Оцінка агровиробничих умов території

Оцінка агровиробничихумов території є підготовчим етапом проектування збалансованих систем землеробства, оскільки дає інформацію про рівень придатності грунту для вирощування тої чи іншої сільськогосподарської культури, врахування якого дозволяє зменшити антропогенний вплив на агроекосистеми ( максимально збалансувати живлення культур, отримувати високі сталі врожаї та захистити грунт від розвитку деградаційних процесів).

Оцінка агровиробничих умов території– комплексна оцінка рівня придатності території для вирощування певного набору сільськогосподарських культур, в основі якої лежить агро виробниче групування грунтів.

Агровиробниче групування ґрунтів- це об'єднання окремих контурів видів та різновидностей ґрунтів у більші групи (масиви) з близькими агрономічними властивос­тями і рівнем родючості, для яких можна запропонувати однакове сільськогосподарсь­ке використання і відносно однакові прийоми агротехніки, заходи підвищення родючос­ті. За масштабом узагальнення агровиробничі групування ґрунтів бувають загальноде­ржавними, регіональними і господарськими.

Загальнодержавне агровиробниче групування ґрунтів складають для обліку площ ґрунтів за угіддями, групи виділяють за єдністю генетичних особливостей і агрономічних показників ґрунтів, враховуючи зональні та провінційні умови.

Регіональні групування проводяться для областей, районів і використовуються для раціонального розміщення посівів сільськогосподарських культур, розробки систем зе­млеробства, розподілу добрив, хімічних меліорантів, пестицидів та ін.

Господарські групування складаються для державних, колективних, сільськогоспо­дарських і фермерських господарств на основі узагальнення та інтерпретації матеріа­лів ґрунтових обстежень. Агроґрунтове групування є обов'язковим завершальним ета­пом великомасштабного обстеження ґрунтів кожного господарства.

Основне завдання агровиробничого групування ґрунтів полягає у тому, щоб пода­ти всю, часом надто велику різноманітність генетичних ґрунтових видів, відмін і показ­ників у вигляді невеликого, а по можливості, найменшого числа індивідуалізованих із агрономічної точки зору ґрунтових груп. Це спрощує плани ґрунтів, робить їх доступни­ми для широких агрономічних кіл і допомагає у розв'язанні практичних питань земле­робства.

Розрізняють комплексні (загальні) і спеціалізовані (спеціальні) агровиробничі гру­пування ґрунтів.

Найбільш поширені комплексні групування, коли ґрунти об'єднують за комплексом властивостей, які характеризують їх потенційну родючість і дозволяють на різних масштабних рівнях визначати придатність ґрунтового покриву для вирощування тих чи інших сільськогосподарських культур, вирішувати загальні питання землеустрою та землеробства (встановлювати межі полів і сільськогосподарських угідь, системи об­робітку ґрунту, застосування добрив тощо).

При об'єднанні ґрунтів у агрогрупи необхідно дотримуватися двох головних прин­ципів:

- численні ґрунтові відміни необхідно звести у мінімальну кількість агровиробничих груп;

- виділені агрогрупи повинні суттєво відрізнятися між собою в агрономічному від­ношенні.

В окремих випадках допускається об'єднання видів, які відносяться до різних гене­тичних підтипів і є перехідними між різними типами ґрунтів. При агровиробничому групуванні в умовах прояву водної ерозії ґрунтів слід також враховувати і принципи контурно-меліоративної організації території (КМОТ), що на даний час прийнята до реалізації Інститутом землеустрою УААН, його обласними філіями та про­ектними групами. Згідно з концепцією КМОТ, усі землі господарства поділяють на такі еколого-технологічні групи (за крутістю схилів, еродованістю ґрунтів, наявністю улого­вин та характером угідь, сівозмін, агротехніки тощо):

0-3° - землі вододілів та слабкоположистих схилів, де впроваджують зернопроса-пні сівозміни з максимальним насиченням просапими культурами;

3-5° - де практикуються ґрунтозахисні зерно-трав'яні та траво-зернові сівозміни з виключенням просапних;

>5° - середньо- і сильноеродованими ґрунтами, які підлягають суцільному залу­женню багаторічними травами.

Сильноеродовані розчленовані ярами та промоїнами схили крутістю понад 12° підлягають суцільному залісненню.

При агровиробничому групуванні ґрунтів слід враховувати також ступінь і характер їхнього окультурення. Особливої уваги заслуговують ґрунти, які вимагають спеціально­го використання та різних меліорацій. До цієї категорії належать змиті, дефльовані, за­болочені, солончакуваті та солонцеві ґрунти і більшість пісків. Неправильне викорис­тання таких ґрунтів може не тільки погіршити їх, а навіть вивести з ладу.

Для ґрунтів, об'єднаних у одну агровиробничу групу, передбачається використову­вати такі критерії:

- генетична близькість ґрунтів і подібність їх агрономічних властивостей;

- однакове для всіх ґрунтів сільськогосподарське використання (однакові угіддя, сівозміни, сільськогосподарські культури) і близька продуктивність ґрунтів;

- однорідність рельєфу та гідрологічних умов залягання, схожість за грануломет­ричним складом;

- приблизно однакові фізичні властивості, водний, повітряний та тепловий режи­ми;

- близькість показників, що характеризують поживний режим, заходів удобрення однакових культур;

- однорідність фізико-хімічних властивостей (вміст гумусу, рН, місткість катіонного обміну, склад увібраних катіонів, буферність);

- приблизно однакові фізико-механічні властивості, які визначають відношення ґрунтів до обробітку: структурний стан, щільність, в'язкість, пластичність, здатність до прилипання, утворення кірки, запливання, тріщинуватості, показники фізичної стиглості, можливості поглиблення орного шару, засобів його окультурення тощо;

- аналогічний склад, концентрація і динаміка ґрунтового розчину;

- приблизно однакова потреба у меліораціях (гідромеліорації, фітомеліорації, хімі­чній меліорації);

- наявність тих чи інших шкідливих для рослин речовин (важких металів, радіонук­лідів і пестицидів);

- подібний характер та інтенсивність процесів ерозії та дефляції.

У кожній ґрунтово-кліматичній зоні необхідно враховувати низку показників, влас­тивих ґрунтам лише даної зони. На Поліссі до таких відносяться ступінь опідзолення і кислотність, характер і ступінь заболочення, розміри ділянок, що обробляються. У Лі­состепу суттєве значення мають ступінь вилугованості та кислотності ґрунтів, характер водного режиму. В Степу і Сухому Степу також необхідно враховувати ступінь карбо-натності, солонцюватості і характер водного режиму, наявність комплексності та її ха­рактер.

Користуючись набором таких показників, виражених об'єктивними числовими да­ними, можна розробити достовірне агровиробниче групування ґрунтів для будь-якої території. Послідовність проведення робіт із агровиробничого групування ґрунтів відо­бражена на рис. 5.2.

Спеціалізовані (спеціальні) агровиробничі групування об'єднують ґрунти за озна­ками, що прямо або побічно впливають на зміну ґрунтової родючості, з урахуванням необхідних меліоративних заходів. Доцільно виділяти чотири групи ґрунтів, які поліп­шуються: спеціальною агротехнікою, легкими меліораціями (вапнування, глинування, гіпсування та ін.), важкими меліораціями (осушення, промивка, дренаж), не меліору­ються.

При проведенні спеціальних агровиробничих групувань враховують показники, які визначають: еродованість, засолення, заболочування, солонцюватість, кам'янистість, гранулометричний склад, кислотність, агрохімічні, фізичні, фізико-хімічні, біологічні властивості фунтів, а також крутість схилів, глибину залягання щільних порід та інше.

Рис. 5.2. Схема послідовності проведення агровиробничого групування ґрунтів

Подальший розподіл у межах названих чотирьох груп здійснюється за спрямовані­стю і характером меліоративних заходів (осушення, розсолення, розсолонцювання та ін.). Для ґрунтів, об'єднаних до однієї агровиробничої групи, намічається однаковий напрям їх сільськогосподарського використання і загальний комплекс агротехнічних заходів при вирощуванні сільськогосподарських культур та застосування комплексу протиерозійних або меліоративних заходів тощо.