Методи регулювання балансу гумусу в грунті на рівні сівозміни.

Збільшення надходження органічної речовини до грунту та створення умов збалансованості процесів гуміфікації та мінералізації органічної речовини за рахунок сівозміни досягається за рахунок таких заходів:

1) розширення посівів багаторічних трав, особливо бобових,

2) вирощування проміжних культур і сидератів,

3) заміна чистих парів зайнятими.

Польові культури за впливом на рівень гумусного стану грунту можна поділити на три групи: багаторічні трави, однорічні зернові та зернобобові рослини, одноріч­ні просапні культури. Позитивний вплив першої групи рослин залежить від грунтово-кліматичних умов, рівня врожаю, сорту й густоти рослин. Коренева маса багато­річних трав у перший рік використання (на другий рік життя) в 1,5 рази, а на другий рік - в 2 рази перевищує масу коріння й стерні однорічних зернових культур. По­рівняння вмісту гумусу під багаторічними травами з да­ними обліку кореневих решток свідчить про те, що навіть при коефіцієнті їх гуміфікації 0,4 кореневих решток в новоутворенні гумусу повинно брати участь в 2-3 рази більше тієї кількості, яка є в той чи інший період росту рослин.

Гумус утворюється в умовах зменшення аероб­них процесів внаслідок ущільнення грунту і обмеженого в зв'язку з цим припливу кисню, що насамперед збіль­шує гуміфікацію рослинних решток.

При застосуванні сидератів коефіцієнт гуміфікації наближається до нуля, але при цьому не розкладається органічна речовина грунту.

Загалом у сівозмінах з травами й проміжними посівами од­норічних культур і сидератів бездефіцитного балансу гумусу можна досягти при внесенні значно менших норм органічних добрив, а в зернотравопільних і кормових сі­возмінах, де частка трав становить понад 40 %,- навіть без додаткового їх внесення.

Значно меншу масу рослинних решток залишає в грун­ті друга група рослин, причому озимі зернові більше, ніж ярі й зернобобові, які забезпечують надходження до грунту лише 15-30 ц/га решток.

Третя група рослин залишає в ґрунті найменшу масу рослинних решток. Просапні культури характеризуються більшим виносом поживних речовин і вимогливіші до рівня гумусованості й родючості грунту. Втрати гумусу під просапними культурами у 2 рази більші порівняно з культурами суцільного висіву. Але максимум мінералізації гумусу досягається на полях з беззмінним па­ром, де навіть внесення високих норм органічних і мінеральних до­брив не збільшує вмісту органічної речовини.

Кількість гумусу, що утворюється з органічних мате­ріалів, залежить від їх природи і умов розкладу. Себілотт (1967) розрахував так звані ізогумусові коефіцієнти, що характеризують масову кількість гумусу (в % на суху речовину), який утворюється в грунті з різних органічних матеріалів. Наприклад, для соломи ізогумусовий коефі­цієнт становить 10 %, для коріння і кореневих шийок рослин-18, для гною – 20-40%, для дуже молодих рослин і зеленого добрива - близько нуля.

Культури сівозміни і техно­логії їх вирощування зумовлюють характер, напрям і темпи перетворення органічної речовини. Так, культурам суцільного висіву притаманне найменше значення факто­ра мінералізації. Просапні залишають у полі мало рослинних решток і покривають свої потреби в азоті го­ловним чином за рахунок гумусу. Наприклад, під кар­топлею при беззмінному її вирощуванні фактор мінера­лізації на 32 % вищий, ніж при беззмінному вирощуванні жита. Насичення сівозмін просапними культурами (цукрові буряки, кукурудза) з одночасним зменшенням площ під бобовими посилює процеси мінералізації гумусу.

Встановлено, що при збільшенні просапних культур у структурі посівних площ на 10 % щорічні втрати гуму­су зростають на 0,2-0,4 т/га.