Основні завдання бюджетної політики на 2011 рік.

7. Стадії, учасники та складові бюджетного процесу.

8. Шляхи удосконалення бюджетного процесу.

9. Програмно-цільовий метод у бюджетному процесі.

10. Суть та складники бюджетної програми.

11. Оцінка ефективності бюджетної програми

12. Паспорт бюджетної програми.

13. Порядок складання державного бюджету.

14. Порядок розгляду і затвердження Державного бюджету України

15. Бюджетні запити: їх суть, необхідність складання.

16. Призначення і роль державного бюджету України

17. Доходи державного бюджету України, їх суть, значення та джерела формування

18. Видатки державного бюджету України, їх класифікація та напрямки використання

19. Сутність і значення місцевих бюджетів

20. Порядок складання, розгляду і затвердження місцевих бюджетів

21. Доходи місцевих бюджетів.

22. Видатки місцевих бюджетів.

23. Системи касового виконання бюджетів: банківська, казначейська, змішана.

24. Організація виконання бюджетів.

25. Бюджетний розпис. Порядок внесення та оформлення змін до розпису.

26. Суть казначейської системи виконання бюджетів.

27. Роль і місце фінансового контролю в бюджетному процесі.

28. Види, форми і методи бюджетного контролю.

29. Повноваження державних органів влади у сфері фінансового контролю.

30. Відповідальність органів влади за порушення бюджетного закондавства.

31.

1. Бюджет як фінансовий план держави

Бюджет як фінансовий план є розписом доходів і видатків держави, який затверджується органами законодавчої і представницької влади у вигляді закону. Він відображає економічну, соціальну, військову, міжнародну політику держави.

Розрізняють такі типи бюджетів:

Лінійно - об’єктний (постатейний) бюджет: орієнтація на контроль - один з найперших підходів до складання бюджету і користується популярністю у місцевих органах самоврядування. Як інструмент управління цей тип бюджету має певні межі щодо застосування. У лінійно-об’єктному бюджеті кошти розподіляють за визначеними статтями або об’єктами витрат. Він застосовується з метою посилення відповідальності урядових установ за здійснені ними витрати шляхом установлення послідовного постатейного переліку. Цей метод дозволяє посилити контроль за діяльністю установ, що фінансують витрати.

Недоліки методу полягають у тому, що:

а) неможливо порівнювати напрямки витрат бюджету з цілями суспільства;

б) не передбачають порівняння затрат і результатів;

в) неможливі альтернативи у політиці, яку проводить уряд;

г) базується на плануванні від досягнутого.

2. Виконавчий бюджет - управлінський підхід (започаткований у 30-х роках ХХст. в Америці в рамках програми “Нового курсу” адміністрації президента Ф. Рузвельда).

Причини створення:

1. Зростання ділової активності і витрат держави зробили агреговану інформацію про види діяльності, які вона виконує, більш важливою, ніж перелік окремих статей витрат.

2.У відповідності з положеннями Кейнса суттєво зростали суспільні витрати держави, і, відповідно, необхідно було їх вимірювати по кожному напрямку використання коштів.

3. Необхідно було зорієнтувати структуру витрат бюджету на виконання функцій держави, а також на здійснення державних проектів.

Ідея виконавчого бюджету базується на принципі порівняння витрат з виконанням функцій держави. Розподіл коштів відбувається за видами діяльності, а не за статтями витрат.

Переваги управлінського підходу перед постатейно-витратним:

1. Зорієнтований на конкретні напрямки та завдання управління.

2. Дозволяє адміністрації оцінювати ефективність роботи організацій (на рівні місцевих органів і бюджетів).

3. Зростає ефективність використання коштів на основі визначення вартості робіт.

Недоліки застосування виконавчого бюджету на місцевому рівні:

1. Неможливо виявити переваги одного варіанта витрат порівняно з іншим.

2. Неможливо визначити якість роботи державних інститутів з розробки і реалізації бюджету.

3. Система виконавчих бюджетів не спрямована на розв’язання довгострокових програм.

Оцінюючи управлінський підхід до складання бюджету, необхідно зазначити, що він є еволюційним кроком у напрямку використання бюджету як способу порівняння кількісних результатів використання коштів з оцінкою всієї бюджетної програми.

3. Програмний бюджет зорієнтовано на планування бюджетних витрат за програмами або функціональними напрямками з метою досягнення загальних цілей.

Ключовими елементами цього методу є довгострокове планування, визначення мети, розробка програми, кількісний аналіз та аналіз діяльності.

Переваги програмного бюджету:

Програмний бюджет спрямовано на виконання поставлених цілей і досягнення кінцевих результатів, що створює основу для перспективної оцінки бюджетних витрат. Він вимагає аналізу наслідків реалізації програм і посилює роль планування при прийнятті бюджетних рішень.

Недоліки програмного бюджету:

1. Реальні події в економічній, соціальній і політичній сферах можуть суттєво відрізнятися від передбачуваних, що знижує надійність планових розрахунків при складанні довгострокового бюджету.

2. Порівняльний аналіз витрат і результатів не завжди може враховувати непрямі наслідки або негативні ефекти передбачуваних дій.

3. Не завжди можна здійснити кількісний аналіз результатів.

4. Програмний бюджет вимагає централізованої координації через залучення різних виконавців для здійснення програми.

2. Взаємозв’язок бюджету з іншими фінансовими планами

Державний бюджет як фінансовий план – це бюджетний план руху централізованої частини сукупного суспільного продукту.

Державний бюджет – це особлива форма державного плану, яка має силу закону і встановлює для народного господарства в цілому та для всіх структурних підрозділів суспільного виробництва бюджетні взаємовідносини по асигнуваннях із бюджету і платежах в бюджет на основі завдань і заходів державного плану економічного і соціального розвитку України.

Державний бюджет входить в загальну систему фінансових планів України, яка включає:

- державний бюджет;

- місцеві бюджети;

- бюджети соціального страхування і соціального забезпечення населення;

- Пенсійний фонд;

- баланси доходів і видатків державних, приватних, комерційних, спільних підприємств і організацій;

- кошториси доходів і видатків установ невиробничої сфери;

- фінансові плани державного та приватного майнового і особистого страхування.

Визначальними принципами організації системи фінансових планів суспільного розвитку можна назвати:

- всезагальність охоплює всі сторони соціально-економічного розвитку суспільства: виробничо-господарську діяльність державних, приватних, акціонерних, спільних підприємств і організацій, невиробничої сфери, банківських і страхових структур;

- цілісність і збалансованість передбачає функціонування збалансованої і ув’язаної фінансової системи, яка діє ціленаправлено, за єдиним планом, відповідно до вимог фінансової політики держави. В цілому фінансовий план країни є відображенням державного плану економічного і соціального розвитку країни;

- фінансова централізація - проведення єдиної, строго визначеної фінансової політики, починаючи від формування і виконання місцевих бюджетів і фінансових планів окремих суб’єктів господарювання впритул до державного бюджету.

Державний бюджет не лише входить в єдину систему фінансових планів України, але й займає серед них домінуюче місце, і є тією координуючою і ведучою ланкою, завдяки якій забезпечується утворення і функціонування єдиної системи фінансових планів країни.

Взаємозв’язок між державним бюджетом і системою фінансових планів України втілюється в фінансових планах підприємств, акціонерних товариств, об’єднань і галузей матеріального виробництва, які складаються у вигляді балансів доходів і видатків, де виділяється спеціальний розділ “Відносини з бюджетом”. У ньому відображаються суми платежів до бюджету і асигнувань із бюджету.