до неї засвідчує її цінність.

Навчання актуалізує у дітей і педагогів пізнавальні по­треби та особистісні структури. Як і вчителі, учні виступають активними суб'єктами цієї діяльності: учитель впливає на учнів, а вони на нього, що змінює поведінку обох суб'єктів взаємодії. Між ними виникають певні стосунки, вони виявляють ставлення до предмета своєї діяльності. Та­ким є навчальне спілкування рівноправних, однаково значу­щих суб'єктів навчального процесу. Навчання за своєю сут­тю — спілкування, своєрідне переплетіння стосунків, ста­влень і взаємодій, які можуть мати різні конфігурації: учень ставиться до вчителя позитивно за негативної поведінки на уроці; ставлення до вчителя негативне, але поведінка учня позитивна; ставлення до вчителя негативне, що проявляєть­ся в поведінці; позитивне ставлення до вчителя за аналогіч­ної поведінки.

Різним може бути і ставлення учителя до дітей: пози­тивне — за негативної поведінки, негативне — за позитив­ної поведінки; негативні ставлення і поведінка; позитивні ставлення і поведінка.

Кожен суб'єкт реалізує свій стиль поведінки і дій. Взаємодія утруднюється, якщо не відповідає ні ситуації, ні поведінці партнера. На думку Е. Берна, кожен учасник може обрати одну з трьох позицій, які умовно позначені так: Батько («Треба»), Дорослий («Хочу» і «Треба»), Дити­на («Хочу!»). За ефективної взаємодії позиція учасників спілкування адекватна їх потребам і стилю. Це стосується навчання, у процесі якого вчитель і учні займають позиції Батька, Дорослого і Дитини. Стилі їх дій бувають ритуаль­ними (вітання, запитання, відповіді, поведінка у класі); Маніпулятивними (використання домовленостей для дося­гнення мети); гуманістичними (визнання унікальності особистості учня, повага до нього, навіть якщо він не захо­плює своєю поведінкою).

Неодмінною умовою ефективного навчання є внутріш­ня активність суб'єктів, що допомагає уникнути механічного Передавання знань, умінь і навичок, шаблонного їх асвоєння. Внутрішня активність учня актуалізує механізми запам'ятовування, стимулює переробку інформації, пошук нових знань і принципів діяльності.

У навчанні актуалізується минулий досвід школяра і створюється новий (засвоєні знання, розумові дії, навички й уміння), виникають пізнавальні потреби та інші ново­утворення, які свідчать про розумовий розвиток, форму­вання соціальної зрілості школяра.