Сутність та особливості адміністративно-правових норм, їхня реалізація, дія у просторі, часі, за колом суб'єктів.

Адміністративно-правові норми—цеправила поведінки, які встановлюються або санкціонуються державою і є обов`язковими для виконання. Адміністративно-правові норми посідають особливе місце в системі права не тільки України, але й інших держав, оскільки вони регулюють особливі суспільні відносини — відносини у сфері дер­жавного управління, тобто забезпечують організацію і діяльність державного апарату, взаємовідносини людини і держави тощо. В умовах адмі-ністративної реформи адміністративно-правові норми повинні відіграти важливу роль в утвердженні конституційного постулату: у взаємовідносинах людини з державою в особі державних органів центральною постаттю є людина. Адміністратвино-правові норми характеризуються загальними рисами й особливостями. Адміністративно-правові норми є досить різноманітними. Їх можна класифікувати за різними підставами, зокрема за: 1) змістом — матеріальні і процесуальні;

2) часом дії — постійні і тимчасові;

3) юридичною силою — норми законів і норми підзаконних нормативних актів;

4) адресатами — такі, що регулюють діяльність державних органів та їх службовців, недержавних утворень, громадян;

5) методом дії — на заборонні, зобов’язуючі, рекомендаційні, стимулюючі, уповноважуючі;

6) дією у просторі — загальні й місцеві;

7) дією за колом осіб — загальні і спеціальні тощо. Адміністративно-правові норми характеризуються своїми функціями.

Під функцією адміністративного права слід розуміти напрям, в якому відображено соціальну роль та її основне призначення у суспільстві. Виокремлюють такі функції адміністративних норм:

а) організація та регулювання управлінських відносин;

б) захист прав людини і громадянина, колективного суб’єкта у сфері державного управління;

в) забезпечення ефективної діяльності органів виконавчої влади та інших органів державного управління;

г) виховна;

д) взаємодія з нормами інших галузей права. Вивчення сутності адміністративно-правових норм є неможливим без усвідомлення їх структури, тобто внутрішньої побудови, яку становлять: гіпотеза, диспозиція, санкція.

Гіпотеза — це такий елемент адміністративно-правової норми, в якому зазначаються умови, обставини у сфері державного управління, з настанням яких норма реалізується. Особливістю адміністративних норм у частині структури є те, що гіпотеза в них часто є відсутньою. Гіпотеза може бути абсолютно визначеною або відносно визначеною, простою або складною.

Диспозиція — це основна частина норми, в якій зазначаються права або обов’язки учасників адміністративно-правових відносин. Характерною особливістю диспозиції є те, що вона має імперативний характер, тобто встановлене правило поведінки не може бути змінено за згодою учасників управлінських відносин. Диспозиція може мати посилковий (коли необхідно звернутися до іншого нормативного акта) і дозвільний (коли законодавець дозволяє учасникам відносин встановлювати правила поведінки у сфері державного управління) характер і може мати абстрактну або казуїстичну форму.

Санкція являє собою таку частину норми, в якій зазначаються заходи адміністративно-правового примусу у разі невиконання учасниками управлінських відносин своїх обов’язків (ст. 24 КпАП України).

Реалізація адміністративно-правових норм здійснюється у чотирьох формах: 1) використання — активна поведінка суб’єктів адміністративного права щодо реа­лізації своїх прав, свобод та інтересів;

2) виконання— активні дії суб’єктів адміністративного права щодо реалізації приписів, передбачених адміністративно-правовою нормою, що здійснюється незалежно від їхнього власного бажання (а інколи, всупереч своїм бажанням);

3) дотримання — пасивна поведінка суб’єктів адміністративного права щодо непорушення встановлених адмі-ністративно-правовими нормами приписів;

4) застосування — єдина форма реалізації адміністративно-правових норм, яка являє собою державно-владну діяльність, пов’язану із встановленням підзаконних нормативно-правових правил поведінки персоніфікованих суб’єктів управлінських правовідносин.

Особливість дії норм у часі характеризується такими рисами: 1) набувають чинності з моменту їх доведення до виконавців, або з часу, визначеного у нормативному акті;

2) не мають зворотної сили за винятком випадків, передбачених чинним законодавством;

3) дія адміністративної норми закінчується у випадках, коли: а) її відмінено;

б) закінчився строк, на який її було прийнято.

Дія адміністративно-правової норми у просторі характеризується територією, на яку поширюється її юридична сила. Слід мати на увазі, що дія більшості адміністративних норм обмежена територією України. При цьому розрізняють норми, що діють у масштабах всієї держави (загальні), та на певній території — область, регіон, місто — локальні. Але є група норм, дія яких не обмежена державним кордоном: а) норми, що регулюють статус екіпажів та пасажирів на суднах торговельного мореплавства у відкритому морі;

б) норми, що регулюють діяльність державних установ за кордоном (дипломатичних представництв, консульств), поведінку екіпажу на військових суднах у відкритому морі та в іноземних портах.

У залежності від кола осіб, на які поширюються адміністративно-правові норми, виокремлюють: а) норми загальної дії — поширюються на всіх суб’єктів держави;

б) спеціальні норми — поширюються на окрему категорію колективних чи індивідуальних суб’єктів (неповнолітніх, пенсіонерів, іноземців та ін.).

Разом з тим, адміністративно-правові норми характеризуються певними особливостями, які дозволяють вирізнити їх серед норм інших галузей права.

По-перше, предмет їх регулювання — суспільні відносини, пов'язані з функціонуванням органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, інших суб'єктів, уповноважених на здійснення функцій публічного управління. Причому зазначені відносини потребують такої регламентації, яка, з одного боку, забезпечить ефективність діяльності суб'єктів управління, а з іншого — створить умови для реалізації об'єктами управління своїх прав і надасть можливості останнім протистояти зловживанням з боку владних структур.

По-друге, в адміністративно-правових нормах відбивається метод адміністративного права, тому в більшості випадків такі норми мають імперативний характер. Вони визначають, які дії можуть вчиняти учасники регламентованих ними відносин (містять дозволи), від яких слід утриматися (встановлюють заборони), які вчиняти необхідно (фіксують приписи). Правила поведінки,