На рівні сільськогосподарської культури

Як зазначалося вище, технологія вирощування кожної культури визначає тип агротехнічних заходів, до яких належать системи: обробітку грунту, застосування добрив та засобів захисту рослин.

Механічний обробіток за своєю дією є вагомим фактором регулювання вмісту гумусу, тому що розміри мінералізації гумусу при механічному обробітку можуть в 10-15 разів перевищувати мінералізацію для задоволення потреб культур у поживних речовинах. Найбільш застосованими типами обробітку грунту є: відвальний (звичайна оранка плугом),

мілкий, безполицевий.

Мілкий обробіток грунту при дискуванні знижує міне­ралізацію, що свідчить про більш раціональне викори­стання продуктів мінералізації органічної речовини грун­ту польовими культурами.

Безполицевий обробіт­ок грунту на глибину 40 см, є най­більш нераціональним з точки зору гумусового балансу (коефіцієнт мінералізації сягає 2,07). При такому обробітку відбувається зменшення глибини біологічно активного шару грун­ту (до 10 см) одночасно із зменшенням вмісту гумусу в нижчих го­ризонтах. Але в досягненні високого рівня врожаїв та їх стабільності повинен бути створений якомога глибший гумусований корене­вмісний шар грунту, а не тонкий шар грунту навіть високої гумусованості.

Найбільш доцільним з точки зору стабілізації гумусного стану є раціональне поєднання мінімального обробітку з оранкою і удобренням.

Система застосування добрив (СЗД) є потужним регулятором балансу гумусу, основні фактори впливу якої висвітлено на рис.14.4

Мінеральні добрива виступають досить суперечливим фактором регулювання балансу гумусу. Мінеральні добрива класифікують на види (залежно від кількості і виду елементів живлення, що містяться в них), а види – на форми – залежно від молекулярно-іонної форми, в які й перебувають елементи живлення (див. розд.14.2).

Серед мінеральних добрив найпомітніше впливають на гумус­ний стан азотні добрива, які регулюють вміст гумусу безпосередньо. Це пов’язано з тим, що мінералізація гумусу відбувається головним чином в умовах нестачі легкодоступного азоту в грунту.

На ґрунтах із стабіль­ним вмістом гумусу невеликі норми азотних добрив (30- 45 кг/га), стимулюючи розвиток мікроорганізмів, змен­шують вміст гумусу на 0,2-0,4 т/га за рік. Підвищення норм внесення добрив залеж­но від структури посівних площ більшою або меншою мі­рою зрівноважує вміст гумусу або навіть збільшує його кількість. Механізм дії цього явища різнофакторний - збільшення гумусу відбувається внаслідок:

- зростання бі­омаси післяжнивних решток і коріння під впливом по­живних речовин добрив (але збільшена біомаса кореневих і післяжнивних решток рослин кількісно значно поступається гною (табл. 14.8));

- потреба у азоті гумусу в рослин відпадає, оскільки вносяться легкодоступні мінеральні форми азоту в грунт;

- азот в помірних кількостях стимулює розвиток мікроорганізмів, що забезпечують гуміфікацію органічної речовини;

Рис.14.4. Основні фактори впливу СЗД на баланс гумусу

Проте в умовах надмірної кількості мінерального азоту в грунті посилюється розвиток мікроорганізмів, що споживають азот, в результаті посилюється мінералізація гумусу.

При гуміфікації кореневих та післяжнивних решток зернових культур у зв'язку з відносно низьким вмістом в їх складі азоту процеси мінералізації переважають над процесами гуміфікації, оскільки безазотисті гумусові сполуки нестійкі й досить швидко мінералізуються. Тому в плодозмінних сівозмінах в умовах більшого надходжен­ня рослинних решток порівняно з просапною сівозміною підвищення норм азоту сприяє більшому виходу новоут­вореного гумусу. До речі, краща здатність багаторічних трав (люцерни, конюшини) до гумусоутворення пов'я­зана ще й з тим, що співвідношення С : N в їх корінні дорівнює 10 : 1 -15 : 1 (є оптимальним), тоді як у корінні й соломі зернових культур суцільного висіву співвідношення вуглецю й азо­ту значно ширше - С : N = 35 : 1—50 : 1. Широке співвідношення вуглецю і азоту є причиною зниження врожаю тих культур, під які у грунт заорюють солому, тому що

Таблиця 14.8.