Функції гумусу в забезпеченні родючості грунту

Гумус виконує ряд важливих функцій у ґрунті.

1. Гумус визначає генезис грунту, формування його морфологічних ознак, хімічного складу та властивостей:

1.1. забезпечує формування специфічного профілю;

1.2. забезпечує утворення агрегатів за участю гумусових та глиногумусових сполук і як наслідок - водостійкої структури грунту (див. табл..14.4);

1.3. впливає на щільність складення (зменшує) та водно-фізичні властивості грунту;

1.4. забезпечує утворення рухомих сполук, здатних до міграції, включення мінеральних компонентів грунту в біогеохімічний кругообіг.

1.5. забезпечує формування сорбційних, кислотно-основних та буферних властивостей грунту.

Таблиця 14.4

Вплив вмісту органічної речовини ґрунту (%) на стійкість структури, формування кірки мулисто суглинкового ґрунту (Дж. Хофман, 1977)

*Вміст органічної речовини ґрунту на початку досліджень - 2,08%

2. Гумус бере безпосередню участь в живленні рослин:

2.1. виступає джерелом елементів мінерального живлення вищих рослин (N, Р, К, Са, мікроелементи);

2.2. є джерелом органічного живлення для гетеротрофних організмів;

2.3. є джерелом С0₂ в приземному шарі атмосфери (впливає на проду­ктивність фотосинтезу);

2.4. є джерелом біологічно активних речовин грунту.

3. Гумус виконує санітарно-захисні функції в грунті:

3. 1. забезпечує прискорення мікробіологічного розпаду пестицидів, каталіз швидкості цього розладу;

3. 2. сприяє закріпленню забруднювачів у ґрунті (сорбція, утворення комп­лексних сполук) та зниженню рівнів їхнього надходження у рослини;

3.3. зменшує міграційну здатності токсикантів.

Часто вчені називають гумус «інтегралом родючості» грунту, оскільки спостерігається прямий, дуже тісний кореляційний зв'язок між вмістом гумусу в ґрунті та рівнем його родючості. При цьому слід звернути увагу на два типи родючості – потенціальну і актуальну.

Потенціальна родючість грунту - важливий показник сталості та продуктивності землі. Існує бага­то методів її визначення, кожен з яких має свої переваги й недоліки. Найоб'єктивнішим і найповнішим є метод, що ґрунтується на врахуванні енергії, яка акуму­льована в ґрунті, і може бути кількісно зіставлена з енергозапасами в урожаї та виробничих ресурсах, затра­чених на його одержання. За висновком В. А. Ковди (1973), величина внутрішньої енергії може бути універ­сальним критерієм потенціальної родючості або продук­тивності грунту в цілому.

Продуктивність грунту бу­де тим більша, чим більше в ній енергії, пов'язаної з гу­мусом грунту та чим менша величина внутрішньої енергії мінеральної частини грунту. Енергія гумусу становить лише 0,1-1 % повної внутрішньої енергії метрового ша­ру грунту.