ВИВЧЕННЯ НАРОДОНАСЕЛЕННЯ Й ІСТОРИЧНА НАУКА

Розгляд народонаселення як компонента всього суспільно-історичного розвитку інтегрує різноманіття його характеристик, і воно виступає цілісним соціальним явищем об’єктивної реальності, що знаходиться в складних взаємозв’язках з її іншими явищами, як соціальними, так і біологічними. У цій якості народонаселення являє собою цілісний об’єкт (предмет) пізнання реальної дійсності, що у процесі виявлення його сутності розкривається у всій своїй багатогранності Останнє і визначає багатобічний характер вивчення народонаселення, що здійснюється суспільними і рядом природничих наук, кожна з яких розглядає той або інший його аспект з позицій свого основного предмета дослідження.

Історичний розвиток вивчення таких складних наукових об’єктів проходить через ряд етапів: диференціація знань, міждисциплінарне вивчення, взаємодія наук, вироблення комплексних методів дослідження. У реальному русі наукових знань тенденції, що виражають кожен з цих етапів, не тільки співіснують, але і взаємопереплітаються, що характерно як для минулого науки, так і для її сучасного розвитку, у ході якого подальша диференціація знань сполучиться з процесами їхньої інтеграції.

Це властиво і для формування вивчення народонаселення, наукові знання про яке, що мали спочатку синкретичний характер, поступово стали здобувати конкретну постановку в цілому ряді наук у міру розвитку останніх. Вже в середині XVIII в. Ф. Кене виділив два напрямки розробки цих знань, що сьогодні були б названі економічним і демографічним. Відзначимо, що конкретна розробка народонаселення почалася насамперед в економічних творах кінця XVII — початку XIX ст., зайнявши своє місце й у політекономії XIX-XX ст. У числі перших наук, що включили у свою орбіту вивчення народонаселення, були також історія і географія На основі розвитку дослідження кількісних даних про народонаселення складалася сучасна статистика. Ці дані зіграли свою роль у XVIII-XIX ст. у становленні цілої галузі математики — теорії ймовірностей. Аналіз тих або інших сторін розвитку народонаселення усе більш попадав у поле зору представників ряду медичних наук, у їхньому числі соціальної гігієни Такий аналіз ставав частиною досліджень і в деяких інших галузях наукового знання.

Диференціація вивчення народонаселення, що виявилася в минулому столітті, перейшла й у наше сторіччя, друга половина якого, тобто сучасний період, відзначена різким розширенням і посиленням спеціалізації цього вивчення. Найбільше повним закордонним покажчиком літератури по проблематиці народонаселення є щоквартальник «Index рорulation», що випускається з 1934 р. Принстонським університетом і Американською асоціацією народонаселення. На початку 50-х років він фіксував приблизно 2,2—2,3 тис робіт у рік, у 70—80-і роки їхня кількість перевалила за 4 тис. Одночасно виросло число його рубрик: два десятиліття назад їх було 11, а тепер— 20. Це, звичайно, не означає, що за останній час у два рази зросла кількість наук, що вивчають народонаселення, хоча коло їх у міру виникнення нових наукових дисциплін і напрямків (наприклад, соціальної психології, екології й ін.) продовжує розширюватися. Збільшення рубрик — свідчення зростаючої спеціалізації досліджень народонаселення, що визнається однією з головних рис її сучасного стану. Здавалося б, спеціалізація повинна підсилити роз'єднання розробки різних сторін народонаселення, що проводиться в тих або інших випадках. У дійсності ж вона виводить їх на стики наук, вимагає розширення взаємодії останніх, здійснення міждисциплінарних досліджень, комплексного підходу до вивчення народонаселення. Було б невірно думати, що інтегративні тенденції цього вивчення є надбанням тільки останнього періоду. Вони стали виявлятися вже в перші десятиліття після ствердження в суспільствознавстві нового поняття «народонаселення». У 1841 р. у німецькому університетському містечку Ульме вийшла книга X. Бернуллі «Довідник популяціонистики», у якій було поставлене питання про розробку вчення про народонаселення, або популяціонистики. У наступному десятилітті в роботах ряду німецьких вчених уперше з'явився термін «наука про народонаселення». Спроби розробити «вчення про народонаселення» були початі на початку XX в. у вітчизняній літературі, тоді ж у ній вперше було вжите поняття «політика народонаселення».

Усе це нині є надбанням історії науки. Трохи іншою стала доля вироблення поняття «проблеми народонаселення», що також відповідала потребі систематизувати знання про народонаселення, взємозв’язати вивчення його окремих сторін. У перші десятиліття нинішнього сторіччя зміст вивчення народонаселення усе більш ускладнювалося. Саме в цьому зв’язку і з’явилося в 20-і роки поняття «проблеми народонаселення», що відбило прагнення в нових історичних умовах охопити основне коло актуальних питань народонаселення. У 1923 р. у Філадельфії вийшла книга американського соціолога Э. Рейтера, заголовок якої «Проблеми народонаселення» був повторений в багатьох виданнях. Про те, який зміст вкладався в нове поняття, можна судити по книзі керівника центру по вивченню народонаселення університету в Майамі (США) У. Томпсона, що була однієї з найбільш відомих робіт подібного типу і з 1930 р. кілька разів перевидавався аж до середини 60-х років. Вона відкривається оглядом концепцій народонаселення. Потім випливають глави про структуру народонаселення, народжуваності, смертності, захворюваності і росту населення. Окремо характеризуються проблеми промисловості, а також сільського господарства, пов’язані з ростом населення. Докладно освітлені демографічні аспекти урбанізації. На закінчення розглядається Міграція, а також проблеми оптимуму населення і контролю за ростом останнього. Таким чином, у книзі було виділено і окреслено досить широке коло проблем.

Постановка їх висувала питання посилення взаємодії наук, проведення міждисциплінарних досліджень, комплексного підходу до них. Свою роль зіграла діяльність ООН в галузі народонаселення (комплексна за своїм характером), що виразилося й у роботі Всесвітніх конференцій ООН по народонаселенню (1954, 1965, 1974, 1984).

Розвиток міждисциплінарних досліджень, комплексного підходу диктується логікою руху наукових знань, але разом з тим цей розвиток трансформує і сама природа індустріального суспільства. Активно у вивчення народжуваності і сімейно-шлюбних відносин включилися соціологи і почасти психологи. Вивченням географії населення і його міграцій займаються географи. Розробку ряду демографічних проблем ведуть представники медичної науки, співробітничають з демографією історики,, етнографи, правознавці, антропологи і представники деяких інших наук. Йде становлення нових наукових напрямків — економіки народонаселення, соціології народонаселення, екології народонаселення та інших.

Усе це додає актуальність розробці методології взаємодії, більш тісному стикуванню наук у вивченні народонаселення і синтезові знань у даній галузі. У наступний період прихильники комплексно-синтезуючого підходу почали розробку його основних теоретичних проблем, що знайшло відображення в ряді колективних праць. У науковій літературі з’явилося нове поняття — «система знань про народонаселення». Залишаючи осторонь питання, наскільки вдалий або невдалий цей термін, відзначимо, що він вживається головним чином для позначення «нової теоретичної конструкції», а фактично має інше первинне значення: це саме історично сформоване й об'єктивно існуюче вивчення народонаселення в цілому ряді наук (у системі знань), їхнє узагальнення. Воно, незалежно від того, як його називати, є реальним фактом і як таке властиво вивченню народонаселення «взагалі», як було показано, також починає спроби так чи інакше узагальнити цей процес. Як підтверджує досвід вивчення народонаселення, таке узагальнення можливе тільки з діалектико-матеріалістичних позицій.

Відзначаючи вже зроблене в цьому напрямку, потрібно насамперед вказати на велику роботу із систематизації і субординуванню наук і наукових напрямків, що займаються проблематикою народонаселення. У результаті виробилось струнке і логічне розуміння системи знань про народонаселення. Основу його складають загально методологічні науки, серцевину— демографічна наука, тісно взаємодіюча із широким колом суспільних і рядом природничих наук, що вивчають різні сторони життєдіяльності народонаселення. Однак система знань про народонаселення, будучи сукупністю організованого знання, не зводиться до розкладання її по науках. Розробка їх спрямована на те, щоб забезпечити найбільш щільне «стикування» між науками і синтез отриманих знань про народонаселення. Основу для цього дає, на думку вчених, що працюють у даній галузі, загальна теорія народонаселення, що є «теорією середнього рівня» (стосовно найбільш загальної теорії розвитку суспільства) і сукупність загально методологічних і, що являють собою, загальнотеоретичних положень і концепцій, що пояснюють сутність процесів розвитку, що відбуваються в народонаселенні, їхній зв'язок із всіма іншими соціальними процесами.

Загальна теорія народонаселення поки тільки заявлена, від наступної розробки її в значній мірі залежить, наскільки вдасться на даному рівні наукових знань про народонаселення синтезувати їх, забезпечити найбільш тісний «стик» між науками. Не стосуючись більш докладно даного питання, відзначимо тільки, що в постановці його міститься досить істотний момент, що сприяє виявленню ролі історичної науки в системі знань про народонаселення, що, як це ні дивно, виявилася, власне кажучи, не заміченої авторами відзначених вище теоретичних розробок.