Регіональні особливості галузевої структури економіки

Галузева регіональна структура господарства безпосередньо відоб­ражає процес суспільного поділу праці, вказуючи на функціональні відмінності між окремими галузями. Галузь представлена однорідними підприємствами, тобто подібними між собою за призначенням продукції, яка виробляється, спільності використовуваної сировини та за характером технології. На її основі проводиться аналіз міжгалузевих пропорцій і зв'язків, порівнюються показники економі­чної ефективності виробництва. Пропорції і виробничі зв'язки між галузями утворюють галузеву структуру економіки, яка свідчить про ступінь розвитку суспільного поділу праці і, разом з тим, його коопе­рацію.

За даними статистики у промисловості виокремлюються 280 галу­зей і понад 500 окремих виробництв. їх класифікація полягає у гру­пуванні підприємств за галузями з метою:

- забезпечення наукового аналізу міжгалузевих зв'язків і пропорцій;

- зіставлення показників під час аналізу економічної ефектив­ності виробництва, господарства і зростання продуктивності праці.

Спеціалізовані галузі поділяються за основними ознаками одно­рідності,коли галузі випускають ідентичну продукцію (наприклад, галузі паливно-енергетичної промисловості), спільності у викорис­танні сировини (галузі машинобудування, лісової та харчової промис­ловості), за характером технології (галузі хімічної промисловості).

За економічним змістом і за формою, а також за організацією ви­робництва, галузі економіки можуть бути різними. Коли ми візьмемо окрему галузь промисловості, то навіть в ній виявляються непорівнювані фактори: наприклад харчова і паливна промисловість виділяються за цільовим призначенням продукції, а інші - за вихідною сиро­виною чи матеріалами (машинобудування, металообробка; лісова де­ревообробка й целюлозно-паперова промисловість); треті - за єди­ною технологією (на підприємствах хімічної індустрії вихідна сиро­вина обов'язково змінює свій хімічний склад).

У зв’язку з дуже ве­ликою кількістю галузей і окремих видів виробництв. Їх прийнято поділяти на укрупнені (комплексні га­лузі). За кваліфікацією Держкомстату України, до промисловості на­лежать 17 укрупнених (комплексних) галузей, які складаються з про­стих галузей. Так, наприклад, машинобуду­вання і металообробка включає близько 60 галузей, хімічна і нафтохі­мічна -15, будівельних матеріалів - 15 тощо. В більшості, галузі по­діляють на підгалузі. Так, у машинобудуванні і металообробці розрізняють понад 100 підгалузей виробництва. У вугільній промисловості розрізняють кам'яновугільну і буровугільну. Найдрібнішою одиницею галузевої структури господарства виступає вид виробництва.

В Україні на загальнодержавному рівні введена «Класифікація видів економічної діяльності» ДК 009-96 (КВЕД) відповідно до класифікації видів економічної діяльності, прийнятої статистичною комісією Євро­пейського Союзу (NАСЕ).

За цією класифікацією економічна діяльність - це процес поєднан­ня дій, які дають змогу одержати відповідний набір продукції чи по­слуг. Вид економічної діяльності встановлюється таким чином, щоб об'єднати ресурси (устаткування та обладнання, наявність технології, робочу силу, сировину та матеріали) для створення виробництва пев­ної продукції та надання послуг. Види економічної діяльності за своїм складом дуже неоднорідні. Серед них є прості види, які представлені одним видом виробництва (рибне господарство) і, в той же час, є дуже складні види, що об'єднують десятки й сотні виробництв (авто­мобільна промисловість).

Класифікація видів економічної діяльності поділяє галузі і виробниц­тва на секції та підсекції, які позначаються спеціальними літерами, а також розділи, групи, класи та підкласи, які виділяють цифровими ко­дами. Кожний вид економічної діяльності має міжнародний код секції) позначений латинськими літерами.

Структура економіки України характеризується рядом особливос­тей: низька частка галузей сфери послуг (45 %); висока частка промисловості і, особливо, сільського господарства у внутрішньому ва­ловому продукті - відповідно 38 % і 11,2 %, тоді як у країнах Європи: промисловість - 23-28 %, сільське господарство - 1-3 %.

Промисловість України історично орієнтована на розвиток чорної металургії (на базі родовищ кам'яного вугілля і залізної руди в Донбасі і Придніпров'ї), яка і сьогодні має дуже велику питому вагу. Сьогодні вона формує значну частину експорту, одночасно є великим спожи­вачем дорогих паливно-енергетичних ресурсів та основним джере­лом забруднення навколишнього середовища.

Значні структурні зміни відбулися у промисловості України за галу­зями Порівняно з 1990 р. значно зросла питома ваги електроенергетики, чорної металургії, паливної промисловості. За вказаний період знизилась частка машинобудування і металооб­робки, легкої промисловості, борошномельно-круп’яної комбікормової промисловості. У решті галузей промисловості незначні відхилення.

Галузева структура виробництва країни має свої певні регіональні особливості. В кінці минулого століття у ряді регіонів (Одеській, Львівській, Херсонській областях, А. Р. Крим, Києві, Севастополі) на послуги припадає більше половини виробництва валової доданої вар­тості, що свідчить про те, що постіндустріальний розвиток в Україні значно посилився.

В окремих регіонах у структурі валової доданої вартості питома вага промисловості становить більше половини. Це такі індустріальні об­ласті, як Донецька, Дніпропетровська, Запорізька. У восьми областях (Вінницька, Волинська, Житомирська, Закарпатська, Кіровоградська, Тернопільська, Хмельницька, Чернігівська) у сільському господарстві виробляється більше валової доданої вартості, ніж у промисловості. У видобувних галузях промисловості вирізняються Дніпропетровська, Донецька, Івано-Франківська, Луганська, Полтавська, Сумська області, де найбільше сконцентрована частка видобувного виробництва. У структурі видобувної промисловості домінує частка видобування енер­гоносіїв (вугільна, нафтогазова промисловість).

Вище наведені особливості галузевої структури економіки в різних регіонах великою мірою пов'язані з такими основними факторами, як територіальне розміщення природно-сировинних ресурсів, забезпе­ченість паливно-енергетичними ресурсами, наявність робочої сили (трудових ресурсів), наявність споживачів готової продукції. Ці факто­ри і сьогодні значною мірою впливають на розміщення продуктивних сил. Потрібно також врахувати один із головних факторів, що збільшує витрати на одиницю продукції, - це транспортні перевезення як си­ровинних матеріалів, ресурсів, так і готової продукції.

Ще значними залишаються диспропорції в соціально-економічно­му розвитку регіонів. Це стосується співвідношення між максималь­ним та мінімальним показниками виробництва промислової продукції на душу населення в різних регіонах. Сьогодні воно досягає майже у 12 разів. Це явище треба обов'язко­во враховувати при збільшенні обсягів виробництва промислової про­дукції в окремих регіонах.

Також спостерігається значна асиметрія та розпорошеність у регіональному розподілі інвестицій в основний капітал, в тому числі і за рахунок коштів державного бюджету. Так, наприклад, в Донецьку, Київську, Луганську, Одеську області та м. Київ спрямовується понад 65 % від загального обсягу державних капіта­ловкладень, тоді як у 7 інших регіонів - менш як 1 % на кожний. Для соціальної справедливості варто було б перейти на метод розподілу державних капіталовкладень в розрахунку на душу населення, що про­живає в даному регіоні. Сьогодні цей показник становить по окремих регіонах один до десяти. Це стосується і заробітної плати, яка в індус­тріальних регіонах значно перевищує середню по країні.