Бюджет як економічна категорія

Відомі два шляхи створення психодіагностичних методик: адаптація відомих методик (зарубіжних, застарілих, з іншими цілями) і розробка нових, оригінальних методик.

Адаптація тесту – це комплекс заходів, що забезпечують адекватність тесту в нових умовах застосування. Виділяють наступні етапи адаптації тестів:

1) аналіз вихідних теоретичних положень автора тесту;

2) для іноземних методик – переклад тесту та інструкцій до нього на мову користувача (з обов'язковою експертною оцінкою відповідності оригіналу);

3) перевірка надійності та валідності відповідно до психометричних вимог;

4) стандартизація на відповідних вибірках.

Найбільш серйозні проблеми виникають при адаптації вербальних тестів (опитувальників, вербальних субтестів у складі тестів інтелекту). Ці проблеми пов'язані з мовними та соціокультурними відмінностями народів різних країн. Багатоваріантність перекладу якого-небудь терміна, неможливість точної передачі ідіоматичних оборотів – звичайне явище при перекладах з мови на мову. Іноді буває настільки складно підібрати мовні та смислові аналоги завдань тесту, що повна його адаптація стає співвідносною з розробкою оригінальної методики.

Поняття адаптації застосовується не тільки до зарубіжних методик, які передбачається використовувати в умовах нашої країни, а й до застарілих вітчизняних методик. Застарівають вони досить швидко: у зв'язку з розвитком мови і мінливістю соціокультурних стереотипів, методики повинні коректуватися кожні 5–7 років, що має на увазі уточнення формулювань питань, корекцію нормативів, оновлення стимульного матеріалу, перегляд інтерпретаційних критеріїв.

Самостійна розробка тестової методики зазвичай складається з наступних етапів.

1. Вибір предмета (явища) і об'єкта дослідження (контингенту).

2. Вибір виду тесту (об’єктивний, суб’єктивний, проективний), типу завдань (з запропонованими відповідями, з вільними відповідями) і шкал (числові, вербальні, графічні).

3. Підбір первинного банку завдань. Він може здійснюватися двома шляхами: питання формулюються виходячи з теоретичних уявлень про вимірюване явище (факторно-аналітичний принцип) або ж підбираються відповідно до їх дискримінативності, тобто здатності відокремлювати досліджуваних за наявності необхідної ознаки (критеріально-ключовий принцип). Другий принцип ефективний при розробці тестів відбору (наприклад, професійного чи клінічного).

4. Оцінка завдань первинного банку (змістовної валідності тесту, тобто відповідності кожного із завдань явищу, що вимірюється, і повноти охоплення досліджуваного явища тестом в цілому). Проводиться за допомогою методу експертної оцінки.

5. Попереднє тестування, формування банку емпіричних даних.

6. Емпірична валідизація тесту. Проводиться за допомогою кореляційного аналізу оцінок тесту і показників за зовнішнім параметром досліджуваної властивості (наприклад, шкільної успішності при валідизації тесту інтелекту, лікарського діагнозу при валідизації клінічних тестів, даних інших тестів, валідність яких відома, та ін.).

7. Оцінка надійності тесту (стійкості результатів до дії випадкових факторів, зовнішніх і внутрішніх). Найбільш часто оцінюються ретестова надійність (відповідність результатам повторного тестування, зазвичай через кілька місяців), надійність частин тесту (стійкість результатів окремих завдань або груп завдань, наприклад за методом «парне - непарне») і надійність паралельних форм, якщо такі існують. Методика визнається надійною, якщо коефіцієнт кореляції результатів (первинного та повторного тестування, однієї й іншої частин тесту, однієї й іншої паралельних форм) становить не менше 0,75. При більш низькому показнику надійності виробляються коректування завдань тесту, переформулювання питань, що знижують надійність.

8. Стандартизація тесту, тобто приведення процедури і оцінок до загальноприйнятих нормативів. Стандартизація оцінок передбачає перетворення нормальної або штучно нормалізованої шкали первинних оцінок (емпіричних значень досліджуваного показника) в оцінки шкальні (відображають місце в розподілі результатів вибірки досліджуваних). Види шкальних оцінок: стени (1–10), станайни (1-9), Т–оцінки (10–100) та ін. (загальноприйнятим лінійним перетворенням показників є шкала станайнів, в якій середнє значення дорівнює 5,0, а середньоквадратичне відхилення 2,0. Первинні показники перетворяться в станайни упорядкуванням їх числових значень відповідно до нормальної кривої відсотків розподілу первинних оцінок).

9. Визначення прогностичної валідності, тобто інформація про те, з яким ступенем точності методика дозволяє судити про психологічну якість, яка діагностується через певний час після вимірювання. Прогностична валідність також визначається за зовнішнім критерієм, але дані по ньому збираються через деякий час після тестування.

Таким чином, надійність і валідність – це збірні поняття, які містять в собі кілька видів показників, що відображають спрямованість методики на предмет дослідження (валідність) і об’єкт дослідження (надійність). Ступінь надійності та валідності відображають відповідні коефіцієнти, які вказуються в сертифікаті методики.

Створення методики – трудомістка робота, що вимагає розвиненої системи замовлення на методики з відповідною оплатою праці розробників і гонорарами за використання авторських методик.

Бюджет як економічна категорія

Ринкова модель економіки, а також усі без винятку інші моделі, не можуть існувати і розвиватися без втручання держави в процеси розподілу і перерозподілу новоствореної вартості в суспільстві. Для цього використовуються фінанси, а бюджет є конкретною формою реалізації функцій держави. З розвитком цивілізації бюджет стає інструментом здійснення економічної політики не лише за ринкових умов, а й у тоталітарних, монархічних та інших системах. У ньому сконцентровані інтереси держави, підприємців і населення. Об’єктом цих інтересів завжди є валовий внутрішній продукт, напрямки та методи його розподілу і перерозподілу.

Бюджет, в основному, відображає вторинний перерозподіл ВВП за допомогою податків і надання за рахунок бюджету громадянам суспільних благ і послуг.

Надання населенню суспільних благ стає однією з функцій держави в економіці вільної конкуренції, фінансування яких здійснюється з бюджету. Економічна природа бюджету якраз проявляється в тому, що за його допомогою держава надає суспільству унікальні блага і послуги, які істотно впливають на рівень добробуту та якість життя. До таких благ належать оборона країни, національна безпека й правопорядок, благоустрій, захист довкілля, освіта, охорона здоров’я, культура, наука, соціальний захист населення.

Слово «бюджет» — англійського походження і означає мішок, валіза з грошима.

Згідно статті 2 бюджетного кодексу, бюджет – план формування і використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються відповідно органами державної влади, органами влади Автономної республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.

Бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року. Неприйняття Верховною Радою України закону про Державний бюджет України до 1 січня відповідного року не є підставою для встановлення іншого бюджетного періоду.

2. Відповідно до Конституції України бюджетний період для Державного бюджету України за особливих обставин може бути іншим, ніж передбачено частиною першою цієї статті.

Особливими обставинами, за яких Державний бюджет України може бути затверджено на інший, ніж передбачено частиною першою цієї статті, бюджетний період, є:

1) введення воєнного стану;

2) оголошення надзвичайного стану в Україні.

3. У разі затвердження Державного бюджету України на інший, ніж передбачено частиною першою цієї статті, бюджетний період місцеві бюджети мають бути затверджені на такий самий період.

Розрізняють поточний бюджет та бюджет розвитку.

Поточний бюджет – фінансування затрат на поточний рік, не пов’язаних з будівництвом.

Бюджет розвитку– затрати на заходи, пов’язані з розвитком, тобто з майбутнім (будівництво, ноу-хау); при цьому держава претендує на часткове повернення виданої суми.

Значну роль у структурі ринкових відносин відіграє державний бюджет. Він – невід’ємна частина ринкових відносин і є важливим інструментом реалізації державної політики.

Державний бюджет як одна з ланок фінансової системи України є економічною категорією і відображає систему економічних відносин, які складаються у суспільстві в процесі утворення централізованого фонду грошових коштів держави і його використання на розширене відтворення, підвищення рівня життя і задоволення інших суспільних потреб.

Як економічна категорія відображає грошовівідносини між державою і юридичними та фізичними особами з приводу створення фонду грошових коштів держави та його використання на розширене відтворення, задоволення суспільних потреб, реалізацію функцій та завдань держав

За формою-основний фінансовий план держави, що дає змогу організовувати різнорівневі фінансові підсистеми

в ієрархічну структуру, забезпечуючи виконання бюджетного процесу

За матеріальним змістом - централізований фонд грошових коштів держави, які перебувають у постійному русі з приводу формування доходів та фінансування видатків

За організаційною структурою - центральна ланка фінансової системи, яка зумовлює розподіл і перерозподіл ВВП між сферами, напрямами, структурами процесу виробництва і обігу, окремими ланками бюджетної системи та

верствами населення

За характером-обов’язковий документ у вигляді закону, який юридично забезпечує організацію бюджетного процесу і функціонування бюджетної системи

Централізація коштів має важливе економічне і політичне значення, оскільки доходи, які мобілізуються до державного бюджету, є втіленням у життя державних заходів. Це дає можливість маневрувати коштами, зосереджувати їх у важливих галузях економічного та соціального розвитку, здійснювати єдину економічну і фінансову політику на території України.

У розвинених країнах державний бюджет не лише забезпечує акумулювання коштів, необхідних для фінансування держави, використовується не лише для часткового перерозподілу доходів з метою підтримання сприятливого соціального становища у державі, а й для впливу на економічні, соціальні, національні, регіональні процеси у суспільстві і провадження вищими органами влади відповідної національної стратегії розвитку, спрямованої на зміцнення державної безпеки.

В умовах переходу економіки України до ринкових відносин державний бюджет відіграє важливу роль, тому і використовується для міжгалузевого і територіального перерозподілу фінансових ресурсів з урахуванням рівня розвитку економіки та культури по всій території. Нині завдяки державному бюджету України між галузями і регіонами, а також серед населення перерозподіляється майже 50% усього обсягу ВВП. Кошти державного бюджету повинні, насамперед, спрямовуватись на фінансування структурної перебудови економіки, комплексних цільових і науково-технічних програм, соціальний розвиток і соціальний захист населення.

На формування і використання бюджету впливають економічні, соціальні і політичні фактори.

Економічні фактори в значній мірі пов’язані з макроекономічними процесами, які виникають у сфері суспільного виробництва. Сюди відносяться ВВП, економічний ріст (спад) виробництва, інфляція, безробіття, структурні зміни у виробництві, продуктивність праці, податкова політика.

Соціальні фактори в значній мірі зумовлені особливостями відтворення робочої сили і населення країни в цілому. Сюди необхідно віднести фінансові ресурси, які йдуть на освіту, охорону здоров’я, соціально-культурні заходи, соціальний захист населення.

Політичні факторибезпосередньо пов’язані з забезпеченням обороноздатності країни і підтримкою внутрішнього правопорядку, раціональною організацією управління країною, укріпленням законодавчої і виконавчої влади.