Граничні обмеження при використанні земель різних класів прида­тності

2. Сіножаті та пасовища:

5) клас V - на схилах 12-16°. Землі залужують різнотравно-злаковою рослинністю і придатні для інтенсивного випасання твари­нами. Основний напрямок використання - пасовища;

6) клас VI - на схилах 16-20°. Землі придатні для помірного ви­пасання тваринами. Основний напрямок використання - пасовища та сіножаті;

7) клас VII - на схилах 20-25°. Землі не придатні під пасовища. Основний напрямок використання - сіножаті.

3. Паркові та рекреаційні зони:

8) клас VIII - на схилах > 25°. Землі використовуються під пар­кові та рекреаційні зони. Випасання чи скошування травостою на та­ких землях забороняється.

Класифікація ФАО дуже подібна до класифікації земель на еколого-технологічні групи (ЕТГ) при проведенні контурно-меліоративної організації території (див. детально в розд. 15). Тут лише зазначимо, що орні землі розподіляються на три основні ЕТГ.

Перша ЕТГ вумовах Степу і Лісостепу включаєповнопрофільні і слабоеродовані грунти, розташовані на рівнинах і схилах до 3°, характер рельєфу і якісний стан ґрун­тового покриву яких дозволяє вирощувати всі культури, включаючи і просапні.

В умовах Полісся перша ЕТГвключає: рівнинні землі з ухилами до 1° придатні під всі культури без обме­ження напрямку обробітку грунту і посіву, а також землі з ухилом 1-3° придатні під всі культури при умові обробітку грунту і посіву поперек схилу.

До цієї підгрупи відносяться незмиті, а також слабозмиті відміни грунтів визначених в першому пункті першої ЕТГ.

Друга ЕТГ в умовах Степу і Лісостепу включає землі, які розташовані на схилах від 2-3 до 5°, з повнопрофільними слабо- і середньозмитими грунтами.

На землях II ЕТГ розміщуються ґрунтозахисні сівозміни з включен­ням культур, що мають високу ґрунтозахисну здатність. Розміщення пару і просапних культур на II ЕТГ забороняється.

Друга ЕТГ в умовах Поліссявключає землі з ухилами 3-5°. Землі цієї групи включаються в ґрунтозахисні сівозміни або використовуються локально під багаторічні трави і зернові культури суцільного посіву

Третя ЕТГ в умовах Степу і Лісостепу включає схилові землі з крутизною більше 5°, а також землі з малорозвиненими грунтами на елювії твердих порід, піску і таке інше, з малоеродованими, але низькопродуктивними грунтами, які виво­дяться з обробітку на постійно з послідуючим залуженням або залісенням.

Третя ЕТГ в умовах Поліссявключає землі з ухилами більше 5° з дерново-підзолистими, ясно-сірими та сірими опідзоленими сильнозмитими, а також із слабозмитими та незмитими відмінами зазначених фунтів, які виводяться з складу орних. Постійному залуженню підлягають бугристі локальні підвищення на рівнинах з грунтами легкого механічного складу, де висіваються просапні культури, а також радіоційно-забруднені осушені торфяники з метою запо­бігання перенесення радіонуклідів в результаті вітрової ерозії, особливо, під час пилових бур.

Надмірне зволоження є другим суттєвим фактором, який обмежує використання земель. Несприятливий водний режим характерний для ґрунтів, які залягають у понижених ділянках рельєфу з близьким за­ляганням ґрунтових вод. У весняний період такі ґрунти знаходять­ся довгий час у перезволоженому стані або повністю затоплюються водою. Фізична стиглість таких ґрунтів настає значно пізніше, а тому їх використання у складі ріллі не може бути продуктивним.

Меншою мірою перезволоження ґрунтів стосується трав’янистих кормових угідь. Трави менш вибагливі до надмірного зво­ложення, можуть переносити тривалі затоплення. Це робить можли­вим використання перезволожених земель у складі природних сіно­жатей та пасовищ.

На відміну від еродованих земель, використання перезволоже­них ділянок можна регулювати шляхом одноразових інвестицій у дренажно-меліоративні системи. Впровадження осушувально-зволожувальних меліо­ративних заходів дає змогу регулювати рівень ґрунтових вод, тим самим усуваючи проблему надмірного зволоження.

Розподіл ґрунтів на класи придатності за цим критерієм базу­ється на показнику рівня ґрунтових вод (РГВ):

1) якщо РГВ > 3 м, то такі ґрунти без жодних обмежень доцільно використовува­ти у складі ріллі, тому що РГВ не призводить до надмірного зволожен­ня ґрунту;

2) якщо 2 м <РГВ<3 м, то ґрунти можна використовува­ти у складі ріллі за умови дренажу земельних ділянок;

3) якщо 1,5 м<РГВ<2 м, то такі ґрунти є перезволоже­ними і непридатними для використання у складі ріллі. Зазвичай такі земельні ділянки рекомендують використовувати під природні сіно­жаті та пасовища;

4) якщо РГВ<1,5 м, то такі ділянки є непридатними для ведення сільськогосподарського виробницт­ва, їх можна залучати до сільськогос­подарського виробництва лише за умови впровадження осушувальних гідротехнічних меліорацій.

Засолення ґрунтів є наступним обмежуючим фактором, який лімітує використання земельних ділянок у сільськогосподарському виробництві. Проблема засолення носить інтразональний характер, але найбільш вагомо вона проявляється у південних регіонах степної та напівпустельної природно-кліматичних зон (див. розділ 9).

Розподіл ґрунтів на класи за обмежуючим фактором засолення:

1) клас І - вміст натрію у грунтово-вбирному комплексі до 3%. Використання ґрунтів не потребує меліоративних заходів;

2) клас ІІ-Ш - вміст натрію у грунтово-вбирному комплексі - 3-10%. Ґрунти потребують гіпсування;

3) клас IV - вміст натрію у грунтово-вбирному комплексі - 10-25%. Без проведення гіпсування використання під ріллю є недоціль­ним;

4) клас У-УП - вміст натрію у грунтово-вбирному комплексі -25-40%. Ґрунти рекомендується використовувати під природні пасо­вища;

5) клас VIII - вміст натрію у грунтово-вбирному комплексі біль­ше 40%. Ґрунти необхідно вилучати із сільськогосподарського обігу.

Клас обмеження ґрунтів визначають за таблицею придатності ґрунтів.

Використання ґрунтів кожного із класів потребує запроваджен­ня спеціальних технологій ведення сільськогосподарського виробни­цтва. Недотримання таких технологій може призвести до подальшої деградації ґрунтів, погіршення їх якості та втрат природної родючос­ті.

Тому виділення нових земельних ділянок повинно відповідати принципу придатності ґрунтів цих ділянок для ведення сільськогос­подарського виробництва. Границі земельних ділянок необхідно встановлювати відповідно до границь ґрунтових контурів, дотримую­чись принципу, коли ґрунтова ділянка включає ґрунти одного класу придатності.