ВИХОВАННЯ ГРОМАДЯНСЬКОСТІ ПІДЛІТКІВ У ПРОЦЕСІ ОРГАНІЗАЦІЇ ПОЗАКЛАСНОЇ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ

Первостепенное значение в борьбе с вредителями запасов приобретают профилактические мероприятия:

Химический метод. Существуют три способа обработки незагруженных и загруженных хранилищ, складских помещений: фумигация, аэрозольная обработка, влажная обработка:

· фумигация герметичных помещений (газация может быть произведена путем рассыпания твердого фумиганта тонким слоем, разливом жидкого препарата в емкости, разбрызгиванием жидкого вещества по площади хранилища или заполнением помещения из баллонов) препаратами фостоксин, таб., пеллеты, г. (560–570 г/кг) – 5–19 г/м³; магтоксин, таб., пеллеты, г., пластины, ленты (660 г/кг) – 5–12 г/м³;

· влажная дезинсекция загруженных помещений с помощью опрыскивателей (расход рабочей жидкости составляет 200 мл/м² или 500 мл/т) препаратами актеллик, кэ (500 г/л) – 16 мл/т; сумитион, кэ (500 г/л) – 20 мл/т; фуфанон, кэ (570 г/л) – 12–30 мл/т. Действуют против всех вредных насекомых, кроме клещей. Однако влажная дезинсекция очень трудоемка. Достичь нужного результата можно, только обработав все поверхности зернохранилищ;

· применение аэрозольной обработки загруженных и незагруженных помещений (аэрозоль не так подвижен, как газы, и поэтому мало уходит из объекта, подвергнутого обработке) вышеуказанными препаратами.

ВИХОВАННЯ ГРОМАДЯНСЬКОСТІ ПІДЛІТКІВ У ПРОЦЕСІ ОРГАНІЗАЦІЇ ПОЗАКЛАСНОЇ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ

Трансформація світоглядних орієнтацій та самосвідомості українського народу в умовах розбудови й утвердження суверенної, правової, демократичної держави органічно пов’язаний із становленням громадянського суспільства в Україні.

Актуальність громадянського виховання особистості в сучасному українському суспільстві великою мірою зумовлюється потребою державотворчих процесів на засадах гуманізму, демократії, соціальної справедливості, що мають забезпечити усім громадянам рівні стартові можливості для розвитку й застосування їхніх потенційних здібностей, досягнення суб’єктивно привабливих і водночас соціально значущих цілей як умови реалізації найголовнішої соціально-психологічної потреби особистості - потреби в самовизначенні та самостверженні.

Важливість громадянського виховання в Україні зумовлюється водночас процесом відродження нації. Для України, яка є політичною державою, громадянське виховання відіграє особливо важливу роль ще й тому, що воно покликане сприяти формуванню соборності України, яка є серцевиною української національної ідеї. Саме на базі демократичних цінностей, що мають лежати в основі громадянського виховання, можливе об’єднання різних етносів і регіонів України задля розбудови й вдосконалення суверенної, демократичної держави, громадянського суспільства. Ці процеси потребують формування громадянської культури.

Важливу роль щодо цього відіграють усі системи освіти загалом і громадянська освіта та виховання зокрема, особливо в суспільстві перехідному, де вони не тільки підтримують, а й закладають основи демократичної ментальності, формують у громадян ідеї та поняття про права і обов’язки людини, виховують здатність до критичного мислення, уміння відстоювати свої права, інтереси, переконання, усвідомлювати свої обов’язки та виявляти толерантність до поглядів іншої людини, керуватися у вияві соціальної активності демократичними принципами.

Оскільки громадянське виховання набуває особливого значення, то виникає гостра потреба у визначенні основних засад, цілей напрямів, змісту, форм і методів громадянського спрямування виховного процесу в школі, що цілеспрямовано й ефективно забезпечували б процес розвитку і формування громадянина, тобто особистості, в якій органічно поєднуються високі моральні чесноти, громадянська зрілість, патріотизм, самоактивність, творчі начала, почуття обов’язку й відповідальності перед суспільством, Батьківщиною.

Історичну ретроспективу, глибокий педагогічний аналіз потреб та можливостей громадянського виховання в період становлення української державності розробили П. Ігнатенко, Л. Крицька, В. Поплужний.

Детальному аналізу педагогічних засад функціонування громадянської освіти та виховання у вітчизняній та зарубіжній шкільній практиці присвятили свої дослідження М. Бургін, Г. Єгоров, Н. Косарєва, Н. Лавриченко, М. Левківський, В. Оржехівський, М. Рагозін, І. Тараненко та інші.

Однак, до цього часу немає докладно опрацьованої системи видів позакласної життєдіяльності учнів, які б забезпечували формування їх громадянськості.

Виходячи з актуальності дослідження даної проблеми, її суттєвого значення для педагогічної теорії та практики темою дослідження обрано “Виховання громадянськості підлітків у процесі організації позакласної життєдіяльності”.

Об’єкт дослідження - процес громадянського виховання учнів загальноосвітньої школи.

Предмет дослідження - педагогічні умови виховання громадянськості підлітків у процесі організації позакласної життєдіяльності.

Мета роботи - визначити та теоретично обґрунтувати педагогічні умови виховання громадянськості підлітків у процесі організації позакласної життєдіяльності.

Завдання роботи:

1. Визначити зміст, принципи та завдання громадянського виховання.

2. Обґрунтувати сутність громадянськості підлітків.

3. Розкрити особливості змісту та технології виховання громадянськості підлітків у процесі організації позакласної життєдіяльності.

4. Визначити та експериментально перевірити педагогічні умови виховання громадянськості підлітків у процесі організації позакласної життєдіяльності.

Гіпотеза дослідження - результативність формування громадянськості підлітків можна суттєво підвищити за таких педагогічних умов: цілеспрямованого включення їх у систему позакласної життєдіяльності громадянського змісту; встановлення чітких взаємозв’язків діяльності підлітків з реальними життєвими ситуаціями і соціальними проблемами.

Для розв’язання поставлених завдань використовувалися такі методи дослідження: вивчення і аналіз психолого-педагогічної літератури з даного питання, спостереження за учнями, анкетування, бесіди з учителями і учнями, експертної оцінки, незалежних характеристик, педагогічний експеримент.

Теоретичне значення роботи полягає в тому, що в ньому обґрунтовано педагогічні умови виховання громадянськості учнів підліткового віку в процесі позакласної життєдіяльності (цілеспрямованого включення підлітків у систему позакласної життєдіяльності громадянського змісту; встановлення чітких взаємозв’язків діяльності учнів з реальними життєвими ситуаціями і соціальними проблемами); розроблено критерії та показники громадянськості підлітків.

Практична значущість роботи полягає у виявленні виховного потенціалу позакласної життєдіяльності; у розробці методики застосування проектної технології з метою формування громадянськості підлітків, які можуть бути використані педагогами-організаторами, класними керівниками, студентами вищих педагогічних навчальних закладів.

РОЗДІЛ 1

Теоретичні основи ВИХОВАННЯ ГРОМАДЯНСЬКОСТІ УЧНІВ В УМОВАХ ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ

1.1. Громадянське виховання учнів загальноосвітньої школи як педагогічна проблема

Рівень розвитку громадянського суспільства та демократичних процесів загалом визначається соціальною активністю його громадян, наявністю потреби реалізувати особистий потенціал, соціальні компетентності задля покращення суспільно-громадського життя. Одним із важливих суспільних завдань будь-якої держави є забезпечення сталості демократичних перетворень, а саме: підготовка молодого покоління до відповідального і усвідомленого життя та діяльності в правовій демократичній державі. “Особливо ця проблема актуалізується в переломні часи, коли кардинальні зміни в суспільстві змушують до зміни всього виховного процесу в цілому й до громадянського виховання в першу чергу”, - зазначає О. Сухомлинська [66, с. 145].

Ми дотримуємося думки, що рівень зрілості громадян - суттєвий чинник функціонування демократичної держави. Його значення як носія громадянської культури є особливо важливим у контексті демократичних змін в Україні. Адже становлення громадянського суспільства можливе за умови трансформації етнічної спільноти у спільноту політичну, об’єднану базовими цінностями та пріоритетами, тобто політичну націю.

Юридичною основою громадянського виховання є прийняті Українською державою важливі документи, насамперед Конституція України, закони “Про громадянство України”, “Про освіту”, “Державна національна програма “Освіта” (Україна ХХI століття), Концепція громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності, Концепція громадянської освіти в школах України тощо.

Одним з найголовніших виховних завдань нині, як стверджує Л. Крицька, “є формування в українських громадян конституційного мислення, тобто здатності співвідносити свої дії і вчинки з Основним Законом, уміння сприймати будь-яку діяльність через призму Конституції України” [46, 156]. У Конституції сформульовано загальнолюдський ідеал соціальної справедливості, відображений у статтях 43-50. Зокрема у ст. 48 вказано: “Кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і для своєї сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло” [38, с.9].

Держава і суспільство визнають школу важливим чинником, що має забезпечити перехід України до демократичної і правової держави. Освіта та виховання визнані важливими чинниками гуманізації суспільно-економічних відносин і покликані виконати важливе завдання - готувати молоде покоління до життя у соціумі. Ефективність цього процесу залежатиме у першу чергу від сформованості в особистості почуття патріотизму. “Патріотизм на даний час є нагальною потребою і держави, якій необхідно, щоб усі діти стали національно свідомими - патріотами, здатними забезпечити країні гідне місце в цивілізованому світі, і особистості, яка своєю діяльнісною любов’ю до Батьківщини прагне досягти взаємності з метою створення умов для вільного саморозвитку і збереження індивідуальності; і суспільства, яке зацікавлене в тому, щоб саморозвиток особистості, становлення її патріотичної самосвідомості здійснювався на моральній основі” [9, с.2].

Державна політика у сфері виховання учнівської молоді віднайшла відображення у Національній Доктрині розвитку освіти, що окреслила головні завдання і напрями удосконалення організації виховання в системі освіти та визначила громадянське виховання як вагому складову національного виховання. Зокрема текст цього документу зазначає, що метою державної освітньої політики є “виховання покоління людей, здатних ефективно працювати і навчатися протягом життя, оберігати й примножувати цінності національної культури та громадянського суспільства, розвивати і зміцнювати суверенну, незалежну, демократичну, соціальну та правову державу як невід’ємну складову європейської та світової спільноти” [52, с.4].

Важливою у визначенні стратегії, змісту, принципів, підходів до громадянського виховання молоді була поява низки концепцій. Так, у 2000 р. закінчено роботу наукового колективу Академії педагогічних наук, під керівництвом академіка АПН України О. Сухомлинської, над розробкою Концепції громадянського виховання особистості в умовах розвитку української держави [66]. У Концепції вказано, що у громадянському вихованні важливе місце посідає громадянська освіта, яка передбачає насамперед політичну, правову й економічну освіченість і здатність керуватися певними знаннями. Відповідно до Концепції, зміст громадянського виховання включає: патріотизм, національну самосвідомість, правосвідомість, політичну культура, моральність особистості, культуру поведінки особистості, мотивацію до праці. Специфічною особливістю громадянського виховання у сучасній Україні, як вказується у проекті Концепції, є те, що через відсутність необхідної правової та юридичної бази або через її недієздатність воно спирається на моральні норми та цінності, які виступають критеріями ефективності громадянського виховання.

У документі сформульовані важливі завдання громадянського виховання на сучасному етапі розвитку українського суспільства, а саме: формування свідомого громадянина, патріота, професіонала, тобто людину з притаманними особистісними якостями й рисами характеру, світоглядом і способом мислення, почуттями, вчинками та поведінкою, спрямованими на саморозвиток та розвиток демократичного громадянського суспільства в Україні.

Таким чином, широка законодавча та концептуальна база орієнтують вітчизняну освіту і виховання на підготовку молодої людини до життя у суспільстві, що реформується на засадах гуманізму та демократії. Сучасна українська педагогічна наука, досліджуючи основні напрями реформування освітньої системи, вважає громадянське виховання об’єктом особливої уваги.

У “Концепції громадянської освіти в школах України” (дослідницької групи проекту “Освіта для демократії”) [41] громадянське виховання розглядається як органічна складова громадянської освіти. Основна мета сучасної громадянської освіти - сформувати особистість, якій властива демократична громадянська культура, усвідомлення взаємозв’язку між індивідуальною свободою, правами людини та її громадянською відповідальністю, готовність до компетентної участі у житті суспільства. Пріоритетним завданням громадянської освіти є формування системи знань та основних умінь та навичок, активної громадянської позиції, що необхідно в умовах становлення демократичного громадянського суспільства. Зміст громадянської освіти базується на системі інтегрованого знання, оволодіння яким створює умови для формування та розвитку демократичних цінностей і громадянських умінь особистості, становленню яких в громадянській освіті надається більшого значення, ніж засвоєнню власне професійних знань та умінь. Громадянська освіта, як комплекс інтегрованих знань громадянина і динамічна система їх розвитку і практичного застосування, поєднує у собі громадянські знання і вміння, досвід участі у соціально-політичному житті, а також громадянські якості, усвідомлення демократичних норм та установок поведінки, гуманістичних цінностей. У цілому, ці компоненти складають основу громадянської культури особистості, яка формується у широкому контексті надбань людства, національної культури та пріоритетів розвитку відкритого громадянського суспільства.

Отже, громадянин як особистість формується за умови його реальної включеності у діяльність, коли апробуються, перевіряються на практиці відповідні громадянські цінності. У громадянському вихованні особливого значення набуває особистісно-зорієнтований підхід, коли в центрі освітньо-виховного процесу стоять інтереси дитини, її потреби та можливості, права окремого індивіда, його суверенітет [10]. Необхідною умовою громадянського виховання виступає системний підхід,який передбачає розгляд цілісного багаторівневого, ієрархічного, взаємозалежного, детермінованого відкритого процесу в його постійному розвитку й саморозвитку.

Сьогодні найактивніше відстоюють необхідність громадянського виховання в Україні творчий колектив під керівництвом О. Сухомлинської, а також Н. Косарєва, В. Поплужний. Дехто з вітчизняних учених (І. Жадан, В. Оржехівський та ін.) вважають, що для розвитку громадянської культури слід запровадити окремий предмет або відкоригувати всю шкільну освіту. Водночас є й інша точка зору, наприклад, професора О.Вишневського, суть якої полягає в тому, що існує непереборна суперечність між головними ідеями сьогодення: ідеєю української державності (національна ідея), з одного боку, та побудовою громадянського суспільства (ідея демократії), з іншого [10, с.12].

Громадянська освіта розглядається як система навчально-виховних заходів, спрямованих на формування громадянськості як інтегративної якості особистості, котра усвідомлює свої права й обов’язки щодо суспільства і держави; прилучення молоді до демократичної системи цінностей; формування індивідуального досвіду активних і відповідальних дій у демократичному суспільстві. “Під громадянською освітою розуміють процес передачі учням спеціальних знань, формування в них умінь і навичок, що служать для засвоєння ними позитивного соціального досвіду і розвитку базових соціальних компетентностей. Це комплексна система упровадження різних видів педагогічної діяльності, стрижнем якої є правова, політична і моральна освіта і виховання реалізовані як через навчально-виховний процес, так і за допомогою демократичної, правової організації шкільного середовища” [54].

У змісті громадянської освіти школярів виокремлюють такі складові:

- формально-правова громадянська освіта школярів у процесі вивчення предметів гуманітарного циклу включає в себе виховання у дітей поваги до законів, законослухняності;

- емоційно-ціннісна громадянська освіта - виховання в учнів особистісного ціннісного ставлення до Української держави, до рідного краю, найближчого оточення на основі набуття знань і морального засвоєння особистістю цінностей національної культури, насамперед стосовно історії, традицій, цінностей нашої національної державності;

- діяльнісно-практичне виховання громадянськості - це формування у педагогічно організованій системі діяльності умінь і навичок діяти у напрямі відродження найближчого оточення, суспільства в цілому у всіх відношеннях: моральному, етичному, культурному тощо [54].

Громадянське виховання розглядається вченими як процес формування громадянськості.

Основне завдання - виховувати у молодої людини високі моральні ідеали, почуття любові до своєї Батьківщини, потреби у служінні їй. Адже відомо, що основні риси громадянина формуються у молодому віці під впливом загальнонародних національних цінностей, у взаємодії особистості з суспільством, яке на кожному етапі представляють сім’я, школа, різноманітні колективи.

У вітчизняній педагогіці сутність і особливості громадянського виховання обґрунтовані В. Сухомлинським. Він виокремив такі його компоненти як громадянське бачення світу, моральність, ідейну переконливість, взаємодію людини і колективу, моральну стійкість, громадянську гідність [67]. За В. Сухомлинським, громадянське начало “є основною ланкою морального становлення особистості, яке несе в собі громадянські погляди, переконання, почуття, поведінку, вчинки, єдність слова і діла” [67, с.498], а громадянське бачення світу - “це жива плоть і кров моральності”[67, с.435].

Сучасна українська педагогіка визначає метою громадянського виховання підготовку молодого покоління до життя в демократичній правовій державі і громадянському суспільстві. Виховати юного громадянина - це насамперед забезпечити йому можливість реалізації свого потенціалу своєї особистості на користь іншим людям, колективу, суспільству.

За останнє десятиліття вітчизняними ученими розроблені провідні ідеї громадянського виховання, становлення особистості підростаючої людини, у яких подана широка палітра численних аспектів постановки й розв’язання проблеми громадянського виховання в сучасному українському суспільстві.

Серед різних тлумачень громадянського виховання у контексті нашого дослідження ми визначаємо його як процес повної інтеграції особистості в соціальну систему, в ході якої і відбувається її адаптація в соціумі.

Найважливішими складовими змісту громадянського виховання, як зазначено у “Концепції громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності”, розробленою колективом українських науковців під керівництвом О. Сухомлинської, є формування культури міжетнічних стосунків, розвиток планетарної свідомості, правосвідомості та політичної культури, бережливе ставлення до природи, формування культури поведінки особистості, її високої моральності, розвиток мотивації до праці [42].

В “Українському педагогічному словнику” (С. Гончаренко) зазначено: “Громадянське виховання - формування громадянськості як інтегративної якості особистості, яка дає можливість людині відчувати себе юридично, соціально, морально й політично дієздатною. До основних елементів громадянськості належить моральна й правова культура, яка виражається в почутті власної гідності, внутрішньої свободи особистості, дисциплінованості, в повазі й довірі до інших громадян і до державної влади, здатної виконувати свої обов’язки, в гармонічному поєднанні патріотичних, національних та інтернаціональних почуттів”. А основною метою громадянського виховання є “виховання у людини моральних ідеалів суспільства, почуття любові до Батьківщини, прагнення до миру, потреби в праці на благо суспільства” [15, с.75].

Виховання громадянина має бути спрямованим передусім на розвиток патріотизму, адже зміцнити й розвинути демократичну правову державу можуть лише громадяни, які люблять свій народ, свою Україну. “патріотизм - це любов до Батьківщини, свого народу, турбота про його благо, сприяння становленню й утвердженню України як суверенної, правової, демократичної держави, готовність відстояти її незалежність, служити і захищати її, розділити свою долю з її долею” [12, с.7].

Провідними громадянськими якостями і рисами є:

– патріотична самосвідомість, громадянська відповідальність і мужність, суспільна ініціативність й активність, готовність трудитися для розквіту Батьківщини, захищати , підносити її міжнародний авторитет;

– повага до Конституції, законів Української держави, прийнятих у ній правових норм, сформована потреба в їх дотриманні, висока правосвідомість;

– досконале знання державної мови, постійна турбота про піднесення її престижу й функціонування в усіх сферах суспільного життя й побуту;

– повага до батьків, свого родоводу, до традицій та історії рідного народу, усвідомлення своєї належності до нього як його представника, спадкоємця й наступника;

– дисциплінованість, працьовитість, завзятість, творчість, почуття дбайливого господаря своєї землі, піклування про її природу, екологію;

– фізична досконалість, моральна чистота, висока художньо-естетична вихованість;

– гуманність, шанобливе ставлення до культури, традицій, звичаїв інших народностей, що населяють Україну, висока культура міжнаціонального спілкування [41].

1.2 Змістова характеристика поняття “громадянськість особистості школяра”

Сьогодні актуальною є проблема співвідношення національного, морального та громадянського у вихованні підростаючого покоління. З цього приводу академік О. Сухомлинська зазначає, що виховання громадянськості повинно базуватися на національних та загальнолюдських цінностях. У виховному процесі, на думку вченої, першочергового значення потрібно надавати таким національним цінностям, як працелюбність, любов до природи, висока моральність, почуття обов’язку й відповідальності, мужність, активність, піклування про захист держави. До другої групи О. Сухомлинська відносить такі громадянські якості, як толерантність, плюралізм, об’єктивність, свобода, терпимість, активність, соціальна солідарність, автономність думки [66, с.20-25].

Відповідно до визначених ідей, виховання громадянина має бути спрямованим на розвиток патріотизму, національної самосвідомості, культури міжетнічних відносин, планетарної свідомості, правосвідомості, політичної культури, дбайливого ставлення до природи, моральності, культури поведінки особистості.

Як стверджують вчені-педагоги, зокрема, І. Бех, О. Вишневський, П. Ігнатенко, О. Киричук, Л. Крицька, В. Оржехівський, В. Поплужний, О. Сухомлинська одним із критеріїв і результатів громадянського виховання єгромадянськість особистості,яку складають моральна, політична та правова культура, почуття власної гідності, внутрішньої свободи і водночас вболівання за суспільні ідеали, за пріоритети держави, благо свого народу і його дружні взаємини у світовому співтоваристві.

Громадянськістьрозглядається ними як духовно-моральна цінність, світоглядна і психологічна характеристика особистості, що визначає її обов’язок і відповідальність перед співвітчизниками, Батьківщиною.

Розгляд поняття “громадянськість” з педагогічної точки зорувважаємо за необхідне розпочати із аналізу науково-педагогічної літератури. У Концепції громадянського виховання особистості визначено, що громадянськість - це інтегрована якість особистості, яка формується у процесі громадянського виховання. Громадянськість - це багатоаспектне поняття і є фундаментальною духовно-моральною якістю, світоглядною характеристикою особистості, що має культурологічні засади [42].

У Концепції громадянської освіти в Україні поняття “громадянськість” визначається як стан свідомості, духовно-моральна цінність, світоглядно-психологічна характеристика людини, обумовлена її державною самоідентифікацією, усвідомленням приналежності до конкретної країни. Громадянськість вважається показником ставлення індивідів до існуючого порядку, інституцій держави та настанов влади, вираженням міри їхньої законослухняності та критичності, відчуття власної гідності у стосунках з представниками влади, знання й повага до прав людини, вміння домагатися їх дотримання, спроможність вимагати від держави виконання її функцій, відповідально ставитися до своїх обов’язків [41].

У Словнику української мови дається таке визначення носія громадянськості: це “особа, що належить до постійного населення якої-небудь держави, користується її правами і виконує обов’язки, встановлені законами цієї держави” [65, с.123].

Щодо педагогічного аспекту найбільш обґрунтованою є думка О. Сухомлинської, яка головними елементами громадянськості визначає моральну і правову культуру [66, с.21].

На думку І. Беха, громадянськість особистості - досить складне психологічне утворення, а громадянське виховання поєднує у собі кілька різновидів виховання: патріотичне, правове та моральне [6, с.23-27].

Як базову соціальну установку, розглядає громадянськість В. Поплужний. Громадянськість на його переконання, полягає у готовності особистості свідомо приймати і відповідально, добровільно виконувати закони та вимоги своєї держави. Проте він зазначає, що в основному громадянськість виступає як висока моральна якість, а в практичному плані як надзвичайно ефективний засіб, що спонукає і активізує державну діяльність населення [59, с.33].

Обґрунтовуючи сутність даного феномену, Л. Крицька вказує на відмінність юридичного поняття “громадянство” під педагогічного “громадянськість” - яке є, на її думку, соціально-психологічне, оскільки в ньому фіксується передусім психолого-етичний зв’язок особистості з державою. З погляду аксіології - це орієнтація особистості на державу як на цінність, тобто, на об’єкт, що має значення для задоволення її різноманітних потреб [45, с.58].

Соціально-психологічний механізм формування громадянськості особистості обґрунтований вітчизняним вченим О. Киричуком. Цим механізмом, який опосередковує взаємодію особистості з нацією, державою є національно-громадянська ідентифікація. Вчений розглядає ідентифікацію як процес у часі та кінцевий результат у просторі. Як процес - це усвідомлення, емоційно-когнітивне ототожнення себе з іншим суб’єктом, соціальною групою, етносом, державою, а також включення у свій внутрішній світ і прийняття їх як власних норм, цінностей, зразків. Підґрунтям її є достатній рівень сформованості особистості як інтегральної характеристики індивіда, що опосередковує його взаємодію із найближчим соціальним довкіллям. Із свого боку формування особистості неможливе без достатнього розвитку індивідуальності виховання - його фізичних, психічних, соціальних і духовних потенцій.

Психологічною основою громадянськості, на думку О. Киричука, є готовність суб’єкта відчувати, переживати свій зв’язок з українським народом, діяти стосовно нього так, немов би цим народом є він сам [34, с.17]. Окрім того, обґрунтував і індикатори громадянського самовизначення особистості [34].

В. Оржехівський визначає громадянськість як соціально-духовний феномен. На його думку, людина відчуває себе громадянином держави не тільки за формально-юридичним статусом, якщо їй притаманна громадянськість, яка не надається формально, як громадянство, а виховується. Громадянськість може зберігатися навіть після втрати громадянства і належить до емоційної сфери душі [54, с.3]. Регулятивна функція відображена у визначенні громадянськості В. Іванчуком, оскільки, на його думку, громадянські цінності виражають і регулюють взаємини не тільки між людьми, але й державою, суспільством. Він зазначає, що громадянськість, будучи складним психологічним утворенням, є засвоєною часткою соціально-культурного досвіду, яку можна назвати громадянською культурою [54, с.20].

Багатьма вітчизняними вченими “громадянськість” розглядається як “духовно-моральна цінність”, “інтегрована єдність особистісних якостей і рис людини”, як “усвідомлення кожним громадянином своїх прав і обов’язків щодо держави, суспільства; почуття відповідальності за їхнє становище”.

Сучасні українські педагоги О. Пометун, І. Тараненко, [58, 68]. проаналізувавши зарубіжні концепції і тенденції громадянського виховання, поділяють і розвивають загальноєвропейське бачення громадянськості і шляхів її формування.

На думку О. Вишневського, виховання громадянськості - прищеплення підростаючому поколінню ідеології державотворення, державозахисту і державозбереження [10].

Громадянськість - це якість, яка об’єднує українців, росіян, білорусів, вірмен, татар у межах України без образи їхньої національної гідності. При цьому, як слушно зазначає даний автор, “процес формування даної якості уявляється метою та засобом консолідації багатонаціонального суспільства України” [10].

За переконаннями В. Поплужного, громадянськість особистості - досить складне утворення психіки, що містить три складових: знання, переживання і вчинки. Важливою складовою громадянськості є емоційний компонент, який включає в себе групу вищих особистісних почуттів: патріотичних, гуманістичних, екологічних, обрядових тощо. Провідне місце серед них повинні займати патріотичні почуття [59, с.33-35].

“Громадянськість - сукупність інтелектуальних і нормативних позицій і відповідних їм зразків поведінки, головних цінностей і цілей, які є основою емоційного та інтелектуального ангажування індивідів.” [19, с.44].

У педагогічному аспекті громадянськість багатьма вченими конкретизується через поняття “громадянська культура”, яка є складовою загальної культури особистості, та в якості структурних компонентів включає політичну, економічну, правову, моральну, екологічну культуру. Критеріями її сформованості вчені називають відповідні знання, рівень сформованості емоційно-вольової сфери особистості, результати практичної діяльності В. Бочарова, Б. Вульфов, Ф. Філіпов.

Однією з найважливіших інтегративних ознак громадянськості, а також критерієм її сформованості є наявність громадянської позиції. Ядром поняття “громадянська позиція” є громадянська свідомість особистості, яка, органічно сполучаючись з моральними почуттями, виражається у вчинку, в активній діяльності, спрямованій на утвердження передових поглядів, ідеалів [13].

Таким чином, на нашу думку, громадянськість є складною категорією, у змісті якої цілісно поєднуються інтелектуальні, емоційно-вольові, практичні аспекти життєдіяльності та відносини людини як члена суспільства й держави.

“Громадянськість - висока соціальна та моральна цінність, яка характеризує людину як особистість, визначає її соціальну та моральну сутність. Громадянськість втілює в собі риси характеру та якості особистості, що підкреслюють її індивідуальність і водночас є спонукальною силою у повсякденній поведінці” [24].

Громадянськість як системне психічне утворення формується протягом кількох вікових періодів і залежить від певних співвідношень соціального середовища, внутрішніх об’єктивних умов, притаманних кожному з них. Безперечно, у цьому процесі мають місце елементи стихійності, спонтанності. Щоб спрямовувати та впорядкувати його, необхідні певні соціальні дії суспільства та суб’єктів виховання. “Саме тому підхід до формування громадянськості визначається з одного боку об’єктивними потребами суспільства, а з іншого - наявними в кожному конкретному суспільстві на певному етапі розвитку уявленнями про інтенсивність прояву громадянськості” [8, с.17].

Як явище інтелектуальне громадянськість є усвідомлення особистістю прав і обов’язків громадянина України й усіх тих понять, що ведуть до розуміння терміну “громадянськість”: батьківщина, держава, нація, національна ідея, обов’язок та ін.

Як емоційно-почуттєвий процес громадянськість - це наявність у людини почуття задоволення чи незадоволення від виконаних обов’язків.

Як вольовий процес громадянськість є свідомим, цілеспрямованим виконанням членами суспільства законів держави та покладених на них функцій. Перераховані елементи тісно пов’язані між собою і забезпечують самооцінку громадянськості особистості та свідомий пошук шляхів громадянського самовиховання. Здатність людини кваліфікувати свою поведінку називається громадянським сумлінням, совістю. Риси та якості громадянськості формуються поступово, мають вікові особливості та залежать від суспільного досвіду, яким оволодіває людина на кожному з етапів соціально-культурного становлення.

Інтерес у контексті нашого дослідження викликає і позиція О. Докукіної, яка розглядає громадянськість як інтегровану єдність, комплекс особистісних якостей і рис людини, які забезпечують специфічність способу її мислення і є “спонукальною силою повсякденних дій, вчинків і поведінки в цілому, що спрямовує зусилля особистості на розбудову, зміцнення і збагачення Батьківщини” [22, с.21-37].

Досліджуючи проблему формування основ громадянськості О. Докукіна визначає її структуру, виокремлюючи такі складники, як: національна свідомість і самосвідомість; знання та повага до законів та правових норм своєї держави, потреба в їх дотриманні; знання державної мови, послугування нею у всіх сферах суспільного життя та побуту; суспільна активність, громадянська мужність і відповідальність; толерантність і повага до всіх представників усіх етносів, що проживають в Україні, їхніх мов і культур [22].

Отже, більшість вітчизняних педагогів, дослідників проблеми громадянського виховання підростаючого покоління, сходяться на думці, що громадянськість це фундаментальна, інтегративна, духовно-моральна якість, світоглядно-психологічна характеристика особистості, яка проявляється в інтелектуальній, емоційно-ціннісній, діяльнісній сферах та цілеспрямовано формується у процесі громадянського виховання.

Таким чином, громадянськість має як зовнішні, так і внутрішні сторони в структурі особистості. При цьому вони не просто взаємопов’язані, а є продовженням одна одної, оскільки внутрішня суть громадянськості особистості спонукає до прояву цих якостей у зовнішній формі: вчинках, діях, взаєминах. Водночас, зовнішня форма прояву посилює внутрішню сутність громадянськості, актуалізує прояв громадянської позиції чи закріплює її.

Громадянськість можна інтерпретувати і як різновид базової соціальної установки, суть якої полягає в готовності особистості свідомо приймати і відповідально, добровільно виконувати вимоги та закони своєї держави.

Громадянськість зводить у єдине ціле патріотизм, мораль, правову культуру.

У практичному плані громадянськість - надзвичайно ефективний засіб, що спонукає й активізує державницьку діяльність населення.

Отже, громадянськість - це “сукупність інтелектуальних та нормативних позицій і відповідних їм зразків поведінки, головних цінностей і цілей, які є основою емоційного та інтелектуального ангажування індивідів - членів певної політичної (державної) спільноти в публічні справи” [20]. В історії політичної і правової думки образ громадянськості був нерозривно зв’язаний з переліком і якістю громадянських цнот, тобто впорядкованих на моральному і політичному рівні сталих настанов поведінки громадянина у здійсненні ним - як у приватному, так і в публічному житті - засад і норм, які виникають з належності до демократичної суспільно-політичної спільноти. Загальною передумовою формування громадянськості є існування громадянського суспільства і демократичної держави [66].

Отже, аналіз визначень громадянськості провідними вченими України дозволяє розглядати це поняття як інтегративне особистісне утворення і як складну якість особистості.