Державнеуправління: поняття, принципи, функції.

При вивченні цієї теми слід усвідомити, що управління — це цілеспрямований вплив на складну систему. Управління може бути соціальним, технічним, біологічним.

Соціальне управління, як особливий вид управління, являє собою вплив одних людей на інших з метою упорядкування соціально важливих процесів, забезпечення стійкого розвитку соціальних систем. Воно характеризується такими ознаками:

—проявляється через спільну діяльність людей, організує їх для такої діяльності у відповідні колективи та організаційно оформлює;

— має на меті упорядкування спільної діяльності шляхом забезпечення погоджених індивідуальних дій учасників такої діяльності через вплив на їх поведінку (волю);

— є регулятором управлінських взаємовідносин, що виникають між суб’єктом та об’єктом у процесі реалізації функцій соціального управління;

— є владним, оскільки базується на підпорядкуванні волі учасників управлінських відносин;

—має особливий апарат реалізації через організаційно оформлені групи людей. Державне управління є видом соціального управління. В адміністративно-правовій науці немає єдиного визначення поняття державного управління.

(найб. поширене) Державне управління— це самостійний вид державної діяльності, що має підзаконний, виконавчо-розпорядчий характер органів (посадових осіб) щодо практичної реалізації функцій та завдань держави в процесі регулювання економічною, соціально-культурною та адміністративно-політичною сферами.

Сутність державного управлінняпроявляється в його особливостях, а саме: а) другорядний, підзаконний характер;

б) організуючий характер;

в) систематична, беперервна діяльність, спрямована на збереження соціальної системи, її зміцнення та розвиток;

г) універсальний характер у часі та просторі, тобто здійснюється завжди й усюди, де функціонують людські колективи;

д) суб’єкти державного управління використовують наявні у них правові та фактичні можливості для застосування позасудового, тобто адміністративного примусу;

ж) у віданні органів державного управління знаходиться фактична державна міць: правові, інформаційні, економічні, технічні, ідеологічні, організаційні ресурси, якими вони розпоряджаються;

з)наявність великого державного апарату;

і) підконтрольний характер діяльності.

Принципи державного управління— це основоположні ідеї, наукові положення цього виду діяльності. В адміністративно-правовій науці немає єдиної думки з приводу видів принципів державного управління, підстав їх класифікації. Найчастіше пропонується така їх класифікація:

а) загальносистемні:

об’єктивність;

демократизм;

правова упорядкованість;

законність;

розподіл влади;

публічність;

б) структурно-цільові: погодженість між собою цілей державного управління за основними параметрами;

взаємодоповнювання цілей, при якому одна ціль сприяє іншій;

підпорядкування приватних, локальних цілей загальним цілям державного управління;

в) структурно-функціональні: диференціація і фіксування функцій шляхом видання правових актів і закріплення управлінських функцій у компетенції органів державного управління;

концентрація, яка обумовлює необхідність надання певному органу таких управлінських функцій, щоб його державно-управлінський вплив дійсно спрямовував, організовував і регулював об’єкти управління;

комбінування (спрямоване на те, щоб певна сукупність управлін­ських функцій від різних суб’єктів управління не допускала дублювання і паралельності);

достатня різноманітність, яка вимагає, щоб управлінські функції щодо того чи іншого об’єкта управління за кількістю і змістом відповідали різним управлінським запитам останнього;

відповідності управлінського впливу реальним вимогам та запитам об’єктів управління;

г) структурно-організаційні: єдність системи державної влади, яка забезпечує цілісність,погодженість і дієвість державно-управлінських процесів;

територіально-галузевий, який обумов-лює залежність організаційних структур від території, галузі виробництва і послуг, сфери суспільного життя;

різноманітність організаційних зв’язків, які розкривають вертикальні й горизонтальні організаційні взаємовідносини органів державної влади і місцевого самоврядування в системі державного управління;

поєднання колегіальності та єдиноначальності, зумовлене специфікою організаційної побудови та порядку діяльності органів державного управління;

д) структурно-процесуальні: відповідність елементів (методів, форм, стадій) управлінської діяльності органів державного управління їхнім функціям;

конкретизація управлінської діяльності та особистої відповідальності за її результати;

стимулювання раціональної й ефективної управлінської діяльності.

Функції державного управління- основні напрямки діяльності державних органів для виконання завдань державного управління. В юридичній науці немає єдиної думки з приводу видів функцій державного управління.

Їх можна класифікувати:

а) в залежності від спрямованості і місця впливу на: соціально-організаційні (вплив державних органів на об’єкти управління) і внутрішньоорганізаційні (управління всередині державного управлінського апарату);

б) за змістом, характером і обсягом впливу на: загальні, спе­ціальні, допоміжні.

До загальних функцій належать:—організація(визначення організаційних положень, що встановлюють порядок управління, регламентів, нормативів, вимог, відповідальності тощо);

планування (визначення мети, необхідних ресурсів, способів, строків, форм і методів поетапного контролю за діями об’єкта);

—прогнозування (наукове передбачення, систематичне дослідження стану, структури, динаміки та перспектив управлінських явищ і процесів);

—регулювання (через нормативно-правові акти, державний бюджет, державні контракти, податкову систему, стандарти, митні тарифи, визначення пріоритетів розвитку галузей тощо)—координація(забезпечує узгодження діяльності систем управлін­ня);

—контроль (спрямований на забезпечення законності, дисципліни).

Спеціальні функції характеризують особливості конкретного суб’єкта (ПУ, КМУ, місцевих державних адміністрацій тощо) чи об’єкта управління (економічна, соціально-культурна, адміністративно-політична сфери). Допоміжні функції сприяють процесам реалізації загальних та спеціальних функцій. До них можна віднести: стратегічне та поточне планування;

фінансування, стимулювання, кадрове забезпечення, керування, діагностування тощо При вивченні питання про суб’єктів державного управління слід мати на увазі, що ними можуть бути: органи державної виконавчої влади (КМУ, міністерства, служби, агентства, інспекції, інші ЦОВВ, місцеві органи виконавчої влади), органи місцевого самоврядування (з питань делегованих державою повноважень), адміністрації державних підприємств, установ та організацій та їх посадові особи.