Економіка України як єдиний народногосподарський комплекс

Україна - високорозвинута індустріально-аграрна держава. Ії економіку як складну систему виробництва матеріальних благ можна уявити як єдиний народногосподарський комплекс (ЄНГК), який являє собою сукупність технологічно і економічно взаємопов'язаних виробництв і підприємств, що розвиваються пропорційно і функціонують у системі регіональної, державної і світової економіки. Вчені-економісти дають таке його визначення: Народногосподарський ком­плекс (НГК) - це сукупність декількох галузей, які виробляють взає­мозамінну продукцію (паливно-енергетичний) або послідовно пере­робляють певну вихідну сировину, включаючи її добування чи виго­товлення (лісовиробничий, агропромисловий), або розв'язують важ­ливу загальнодержавну економічну, соціальну чи іншу проблему (військово-промисловий, продовольчий комплекси).

Народногосподарський комплекс України виник на основі соціаль­ного та економічного розвитку, міжнародного поділу праці та внутріш­ньодержавних інтеграційних процесів. До основних інтеграційних про­цесів необхідно зарахувати територіальне кооперування, технологічне та інфраструктурне забезпечення. В основі ЄНГК лежить єдиний еко­номічний простір країни.

Економічний простір - це економічно насичена територія, яка поєднує в собі різноманітні об'єкти і зв'язки між ними: населенні пункти, промислові підприємства, господарсько-опановані і рекреа­ційні площі, транспортні, інженерні та комунальні мережі тощо.Кожен регіон має свій внутрішній простір і зв'язки із зовнішнім про­стором.

Економічний простір визначається характеристиками і параметра­ми. Серед якісних параметрів потрібно виокремити:

- густоту на одиницю площі простору (чисельність населення, обсяг валового регіонального продукту, запаси природних ресурсів, основний капітал тощо);

- просторове розміщення (показники рівномірності, диференціа­ції, концентрації, розподілу населення і економічної діяльності, у тому числі наявність господарських освоєних і неосвоєних територій);

- зовнішню і внутрішню зв'язаність (інтенсивність економічних зв'язків між: частинами і елементами простору, умови мобільності товарів, послуг, капіталу і людей, що визначаються розвитком транс­портних і комунікаційних мереж).

Для функціонування економічного простору важливе значення ма­ють відстані між його об'єктами і елементами. «Економічна відстань» характеризується передусім транспортними і трансакційними витра­тами на подолання фізичної відстані. Економічна відстань між одни­ми і тими ж географічними точками може виявитись неоднаковою для різних видів товарів, послуг, груп мігрантів, що перемішуються.

Територія економічного простору є одним із головних вимірів ре­гіональної економічної політики, яка вимагає економічного обґрунту­вання доцільності її використання в тому чи іншому напрямку.

У колишньому СРСР на всій його території функціонував єдиний народногосподарський комплекс, який базувався на загальнодер­жавній власності і планово-розподільній системі управління. Нині у перехідному періоді істотну роль у функціонуванні економічного про­стору відіграють ринкові відносини, а держава виступає як безпосе­редній учасник ринку (як власник), його внутрішній регулятор і коор­динатор. Ознаками і необхідними умовами єдиного економічного про­стору є загальне економічне законодавство, єдність грошово-кредит­ної системи, єдність митної території і функціонування загальних інфраструктурних систем (енергетики, транспорту, зв'язку тощо).

Єдиний економічний простір охоплює як всю територію країни, так і її економічну морську акваторію (територіальні води, виняткову економічну зону із національними правами на судноплавство, видо­бування корисних копалин з морського дна) і територію із національ­ними правами на діяльність повітряного транспорту, екологічний за­хист і екологічні квоти повітряного басейну.

Єдність економічного простору країни гарантується Конституцією України, де зафіксовані головні вимоги, до яких належать:

- гарантована єдність економічного простору, вільне переміщення товарів і фінансових коштів, захист конкуренції, свобода економіч­ної діяльності, не забороненої законом.

- недопущення встановлення внутрішніх митних меж, мита, зборів і будь-яких інших перепон для вільного руху товарів, послуг і фінансових коштів;

- заборона введення і емісії інших грошей в Україні крім гривні.

До основних факторів формування ЄНГК України зараховуються:

- висока господарська освоєність території;

- різноманітний наявний природно-ресурсний потенціал;

- наявний трудоресурсний потенціал;

- сприятливе геополітичне та транспортно-географічне розташування;

- велика попередня історія розвитку.

Народногосподарський комплекс України має досить складну територіальну структуру. В її основі лежить процес фор­мування суспільного поділу праці, зокрема його територіальні форми, що проявляються в «закріпленні» окремих галузей виробничої і неви­робничої сфери за певними територіями. Це зумовлює спеціалізацію господарства країни та її економічних районів на виробництві різних видів продукції, а також важливих галузей невиробничої сфери.

Територіальна структура (НГК), в широкому розумінні, відбиває пев­ну територіальну будову народного господарства і характеризується такими основними рисами:

- наявність потужних промислової та агропромислової ланок;

- активна участь у міжнародному територіальному поділі праці; високий рівень територіального зосередження господарства у понад 60-ти великих економічних вузлах;

- надмірно високий рівень зосередження промисловості у про­мислових агломераціях;

- консервативність галузевої структури промисловості з пере­важанням у ній виробництва засобів виробництва;

- аритетність (рівність) промислового та агропромислового виробництв у багатьох областях;

- переважно екстенсивний розвиток сільськогосподарського ви­робництва з недосконалими системами землеробства;

- недостатній розвиток рекреаційного комплексу, що не вико­ристовує наявні можливості рекреаційного потенціалу країни;

- наявність розгалуженої транспортної системи, що має міжнародне значення;

- недостатній розвиток ринкової, виробничої, соціальної та еко­логічної інфраструктур;

- недостатній розвиток інноваційного комплексу;

- низька забезпеченість власними паливно-енергетичними вод­ними та лісовими ресурсами;

- застарілість технологій та зношеність основних виробничих фондів;

- недостатнє використання потужностей сировинної бази, вто­ринних ресурсів, особливо в будівництві;

- слабо розвинута галузь утилізації виробничих відходів і вико­ристання їх як додаткових ресурсів виробництва.

Народногосподарський комплекс України складається із різнома­нітних галузей і територіальних підсистем. Головними компонентами ЄНГК вважаються дві сфери: матеріальне виробництво і виробничі послуги.

Матеріальне виробництвоформується з окремих ланок: про­мисловість (добувна і обробна), сільське господарство, будівництво, транспорт, зв'язок тощо.В цих галузях результат затраченої праці втілений в певні матеріальні блага, тобто виготовлення необхідної про­дукції для споживання. Вони також забезпечують транспортування, зберігання, розподіл та реалізацію готової продукції, без чого завер­шені виробничо-технологічні цикли існувати не можуть. Підприєм­ства безпосередньо виробничої сфери виробляють матеріальну про­дукцію та енергію (промисловість, будівництво, сільське господарство, лісовиробничий комплекс, рибна промисловість). Опосередковано ви­робничі сфери забезпечують нормальне функціонування виробницт­ва (транспорт, зв'язок, торгівля, громадське харчування, матеріально-технічне забезпечення, збут, заготівля).

Виробництво послугвключає: освіту, охорону здоров'я, науку, культуру, мистецтво, систему фінансів, кредитування, страхування, спорт, соціальне забезпечення, житлово-комунальне господарство і побутове обслуговування, апарат органів державного та громадського управлін­ня, туризм тощо. У галузях сфери послуг корисна діяльність виражається не у вироб­ництві матеріальних благ, а у виробництві послуг населенню чи сус­пільству в цілому. Послуги, що зорієнтовані на індивідуальні запити лю­дини, включено до підсфери обслуговування населення, а ті галузі, що обслуговують суспільство в цілому, утворюють підсферу обслуговуван­ня суспільства.

Єдиний народногосподарський комплекс складається із просторо­вих соціально-економічних підсистем, об'єднаних структурами управ­ління з метою здійснення відтворення життя суспільства. Територіа­льна організація ЄНГК включає такі категорії, як адміністративно-територі­альна організація держави, регіональне управління господарством, формування територіальних організаційно-господарських утворень, соціально-економічне районування.

До складу територіальної структури економіки України на сучасно­му етапі їх соціально-економічного розвитку входять: Автономна Рес­публіка Крим, 24 області і 2 міста державного підпорядкування, 490 складових районів, 451 місто, 893 селища міського типу і 28,6 тис. сіл. У регіональній структурі держави виділяється 12 спеціальних еконо­мічних зон і 9 регіонів, де запроваджено спеціальні режими інвести­ційної діяльності.

Процес удосконалення ЄНГК постійно ви­дозмінюється: залежно від розвитку держави, структурних змін в сис­темі виробництва і управління, взаємовідносин як на внутрішньому ринку господарської діяльності, так і зовнішньому.

Для посилення впливу і входження до світового ринку наша країна повинна мобілізувати та структуризувати свої інтелектуальні та інно­ваційні активи, підтримати розпочатий процес капіталізації, глобалізації і гуманітаризації новітніх галузей економіки. Україні необхідно розши­рити мережу міжнародних фондових ринків програмного забезпечен­ня, капіталізувати основні українські виробничі і торгівельні бренди відповідно до ринкових стандартів геоекономіки, надати властивостей мережності, інформаційності та відкритості українському споживчому ринку.

Базовим визначальним елементом нової національної стратегії включення до світової глобальної гуманітарної економіки мають ста­ти інновації, інвестиції та інформаційні технології.

В сучасних умовах господарювання головним напрямом для Ук­раїни має стати стратегія включення країни до глобальної геоеконо­міки, яка має забезпечити домінування інноваційної складової дер­жавної економічної політики над застарілими мобілізаційними індус-трійними елементами.