Імуноглобуліни, шо використовуються для профілактики та лікування вірусних інфекційних хвороб

ВМ – внутрішньом'язово;

ВВ – внутрішньовенно

Імуноглобулін людини отримують із змішаної плазми дорослих, що заздалегідь тестується на відсутність вірусів гепатиту і інших інфекційних агентів. Препарат складається переважно з імуноглобулінів класу G (до 95%) і невеликої кількості імуноглобулінів А і М; концентрованого розчину білку (16,5%) і містить широкий спектр антитіл проти найбільш поширених серед даної популяції інфекційних захворювань. Для забезпечення широкого спектру антитіл зазвичай використовують для приготування імуноглобуліну кров досить великої кількості донорів (1000 і більше).

Максимальний рівень сироваткових антитіл створюється через 48-72 години після введення. Період напіврозпаду антитіл триває від 3-х до 4-х тижнів.

2.5. Механизми захисту вірусів від імунної відповіді

В основі вислизання вірусів від чинників клітини лежить максимальне використання можливостей самої клітини-хазяїна для виживання віруса, у тому числі - маскування вірусу під необхідні для клітини частки - поживних речовини та ін. До клітинних механізмів, які використовуються вірусами для самозахисту, відносяться механізми, що забезпечують проникнення в клітину сторонніх часток: віруси, які поглинає клітина за допомогою механізму ендоцитарного піноцитозу, використовують низькі значення рН у вакуолі для активації білків злиття, а внутрішньоклітинні механізми транспорту - для досягнення структур, де відбувається репродукція вірусних компонентів.

Багато вірусів викликають ефективне пригнічення синтезу клітинних білків, що веде до пригнічення експресії клітинних генів. Блокування ініціації трансляції супроводжується розпадом попередніх клітинних полісом, і рібосоми можуть увійти до складу нових полісом, що утворюються на вірусспецифічних іРНК. У клітинах, заражених аденовірусами блокується транспорт клітинних іРНК з ядра в цитоплазму, а в клітинах, заражених вірусом грипу клітинні РНК руйнуються в ядрі.

Потужним антивірусним чинником широкого спектру дії є інтерферон, здатний блокувати інфекцію на ранніх стадіях. Найбільш стійкі до інтерферону ДНК-вмісні і найбільш чутливі - РНК- вмісні віруси. Частково механізми, за допомогою яких вірус може вислизати від дії інтерферону, вивчені для аденовірусів і вірусу осповакцини. У заражених вірусом клітинах синтезується вірусіндукована одноланцюгова РНК, що інактивує протеінкіназу. Інший механізм резистентності до інтерферону не пов'язаний з вірус специфічною РНК, а обумовлений синтезом кодованого вірусом білка, гомологічного інтерферону і блокуючого його активність.

Репродукція вірусу гепатиту В супроводжується синтезом значної кількості молекул поверхневого антигена (HBs - Ag), який зв'язує специфічні антитіла у своєрідний щит, що захищає вірусні частки від дії противірусних антитіл.

Зараження вірусом імунних клітин і порушення їх функцій може призвести до персистентної інфекції, незважаючи на наявність в крові віруснейтралізуючих антитіл. Дуже часто заражені вірусом лімфоцити виконують роль "троянського коня", за допомогою якого вірус може транспортуватися в різні органи і тканини організму, де є недосяжним для чинників гуморального імунітету.

При інфікуванні вірусом клітин лімфоїдної тканини клітини можуть продукувати розчинні імуносупресивні і імуномодулюючі речовини, що гальмують імунні реакції організму. Імуносупресивними чинниками можуть бути як структурні вірусні білки (наприклад, один з env - білків ретровірусів), так і білки, що синтезуються під час вірусної репродукції в клітині. Короткочасна імунодепресія зустрічається при багатьох вірусних інфекціях: грипі, корі, червоній висипці, цитомегалії. Імунодепресія пов'язана з ураженням Т- і В-лімфоцитів і супроводжується збільшенням чутливості до інфекцій. В більшості випадків ефект пов'язан з пригніченням функцій Т-супресорів. Прикладом тривалої імунодепресії до специфічних антигенів є СНІД, при якому порушується функція Т4-лімфоцитів. Тривала імунодепресія до специфічного антигена супроводжується виникненням персистентної інфекції, при якій порушуються функції лімфоїдних клітин без значного їх ушкодження.

Зараження лімфоцитів рядом вірусів призводить не лише до руйнування клітин, що продукують імунологічні медіатори, але і до інактивації медіаторів після їх продукції. Значне пригнічення синтезу інтерлейкінів викликають ретровіруси, вірус Сендай, менше - віруси грипу, віруси простого герпесу.

Стратегія деяких вірусів, що дозволяє здолати імунні механізми, спрямована на те, щоб змінити структуру білків вірусної оболонки. В результаті цього вірус стає недоступним для дії вирус-нейтралізуючих антитіл, циркулюючих в організмі. Прикладом швидкої зміни вірусних антигенів є віруси грипу і ВІЛ.

Мінливість антигенів вірусу грипу типу А обумовлена двома процесами: «дрейфом» генів, викликаним точковими мутаціями в генах, які кодують білки оболонки (гемаглютиніна і нейрамінідази), і «шифтом», що відбувається в результаті повної заміни одного або обох генів, на гени синтезу гемаглютиніна і нейрамінідази, отримані від вірусу грипу іншого типу. Шифт можливий завдяки фрагментарній структурі вірусного генома - наявності 8 окремих фрагментів однонитковох РНК і можливості рекомбінації між фрагментами, що належать різним серотипам вірусів грипу.

Для генома ВІЛ, представленого нефрагментованою РНК, характерний феномен надзвичайно високої частоти точкових мутацій у ряді генів, в основному - в гені env, що кодує поверхневі вірусні білки. Швидкість мутацій в гені env в 10 разів перевищує швидкість мутацій генів вірусу грипу. Мутації відбуваються в організмі одного і того ж хазяїна: віруси, виділені від вірусоносія упродовж тривалого часу (його життя) мають різну антигенну структуру.

Антигенні зміни вірусних білків описані у ентеровірусів, ротавирусов, лентівірусів тварин.

При деяких вірусних інфекціях продукція вирус-нейтрализуючих антитіл може бути пригнічена або антитіла не виявляють захисної дії. Пригнічення утворення вірусспецифічних антитіл зазвичай пов'язано з пошкодженням функції В-лімфоцитів в результаті їх зараження вірусом. Така сітуація зустрічається при цитомегаловірусній інфекції. Виникає хвороба імунних комплексів, обумовлена осіданням таких комплексів в ниркових клубочках і кровоносних судинах; це призводить до гломерулонефритів і артеріїтів. У таких випадках патогенез інфекції пов'язаний з імунологічною відповіддю організму.

При деяких інфекціях (СНІД, герпес та ін.) антитіла не забезпечують захисний ефект. При ряду вірусних інфекцій (віруси Денге, жовтої лихоманки, реовіруси, аренавіруси та ін.) антитіла стимулюють інфекцію. Імуноглобуліни у складі імунного комплексу можуть взаємодіяти з Fc -рецептором клітини і забезпечувати тісний контакт між поверхнею клітини і вірусною оболонкою, полегшуючи проникнення вірусу в клітину.

Антитіла проти власних антигенів організму утворюються при багатьох вірусних інфекціях: гепатиті В, герпесі, цитомегалії, інфекціях, викликаних аденовірусами, ВІЛ, вірусом Епштейна-Бар тощо, При гепатиті В, наприклад, ця імунопатологія є провідним чинником в патогенезі хвороби.

Інший аспект проблеми аутоімунних антитіл полягає у тому, що в молекулах деяких вірусних білків виявлені послідовності з 6-10 амінокислотних залишків, схожих з основним білком мієліну мозку людини. Такі послідовності виявлені у аденовірусів, вірусів Епштейна-Бар.

Вислизання від захисних чинників організму призводить до персистенції вірусу або вірусних структур (нуклеїнових кислот, нуклеокапсидів, білків) в клітинах організму і створює можливості для формування латентної інфекції. Латентна інфекція, що характеризується тривалою течією може перериватися короткочасними сплесками літичної інфекції. Як яскравий приклад латентної інфекції можна привести віруси Епштейна-Бар і імунодефіциту людини, хоча здатність викликати латентну інфекцію властива широкому кругу вірусів.