Кількісна оцінка.

В даному випадку вимірюється об'єм ресурсів, сила дії тих або інших природних чинників. Такий вимір зазвичайпроводиться у фізичних одиницях. Наприклад, запаси нафти вимірюються в мільйонах тонн, запаси деревини – в метрах кубічних і т. п. Величина запасів зростає при збільшенні розвіданості ресурсів і зменшується у міру їх використання.

2. Технологічна оцінка.

В даному випадку враховується стан вивченості ресурсів, включаючи їх придатність для різних цілей, міра їх доступності. Часто технологічна оцінка має словесне вираження: «придатно без обмеження», «обмежено придатно», «непридатно». Інколи технологічна оцінка виражається в балах, категоріях. Наприклад, ліси 1-го – 5-го бонітету. (Бонітет – показник продуктивності).

Запаси корисних копалин при технологічній оцінці діляться на дві групи:

1) балансові;

2) забалансові.

На основі технологічної оцінки складаються кадастри - систематизоване зведення відомостей, що складається періодично або шляхом безперервних спостережень над відповідним об'єктом. У Україні ведуться кадастри: лісовий, земельний, водний, родовищ корисних копалини та ін.

3. Економічна оцінка.

В даному випадку враховується визначення в грошових одиницях максимального народногосподарського ефекту від використання певного ресурсу. Вартісні оцінки в умовах ринкової економіки використовують величини поточних світових і внутрішніх цін, що склалися на даний момент, на ресурси. Складність вартісних оцінок полягає в тому, що деякі види природних ресурсів оцінити дуже важко. Наприклад, складно оцінити атмосферне тепло, воду. Проблема поточних світових і внутрішніх цін також є вельми непростою.

Визначилися дві групи економічних оцінок природних чинників:

1)відносно оцінки ресурсів – характеризують економічні результати використання природних ресурсів;

2)відносно оцінки довкілля – враховують економічні наслідки дії на природне довкілля. Найчастіше беруться показники економічних витрат від забруднення, порушень природного середовища.

Поняття «Економічна оцінка природних ресурсів» широко дискутується в спеціальній літературі.

Академік А.Мінц пропонує при економічній оцінці природних ресурсів враховувати вплив територіальних відмінностей і природних особливостей цих ресурсів на продуктивність суспільної праці.

Нерівномірність їх просторового розміщення вимагає обліку різниці в об'ємах ресурсів оцінюваних об'єктів. Критерій оцінки – порівняльна економічна ефективність використання певного джерела ресурсу або їх територіального поєднання. Відмінності в ефективності виражаються в диференційованих різних сумарних витратах живої і матеріалізованої праці. Враховуючи це, показниками ефективності мають бути:

· собівартість, що характеризує поточні витрати;

· капітальні вкладення, що виражають величину одноразових витрат.

Залежно від практичної значущості розробляють:

1) поелементну оцінку окремих джерел природних ресурсів;

2) оцінку територіальних поєднань різних природних ресурсів;

3) оцінку природних умов життя або виробництва.

Академік С.Г.Струмілін і його послідовники пов'язують оцінку природних ресурсів з витратами на їхнє освоєння і відтворення. Ряд учених (Л.Канторовіч, В.Немчинов, М.Федоренко) стверджує, що показниками оцінки природних ресурсів є диференціальна рента, диференційовані сукупні доходи, валова продукція або ефект від експлуатації ресурсів.

В даний час для економічної оцінки природних ресурсів застосовують два методичні підходи: витратний і рентний.

При витратному підході, використовуваному значно частіше, вартісна оцінка природних ресурсів грунтується на обліку суспільних витрат на їх господарське освоєння і експлуатацію – пошук, розвідку, підготовку до експлуатації корисних копалини, меліорацію, рекультивацію та ін. В практиці господарських розрахунків ці оцінки застосовуються для таких ресурсів:

· мінеральна сировина і паливо – витрати на розвідку і освоєння;

· грунтові і лісові ресурси – витрати на відновлення;

· атмосферне повітря і вода – витрати на очищення від забруднення і ін.

При рентному підході природні ресурси можуть оцінюватися двома способами:

· по ефекту (прибутку), який дає використання даного ресурсу в народному господарстві;

· за додатковими витратами на компенсацію втрат прибутку в разі виключення даного ресурсу з природокористування.

Наприклад, для сільськогосподарського підприємства економічна оцінка відпрацьованої землі визначається витратами на можливу рекультивацію, меліорацію, внесення добрив і проведення інших робіт, направлених на підвищення родючості. В разі виключення цих земель з сільськогосподарського звороту, їх оцінка може спиратися на рентний підхід, або вартість продукції, яку недотримують в разі втрати землі. При компенсаційному підході - це витрати на відшкодування продукції шляхом освоєння нових земель (як правило гіршої якості) або підвищення родючості вже експлуатованих. Виведення земель з господарського звороту може бути виправданим лише тоді, коли економічний результат від нового (альтернативного) використання площ перевищить ефект (додаткові витрати на компенсацію витрат) від їх колишньої експлуатації.

При формуванні економічних оцінок природних ресурсів враховуються наступні особливості:

· для сільськогосподарських земель – розмір річної ренти з даної ділянки землі;

· для родовищ корисних копалини - максимально можлива вартість виробленої річної продукції (включаючи всі здобуті компоненти), визначена в замикаючих витратах при розрахунку приведених витрат при експлуатації родовищ;

· для лісових ресурсів – вартісною вихід ділової деревини з даної ділянки лісу;

· для водних ресурсів – економічний ефект від використання одиниці водних ресурсів або додаткові витрати на водозабезпечення при оптимальному його рівні;

· для рекреаційних ресурсів - господарський ефект від використання ресурсів для відпочинку і лікування і витрати на досягнення вказаного ефекту.

Економічна оцінка природних ресурсів включає облік безлічі чинників (економічних, спеціальних, технічних, еколого-географічних), які визначають просторові відмінності і значущість природних ресурсів для економіки. Так, при економічній оцінці мінеральних ресурсів, використовуються параметри: розміри запасів і концентрація їх на одиницю площі; якість корисної копалини, його склад і властивості; умови експлуатації; потужність пластів і умови їх залягання; річний об'єм видобутку; транспортні умови і рівень освоєності території; витрати виробництва на одиницю продукції.

Названі оцінки не дають можливість визначити зміни економічній цінності природних ресурсів унаслідок їх використання у виробничому процесі. Це вимагає розробки третього підходу, що полягає в оцінці економічних результатів від зміни якості ресурсів.

Під економічними витратами, що визначають дію на довкілля, мають на увазі виражені у вартісній формі фактичні і можливі збитки, які несе народне господарство із-за забруднення середовища, або додаткові витрати на компенсацію цих збитків.

Слід розрізняти витрати на уникнення забруднення і витрати на компенсацію збитків. Перші застосовуються на самому початку для зменшення шкідливих викидів (будівництво очисних споруд і ін.).

За змістом економічні витрати від забруднення довкілля являють собою екологічну складову суспільно необхідних витрат, або це витрати суспільства, заподіяні негативним впливом на різні елементи середовища процесів виробництва і вжитку продукції.

Це, в першу чергу, витрати, пов'язані з впливом забруднення на здоров'ї людей (недоотримання національного доходу, додаткові витрати на лікування і профілактику хвороб), витрати з соціальних фондів, додаткові витрати на компенсацію інтенсивного використання ОПФ, ЖКХ і обумовлені цим різні виплати, недовироблення продукції сільського господарства.

Еколого-економічна оцінка розраховується таким чином:

C_I = ПДК_I п ≤ 1, (1)

де C_I - фактична концентрація і-х речовин;

ГДК_I - гранично-допустима концентрація і-х речовини.

Якщо це співвідношення неможливо витримати, то розрахунок виробляють по формулі:

V=ПДВ ≤ 1, (2)

де V- об'єм викидів забруднюючих речовин;

ГДВ - гранично допустимий викид цих речовин.

У зв'язку з розробкою нових нормативів і стандартів ГДК и ГДВ можна замінити іншими показниками:

З_I ≤ З_б, (3)

де З_I - приведені витрати в і-м варіанті будівництва;

З_б - приведені витрати на базовому підприємстві.

З декількох варіантів вибирають оптимальний.

Також розраховують екологічну оптимальність, критерієм якої є мінімальний вплив об'єкту на довкілля:

П = Pм+К_З →min, (4)

де Pм - ресурсомісткість об'єкту.

Pм =∑О R:A, (5)

де O - обсяг спожитого ресурсу;

R - економічна оцінка ресурсу;

A - річний обсяг виробництва продукції;

К_З - коефіцієнт забруднюючого впливу об'єкту будівництв.

К_З =∑ (R′V′):A, (6)

де R′- економічна оцінка одиниці умовних викидів;

V′- умовний обсяг викидів в повітря або воду;

А - річний обсяг виробництва продукції.

В результаті вибирають мінімальний за показниками результат, потім оцінюють економічну ефективність природоохоронних заходів.

Е= [(C_б–С) +( К_б–К) Е_н]A+(У–У_б) А, (7)

де C_б, С - поточні витрати базового і проектованого підприємства на одиницю продукції;

К_б, К - питомі капітальні вкладення;

А - річний обсяг виробництва;

У, У_б - річне попередження витрат одиниць продукції;

Е_н – нормативний коефіцієнт ефективності.