Стратегії та моделі профілактичної діяльності

Стратегії профілактики – це загальні підходи до визначення основних цілей профілактики правопорушень і шляхів їх досягнення.

Моделі профілактики на основі певних наукових чи побутових уявлень щодо природи проблеми визначають мету, зміст і методи її профілактики.

Щодо профілактики правопорушень у дитячому та молодіжному середовищі можна виділити такі стратегії:

· боротьби;

· нормалізації.

Суть стратегії боротьби полягає в усуненні негативного явища, проблеми, їх ризиків та наслідків. За цією стратегією проблема чи явище визнаються однозначно негативними і неприпустимими, а профілактика спрямована на їх недопущення.

За стратегією нормалізації (обмеження ризику, негативного впливу проблеми чи явища) негативне явище, проблема визнаються небажаними, але припустимими (принаймні частково, за певних обставин). У такому разі профілактика спрямовується на недопущення або обмеження їх негативних наслідків.

У межах стратегії боротьби можна виділити сім моделей профілактики правопорушень у дитячому і молодіжному середовищі.

Перша – модель стримування. Також її називають «репресивною моделлю». Вона базується на уявленні про схильність дітей, підлітків та молоді до всього поганого. Тут профілактика зводиться до заборони певних дій і видів поведінки дітей та молоді, обмеження їх особистої свободи (заборона відвідувати певні місця, займатися «шкідливою» діяльністю, читати певні книги чи дивитися телепрограми тощо). Серед основних методів виділяють: вимоги, розпорядження, вказівки, контроль і покарання.

Ефективність стримування обмежена: неможливо досягнути повного контролю, а, починаючи з підліткового віку, заборони можуть спровокувати певну частину дітей на їх порушення.

Друга модель – модель залякування. Вона, як і попередня, базується на уявленні про схильність дітей та молодих людей до негативної, ризикованої поведінки, яка надає особливе задоволення. Зупинити їх прагнуть, викликавши страх перед прямими і непрямими негативними наслідками ризикованих дій (можливістю потрапити у наркотичну залежність, захворіти, опинитись у стані соціальної ізоляції, страждати фізично і морально, навіть втратити життя). Інформація про наслідки подається в емоційно-забарвленому вигляді, небезпека перебільшується. За цією моделлю робота проводиться у формі лекцій, бесід, кіно- і відео лекторіїв, демонстрації документальних і художніх фільмів, соціальної реклами.

Зазвичай, ця модель профілактики правопорушень ефективна у роботі з дітьми молодшого шкільного віку. Підлітки і молодь, особливо ті, хто вже має досвід протиправної поведінки, таку інформацію часто сприймають як тенденційну і не довіряють їй. До того ж в емоційно чутливих осіб залякування може викликати невротичний розлад.

Третя модель – модель ствердження моральних принципів. Прибічники моделі вбачають причини правопорушень у розбещеності певної частини молодих людей, їхньої орієнтації на негативні цінності. Профілактика за цією моделлю будується на спробі переконати молодь в аморальності, гріховності певних видів поведінки (статевого життя поза шлюбом, вживання алкоголю чи наркотиків, насилля тощо) та навернути їх на інші, альтернативні цінності (релігійні, ідеологічні). При цьому використовуються прийоми наведення прикладів (свідоцтв), переконання, навіювання, груповий психологічний вплив.

Профілактика проводиться у формі масових акцій, зібрань, компаній у ЗМІ (серії статей, теле- і радіопрограми). Ця модель ефективна стосовно молодих людей, орієнтованих на цінності добра, а також тих, хто легко піддається навіюванню. Однак, у надмірно чутливих може спровокувати внутрішньоособистісні конфлікти, невротичні розлади.

Четверта модель – модель поширення фактичних знань. Вона ґрунтується на уявленні про те, що поширенню правопорушень сприяє відсутність у підлітків і молоді повної адекватної інформації.

Суть профілактичної роботи за моделлю поширення фактичних знань полягає в наданні підліткам і молодим людям об’єктивної, коректної, емоційно нейтральної інформації щодо ризикованої та протиправної поведінки для забезпечення можливості вільного, свідомого вибору свого способу життя. Тут профілактика проводиться за допомогою лекцій, бесід, дискусій, ігор, конкурсів, розповсюдження друкованих матеріалів (буклети, брошури), розміщення матеріалів у ЗМІ, навчання на рівних. Ця модель ефективна при роботі з молоддю і підлітками, проте в останніх може провокувати інтерес до негативних явищ і бажання до експериментування.

П’ята модель профілактики має назву «навчання позитивній поведінці» або «афективного» навчання. За нею основні причини поширення негативних явищ у дитячому і молодіжному середовищі вбачаються у невмінні молодої людини задовольняти потреби без шкоди здоров’ю, протидіяти обставинам, зовнішньому тиску, вирішувати особистісні проблеми. У такому разі профілактична робота спрямована на розвиток у людини вмінь задовольняти свої потреби і вирішувати проблеми за будь-яких обставин позитивним чином. Профілактика проводиться за допомогою ігор, тренінгів, індивідуальних і групових консультацій, психотерапії, розповсюдження профілактичної літератури, створення теле- і радіопрограм, навчання на рівних.

Шоста модель – модель формування здорового способу життя. Прибічники цієї моделі профілактики стверджують, що причина поширеності негативних явищ – несформованість у молодих людей цінності власного здоров’я, орієнтація на задоволення інших потреб (самоствердження, трудова діяльність, особисті стосунки) за рахунок фізичного і психічного здоров’я. Тому профілактична робота за цією моделлю спрямована на формування у дітей і молоді цінностей повноцінного життя і здоров’я, розвиток вмінь і навичок, на створення умов для ведення здорового способу життя.

Основними методами профілактики виступають соціальна реклама, тренінги, робота спортивних, туристичних клубів та секцій, творчих гуртків.

Сьома модель отримала декілька назв: радикальна модель або модель соціального впливу. Вона побудована на уявленні про те, що саме суспільство провокує і посилює негативні явища у молодіжному середовищі. Тут основними засобами протидії негативним явищам виступають заборона чи обмеження шкідливої реклами (наприклад, тютюнових і алкогольних виробів), демонстрації викривлених сексуальних стосунків та насильства в ЗМІ, впровадження законодавства, яке захищало би права громадян на ведення здорового способу життя тощо. При цьому використовуються лобіювання, масові акції, компанії у ЗМІ, соціальна реклама.

До стратегії нормалізації відносять такі моделі: контрольованого впливу та зменшення шкоди.

Модель контрольованого впливу ґрунтується на уявленні про те, що є певні межі, залишаючись в яких будь-яка поведінка людини не призведе до шкідливих наслідків. З огляду на це, необхідно визначити норми припустимої поведінки (наприклад, кількості випитого спиртного чи вжитого наркотику, що не зашкодить здоров’ю), пропагувати їх, навчити людей контролювати себе. За цією моделлю профілактика передбачає лібералізацію законодавства та інформування населення щодо безпечних норм, навчання самоконтролю. Проте далеко не всі негативні явища можна допустити навіть в обмеженому вигляді, тим більше у середовищі дітей.

Друга модель стратегії нормалізації – модель зменшення шкоди.

Згідно неї – негативне явище (вживання наркотиків, небезпечна сексуальна поведінка, безпритульність) сприймається як неминуче, принаймні для певної кількості молодих людей. А метою профілактики є зниження ризику негативних наслідків від небезпечного способу життя як для самих молодих людей, яким він властивий, так і для оточуючих, без спроби змінити сам спосіб життя.

Основними засобами зменшення шкоди є навчання більш безпечній поведінці, забезпечення запобіжними засобами (наприклад, презервативами, одноразовими шприцами), психологічна допомога і підтримка. Профілактична робота проводиться за допомогою інформування, консультування, навчання на рівних, створення груп самодопомоги. Модель зменшення шкоди ефективна лише для вторинної профілактики у середовищі осіб, які вже ведуть стійкий небезпечний спосіб життя.

У кожній з перерахованих стратегій та моделей є свої переваги. Завдання

спеціаліста полягає в найбільш ефективному їх поєднанні та реалізації з метою

досягнення оптимальних результатів.

Слід наголосити, що домінантою у профілактичній роботі з підлітками та молоддю має стати формування в останніх навичок соціальної компетентності, що є базисом для адаптивної та позитивної поведінки, які дозволяють людині адекватно виконувати норми і правила, прийняті в суспільстві, ефективно вирішувати проблеми повсякденного життя.

Тому в процесі профілактичної роботи можна рекомендувати робити акцент на формуванні таких життєвих навичок, як: емоційно-вольових (самоконтролю, гартування волі); інтелектуальних (самоусвідомлення та самооцінки, аналізу проблем і прийняття відповідальних рішень, критичного і творчого мислення, усвідомлення життєвих цінностей); соціальних (упевненої та гідної поведінки, ефективного спілкування, протистояння негативному впливу оточення, розв’язання конфліктів).

Питання для самоконтролю

1. Що таке соціально-педагогічна профілактика правопорушень?

2. З яких основних елементів складається предмет соціально-педагогічної профілактики правопорушень?

3. Які завдання соціально-педагогічної профілактики правопорушень?

4. Яким принципам повинна відповідати профілактична діяльність?

5. Які стратегії та моделі профілактичної діяльності ви знаєте?