Динаміка та ефективність структурної трансформації економіки

Однією з причин економічної кризи в Україні була вкрай спотворена структура економіки, особливо промислового виробницт­ва, яке в основному орієнтувалося на виробництво засобів вироб­ництва, тобто на самообслуговування. З кожних 10 чоловік, що були зайняті в народному господарстві, лише 2 працювали на забезпечення особистих потреб населення.

Історично склалося так, що структура економіки України в ці­лому є неефективною, екологічно небезпечною, ресурсномісткою. Фактично економіка не була соціально орієнтованою, вона не працювала на задоволення пот­реб людини і не доставала імпульсів для свого дальшого розвитку.

Галузеву структуру економіки України треба охарактеризувати як консервативну з великою кількістю традиційних галузей, орієнтованих на витратні показники. Нинішня структура економіки сприяє розширеному відтворенню архаїчного, ресурсомісткого господарства.

Слід зазначити, що частка галузей, які обслуговують НТП у структурі народногосподарського комплексу України, нижча, ніж у розвинутих країнах. Ресурсомісткість вітчизняної продукції перевищує світовий рівень у 2-3 рази, а енергомісткість - у 6-9 разів. Енергетична складова у вітчизняних товарах досягає приблизно 25 % їх вартості, тоді як у США вона не перевищує 6 %, а у Франції - 3 %. Реалізація 1 кг умовного палива в Україні дає 0,5 дол. ВВП, в Японії - 9,3 дол., тобто майже в 19 разів більше. Незважаючи на такий розрив, тенденція до зменшення ресурсомісткості продукції є досить повільною.

Тенденція до зменшення частки сільського господарства в структурі економіки в цілому є явищем закономірним і притаманним усім розвинутим країнам. Однак негативним моментом цього процесу є та обставина, що таке скорочення не супроводжується достатнім обсягом виробництва продукції і оновленням матеріально-технічної галузі.

Трансформації мають здійснюватися на новітніх наукових досягненнях і засадах, під чітким законодавчим і виконавчим конт­ролем державних і господарських органів, у надійній системі організації та управління. Це має принципове значення, оскільки стратегія структурної перебудови економіки повинна ґрунтуватися на принципах самоорганізації, а не на зростанні ентропії економічних процесів.

Перехід економіки у фази економічного пожвавлення і зростання не може здійснюватись «автоматично». Він потребує мобілізації та цілеспрямованого використання необхідних інвестицій та інноваційних ресурсів і стимулів до високопродуктивної праці та розвитку підприємництва. Цьому має сприяти і макроекономічна структура, якщо вона буде спрямована не на механічне відображення існуючої динаміки, а в певному значенні «запрограмована» на оптимізацію макроекономічних процесів. И. Шумпетер він довів, що сутність економічного розвитку полягає не стільки у нагромадженні капіталу і нарощуванні додаткової робочої сили, скільки у перерозподілі наявних капіталу і робочої сили з менш ефективних сфер економічної діяльності до більш ефективних.

Макроекономічна структура України ще не сформувала свої самоорганізуючі агрегати, які б забезпечували збалансованість сфери обігу капіталу та виробничої сфери і на цій основі підтримували безперервність процесу суспільного відтворення. Більше того, вона практично втратила той потенціал, що був нагромаджений тоталітарною системою: за рівнем ВВП на душу насе­лення України в 2008 р. посідала передостаннє місце в Європі, поступаючись лише Молдові. Сучасна макроекономічна структура дрейфує у бік не лише стимулювання тінізаційних процесів, а и створення блокаторів економічного зростання.

В Україні має бути утворена економічна структура, суміжна із західноєвропейською, здатна функціонувати з нею в одній системі координат. Тільки після здобуття економічної самостійності та налагодження випуску конкурентоспроможної продукції українські підприємства зможуть знайти своє місце на світовому ринку.

Удосконалення структури е важливим чинником ефективності суспільного виробництва. Під удосконаленням структури розуміється встановлення такого співвідношення галузей, за якого досягається максимальна економія суспільно необхідних затрат, тобто найбільший обсяг виробленого національного доходу за даних масштабів використовуваних у виробництві ресурсів.

Формування ефективної галузевої структури суспільного ви­робництва на тому чи іншому етапі передбачає правильне визначення пріоритетів і розвиток окремих галузей, що необхідно для забезпечення прогресивних змін у господарських пропорціях. Пріоритетний принцип розвитку галузей зумовлений низкою об'єктивних чинників, серед яких важлива роль наложить пріоритету потреб, різної міри їх актуальність Пріоритетний прин­цип формування галузевої структури обумовлюється також неоднаковим впливом різних галузей на темпи розвитку і ефективність суспільного виробництва. Переважний розвиток прогресивних га­лузей, які базуються на останніх досягненнях науки і техніки, сприяє підвищенню ефективності всього суспільного виробництва. Цьому сприяє першочерговий розвиток тих галузей, від яких залежить прискорення НТП і успішне вирішення соціальних завдань.

Структурна перебудова економіки повинна відбуватися послідовно — від етапу до етапу, в міру розгортання інвестиційної та інноваційної діяльності, зростання обсягів внутрішніх нагромаджень і припливу зовнішнього капіталу.

На першому етапі структурної перебудови економіки увага зосереджується на галузях, які визначають життєзабезпечення населення, використовуючи наявні продуктивні сили і оборотний капітал виробничої сфери, що гарантує сталість виробництва и реалізації товарів (послуг). Важливо відновити інвестиційний по­пит на оновлення і розвиток товарного виробництва, забезпечивши його достатніми внутрішніми нагромадженнями та інвестиційною підтримкою держави. Такими зародками економічного зростання можуть стати галузі зі швидкими темпами економічного обороту, високим і сталим ринковим попитом — харчова і лег­ка промисловість, сфера послуг. Доцільно направити до цих сфер приватний капітал і підприємницькі структури, отворивши там режим найбільшого державного і ринкового сприяння малому і середньому бізнесові. Але для цього треба одночасно забезпечити енергетичну безпеку, тобто розв'язати гостру проблему енергоносіїв за рахунок максимального використання всіх внутрішніх і зовнішніх можливостей. На початковому етапі необхідно відродити нормальні вартісні співвідношення і пропорції валового су­спільного продукту шляхом активізації податкової та цінової політики, з тим щоб досягти певного вирівнювання норми прибутку.

Структурна політика першого періоду повинна ґрунтуватися на недопущені періодичних глибоких змін у цінах і заробітній платі, що насамперед деформує як відтворювальну, так і галузеву структури економіки. Оскільки процес структурної перебудови економіки не тільки довгостроковий, а и дуже дорогий, то необ­хідно — за певної обережності в стратегії її відкритості — визначити пріоритетні галузі промисловості для залучення іноземних інвесторів і створення спільних виробництв, виходячи із заінтересованості закордонних інвесторів у розміщенні в нашій країні своїх виробництв з огляду на відносно дешеву робочу силу, її досить високу кваліфікацію, наявність потужностей (що вивільнюються у зв'язку з неминучим закриттям неефективних і непотрібних виробництв), а також наявність різноманітних мінерально-сировинних ресурсів і вигідне географічне положення України.

На першому етапі структурної перебудови економіки необхідно визначити і розпочати максимальну підтримку власного інноваційного потенціалу країни, провідних наукових і конструкторських центрів, бо без інтелектуального потенціалу неможливо добитися справді прогресивних технологічних і економічних зрушень, конкурентоспроможності наших товарів на зовнішніх ринках, отже — позбутися економічної залежності. Треба мати на увазі, що технологічні інновації забезпечують 48% ефективності ринкової економіки.

Другий етап структурної перебудови економіки може розпочатися тільки за неодмінної умови стабілізації фінансової системи, формування надійного ринку цінних паперів і капіталу, вве­дення науково обґрунтованої амортизаційної політики, регулювання темпів зміни співвідношень руху фондів нагромадження і споживання. Оскільки одночасно перевести всі галузі на новітню технологічну базу неможливо, то потрібна відповідна поетапність і цього складного процесу. За розрахунками, прогнозними оцінками і досвідом зарубіжних країн, для нормалізації відтворення основних фондів питому вагу нагромаджень у використаному національному доході треба буде підтримувати на рівні, не нижчому від 20 %. Крім того, ряд галузей доведеться інтернаціоналізувати, розпочавши їх структурну перебудову за рахунок іноземних інвесторів.

На другому етапі поряд з активним інвестуванням до малого і середнього бізнесу на чільне місце повинні виходити інвестиції до наукомістких галузей, до процесів технологічного переозброєння промисловості та сільського господарства, засобів комунікації, управління і ринкової інфраструктури, тобто всі ті інвестиційні напрями, що підвищують швидкість відтворювального і оборотного циклів і тим самим скорочують їх.

Третій етап структурної перебудови економіки — це перехід до нормального функціонування ринкової економіки, з конкуренцією в усіх сферах бізнесу під регулюючим впливом держави. Відтворювальні процеси відбуваються в умовах вільного перели­вання капіталів між галузями і сферами діяльності залежно від змін у ринковому попиті. Норма нагромадження і темпи інвестицій визначаються переважно безпосередньо товаровиробниками під їх власні потреби — для забезпечення своїх конкурентоспроможності та розвитку. Державні муніципальні нагромадження та інвестиції під структурні зрушення формуються відповідно до загальнодержавних і місцевих потреб і замовлень. Підприємництво і ринкова активність на третьому етапі залежатимуть не тільки від потреб, попиту і платоспроможності внутрішнього ринку, а и значною мірою від зовнішніх ринків, від інтеграції економіки до світового економічного простору. Вирішення проблеми строків вступу економіки України в цей етап заложить від реальної та строків досягнення цілей першого і другого етапів стратегічного розвит­ку, від темпів науково-технічного і технологічного прогресу, нарощування знань і умінь у галузі управління відтворювальними процесами.

Структурній перебудові притаманний широкий спектр впливу на розвиток і формування ефективної ринкової моделі економіки. Але економічна та фінансова кон'юнктура вимагає зосередити увагу на головних напрямах структурних змін, які сприяли б кардинальному поліпшенню економічної ситуації в країні. Виходячи з цього до головних пріоритетів структурної перебудови зараховано:

- підвищення конкурентоспроможності виробництва і збільшення експортного потенціалу держави;

- посилення соціальної орієнтації економіки, освоєння нових, конкурентоспроможних товарів широкого вжитку;

- реалізація енергозберігаючої моделі розвитку економіки;

- технологічне оновлення виробництва;

- реструктуризація підприємств;

- створення ефективних регіональних структур економіки.

Структурна перебудова економіки повинна здійснюватися згідно з функціональним, а не галузевим підходом — через поста­новку і вирішення проблемних завдань економіки, визначених як пріоритети.

Структурну перебудову народногосподарського комплексу необхідно здійснювати одночасно на двох рівнях — міжгалузевому і галузевому. На міжгалузевому рівні слід поступово збільшувати частку галузей виробництва товарів народного спожи­вання, прогресивних видів матеріалів та засобів технічного переоснащення народного господарства, тобто забезпечити фор­мування міжгалузевої структури економіки, яка б відповідала світовому досвіду і потребам України.

На галузевому рівні необхідно надавати пріоритет:

1) науково-технічному оновленню виробництв, впровадженню нових ефективніших і екологічно безпечніших технологій, виробленню продукції та матеріалів кращої якості та вищого технологічного рівня, освоєнню нових прогресивних їх видів, які б були конкурентоспроможними на зовнішньому ринку і замінювали імпортні матеріали;

2) формуванню ефективної структури виробництва в окремих комплек­сах і галузях шляхом обмеження розвитку сировинних та напівфабрикатних виробництв, збільшення частки виробництв, що мають завершений технологічний цикл і поліпшують використання власного природно-ресурсного потенціалу;

3) розвитку виробництв для задоволення потреб власної міжгалузевої кооперації, підвищенню збалансованості економіки та зменшенню зовнішньоекономічної залежності України;

4) підвищенню соціальної орієнтації виробництва в кожній галузі. Завдяки цьому слід збільшити частку предметів споживання в загальному обсягу продукції промисловості.

Таким чином, стратегічною метою структурної перебудови національної економіки має бути створення багатогалузевого високотехнологічного конкурентоспроможного народногосподар­ського комплексу, адаптованого до ринкових умов, здатного як задовольняти більшу частину власних потреб економіки України, так і брати активну участь у світогосподарських зв'язках на взаємовигідних умовах.