Quot;Якщо знизити отруйність мікроба, то він перетворюється на засіб захисту від хвороби, ним викликаної".

Видатний внесок у розвиток імунології зробив наш співвітчизник І.І. Мечников, який в 1884 році відкрив явище фагоцитозу. Подальший прогрес був досягнутий в 1901 році, коли німецький лікар, мікробіолог і біохімік Ерлих створив теорію утворення антитіл (теорія імунітету, теорія білкових ланцюгів). Згідно цієї теорії, у клітин є рецептори, здатні специфічно розпізнавати антигени і зв'язувати їх. Численні наукові дослідження підтвердили основні положення теорії Ерліха і встановили, що антитіла - це імуноглобуліни з різними фізико-хімічними властивостями і функціями.

Утворення специфічних противірусних антитіл складається з трьох фаз: фази індукції антитілоутворення, фази продукції антитіл і фази прогресивного зниження концентрації антитіл. Тривалість індуктивної фази - 12-24 години, в цей період можна впливати на імуногенез, посилюючи або уповільнюючи його. Власне продукція і наростання антитіл триває від 4 до 30 днів і впливати на них вже не можна. Досягнувши піку, концентрація антитіл починає знижуватися, спочатку швидко, а потім повільно. Це може продовжуватись на протязі багатьох років.

У відповідь на введення певної вакцини виробляється імунітет тільки проти цьогого збудника. Один і той самий антиген викликає імунну відповідь у організмів різних генотипів, і, навпаки, один і той самий організм буває в різній мірі реактивним по відношенню до різних антигенів. Гуморальный імунітет формується ще в період внутріутробного розвитку, але найбільш значні зрушення в показниках імунологічної реактивності відбуваються в перші місяці життя дитини.

Специфічна імунна відповідь регулюється генами імунологічної реактивності, зчепленними з головною генетичною системою гістосумісності, що має велике значення для імунологічного розпізнавання і взаємодії в імунній відповіді. Комплекс гістосумісності - це центральний генетичний апарат для функціонування імунної системи. У людини він локалізується в шостій хромосомі.

Є істотні відмінності в імунологічної реакції на первинний і повторний контакт з антігенами. Прийнято вважати, що при першій зустрічі з антигеном В-лімфоцити мігрують в зародкові центри лімфовузлів і селезінки, забезпечуючи початковий синтез антитіл, після чого залишається певна кількість клітин пам'яті. Згідно точки зору Р. В. Петрова (1987) імунологічна пам'ять - це здатність організму реагувати за вторинним типом тобто прискорено і посилено при повторній появі антигена, яким індивідуум був імунізований раніше. Пам'ять зберігається ша протязі багатьох місяців, а для деяких антигенів - багато років. До зберігання імунологічної пам'яті причетні обидва типи лімфоцитів, що стимулюються цим антигеном, тобто В- і Т-клітини. При повторній зустрічі з антигеном (вторинна відповідь) відбувається посилене размноження імунокомпетентних клітин, при цьому синтез антитіл здійснюється швидше, іноді вже через 48 годин. Для збереження імунної пам'яті не обов'язкова присутність антигена, а імунологічна перебудова лімфоїдної системи після першого контакту з ним може зберігатися в організмі протягом тривалого часу

Тому у ряді випадків через багато років після первинного введення антигена відповідь на його повторне введення є швидкою і у високому титрі створююься відповідні антитіла.