Раціональне природокористування і ресурсозберігання. Головні напрями використання ПРП

У другій половині 20 століття дія суспільства на природу різко зросла, прискорилося перетворення природних ландшафтів на антропогенні, із зростанням вжитку ресурсів збільшилася кількість відходів господарської діяльності. Так виникли дві взаємозв'язані проблеми:

1. Раціональне використання природних ресурсів;

2. Охорона довкілля.

Природокористування –це сукупність всіх форм експлуатації природно-ресурсного потенціалу і способи його збереження.Компонентами природокористування є:

a. Ресурсозберігання;

b. Перетворення природного середовища;

c. Відтворення природних ресурсів;

d. Охорона середовища мешкання.

Природокористування ділять на раціональне і нераціональне. Під раціональним природокористуванням розуміють систему діяльності, направлену на економну експлуатацію природних умов і ресурсів, і найбільш ефективний режим їх відтворення з врахуванням інтересів господарства і збереження здоров'я людей, або високоефективне господарювання, що не наводить до різких змін природноресурсного потенціалу, до яких соціально, екологічно, економічно не готове людство.

Принципами раціонального природокористування є: оптимальність, взаємозалежність природи і суспільства, екологізація виробництва, збереження просторової цілісності природних систем та ін.

Особливе значення раціональне природокористування і ресурсозберігання мають для України з її ресурсоємною економікою.

Великих масштабів досягло в Україні забруднення довкілля.

Під забрудненням довкіллярозуміють небажану зміну її властивостей в результаті антропогенного вступу різних речовин і з'єднань.Несприятлива екологічна ситуація – результат розвитку природоемких галузей, переважання ресурсо- і енергоємних технологій у виробництві, сировинній орієнтації експорту, відсталих методів природокористування, незавершеної природоохоронної політики.

Помірне забруднені території складають майже 150 тис. км², тобто приблизно 24% площі України. Умовно чисті і помірно забруднені ареали складають разом ледве менше третини території країни. Останні дві третини – це території забруднені, дуже забруднені, надзвичайно забруднені і екологічного лиха.

Дуже забруднені (117 тис. км²) і надзвичайно забруднені (61 тис. км²) території разом узяті займають також майже третина площі республіки (29,5%). Виділяються чотири великі ареали цього забруднення:

Полісся, Середнє Придніпров'я, Донбас і Південь (окрім південного заходу Одещини і Запорізько-Донецького Приазов'я), а також декілька середніх: північна Буковина (без гірської частини), південно-східне Поділля, південна Київщина і Черкащина, центральна Полтава. До малих ареалів цієї міри забруднення відносяться багато центрів гірничодобувної промисловості по всій Україні.

Нарешті, до території екологічного лиха і екологічної катастрофи, яка складає 7,4 тис. км² (більш за один відсоток площі України), належать окрім тридцятикілометрової зони Чорнобильської АЕС, також причорноморські райони інтенсивного зрошування. У останніх забрудненість вод перевищує нормативну в 5 – 45, а грунтів в 10 і більше разів. Це райони півдня Херсонської області і найпівнічніша смуга Криму.

Істотно впливає на погіршення екологічної обстановки України воєнно-промисловий комплекс.

Останніми роками екологічна ситуація в Україні продовжує погіршуватися, не дивлячись на скорочення навантаження на природу у зв'язку з економічною кризою виробництва.

Основний збиток, який наносився господарству України в результаті погіршення довкілля, включає:

а) руйнування «людського капіталу» країни (погіршення здоров'я населення, зниження тривалості життя, збільшення смертності). По існуючих оцінках, 20 – 50 % продуктів харчування містять отрутохімікати, нітрати, важкі метали в концентраціях, небезпечних для здоров'я;

б) виснаження ресурсної бази. Значна частина поверхневих вод втратили питне значення, близько 30 % підземних вод, придатних до експлуатації, небезпечно забруднені. Під відвалами і відходами зайняті великі площі земель, особливо в Донбасі і Придніпров'ї, де розробляється більше 500 родовищ, накопичено близько 6 млрд. тонн відходів у вигляді териконів, відвалів;

в) екологічна деградація зв'язана і із загрозою для міжнародного положення України, особливо у зв'язку з Чорнобильською катастрофою, масштабність якої сумніву не підлягає.

Таким чином, національну мету стійкого розвитку України неможливо розглядати від загальносвітової мети. Вона може бути сформульована так: досягти такого розвитку суспільства, при якому сумарна дія на довкілля залишається в межах загальної господарської ємкості біосфери і в той же час задовольняються потреби як нинішнього, так і майбутнього покоління нації. Глобальний перехід до стійкого розвитку, що декларує конференцією ООН з довкілля (Ріо-де-Жанейро, 1992г.), – об'єктивна реальність людства.

Необхідність зміни техногенного розвитку на «стійке» очевидна. Без «екологізації» оздоровлення економіки і подальше економічне зростання неможливі.

Існують три обмеження техногенного розвитку:

а) екологічне, яке обумовлене вичерпанням і погіршенням природних ресурсів, забрудненням довкілля;

б) економічне, пов'язане із зростаючою диспропорцією між тим, що вкладається у використання і видобуток природних ресурсів засобами і отримуваними результатами. З кожним роком експлуатація природних ресурсів вимагає все більше питомих витрат на одиницю продукції;

в) соціальне, пов'язане із захворюваністю населення, міграційними проблемами, що викликаються деградацією довкілля.

Основні шляхи вирішення проблем екологізації економічного розвитку та формування стійкого типа економічного розвитку:

- структурна перебудова економіки, зміна сировинній орієнтації експорту;

- розробка і вживання природозберігаючих або безвідходних технологій, замкнутих циклів виробництва, глибоко продумане, найбільш раціональне розміщення «брудних» виробництв;

прямі природоохоронні заходи: будівництво різного роду очисних споруд, фільтрів, створення територій, що охороняються, рекультивація.

Принциповим для вирішення проблем формування стійкого типа розвитку є питання про механізми реалізації екологічної політики. Існують два можливі механізми екологічного регулювання:

- пряме регулювання за допомогою адміністративно-законодавчих важелів (нормативно-правові, адміністративно-контрольні заходи, судові переслідування, адміністративні санкції аж до закриття підприємств);

- економічне регулювання за допомогою економічних важелів (податки, платежі за користування ресурсами, платежі за забруднення довкілля, субсидії, позики, заставні вкладення і страхування на випадок непередбачених екологічних ситуацій і ін.)

Для України перехід до стійкого розвитку ускладнюється труднощами перехідного періоду - зламом адміністративно-командної системи, важким положенням в економіці, соціальними проблемами.

Проте, в 90-і роки в країні була створена нормативно-правова база вирішення природоохоронних проблем і система державного управління охороною довкілля. Перехід до ринкової економіки передбачає масштабне вживання економічних важелів охорони природи. У Україні з початку 90-х років застосовуються платежі за забруднення довкілля, платежі за природні ресурси, екологічне страхування, створюються спеціалізовані екологічні банки, став формуватися ринок екологічних робіт і послуг. Це дає підставу для оптимістичної оцінки перспектив встановлення збалансованих стосунків між ринком і раціональним природокористуванням, а, отже, і перспектив вирішення проблем екологізації економіки і переходу до стійкого розвитку.