Навколишнє природне середовище містобудівних систем та його охорона. Основні природні чинники, їх значення і врахування при містобудівному проектуванні і будівництві

Містобудівна система формується в конкретних природних умовах і завжди включає елементи природного оточення. Природні умови складають найважливіший чинник, який визначає вибір планувального рішення містобудівної системи. У цьому відношенні природний ландшафт може розглядатися як джерело різного рода містобудівних ресурсів. Їх оцінка проводиться як з позицій будівельного виробництва, так і з позицій організації всіх видів промислової і непромислової діяльності на організуємій території. Тому програма функціонування містобудівної системи в значній мірі визначається саме природними умовами і ресурсами. Природні компоненти - земля, вода, рослинність і інш. перебувають в складному взаємозв'язку з техногенними чинниками. Врахування цього положення важливе як з позицій виконання соціальних програм проектування, так і з позицій охорони природного середовища.

Елементи природи, які включаються в містобудівні системи, завжди в тій або іншій мірі деформовані людською діяльністю. Найбільшої деформації зазнають вони в місці, де будь-який природний елемент - рослинність, грунт, акваторії - формуються і розвиваються в режимі, заданому містобудівним проектом за допомогою різноманітних інженерно-технічних засобів.

Таким чином, при формуванні містобудівних систем природа виступає двояко: як умова, іншими словами, як ресурс їх розвитку і як матеріальний компонент системи, який відрізняється від техногенних компонентів характером і природною динамікою розвитку.

Ріст промислового виробництва, пов'язаний з територіальною концентрацією промисловості і населення, з постійним збільшенням числа транспортних засобів, працюючих на двигунах внутрішнього згорання, висунув як дуже актуальну містобудівельну проблему охорони навколишнього природного середовища. Задачі в цій галузі пов'язані з захистом повітря, водойомищ та грунтів від забруднення промисловими викидами, зі зниженням рівня міських шумів та з підвищенням санітарно-гігієнічної ефективності зелених насаджень.

Рішення таких задач здійснюється на основі комплексної оцінки стану навколишнього середовища, яка проводиться для усіх стадій містобудівного проектування: схем і проектів районного планування, генеральних планів міст і проектів детального планування, схем генпланів промислових вузлів, проектів забудови територiй промислових підприємств та iнш. Комплексна оцінка проводиться на основі аналізу окремих чинників навколишнього середовища: клімату, мікроклімату, атмосферного повітря, ґрунтового та рослинного покровів, шуму, рельєфу, наявності водоймищ та інш., а також сумісного їх впливу на середовише. Критерієм оцінки є санітарно-гігієничні норми.

На підставі порівняння нормативних параметрів та критеріїв норм з фактичними даними по групі перерахованих вище основних чинників складаються результати оцінок, які характеризують стан міського середовища, і, в свою чергу, стають основою для створення так званих схем існуючого і можливого стану міського середовища. Аналіз оцінок порівняння дозволяє передбачати в генеральному плані міста або його району заходи для покращення повітряного, радіаційного, інсоляційного та шумового режимів навколишнього середовища.

Державні будівельні норми [1] мають розділ "Охорона навколишнього середовища", де надаються основні нормативні вимоги до вирішення питань: охорони і раціонального використання природних ресурсів; охорони атмосфери, водних об'єктів і грунтів від забруднення; захисту від шуму, вібрацій, електричних і магнитних полів, випромінювань та опромінювання; регулювання мікроклімату; санітарної очистки; охорони історичного середовища, пам'яток історії та культури.

У відповідності з цими нормативними вимогами в містобудівних проектах повинен розроблятися комплекс заходів по збереженню і покращенню навколишнього середовища, який охоплює основні напрямки:

комплексне озеленення територій, включаючи як внутрішньоміські компоненти озеленення, так і зелені лісопаркові пояси навколо міст;

удосконалення технологій виробництв, зв'язаних з викидом шкідливих речовин;

улаштування обладнання для пиловловлювання, газо- і водочисного для забезпечення мінімізації шкідливих впливів від "брудних" виробництв;

вивід за межі міста тих підприємств, шкідливі викиди яких на сучасному рівні технологій не піддаються нейтралізації;

раціональне функціональне зонування міської території.