Обмеження життєдіяльності

Обмеження життєдіяльності ― це будь-яке обмеження або відсутність внаслідок порушення (недоліку) здатності здійснювати діяльність у межах, що є нормальними для людини того чи іншого віку.

Обмеження життєдіяльності, що є сполучним ланцюгом між порушенням та соціальною недостатністю, відноситься до складних або інтегрованих видів діяльності, що є звичайними для індивідуума, таких як поведінка виконання різних завдань, володіння навичками та ін. Обмеження життєдіяльності, як порушення, може бути тимчасовим або постійним, оборотним або необоротним, а також прогресуючим чи регресуючим. Обмеження життєдіяльності може бути також як психологічна реакція на фізичне, сенсорне та інше порушення. Обмеження життєдіяльності у повсякденному житті зводиться до утруднення існування та діяльності індивідуума. Звичайна діяльність людини – це інтеграція психологічних (психічних), фізичних та соціальних функцій, що функціонують як єдина система.

Наводимо класифікацію основних категорій життєдіяльності у відповідності з міжнародною номенклатурою порушень (1989).

1. Здатність до самообслуговування – спроможність підтримувати первинне, ефективне, незалежне від інших осіб існування, включаючи функції особистого догляду за собою та іншу повсякденну діяльність, навички особистої гігієни.

2. Здатність до самостійного пересування – спроможність самостійно переміщуватися у просторі, долати перешкоди, зберігати рівновагу тіла в межах побутової, громадської та професійної діяльності.

3. Здатність до навчання – здатність до сприйняття та викладення знань (загальноосвітніх, професійних та ін.), володіння навичками та вміннями (соціальними, культурними, побутовими).

4. Здатність до трудової діяльності – спроможність здійснювати діяльність відповідно до вимог до змісту, обсягу та умов виконання роботи.

5. Здатність до орієнтації – здатність людини самостійно орієнтуватися в навколишньому оточенні, сприймати і аналізувати його стан і відповідно реагувати на його зміни.

6. Здатність до спілкування – спроможність встановлення контактів з людьми, підтримувати звичні громадські стосунки шляхом сприйняття, переробки та передачі інформації.

7. Здатність контролювати свою поведінку – бути свідомим та спроможним адекватно поводити себе у повсякденному житті та у відношенні до оточуючих, адекватно реагувати з урахуванням соціально-правових норм.

3. Соціальна недостатність у відповідності до міжнародної номенклатури порушень (1989)

У людини, яка має ті чи інші вади здоров’я, відмічається соціальна недостатність. Вона виникає внаслідок порушення або обмеження життєдіяльності. В зв’язку з цим людина може виконувати лише обмежену роль у житті суспільства, або зовсім не може виконувати ніякої ролі. Поняття соціальна недостатність включає в себе три аспекти:

1) надання певного значення самим індивідуумом або його оточенням відхиленням від норми, що мають місце в анатомічній структурі, функції або в характері діяльності;

2) враховуючи час, місце, становище та роль індивідуума, оцінка таких відхилень знаходиться в залежності від культурних норм групи або суспільства, в зв’язку з чим людина може проявляти соціальну недостатність в одній групі та не проявляти її в інших;

3) поява в групі індивідуума з відхиленнями від норми в стані здоров’я супроводжується оцінкою не на його користь.

Вищенаведене свідчить про те, що соціальна недостатність (дезадаптація) є соціалізацією порушення або обмеження життєдіяльності внаслідок того чи іншого відхилення в стані здоров’я і виникає через неспроможність індивідуума відповідати сподіванням або прийнятим громадським нормам в тій чи іншій групі людей або в суспільстві. У людини з соціальною недостатністю виникає порушення здатності відігравати так звані «життєві ролі» (критерії виживання), а також виникає надмірна залежність від медичних та соціальних установ.

У відповідності до Міжнародної номенклатури порушень, обмежень життєдіяльності та соціальної недостатності (1989) розрізняють соціальну недостатність (дезадаптацію) внаслідок обмеження фізичної незалежності, мобільності, здатності займатися звичайною діяльністю, здатності до отримання освіти, здатності до професійної діяльності, економічної самостійності, здатності до інтеграції у суспільство.

3.2.1. Соціальна недостатність через обмеження

фізичної незалежності

Поняття «фізична незалежність» означає здатність індивідуума вести звичне, ефективне, незалежне від інших осіб існування:

1. Повна незалежність.

2. Незалежність за умов використання допоміжних засобів. Фізична незалежність досягається використанням технічних допоміжних засобів та пристроїв. При цьому пристосування до навколишнього середовища індивідуума не включає фізичну незалежність, що досягається використанням невеликої допомоги, неістотної для незалежності.

3. Труднощі в задоволенні особистих потреб, але без значної залежності від навколишніх обставин.

4. Залежність, що виявляється через тривалі інтервали часу. Залежність від інших осіб при задоволенні потреб, що виникають через тривалі інтервали часу ( при покупках в магазині, при виконанні домашньої роботи).

5. Залежність, що виявляється через короткі інтервали часу. Допомога потрібна тільки раз на день, може бути необхідна постійна присутність третіх осіб.

6. Залежність від постійного догляду. Постійно потрібен спеціальний догляд.

3.2.2. Соціальна недостатність

через обмеження мобільності

1. Повна мобільність. Включає також індивідуумів, що використовують невелику допомогу, або пристрої, які є неістотними для незалежності.

2. Непостійне обмеження мобільності в зв’язку з погодою та сезоном.

3. Уповільнена мобільність. Здатність пересуватися не порушена, але пересування займає більше часу або є більш важким.

4. Знижена мобільність. Здатність пересуватися меншає, але не в межах безпосереднього сусідства.

5. Мобільність, що обмежена безпосереднім сусідством.

6. Мобільність, що обмежена межами житла.

7. Мобільність, що обмежена межами крісла.

8. Повна відсутність мобільності.

3.2.3. Соціальна недостатність через обмеження

здатності займатися звичайною діяльністю

Під звичайною діяльністю розуміють здатність індивідуума займати свій час загальноприйнятим, звичайним для даної статі, віку та культури:

1. Звичайне заняття.

2. Періодична нездатність до заняття.

3. Урізане заняття. Знижена здатність займатися звичайною діяльністю.

4. Пристосоване заняття. Нездатність виконувати звичайні заняття, але індивідуум здатний виконувати модифіковане або альтернативне заняття протягом дня.

5. Знижена здібність до занять. Обмеження часу, який індивідуум може присвятити своєму заняттю.

6. Різко обмежена здібність до занять. Обмеження типів занять, що виконуються індивідуумом.

7. «Прикутість» до якого-небудь заняття. Обмеження як типу зайнятості, так і часу, який індивідуум може йому присвятити.

8. Відсутність заняття або нездатність осмислено зайняти себе.

3.2.4. Соціальна недостатність через обмеження здібності до отримання освіти:

1. Нормальна освіта.

2. Переривиста освіта. Сюди належить: освіта, що переривається перебуванням у лікарні.

3. Звільнення від деяких видів діяльності. Неучасть у деяких видах навчання або професійної підготовки. Нормальна, але зі скороченим навчальним днем або тижнем шкільна освіта чи професійне навчання.

4. Освіта чи професійна підготовка з використанням допоміжних засобів, технічної допомоги.

5. Освіта і професійна підготовка, яка включає комбінації звичайних методів навчання протягом певного часу і спеціальних технічних прийомів в інший час.

6. Освіта і професійна підготовка можливі тільки при використанні спеціальних технічних прийомів.

7. Неможливість освіти.

3.2.5. Соціальна недостатність через обмеження здатності до професійної діяльності

1. Нормальна робота.

2. Переривиста робота.

3. Робота в нормальних умовах, але зі спеціальною адаптацією робочого місця.

4. Робота в нормальних умовах, але зі спеціальною адаптацією робочого дня.

5. Робота в нормальних умовах, але яка вимагає присутності третьої особи.

6. Якісне обмеження роботи.

7. Робота, що вимагає спеціальних умов виробничого середовища і зі зниженою продуктивністю.

8 Робота, що вимагає спеціальних умов виробничого середовища і без урахування продуктивності.

9. Ніяка робота неможлива.

3.2.6. Соціальна недостатність через обмеження

економічної самостійності

1. Добре забезпечені особи. Порушення і обмеження життєдіяльності не впливають на річний прибуток, заробітну платню або майно (фінансові внески) індивідуума. Він має можливість забезпечити як свої власні потреби, так і потреби сім’ї і вести економічну діяльність.

2. Незалежні та економічно самостійні особи, включаючи утримання членів сім’ї, але зі зменшенням економічного добробуту у порівнянні зі становищем, що мало місце до появи порушення або обмеження життєдіяльності, як результат зміни в житті чи виді занять, і т. д., або які несуть відчутний збиток у порівнянні з сім’ями, що знаходяться в ідентичних умовах, але не мають обмеження в життєдіяльності.

3. Особиста економічна самостійність без утримання членів сім’ї, але зі способом життя, коли вони можуть задовольнити тільки свої особисті потреби і не здатні взяти відповідальність за утриманців або розширити свою

діяльність.

4. Неміцна фінансова самостійність. Економічна самостійність можлива тільки за наявності фінансової підтримки зовні від общини або сім’ї.

5. Економічна залежність. Повністю економічно залежні особи, з відсутністю економічної активності.

3.2.7. Соціальна недостатність через обмеження

здатності до інтеграції у суспільство

1. Добре соціально інтегровані особи – повна участь у всіх звичайних суспільних стосунках.

2. Участь у житті суспільства, що стримується. Соціальна недостатність включає: індивідууми, яким порушення або обмеження життєдіяльності заподіює неспецифічну незручність, яка може мати місце, але не перешкоджати їх участі у всіх звичайних видах життя суспільства (сюди входять збентеження, соромливість та інші негативні уявлення про себе, внаслідок потворності або інших порушень чи обмежень життєдіяльності), деякі легкі порушення особистості або зниження здатності адекватно поводитися.

3. Обмежена участь у деяких формах життя суспільства. Включено: індивідууми, які беруть участь не у всіх видах життя суспільства, наприклад: мають порушення чи будь-яке зниження здібностей, що заважають можливості їхнього одруження; ускладнення статевої активності внаслідок порушення або зниження будь-якої здатності, а також деякі порушення особистості чи зниження здатності до адекватної поведінки.

4. Підвищена неучасть у житті суспільства взагалі. Включено: індивідууми, які не здатні підтримувати невимушені стосунки з новими знайомими, тому їх соціальні стосунки зводяться переважно до сталих контактів, таких як друзі, сім’я, сусіди і колеги, а також індивідууми, які відстають у фізичному, психологічному або соціальному розвитку, але у яких продовжується процес розвитку.

5. Збіднені або дуже обмежені стосунки у суспільстві. Включено: індивідууми, які зазнають труднощів при підтримці сталих контактів, таких як з друзями, сусідами і колегами; а також індивідууми, які відстають у фізичному, психологічному або соціальному розвитку, у яких не помітно поліпшення розвитку; або індивідууми, які здатні підтримувати стосунки тільки зі значущими для них людьми, такими як батьки або чоловік чи жінка; повний відхід у себе у немолодих людей; розлади поведінки середньої тяжкості.

6. Порушення стосунків у суспільстві. Включено: індивідууми, які зазнають труднощів при спілкуванні зі значущими для них людьми; тяжкі розлади поведінки.

7. Нездатність підтримувати стосунки з іншими людьми. Включено: індивідууми, які нездатні підтримувати стосунки з іншими людьми; порушення або обмеження здібностей, що перешкоджають розвитку нормальних соціальних взаємовідносин; індивідууми, погана пристосованість поведінки яких заважає співіснуванню та інтеграції в звичайних домашніх і сімейних умовах; а також немолоді люди, які переживають втрату сім’ї і друзів, із зниженою здатністю вступати в нові стосунки.

8. Соціальна ізоляція. Включено: індивідууми, чиї можливості підтримання соціальних взаємовідносин не визначені внаслідок їхньої ізоляції, такої як перебування їх в спеціальних установах через відсутність соціальної підтримки вдома або у суспільстві (наприклад, діти-сироти або кинуті діти, а також люди, які мешкають у будинках для пристарілих).

3.4. ОБМЕЖЕННЯ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ,

ЩО ПРИЙНЯТІ В РОСІЙСЬКІЙ ФЕДЕРАЦІЇ

У літературі має місце багато праць, в яких зроблені спроби класифікації

обмеження життєдіяльності в залежності від важкості їх порушень. Так, наприклад, Л. С. Гіткина (1995), В. Б. Смичек (2000) обмеження життєдіяльності в залежності від їх важкості розділити на 5 функціональних класів: легке, помірне, значне, різко виражене і повне порушення. Але, на наш погляд, враховуючи 3-ступеневу градацію інвалідності в нашій країні, більш кращою є класифікація ступеня вираженості важкості обмеження життєдіяльності, яка прийнята в Російській Федерації («Класифікації і тимчасові критерії, що використовуються при проведенні медико-соціальної експертизи» – затверджено постановою Міністерства праці і соціального розвитку та Міністерства охорони здоров’я Російської Федерації № 1/30 від 29 січня 1997 р.). У цьому документі обмеження життєдіяльності викладені в такому вигляді:

І. Обмеження самообслуговування:

1-й ступінь – здатність до самообслуговування з використанням допоміжних засобів;

2-й ступінь – здатність до самообслуговування з використанням допоміжних засобів та за допомогою інших осіб;

3-й ступінь – нездатність до самообслуговування та повна залежність від інших осіб.

ІІ. Обмеження здатності самостійно пересуватися:

1-й ступінь – здатність самостійно пересуватися з більш тривалою витратою часу, пересування з зупинками і скорочення відстані;

2-й ступінь – здатність самостійно пересуватися з використанням допоміжних засобів або за допомогою інших осіб;

3-й ступінь – нездатність самостійно пересуватися та повна залежність від інших осіб.

ІІІ. Обмеження здатності до навчання:

1-й ступінь – здатність до навчання в навчальних закладах загального типу при дотриманні спеціального режиму навчального процесу або з використанням допоміжних засобів, за допомогою інших осіб (крім персоналу, який навчає);

2-й ступінь – здатність до навчання тільки в спеціальних навчальних закладах або за спеціальними програмами в домашніх умовах;

3-й ступінь – нездатність до навчання.

ІV. Обмеження здатності до трудової діяльності:

1-й ступінь – здатність до виконання трудової діяльності за відсутності зниження кваліфікації або зменшення обсягу виробничої діяльності, неможливості виконання роботи за своєю професією;

2-й ступінь – здатність до виконання трудової діяльності у спеціально створених умовах з використанням допоміжних засобів або спеціально обладнаного робочого місця, за допомогою інших осіб;

3-й ступінь – нездатність до трудової діяльності.

V. Обмеження здатності до орієнтації:

1-й ступінь – здатність до орієнтації за умови використання допоміжних засобів;

2-й ступінь – здатність до орієнтації, що потребує допомоги інших людей;

3-й ступінь – нездатність до орієнтації (дезорієнтація).

VІ. Обмеження здатності до спілкування:

1-й ступінь – здатність до спілкування, що характеризується зниженням швидкості, зменшенням обсягу засвоєння, отримання та передачі інформації;

2-й ступінь – здатність до спілкування з використанням допоміжних засобів або допомоги інших людей;

3-й ступінь – нездатність до спілкування.

VII. Обмеження здатності контролювати свою поведінку:

1-й ступінь – часткове зниження здатності самостійно контролювати свою поведінку;

2-й ступінь – здатність частково або повністю контролювати свою поведінку тільки за допомогою сторонніх людей;

3-й ступінь – нездатність контролювати свою поведінку.

Згідно з цією класифікацією ступеня важкості обмеження життєдіяльності цією ж постановою в Російській Федерації були прийняті наступні принципи встановлення груп інвалідності:

― 1-ша група інвалідності – наявність обмеження життєдіяльності 3-го ступеня по будь-якому виду життєдіяльності;

― 2-га група інвалідності – наявність обмеження життєдіяльності 2-го ступеня по будь-якому виду життєдіяльності, але за відсутності порушень 3-го ступеня;

― 3-тя група інвалідності – наявність обмеження життєдіяльності 1-го ступеня по будь-якому виду життєдіяльності, але за відсутності порушень 2-го та 3-го ступенів.

3.5. МКФ (2001)

У 2001 р. 54-а Всесвітня асамблея охорони здоров’я після зміни медичного підходу та довготривалих випробувань прийняла «Міжнародну класифікацію функціонування, обмеження життєдіяльності і здоров’я» (МКФ), яку переклали та адаптували в Санкт-Петербурзькому інституті вдосконалення лікарів-експертів (М. В. Коробов та ін., 2001); НДІ соціальної гігієни, економіки і управління охороною здоров’я ім. М. А. Семашко РАМН (В. К. Овчаров, 2002).

На розповсюдження та адаптацію МКФ (2001) потрібний офіційний дозвіл Всесвітньої організації охорони здоров’я. В зв’язку з цим при викладенні даних стосовно цієї класифікації нами використано матеріали вищенаведених авторів та дані А. В. Іпатова, О. В. Сергієні та Т. Г. Войтчак (2002), що викладені в монографії «Інвалідність як інтегрований показник стану здоров’я населення України».

Суттєвою відмінністю нової класифікації від раніше прийнятої є те, що вона розглядає в нерозривній єдності такі стани і процеси, як: здоров’я, хвороба, подальший тривалий перебіг структурних порушень та функцій організму і потребу в заходах реабілітації.

В МКФ (2001) відзначається, що поняття «здоров’я» фактично включає всі аспекти життя людини (фізичний, психічний і соціальний), які займають певне інформаційне поле. Таке інформаційне поле розділяється на окремі елементи, що носять назву домени здоров’я та домени, які пов’язані зі здоров’ям. У прийнятій класифікації домени утримують інформацію, яка найбільш повно відображає функціонування індивідуума на організменному, душевному (особистісному) і соціальному рівнях. В МКФ внесені нові якості стану життєдіяльності «активність» та «участь», в яких «групуються зниження або втрати будь-яких здібностей на рівні особистісних можливостей, на рівні реалізації цих можливостей у суспільному житті за допомогою будь-яких підтримуючих заходів або в звичайних для індивіда умовах життєдіяльності» (А. В. Іпатов, О. В. Сергієні, Т. Г. Войтчак, 2002). Поряд з цим деталізовані домени функцій і структур організму, а такі якості, як активність і участь, описані при всіх аспектах життєдіяльності. Крім цього, всі домени МКФ наведені в позитивному та в негативному аспектах (табл.. 3.1). Обмеження життєдіяльності оцінюються за 5-бальною шкалою: від 0 % (відсутність будь-яких проблем) до 96-100 % (виражені обмеження).

Таблиця 3.1.

Класифікація обмеження життєдіяльності*

*Примітка: таблиця наведена за даними А. В. Іпатова, О. В. Сергієні та Т. Г. Войтчак (2002).

У прийнятій класифікації введене узагальнююче поняття обмеження життєдіяльності (ОЖД) різних видів функціонування людини на організменному, індивідуальному і соціальному рівнях, яке включає порушення структур та функцій організму, обмеження активності людини та обмеження її можливості участі в житті суспільства. Визначення в результаті обстеження ОЖД індивідуума дає можливість визначити отриману інформацію у вигляді певних кодів (у відповідності до кодів МКХ-10). Але кодування такої інформації набуває значення лише в тих випадках, коли визначено ОЖД (негативні аспекти індивідуума з урахуванням ступеня тяжкості порушень різних видів функціонування людини). Для кращого користування класифікацією введено загальний уніфікований визначник негативної шкали тяжкості порушень.

У МКФ викладена система визначення тяжкості обмежень активності і обмеження можливості участі у суспільному житті та її використання при складанні індивідуальної програми реабілітації.

Таким чином, МКФ (2001) є класифікацією здоров’я і всіх обставин, що пов’язані зі здоров’ям, та в якій реалізовуються «Стандартні правила зі створення рівних можливостей для осіб з обмеженнями життєдіяльності». Ця класифікація прийнята Організацією Об’єднаних Націй, оскільки вона дає можливість реально зрівняти в правах здорових і неповнофункціональних осіб.