Соціальний захист населення від безробіття

Підвищення ефективності ринку праці й подолання безробіття здійснюється в основному державою відповідно до прийнятої політики (концепції) зайнятості та соціального захисту населення.

Скороченню фрикційного та структурного безробіття сприяє система заходів: інформування безробітних про наявні вакансії; професійна перепідготовка і підтримка підприємництва, сприяння територіальній мобільності робочої сили.

Для скорочення циклічного безробіття переважно застосовуються заходи макроекономічної політики, яка передбачає використання грошових і бюджетно-податкових заходів, що мають стимулювати економічне зростання і супроводжуються збільшенням зайнятості.

Комплекс державних заходів з регулювання зайнятості потребує ефективної та економічно доцільної системи соціального захисту суб'єктів ринку праці, яка надійно захищала б членів суспільства від основних факторів соціального ризику.

Основою соціального захисту є обов'язкове соціальне страхування в комплексі з державними допомогами.

Принцип соціального страхування - перерозподіл економічної відповідальності за реалізацію соціальних гарантій між державою, роботодавцями та громадянами. Цей перерозподіл є головним джерелом матеріального забезпечення при безробітті, захворюванні, нещасному випадку, а також старості для всіх верств населення.

З огляду на це, страхування можна визначити як систему правових, економічних та організаційних заходів щодо компенсації ризику безробіття.

До головних принципів організації страхування у разі безробіття можна віднести:

• особисту відповідальність - самі працівники беруть участь у фінансуванні страхування, розмір виплат залежить від попередніх внесків працівників і їхнього страхового полісу;

• солідарність - роботодавці, працівники і держава беруть фінансову участь у формуванні страхових фондів;

• загальність - страхування у разі безробіття поширюється на всі верстви населення, які потребують його, що відображається в законодавчому закріпленні гарантій реалізації прав застрахованих, порядку проведення відповідних виплат і надання послуг;

• обов'язковість (примусовість) страхування на випадок безробіття незалежно від волі й бажання роботодавців і застрахованих, що знаходить вираження в обов'язковому характері (за законом) виплати страхових внесків роботодавцями, працівниками і державою;

• державне регулювання - законодавче закріплення гарантій прав громадян на страхування у разі безробіття, контроль за рівнем виплат, якістю послуг і використання фінансових коштів за призначенням.

Характерні ознаки страхування у разі безробіття:

• розгляд безробіття як закономірного та об'єктивного явиша, що зачіпає певні, досить значні соціально-демографічні і професійні групи, верстви населення, що потребує його соціального захисту в умовах нестабільності економіки;

• поширення соціального захисту від безробіття на найманих працівників, основним і часто єдиним джерелом засобів існування яких є заробітна плата, і на тих, хто починає свою трудову діяльність;

• визначення витрат на страхування робітників у разі безробіття шляхом включення їх у собівартість продукції.

Аналіз світового досвіду свідчить про те, що перехід до соціальне орієнтованих ринкових відносин об'єктивно потребує посилення ролі держави у сфері соціального захисту працюючих. До її завдань входять: проведення активної політики зайнятості населення на національному рівні, визначення базових гарантій у разі безробіття, а також дійовий контроль за їх виконанням для галузей, виробництв і професій з високим рівнем ризику втрати роботи.

До найважливіших характеристик державної політики у царині соціального захисту працівників у найближчій перспективі слід віднести:

• підвищення рівня активної політики зайнятості;

• зміцнення державних функцій у галузі соціального страхування (законотворчість, контроль, розвиток соціальної інфраструктури, наукове та інформаційне забезпечення, підготовка кадрів);

• розробка нових методів і механізмів управління соціальним страхуванням;

• розширення відтворювальних функцій підприємств і регіональних структур, які мають забезпечити необхідний рівень соціального захисту працівників;

• удосконалення практики укладання і виконання генеральних, тарифних угод і колективних трудових договорів як найважливіших елементів системи соціального страхування.

У системі соціального захисту в разі безробіття необхідно розрізняти: допомогу безробітним у соціальному страхуванні й допоміжні виплати безробітним і членам їхніх сімей, які відрізняються між собою як за функціями, так і за фінансовою відповідальністю. Страхування у разі безробіття грунтується на статистичній базі обліку та аналізу закономірностей ризику безробіття й прогнозних розрахунках. Його важливе завдання - профілактика безробіття, його зниження, страхування поширюється на економічно активне зайняте населення. Фінансування має здійснюватись головним чином за рахунок доходів, тобто внесків застрахованих і роботодавців, а також асигнувань із Державного й місцевих бюджетів.

Допоміжні виплати мають в основному компенсаційний характер і спрямовані на підтримку найвразливішої частини населення та здійснюються за рахунок місцевих бюджетів.

Держава повинна дбати про те, щоб усе працездатне населення було забезпечене роботою, застосовувати відповідні санкції до працездатних, але не працюючих громадян, проводити заходи щодо полегшення перехідного періоду в передпенсійному віці тошо.

Соціальний захист населення від безробіття у теперішній час здійснюється на основі Законів України «Про зайнятість населення», «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» через систему таких заходів:

• захист від необгрунтованої відмови працевлаштування;

• безкоштовне сприяння в підборі бажаної роботи та працевлаштування відповідно до нахилів, здібностей, професійної підготовки, освіти з урахуванням суспільних потреб;

• виплата вихідної допомоги та збереження середньої зарплати на період працевлаштування працівникам, які втратили постійну роботу на підприємствах і організаціях;

• безкоштовне навчання безробітних новим професіям, перепідготовка у системі державної служби зайнятості;

• виплата безробітним допомоги з безробіття. Держава сприяє незайнятим громадянам у продовженні їхньої трудової діяльності та забезпечує їм такі види компенсації:

• надання особистих гарантів працівникам, звільненим з підприємств, установ та організацій;

• виплата стипендій у період перепідготовки та включення її в безробітний стаж;

• надання додаткової матеріальної допомоги безробітному громадянину та членам його сім'ї з урахуванням наявності осіб похилого віку і неповнолітніх дітей.

Працівникам, які втратили роботу надаються такі гарантії, якщо вони зареєструвались у службі зайнятості :

• збереження за останнім місцем роботи на період працевлаштування, але не більше 3-х місяців, середньої заробітної плати з урахуванням вихідної допомоги ;

• збереження на новому місці роботи на період профнавчання з відривом від виробництва середньої заробітної плати за останнім місцем роботи;

• право на одержання допомоги з безробіття, розмір якої визначається у відсотках до їх середньої зарплати, залежно від страхового внеску. Зокрема:

до 2 років - 50%;

від 2 до 6 років - 55%;

від6 до 10років-60%;

понад 10 років - 70%.

Допомога по безробіттю виплачується залежно від тривалості безробіття у відсотках до визначеного розміру:

перші 90 календарних днів - 100%;

протягом наступних 90 календарних днів - 80%;

в подальшому - 70%.

Виплата допомоги по безробіттю особам, які звільнилися з останнього місця роботи за власним бажанням без поважних причин, проводиться з 91-го календарного дня.

Допомога по безробіттю виплачується з 8-го дня після реєстрації застрахованої особи в установленому порядку в державній службі зайнятості.

Загальна тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 360 календарних днів протягом двох років. Для осіб перед пенсійного віку (за 2 роки до настання права на пенсію) тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 720 календарних днів.

Досвід промислово розвинених країн свідчить, що при виплаті допомоги безробітним треба дотримуватись таких двох принципів:

• у міру можливостей допомога має бути пов'язана з пошуками роботи;

• не припускати можливості постійного проживання за рахунок допомоги.

Вигоди від зменшення безробіття мають бути зіставлені з витратами, пов'язаними із заходами щодо досягнення цієї мети у кожному конкретному випадку.