Характеристики елементів ПРП

4.1. Мінеральні ресурси

Мінеральні ресурси – це викопні багатства (паливні, рудні і нерудні), а також природні розчини солей озер, морів і підземних вод. Головна їх особливість – нерівномірне поширення в земній корі. При цьому кожен вид ресурсу має свої закономірності освітиі розміщення. В Україні є значні і всілякі мінеральні ресурси.

Мінеральні ресурси – важливий чинник формування народногосподарських, особливо, промислових територіальних комплексів. Використання мінеральних ресурсів впливає на розвиток продуктивних сил, територіальну структуру і громадську організацію виробництва, на зміну довкілля, умови життя людей, їх розселення і на інші важливі суспільні явища.

По характеру використання мінеральні ресурси діляться на 3 групи:

1. Паливно-енергетичні (нафта, природний газ, вугілля, торф, горючі сланці, уран);

2. Металорудні (руди чорних, кольорових, рідких і благородних металів);

3. Нерудні:

а) нерудна сировина для чорної металургії;

б) гірничо-хімічна сировина;

в) агрономічна сировина;

г) будматеріали;

д) коштовні і вироби камені.

Поклади корисних копалини мають різну міру вивченої і різну міру точності оцінки. Залежно від міри розвіданої, запаси в Україні підрозділяються на чотири категорії: А, В, С1, С2.

А – це запаси, вивчені і розвідані з найбільшою детальністю;

В і С1 – запаси, розвідані з відносно меншою детальністю;

С2 – запаси, оцінені заздалегідь.

Промислові запаси визначаються як сума запасів по категоріях А+ В + С1 без втрат.

Окрім запасів цих категорій, які підраховуються зазвичай по окремих родовищах, виділяються прогнозні запаси (тобто передбачувані, невивчені) для оцінки потенційних можливостей нових рудних зон або районів, басейнів і перспективних територій. Сумарні запаси корисних копалини району, басейну, республіки або країни в цілому (тобто всі запаси, вивчені або розвідані, а також прогнозні) об'єднуються в загальногеологічні запаси.

По своєму господарському призначенню запаси корисних копалини поділяються на дві групи:

а) балансові (кондиційні) – це ті запаси, використання яких економічно доцільно в даний час і які задовольняють промисловим вимогам, як за якістю сировини, так і за гірничотехнічними умовами експлуатації;

б) забалансові (некондиційні) – це ті запаси, використання яких, в даний час, економічно недоцільно унаслідок малої потужності покладів, низького вмісту коштовного компонента, особливої складності умов експлуатації, необхідності вживання дуже складних процесів переробки, але які надалі можуть бути об'єктом промислового освоєння.

Вивчення мінеральних ресурсів країни, економічного району проводяться в галузевому, функціональному і територіальному аспектах.

Галузевий аспектдослідження мінерально-сировинних ресурсів полягає у вивченні корисних копалини з точки зору можливості розвитку гірничопромислових галузей і визначення їх ролі в структурі промисловості району.

Функціональний аспект – економіко-географічна типізація по особливостях впливу на комплексоутворення і функцію районного промислового комплексу.

Мінерально-сировинні ресурси району по участі в територіальному розподілі праці діляться на чотири групи:

1. Ресурси міждержавного значення з високими якісними показниками і значними запасами;

2. Ресурси загальнодержавного значення;

3. Ресурси регіонального значення;

4. Ресурси місцевого значення, що не впливають на розвиток міжрайонного розподілу праці із-за невеликих запасів, складних умов розробки або поширення запасів по всій території країни.

За рівнем комплексоутворюючого впливу корисні копалини розподіляють на 3 класи:

· клас «А», на основі яких формуються складні комплекси. Наприклад, Донбас - на базі вугілля, Придніпров'я – на базі залізних і марганцевих руд;

· клас «Б», на основі яких формуються невеликі комплекси (вузли і центри);

· клас «В», що не мають комплексоутворюючого значення.

Визначення ролі мінеральних ресурсів у формуванні внутрішньорайонних функціональних систем (районних циклів виробництва і галузевих інтеграцій) – важливе завдання функціонального аспекту дослідження.

Цикли виробництв –складне функціональні утворення, що формуються на базі мінеральних ресурсів. Їх значення посилюється тим, що саме формування циклів забезпечує найбільш комплексне використання наявних ресурсів і гарантує пропорційність в розвитку переробних ланок.

Цикли можна розділити на одностержневі і багатостержневі. Для одностержневих циклів характерний один вертикальний ланцюг виробництв, що здійснюють основний технологічний процес. Структура багатостержневого циклу значно складніша.

Територіальний аспектекономіко-географічного дослідження мінеральних ресурсів передбачає вивчення характеру розміщення корисних копалини на території району і форми зосередження родовищ, інакше кажучи, аналізується територіальна структура мінеральних ресурсів району.

Враховуючи найбільш істотні особливості територіального зосередження родовищ (масштаби, морфологію і ін.), можна виділити такі основні їх форми: кущ, макрокущ, район, макрорайон, зона.

Кущ –поєднання два або декількох родовищ на порівняно невеликій території (приблизно 1000 кв.км ). Кущу властивий високий рівень територіальної концентрації запасів корисних копалини.

Завдяки цьому їх можна експлуатувати, використовуючи загальні підземні дороги, будівельну базу, джерела водопостачання і ін. Кущі можуть входити в значніші форми зосередження родовищ або бути самостійним елементом територіальної структури мінеральних ресурсів. Це основа формування виробничо-територіальних комплексів.

Макрокущ –об'єднує до 20 родовищ на площі до 2500кв.км. Принцип освоєння – спільність експлуатації. Макрокущ об'єднує кущі і окремі родовища. Він може бути самостійним елементом або входити в район або зону.

Район – розміщення значної кількості родовищ на площі 2000 – 3000 кв.км. Він складається з окремих родовищ, кущів, макрокущів. Залежно від концентрації родовищ, райони бувають 3 видів:

1) простій, що складається з родовищ, розміщених рівномірно;

2) кущовий, в якому запаси розосереджені у вигляді кущів;

3) змішаний, такий, що складається з кущів і окремих родовищ.

Макрорайон –в основному представлений геологічними басейнами з компактно розміщеними родовищами на площі більше 3000 кв.км.

Зона-найбільш крупна і складна форма територіального зосередження родовищ корисних копалини, що займає площу одного або декількох економічних районів. Для неї характерні велика територія і складність внутрішньої структури. У зону можуть входити райони, мікрорайони, кущі, макрокущі і окремі родовища.

На території України виділяється 4 зони скупчення родовищ:

1. Криворізько-Запорізька (залізна і марганцева руди);

2. Донбаська (вугілля, куховарська сіль, ртуть, будівельні матеріали);

3. Прикарпатсько-Львовска (газ, нафта, вугілля, куховарська і калійна солі, сірка);

4. Левобережно-Прилуксько-Ізюмська (нафта і газ).

Оцінка мінерального потенціалу базується на показниках умовної річної продуктивності відповідних покладів, помножений на розрахункові терміни їх експлуатації.

Ресурсозабезпеченість–співвідношення між величиною запасів і масштабами їх використання. Забезпеченість мінеральними ресурсами виражається кількістю років, на які вистачить розвіданих запасів при сучасному використанні. Забезпеченість лісовими, водними, земельними ресурсами визначається їх запасами з розрахунку на душу населення.

У таблиці 2 приведено порівняння ресурсозабезпеченістіУкраїни і окремих Європейських країн.

Таблиця 2. Запаси основних корисних копалини на душу населення України і деяких Європейських країн.

4.2. Земельні ресурси

Земельні ресурси – головний ресурс України (44,4% в структурі ПРП), основа розвитку сільського господарства. Це одночасно продукт природи, відновлюванийприродний ресурс. Земельні ресурси незамінні іншими видами ресурсів і поєднують функції предмету і засобів праці. Забезпеченість України сільськогосподарськими угіддями складає 0,8 га на одного жителя, у тому числі ріллею 0,65 га. Площа орних земель складає близько 33 990 тис. га, пасовищ – 6 758 тис. га (на 1. 01. 2008).

Структура грунтового покриву:

1. Різновиди чорноземів орних земель – 55%;

2. Опідзолені і деградовані чорноземи – 10%;

3. Каштанові грунти – 9%;

4. Підзолисті грунти – 7%;

5. Сірі лісові грунти – 6,7%;

6. Солонцюваті грунти – 2,5%;

7. Лугові грунти – 2%;

Слід зазначити, що на Україну доводитися 27% чорноземів світу. В Україні частка сільськогосподарських угідь в загальній структурі земель складає 70%, орних земель - понад 55%, що є одним з найбільш високих показників в Європі і світі. Забезпеченість ріллею також досить висока і складає від 0,15га на одного жителя в Закарпатті, до 1,3 – 1,5 га в Миколаївській, Херсонській і Кіровоградській областях, а в середньому по Україні – 0,78 га (для порівняння: у Великобританії – 0,12 га, в Германії – 0,20 га, в середньому по Європі – 0,26 га, в світі – 0,29 га).

Розораність земель в Лісостеповій і Степовій зонах значно перевищує оптимальні показники, досягаючи 70% і більш. Це викликає розвиток сильних ерозійних процесів, причому в степових областях землі піддаються як водній, так і вітровій ерозії. Доля еродованих земель постійно зростає і досягла вже 37% ріллі, що складає понад 12 млн. га. З кожного гектара землі щорік змивається від 5 до 25% грунту, в основному верхнього, найбільш родючого шару, що наводить до зменшення врожайності на 30 –70% і до зниження якості сільськогосподарської продукції. На найбільш еродованих землях вартість проведення протиерозійних заходів настільки велика, що їх доцільно перевести в категорію несільскогосподарських, перш за все лісових земель.

У зв'язку з економічними реформами, які проводяться в Україні, зміниться склад землекористувачів. До 1990 р. дуже високою була доля державного сектора: радгоспів і колгоспів, промислових, транспортних і інших несільскогосподарських підприємств і установ. І лише мало чим більше 4% земель використовувалися як присадибні. З 1991 р. почався процес передачі землі в користування, а з прийняттям відповідного законодавства і у власність фермерським господарствам. Процес приватизації землі продовжуватиметься, і в державній власності повинні залишитися лише ті угіддя, які необхідні для виконання загальнодержавних функцій (землі під підприємствами державної промисловості, найважливішими дорогами, водними і природоохоронними об'єктами). Інші перейдуть в приватну, комунальну, кооперативну і інші форми власності.

Для того, щоб нові власники раціонально використовували землю, необхідно створити новий детальний земельний кадастр, тобто зібрати достовірні відомості про розміри і якість грунтів, їх родючість, господарське використання і оцінити їх вартість. Основні розділи земельного кадастру – це дані про бонітіровку грунтів і їх економічна оцінка. Бонітіровка (від лат. Bonitas-доброякісний) грунтів здійснюється на основі вивчення природної родючості і виражається в бальній оцінці (максимально 100 балів).

Потенціал земельних ресурсів оцінюється як кількість продукції, вирощений на одиницю площі сільськогосподарських угідь, помножений на загальну площу.

4.3. Водні ресурси

Водні ресурси України складаються з місцевого стоку і транзиту. Загальний об'єм річного стоку дорівнює 210 км³,у тому числі 130 км³ формуються за межами України. В середньому водозабезпеченість одного жителя країни водою місцевого стоку складає 1000 м³, що в 18 разів менше, ніж в Росії. Найвища водозабезпеченість жителів в західних і північних областях. Ресурси підземних вод складають 5,6 км³.

Основна маса річкового стоку доводиться на Дніпро - 53,5 км³, Дністро - 8,7 км³. Сіверський Донець – 5 км³, і Південний Буг – 3,4 км³.

Всього на території України понад 73 тис. річок. Найбагатоводніший – Дунай. Його стік за рік складає 123 км³. В той же час екологічні проблеми Дунаю дуже гострі, а його воду для зрошування можна використовувати лише після очищення.

Близько 11 км³води акумулюють 3000 озер, у тому числі 2,5 км³прісної, 80 водосховищ і 20000 ставів мають запас води 24 км³. Найкрупніші озера і лимани знаходяться в Поліссі, в басейні Дунаю, на узбережжі Чорного і Азовського морів, в Криму.

Штучні водоймища створені на Дніпрі, Південному Бузі, Сіверському Дінці. Вони займають територію близько 7000 км³, а це означає, що рівно стільки орних земель було вилучено в Україні з сільськогосподарського звороту.

Запаси підземних вод в Україні складають майже 20 км³, і зосереджені в основному на півночі і заході. Глибина їх залягання вагається від 100м на півночі до 600м на півдні країни. Серед підземних вод особливо важливу роль грають мінеральні, які зосереджені в 84 родовищах, з них 35 експлуатується.

У Карпатах, Закарпатської області і на півострові Крим, в Кримських горах на глибині понад 500 м є термальні води, які ще недостатньо вивчені.

Вжиток води в Україні щорік зростає. Найбільшим споживачем води є промисловість, на другому місці – сільське господарство – 15 км³, на третьому – комунальне – 4 км³.

Берегова лінія України складає близько 2000 км. Чорне море (майже 420000) має велике господарське значення. У нім водиться 180 видів риб, більшість з яких промислові. Є коштовні водорості. Окрім транспортного, море має велике значення як зона відпочинку і лікування людей.

Азовське море (близько 40000 км³) характеризується багатим видовим складом живих організмів (350 видів риб). Його мілководість сприяє хорошому прогріванню води, дає можливість використовувати побережжя для відпочинку і лікування людей.