Принцип активності і творчої самостійності студентів та їх відповідальності за результати навчально-пізнавальної діяль-ності.

Цей принцип передбачає опору на активність студентів при спрямовуючій та стимулюючій ролі викладача: той, хто навчається повинен бути суб’єктом творчої пізнавальної діяльності, який чітко усвідомлює ціль навчання, вміє планувати і організовувати свою роботу, здійснювати її самоаналіз і самоконтроль, усвідомлювати відповідальність за результати навчально - пізнавальної діяльності.

Активне й свідоме засвоєння знань, умінь і навичок неможливе без використання різноманітних розумових операцій (порівняння, аналізу і синтезу, індукції і дедукції, аналогії тощо), без з’ясування взаємозв’язків і взаємообумовленості у вивченому матеріалі, правильного формулювання думки при усному мовленні. Тому викладачеві вищої школи необхідно ураховувати, що активності студентів у навчанні можна досягти, якщо:

- пам’ятати, що знання передати не можна. Вони можуть стати надбанням особистості лише в результаті свідомої самостійної діяльності. Тому слід навчати так, щоб студент розумів що, чому і як треба діяти, ніколи механічно не сприймав вивчення, не виконував механічних вказівок викладача;

- спиратися на інтереси студентів і одночасно формувати мотиви учіння, серед яких на першому плані постають пізнавальні потреби, професійні нахили та інтереси;

- використовувати у оптимальному поєднанні традиційні та інтерактивні методи навчання;

- стимулювати участь студентів у колективних формах навчальної роботи (дискусіях, семінарах, ділових іграх тощо);

- раціонально, у відповідності до пізнавальних інтересів студентів, організовувати їх самостійну, науково-дослідну роботу;

- застосовувати проекцію вивченого навчальног матеріалу на конкретну професійну діяльність студентів, ураховуючи, що практика з точки зору закономірностей пізнавальної діяльності є поштовхом до пізнання і критерієм перевірки істиності здобутих знань;

- залучати студентів до вирішення проблемних ситуацій, в процес пошуку і вирішення наукових і практичних задач.

Тому логічною вимогою до конструювання навчального процесу у вищій школі має бути гармонійне поєднання науково-дослідної і навчально-пізнавальної діяльності студентів.

Цей принцип передбачає створення і функціонування такої системи дієвих взаємовідносин студентів вищих навчальних закладів у межах навчально-пізнавальної і науково-дослідницької діяльності, котра спроможна забезпечити формування (за умови сприйняття і засвоєння системи сучасного наукового знання) спеціаліста, здатного до творчої праці в певній галузі народного господарства. У зв’язку з цим необхідно залучати студентів до участі в наукових гуртках, олімпіадах, творчих конкурсах, проведенні наукових досліджень, стимулювати їх творчі здібності. Викладачеві ВНЗ слід знати, що надмірне деталізування, спроби надмірно спростити навчальну працю студентів можуть сформувати споживацьку психологію особистості, зробити її нездатною до самостійної продуктивної професійної діяльності.

Принцип систематичності і послідовності у процесі навчальної діяльності викладача і самостійної роботи студента зумовлений логікою науки й особливостями пізнавальної діяльності, яка відбувається відповідно до вікових закономірностей розвитку особистості.

Дуже образно і переконливо окреслює значення цього принципу К.Д. Ушинський: “Тільки система ... розумна, що виходить із самої суті предметів, дає нам владу над нашими знаннями. Голова, наповнена уривчастими, незв’язаними знаннями, подібна до комори, в якій все у безладі й де сам господар нічого не розшукає, і голова, де тільки система без знань, подібна до крамниці, в якій на скриньках є написи, а в скриньках порожньо”1. Отже, навчальний матеріал слід вивчати за системним принципом, завдяки чому досягається послідовність навчання: від простого – до складного. Цей принцип передбачає системність у викладанні (опору на раніше пройдене при вивченні нового матеріалу, розгляд нового матеріалу частинами, фіксування уваги студентів на вузлових питаннях, продумування системи занять, забезпечення міжпредметних зв’язків), а також системність у роботі студентів (виконання домашніх завдань, систематичне повторення навчального матеріалу цілеспрямована самостійна робота). Принцип систематичності і послідовності повинен забезпечуватися навчальними планами і навчальними програмами, за якими здійснюється організація навчального процесу, та розкладом навчальних занять.

Принцип поєднання конкретного і абстрактного у навчальному процесі вищої школи (принцип наочності).

Наочність у навчанні використовувалася ще за давніх часів. Так, у Давній Греції під час навчання геометрії використовувались моделі геометричних тіл і фігур. Але глибоке наукове узагальнення проблема наочності знайшла в роботах Я. А. Коменського, який виголосив: «Що різноманітніші чуттєві сприйняття навчального матеріалу, то міцніше він засвоюється». У народній педагогіці невипадково говорять: “Краще один раз побачити, ніж сто разів почути”.

Сучасна дидактика трактує наочність як принцип навчання, який ґрунтується на демонстрації конкретних предметів, явищ, процесів, моделей або їх образних відтворень. Ідея наочності навчання у сучасному ВНЗ реалізується засобами використання наочних посібників, комп’ютерної підтримки навчального процесу, широкого упровадження INTERNET, залученням студентів до діяльності, пов’язаної з моделюванням та експериментуванням.

Залежно від характеру відображення дійсності наочність поділяють на такі види:

а) натуральна – рослини, тварини, мінерали, хімічні речовини;

б) зображувальна – навчальні картини, макети, муляжі;

в) схематична – географічні та історичні мапи, схеми, графіки;

г) віртуальна – комп’ютерні технології навчання, комп’ютерні тести тощо.

Як засоби наочності можна використовувати:

- ілюстрування;

- безпосередню демонстрацію;

- опосередковану демонстрацію за допомогою технічних засобів навчання;

- створення конкретних образів у процесі навчання; створення таблиць, структурно-логічних схем, малюнків, демонстрацію змодельованих явищ природи тощо.

Використання наочних посібників має відповідати меті навчання. Викладачеві слід уміло погоджувати слово і наочність, спираючись на наступні правила:

- наочність – сильнодіючий засіб навчання, який при невмілому використанні може відволікати увагу студентів від вирішення головної задачі;

- при надмірному використанні наочності вона може стати засобом гальмування розумового розвитку, відволікати від розуміння глибокої сутності наукових фактів і закономірностей;

- використовуючи наочні засоби, слід в повній мірі реалізувати можливості виховання уважності, спостережливості, культу-ри мислення студентів, поглиблювати їх попередній досвід, залучати до обговорення та наукового аналізу побаченого.