Культура міжособистісного спілкування

Спілкування, ефективність якого визначається розвиненістю комунікативної культури його учасників, - провідний вид взаємодії людей між собою і один з компонентів здорового способу життя. Культура міжособистісного спілкування включає систему знань, норм, цінностей і зразків поведінки, прийнятих у суспільстві, де живе індивід, які органічно і невимушено реалізуються ним у діловому й емоційному спілкуванні. Це важлива умова задоволеності його відносин з навколишнім життям в цілому, одна із запорук психічного, фізичного, емоційного, соціального та інтелектуального розвитку особистості. В даний час соціально-психологічна ситуація істотно загострила проблему емоційного спілкування людей. У розвиненому і диференціюється суспільстві зростають вимоги, які люди свідомо чи несвідомо пред'являють до реальних і можливим партнерам по спілкуванню. А задовольняти їх тим важче, чим менше розвинена комунікативна культура кожного учасника цього процесу.

Розвиток комунікативної культури передбачає передусім розвиток перцептивних здібностей і вмінь правильно сприймати оточуючих людей. Виходячи з цього застосовувати адекватний стиль і тон спілкування. Адже одні й ті ж жести, слова, цілком доречні в розмові з людиною спокійною і доброзичливою, можуть викликати небажану реакцію у порушеної співрозмовника. Важливо також уміти спілкуватися в різних ситуаціях - серйозна розмова передбачає одні вимоги; невимушена розмова на відпочинку - інші; весела бесіда в гостях на святі - третій; з людьми різного віку та різної міри близькості (батьки, знайомі, приятелі, друзі) - четверті. Важливо вміння співпрацювати в різних видах діяльності. Розвиток комунікативної культури спирається на розвиток ряду психічних властивостей, мови, особливостей мислення, специфічні соціальні установки та комунікативні вміння. Це, в першу чергу, потреба в глибокому емоційному і змістовному спілкуванні, яке в нормі притаманне кожному, але міра його розвиненості неоднакова у зв'язку із статевими, соціокультурними, віковими особливостями людини. Цю потребу можна задовольнити тоді, коли особистість має емпатією - здатністю емоційно відгукуватися на переживання інших людей, проникати в їх внутрішній світ, розуміти їх переживання, думки, почуття - співпереживати і співчувати їм. Важливо розвивати рефлексію, тобто готовність до самоаналізу і навичкам його; вона є передумовою здатності до саморегуляції. Культура спілкування спирається на такі особливості мислення, як відкритість (тобто вміння бачити ряд рішень однієї і тієї ж задачі ), гнучкість, нестандартність плану дій. Своєрідність володіння промовою передбачає наявність великого запасу слів, образність і правильність мови, точне сприйняття усного слова і точну передачу ідей партнерів своїми словами; вміння виділяти з почутого суть справи; коректну постановку питань; стислість і точність формулювань відповідей на питання партнерів, логічність побудови та викладу висловлювання.

Комунікативна культура передбачає наявність таких соціальних установок, які стверджують спілкування як діалог, що вимагає вміння слухати, проявляти терпимість до ідей і недоліків партнера, враховувати, що треба не тільки щось отримати самому, але й можливо більше віддавати іншим. Вельми значимі вміння встановлювати контакти в конкретних ситуаціях з бажаними і необхідними з точки зору справи партнерами, входити в ситуації співробітництва або спілкування з конкретними людьми; знаходити теми для розмови в різних ситуаціях, вибирати адекватні способи взаємодії в діловому і емоційному спілкуванні, в груповому або колективному співпрацю.

Розвитку комунікативної культури безперечно сприяє різноманітна і різнобічна фізкультурно-спортивна діяльність з її численними міжособистісними контактами гуманістичного характеру.