Механізм регулювання зайнятості населення

Аналіз особливостей формування ринку праці в Україні свідчить про те, що механізм його регулювання має враховувати, з одного боку, загальні закономірності організації ринку, властиві ринковій економіці, а з іншого - соціально-економічні та політичні особливості розвитку нашої держави.

Процеси зайнятості населення регулюються на трьох рівнях: державному, регіональному та на рівні підприємства. Для того щоб політика регулювання процесів зайнятості була ефективною, необхідна максимальна узгодженість дій на всіх рівнях. На державному рівні визначаються мінімальні необхідні нормативи функціонування ринку праці, його загальні межі. Держава забезпечує уніфікацію системи соціального і трудового законодавства, визначає обсяг прав роботодавців і найманих працівників, можливості їхньої участі в управлінні виробництвом, межі компетенції місцевих органів управління ринком праці.

На регіональному рівні складається програма зайнятості населення, вивчається стан ринку праці, співвідношення попиту і пропозиції робочої сили з урахуванням специфіки кожного регіону.

Третій рівень регулювання ринку праці - підприємства. На цьому рівні регулюванню підлягає слідуюче: робочі місця і трудові процеси; планування у сфері кадрів, професійне навчання та соціальний захист.

Механізми державного регулювання зайнятості ефективні лише тоді, якщо вони грунтуються на правовій базі, гарантуючи забезпечення прав громадян на працю, регулювання та організацію зайнятості населення, компенсації при втраті роботи.

Урядом України прийнято ряд законодавчих актів у галузі удосконалення використання робочої сили, працевлаштування та зайнятості населення. Зокрема, закони України: «Про зайнятість населення», «Про підвищення соціальних гарантій для громадян», «Про охорону праці», «Про організацію оплачуваних громадських робіт», «Про інспекцію з контролю за виконанням законодавства про зайнятість населення», »Про порядок реєстрації громадян як безробітних, виплати допомоги членам їх сімей», «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді України». Чинне законодавство в галузі зайнятості відіграє позитивну роль у механізмі регулювання ринку праці.

Регулювання зайнятості здійснюється на базі правових, адміністративних та економічних регуляторів.

Правові механізми розвитку ринку праці включають нормативно-правове забезпечення оптимізації заробітної плати на рівні ціни робочої сили, соціальних гарантій при безробітті. Система цих механізмів діє у всіх аспектах соціально-трудових відносин: соціальна підтримка як працюючих, так і безробітних, соціальний захист неконкурентоспроможної робочої сили (молоді, інвалідів, багатодітних сімей).

Адміністративні механізми (центрів зайнятості, центрів профорієнтації, центрів реабілітації) спрямовані на створення адекватної інфраструктури ринку праці.

Економічні механізми реалізуються через диференційовану систему податків, формування спеціальних страхових фондів, використання квот на працевлаштування, надання позики, кредиту для організації додаткових робочих місць. Знижуючи відсоткові ставки за кредит, держава робить його дешевшим, що, в свою чергу, призводить до збільшення інвестицій у розширення виробництва; сприяння постачанню ресурсами й збуту продукції за умов збільшення робочих місць; фінансування для створення приватних господарств, сімейного бізнесу.

Зметою забезпечення зайнятості населення, задоволення потреб громадян в праці Кабінетом Міністрів України і місцевими органами державної виконавчої влади розробляються річні та довготермінові державні й територіальні програми зайнятості населення.

Ці програми спрямовані на:

• сприяння розвитку та структурній перебудові економіки, розширення сфери зайнятості за рахунок створення нових робочих місць шляхом прямого інвестування пріоритетних галузей і регіонів;

• стимулювання нових форм господарювання, наукомістких виробництв, підприємницької діяльності, розвиток малих і середніх підприємств та організацій;

• поліпшення системи відтворення робочої сили в поєднанні з розвитком робочих місць. Організацію профорієнтації, перепідготовку робочих кадрів та підвищення їх кваліфікації;

• організацію оплачуваних громадських робіт; добровільне переселення громадян у межах України; соціальну підтримку, соціальний захист громадян, нездатних на рівних можливостях конкурувати на ринку праці;

• розробку заходів сприяння зайнятості сільського населення.

Слід відзначити, що програма сприяння зайнятості - динамічний інструмент активної політики держави.

Розробка програм зайнятості населення в Україні розпочалась в 1995 році. Нині розроблена Програма сприяння зайнятості населення на період до 2010 року. Програма визначає такі головні цілі:

• підтримка створення нових робочих місць і продуктивної зайнятості;

• формування ефективної структурної та регіональної політики зайнятості;

• диференційований підхід до скорочення виробництва і забезпечення допомоги звільненим працівникам;

• удосконалення схеми громадських робіт, щоб зробити їх більш прийнятними і доступними для безробітних;

• сприяння самозайнятості і поліпшення системи надання грошової допомоги безробітним;

• запровадження порядку працевлаштування, за яким усі нові робочі місця заповнюються робочою силою тільки за направленнями ЦЗ. Це дозволить, з одного боку, «засвічувати робочу силу» в «тіньовій економіці», а з іншого - хоча б частково працевлаштувати безробітних;

• зміщення акцентів у роботі системи ЦЗ від констатування стану на ринку праці до регулювання та упередження негативних процесів і, передусім, у сфері контролю за професійною спеціалізацією вузів і перепідготовчих закладів обсягами і якісними параметрами випускників;

• перегляд регіональної політики щодо відповідальності та фінансово-організаційних функцій за схемою «відомство - регіонові»;

• впровадження нестандартних режимів робочого часу як тимчасового заходу призупинення зростання безробіття;

• впровадження на державному і регіональних рівнях механізму протекціоністських заходів, спрямованих на тимчасовий захист вітчизняних товарів і, врешті, робочих місць;

• стимулювання державних і приватних роботодавців на створення нових робочих місць та мінімальних витрат на це. Серед галузей економіки і сфер виробничої діяльності «найдешевші» нові робочі місця в сільському господарстві (5-10 тис. грн) на одне робоче місце, тимчасові та сезонні роботи в рекреаційній зоні (1-3 тис. грн), у будівництві одно-, триповерхових будинків, котеджів (10-15 тис. грн), в посередницькій діяльності (10 тис. грн).

Основним завданням державної політики зайнятості є орієнтація регіонів на створення умов працевлаштування з урахуванням розвитку галузей економіки, забезпечення випереджаючої підготовки й перепідготовки робочої сили. Національна програма зайнятості населення України повинна виходити з програми стабілізації й розвитку економіки і бути взаємопов'язаною з програмами інших напрямів - «Чорнобиль», «Пріоритетний розвиток села», «Екологія», «Приватизація», «Конверсія» та ін.