УРАЖЕННЯ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ ПРИ ПОРУШЕННЯХ ОБМІНУ РЕЧОВИН 1 страница
Серед захворювань нервової системи виявляють ряд патологічних станів, пов'язаних з дефіцитом в організмі вітамінів.
Останнім часом завдяки можливості штучно збагачувати їжу вітамінами авітамінози спостерігаються рідко і обумовлюються звичайно недостатнім всмоктуванням вітамінів з їжі в зв'язку з захворюваннями травного каналу або підвищеною потребою вітамінів при гарячкових станах. У неврологічній практиці найбільше значення мають захворювання, пов'язані з дефіцитом тіаміну, ціанокобаламіну, нікотинової кислоти.
Хвороба бері-бері
Хвороба бері-бері обумовлена недостатністю тіаміну, необхідного для нормального перебігу вуглеводного обміну. При недостатності цього вітаміну в крові накопичується піровиноградна кислота (замість 0,4 мг до 1—2,5 мг на 100 мл крові) і підвищується її концентрація в центральній і периферичній нервовій системі, що й викликає розвиток патологічного процесу у вигляді енцефалопатії Верніке (див. с. 397) або поліневриту — хвороби бері-бері.
Патоморфологія. Зміни локалізуються в периферичних нервах і характеризуються розвитком в них дегенеративних явищ типу паренхіматозного невриту.
Клініка. Захворювання може розвиватися гостро і поступово. При гострих формах симптоми ураження периферичних нервів з'являються протягом 24—48 год: біль по ходу нервових стов-
бурів, парестезії і слабкість дистальних відділів кінцівок, порушення чутливості у вигляді «шкарпеток» і «рукавичок», мляві парези і паралічі кистей і стоп. Можливе втягнення в патологічний процес V і VII пар черепних нервів. Полінейропатія поєднується з порушенням кіркової діяльності, що проявляється емоціональною лабільністю, дратівливістю, маяченням, станом тривоги і неспокою, корсаківським синдромом.
При своєчасному лікуванні можливе видужання. При тривалому дефіциті тіаміну розвивається хронічний поліневрит.
Лікування. Призначають 5% розчин тіаміну внутрішньом'язово 2—3 рази на день по 2—5 мл, анальгін, 1 % розчин нікотинової кислоти (125—150 мл на курс), 0,05 % розчин прозерину по 1 мл підшкірне (20—25 ін'єкцій), фізіотерапію (струми Берна-ра, ультрафіолетові опромінення, соляно-хвойні ванни, масаж, лікувальна фізкультура), вітамінізовану дієту. Поряд з цим вживають заходів щодо усунення симптомів ураження травного каналу.
Профілактика. Оскільки, розвитку гіпо- і авітамінозу Ві сприяє насамперед хронічна інтоксикація алкоголем, то найкращим профілактичним заходом в таких випадках є санітарно-роз'яснювальна робота про шкідливість алкоголю, а також лікування алкоголізму.
Фунікулерний мієлоз
Фунікулярний мієлоз розвивається при дефіциті ціанокобала-міну (вітаміну Віз) внаслідок спадкового порушення синтезу фактора Кастла слизової оболонки шлунка. Фактор Кастла належить до гастромукопротеїнів.
Ціанокобаламін зв'язується в шлунку з гастромукопротеїном і в такому стані всмоктується у тонкій кишці, потім поступає в печінку, де сприяє перетворенню фолієвої кислоти в фолінову. Остання стимулює вироблення кістковим мозком еритроцитів. При спадково обумовленій неповноцінності фундальних залоз шлунка поступово розвивається ахилія і виникає ендогенний Віг-гіпо- і авітаміноз, оскільки ціанокобаламін, що вводиться з їжею, не всмоктується. Це приводить до ураження як кровотворної, так і нервової системи. В кров'яне русло поступають мегалобласти. Порівняно з нормальними еритроцитами вони нестійкі, швидко гинуть, що обумовлює розвиток гіперхромної анемії. В нервовій системі проходить дегенерація волокон задніх і бічних канатиків спинного мозку. В процес залучаються тонкий і клиноподібний пучок, волокна пірамідних і частково спинно-мозочкових шляхів. Дегенеративні зміни виникають також і в периферичних нервах.
Конкретні механізми дегенерації нервових волокон при цьому
захворюванні поки що не вивчені. Твердо доведено, що воно не є наслідком недокрів'я. Описано випадки розвитку фунікулярного мієлозу задовго до появи анемії. В той же час тільки у 10 % хворих недоброякісним -недокрів'ям спостерігаються неврологічні симптоми. Іноді картина фунікулярного мієлозу (фенокопія) розвивається після резекції шлунка, при захворюваннях порожньої кишки, раку шлунка та ін. Причиною захворювання і в цих випадках є ендогенний Віз-авітаміноз.
Характер і переважна локалізація патологічних змін в канатиках спинного мозку визначили назву хвороби при дефіциті ціано-кобаламіну — фунікулярний мієлоз. Оскільки ураження нервової системи при цьому захворюванні нерідко поєднується з перніціоз-ною анемією, то цю хворобу називають також нейроанемічним синдромом.
Клініка. Захворювання спостерігається в основному у віці 40—50 років, розвивається поступово на фоні загальної слабкості, головного болю, запаморочення, ахилії, глосодинії, гіперхромної анемії. Одним з найбільш ранніх і постійних симптомів хвороби є парестезії переважно в дистальних відділах верхніх і нижніх кінцівок (оніміння, паління, відчуття повзання мурашок та ін.). Згодом розвиваються рухові розлади, частіше у вигляді нижнього спастичного парапарезу. Проте наявність патологічних рефлексів і м'язової гіпертонії нерідко поєднується з поступовим згасанням колінних і ахіллових рефлексів. Розладнується м'язово-суглобова і вібраційна чутливість, що призводить до статичної і динамічної (псевдотабетичної) атаксії.
Нерідко переважають ознаки ураження периферичної нервової системи. В таких випадках захворювання діагностується як полі-невритична форма нейроанемічного синдрому. Іноді в клінічну картину фунікулярного мієлозу включаються ознаки ураження головного мозку (ністагм, зміна психіки у вигляді апатії, втрати інтересу до навколишнього світу, емоціональної лабільності та ін.), черепних нервів (атрофія зорових нервів з центральною скотомою).
Перебіг функціонального мієлозу хронічний, прогресуючий.
Лікування. Ціанокобаламін по 1000 мкг внутрішньом'язово щоденно протягом 15—20 днів, потім підтримуюча терапія по 1000 мкг 1 раз в місяць протягом всього життя, 5 % розчин тіаміну хлориду внутрішньом'язово (25—ЗО ін'єкцій на курс), прозерин та інші антихолінестеразні засоби, масаж, гідротерапія, лікувальна фізкультура.
В разі ахилії слід призначити хлористоводневу (соляну) кислоту, пепсин. При перніціозній анемії призначають препарати печінки (компалон), фолієву кислоту.
Пелагра
Пелагра розвивається при дефіциті нікотинової кислоти в організмі, який може виникнути при хронічному недоїданні або при однотипному харчуванні. Найчастіше пелагра зустрічається серед жінок у країнах з тропічним і субтропічним кліматом.
При недостатності нікотинової кислоти порушується синтез коферментних груп, які каталізують тканинне дихання. Це приводить до розладу вуглеводневого і білкового- обміну, що обумовлює насамперед порушення функції нервової системи.
Патоморфолог.ія. Зміни виявляються у вигляді набряку і гіперемії оболонок і речовини головного мозку, дегенерації ядер черепних нервів, пірамідних клітин III і V шарів кори великого мозку, кіркових і мозочкових шляхів, задніх канатиків спинного мозку, периферичних нервів.
Клініка. Спостерігаються ознаки ураження травного каналу, шкіри і нервової системи.
Спостерігається тривала діарея, яка приводить до розвитку загальної слабкості, запаморочення. Весною під дією сонячних променів на ділянках тіла, які незахищені одежею, з'являються зміни шкіри: спочатку гіперемія, потім темна пігментація, погрубіння, зморщеність, ущільнення, лущення, атрофія. З боку нервової системи розвивається картина, типова для фунікулярного мієлозу на фоні прогресуючого зниження інтелекту і грубих розладів психіки (галюцинація, маячення, депресія, суіцидальні спроби, деменція). Можливий розвиток патології надниркових залоз, паращито-видних залоз (темна шкіра, пониження артеріального тиску, порушення обміну калію і кальцію, поява тонічних судорогів).
Лікування. Повноцінна різноманітна дієта, нікотинова кислота у вигляді внутрішньовенних вливань (1 % розчин по 1 мл (10 вливань на курс) або порошків по 0,1 г 3 рази на день); вітаміни групи В як стимулятори обмінних процесів в нервовій тканині, симптоматична терапія.
УРАЖЕННЯ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ ПРИ ЗАХВОРЮВАННЯХ ВНУТРІШНІХ ОРГАНІВ
Ураження нервової системи при різних захворюваннях внутрішніх органів вивчені ще недостатньо. Особливо не досліджені їхні патологічні механізми.
В основу досліджень по вивченню соматоневрологічних і нейро-соматичних порушень покладено праці І. І. Сєченова, І. П. Павло-ва, С. П. Боткіна та інших учених, які довели наявність кірково-вісцеральних і вісцеро-кіркових зв'язків. В клініці спостерігаються як нервово-психічні розлади при соматичних захворюваннях, так
і соматичні порушення при захворюваннях головного і спинного мозку.
У патогенезі нервово-психічних розладів при захворюваннях внутрішніх органів головну роль відіграють не тільки порушення білкового, вуглеводневого, жирового, вітамінного, водно-електролітного обміну, а й нейрорефлекторні розлади, обумовлені імпуль-сацією із патологічного осередку в органі. Поширення патологічних імпульсів і відображення їх в здоровому органі має назву реперкусії, описаної М. І. Аствацатуровим. Крім того, на стан нервово-психічної сфери токсичний вплив може справляти накопичення в крові, спинномозковій і тканинній рідинах різних речовин у вигляді шлаків у зв'язку з гіпоксемією, гіпоксією, обумовлених обмінними порушеннями.
В основі механізму розвитку вісцеральної патології при ураженнях центральної нервової системи лежать рефлекторні і нейрогуморальні розлади.
З метою поглибленого вивчення суті соматоневрологічних і ней-росоматичних складних взаємозв'язків проводяться експериментальні і клінічні (інструментальні, біохімічні, гістологічні і гістохімічні) дослідження.
Зміни нервової системи при серцево-судинних захворюваннях
Різноманітність клінічних проявів захворювань серцево-судинної системи пояснюється складністю взаємозв'язків між центральною нервовою і серцево-судинною системами.
Нормальна діяльність великого мозку залежить від його кровообігу, що забезпечує мозкову тканину киснем, глюкозою та іншими речовинами. Послаблення мозкового кровотоку супроводжується гіпоксією нервової тканини і метаболічними зрушеннями, що викликають функціональні і органічні зміни в головному мозку. Важливу роль в мозковому кровообігу відіграють центральні регуляторні механізми.
На мозкову гемодинаміку впливає діяльність серця, коливання артеріального і венозного тиску, об'єм циркулюючої крові, вміст в крові кисню, вуглекислоти та інших інградієнтів.
Неврологічні розлади при деяких порушеннях серцевого ритму.Пароксизмальна асистолія або тахікардія може проявлятися у вигляді синдрому Морганьї—Адамса—Стокса, який характеризується раптовим потемнінням в очах, втратою свідомості і судорогами. Під час приступу спостерігається спинення дихання, губи синіють, обличчя блідне, вени шиї набрякають, зіниці розширюються. Очні яблука стають нерухомими. Такий епілептоподібний приступ іноді закінчується мимовільним сечовипусканням і ретроградною амнезією. Синдром може розвиватися при тимчасовій блокаді серця із
зникненням пульсу протягом 5—20 с (пароксизмальна асистолія) або при мерехтінні і тремтінні шлуночків (200—400 уд. за 1 хв).
Приступ може повторятися багато раз на добу, в результаті чого можливий розвиток різних неврологічних симптомів, в тому числі таких, що свідчать про недостатність пірамідної і рідше екстрапірамідної систем.
Екстрасистолічна аритмія (екстрасистолія) — порушення серцевого ритму в зв'язку з передчасними скороченнями серця, викликаними збудженнями, що виникають поза сидусно-передсерцевим вузлом.
Виникнення екстрасистолій залежить від стану нервової системи: вони часто спостерігаються при неврозах і емоціональних стресах (радість, гнів, переляк, страх та ін.). Серія екстрасистол може викликати минущі розлади мозкової гемодинаміки, що клі-нічно проявляються загальною слабкістю, швидкою втомлюваністю, дратівливістю, зниженням уваги і пам'яті, потемнінням в очах або мерехтінням «мушок», запамороченням, головним болем, порушенням сну.
Миготлива аритмія супроводжується дисциркулярними розладами церебральної гемодинаміки. В залежності від форми миготливої аритмії (постійна або пароксизмальна) зниження мозкового кровотоку може бути стійким або минущим, що має значення для розвитку гіпоксії головного мозку і формування неврастенічного синдрому. Стійка миготлива аритмія, викликаючи ішемію головного мозку, обумовлює появу органічних змін в головному мозку.
Лікування. Комплексні лікувальні заходи необхідно спрямовувати на зниження збудливості нервової системи (броміди, бромкамфора, настойка валеріани і собачої кропиви), на стабілізацію серцевого ритму (препарати наперстянки, целанід, настойка конвалії або строфанту та інші серцеві глікозиди, новокаїнамід, аймалін, хінидину сульфат, анаприлін або індерал, бензодиксин, кордарон), на поліпшення кровопостачання і обмінних процесів в міокарді (панангін, но-шпа, кокарбоксилаза).
Неврологічні розлади при стенокардії і інфаркті міокарда. Стенокардія проявляється приступами болю в ділянці серця. Найчастіше виникає вона в результаті емоціональних стресів на фоні коронарної недостатності атеросклеротичної етіології. Рефлекторна стенокардія може розвиватися при захворюваннях внутрішніх органів (травного каналу, печінки, нирок та ін.). Вираженість неврологічних і психічних порушень обумовлена минущими порушеннями мозкового кровообігу і ступенем гіпоксії. Гіпералгезія частіше виявляється в ділянці серця, лівої руки, плеча і лопатки. Під час приступу спостерігається головний біль, запаморочення,
шум в голові, потемніння в очах, млявість, сонливість, відчуття страху, тривоги, нудьги.
Недостатність коронарного кровообігу послаблює діяльність серця і ускладнює церебральні дисциркуляторні розлади. При цьому ішемічні явища одночасно розвиваються як в серці, так і в головному мозку, що може закінчитися інфарктом міокарда і мозку.
Інфаркт міокарда іноді супроводжується ішемічним інсультом, що розвивається відразу ж або на другий день після інфаркту. Неврологічні симптоми при інфаркті міокарда більш виражені і стійкі, ніж при стенокардії. В зв'язку з гемодинамічними порушеннями в гострому періоді інфаркту міокарда з'являються запаморочення, головний біль, розлад свідомості, психомоторне збудження, тривога, іноді судороги в кінцівках, минущі розлади мови і зору. Залежно від локалізації ішемічного осередку в головному мозку ці явища можуть доповнюватися стійкими осередковими симптомами рухових, чутливих, мовних, апраксичних і зорових розладів.
У деяких хворих після інфаркту міокарда розвивається плече-лопатковий больовий синдром зліва.
Лікування. При стенокардії застосовують спазмолітичні засоби (нітрогліцерин, сустак, нітросорбід, папаверину гідрохло-рид, валідол, келін, келліверін, ніковерин, но-шпа, еуфілін) з метою розширення коронарних судин, поліпшення кровопостачання і забезпечення киснем міокарда, а також поліпшенням загальної і мозкової гемодинаміки. Крім цього, показані анальгезуючі (анальгін, пенталгін), антигістамінні (димедрол, дипразин) і седативні (натрію бромід, настойка валеріани, собачої кропиви) засоби. В разі розвитку інфаркту міокарда з порушенням мозкового кровообігу лікування доповнюється аналептичними (камфора, кордіамін) засобами, препаратами амінокислот (панангін, аміналон) і вітамінів (тіаміну хлорид, кокарбоксилаза).
Неврологічні розлади при набутих пороках серця обумовлені порушенням як загальної, так і мозкової гемодинаміки, вираже-ність якої залежить від виду і стадії пороку серця. Неврологічні прояви можуть бути минущими і стійкими: минущі проявляються у вигляді неврастенічного синдрому, що характеризується загальною слабкістю, швидкою втомлюваністю, запамороченням, головним болем, почуттям страху, порушенням сну, перепадами артеріального тиску, нестійкістю пульсу. Стійкі неврологічні симптоми виникають при гострих розладах мозкового кровообігу (тромбоз, емболія, нетромботичне розм'якшення мозку). У таких випадках з'являються загальномозкові і осередкові неврологічні розлади (пірамідні, чутливі, мовні, гностичні, зорові та ін.), що залежать від калібру і механізму ураження мозкової судини. Диференціально-діагностичне значення має той факт, що неврологічні симптоми
при емболії мозкових судин розвиваються значно швидше, ніж при тромбозі або ревматичному васкуліті. Неврологічні симптоми при ревматичному васкуліті або тромбоваскуліті обумовлені дифузним ураженням головного мозку, при тромбозі — осередковим.
Лікування. При неврастенічних явищах, обумовлених минущими порушеннями мозкового кровообігу, лікувальні заходи спрямовуються на стабілізацію загального і колатерального кровообігу (папаверину гідрохлорид, нікотинова кислота, нікошпан, компламін, но-шпа, адонізид, дігоксин) і зниження астенізації і вегетативної лабільності (натрію бромід, беллоїд, настойки валеріани, заманихи, аралії, женьшеню, екстракт глоду рідкий). При тромбоемболії судин мозку показані антикоагулянти прямої (гепарин, тромболітин) і непрямої (дикумарин, неодикумарин, синку-мар, фібрінолізин) дії.
Зміни нервової системи при захворюваннях легень
Неврологічними розладами супроводжуються як гострі, так і хронічні захворювання легень, які порушують дихальну функцію легень, насамперед їхню вентиляцію і газовий обмін, внаслідок чого виникають гіперкапнія і гіпоксемія, що сприяє розвитку гострої або хронічної гіпоксії мозку. Остання внаслідок кисневої недостатності супроводжується дистрофічними змінами нервових елементів, гемо- і ліквородинамічними порушеннями, які проявляються клінічними симптомами ураження головного і в меншій мірі спинного мозку. Гіпоксія головного мозку може проявлятися стійкими симптомами, що обумовлені послабленням кровотоку, венозним застоєм, порушенням мікроциркуляції і набряком.
Гостра легенева недостатність виникає при тромбоемболії легеневої артерії, гострої бронхопневмонії, асматичному приступі, резекції легені. Тромбоемболія легеневої артерії або окремих її гілок спостерігається при серцево-судинних захворюваннях (атеросклероз, тромбофлебіт, ревматичні пороки), переломах трубчастих кісток, ушкодженнях вен при травмах і операціях, злоякісних пухлинах легень.
Клінічні симптоми проявляються у вигляді порушення свідомості, запаморочення, почуття страху, задишки, ціанозу обличчя і шиї, частого і слабого пульсу, пониженого артеріального тиску, сильного болю в ділянці серця, послабленого дихання і вологих хрипів.
Неврологічні симптоми різноманітні і залежать від величини закупореної судини легенів і глибини порушення загального і мозкового кровообігу.
Причиною хронічної легеневої недостатності частіше є хронічні процеси (пневмонія, бронхіт, емфізема легень та ін.).
У перебігу клінічних симптомів головну роль відіграє порушення гемодинаміки у великому і малому колі кровообігу, що супроводжуються порушенням проникливості судин, набряком мозкової речовини і підвищенням внутрішньочерепного тиску. Хворі страждають від задишки, тому частіше знаходяться в сидячому, ніж лежачому положенні.
Неврологічні розлади звичайно проявляються у вигляді неврастенічного синдрому, що обумовлений тривалою гіпоксією,— дифузний головний біль, запаморочення, адинамія, дратівливість, втома, поганий сон, вегетативно-судинні порушення у вигляді стійкого червоного або білого дермографізму, коливання артеріального тиску і пульсу, потовиділення. Можуть з'являтися розлади свідомості (сомнолентність, сопор, іноді кома), які проходять після вдихання кисню, ознаки набряку мозку з наростанням менінгеаль-них, енцефалітичних симптомів, що нерідко супроводжуються судорожними припадками і застійними явищами на очному дні.
Лікування. При гострій легеневій недостатності, викликаній емболією легеневої артерії, показане внутрішньовенне крапельне введення 20000—30 000 ОД фібринолізину з 5000—10000 ОД гепарину. Гепарин вводять потім внутрішньовенно або внутрішньо-м'язово кожні 4—6 год протягом 3—10 діб під контролем стану зсідальної і антизсідальної систем крові. При емболії дрібних гілок легеневої артерії, щоб зняти рефлекторний спазм судин, вводять внутрішньовенно папаверину гідрохлорид по 1—2 мл 2 % розчину, поєднуючи його з іншими спазмолітичними засобами (келін, еуфілін, платифілін та ін.). Для зменшення болю і задишки доцільно призначати омнопон або морфіну гідрохлорид по 1 мл 1 % розчину підшкірно. Необхідно проводити оксигенотерапію.
При хронічній легеневій недостатності проводять лікування того захворювання, на фоні якого вона розвинулась. При неврастенічному синдромі показані психостимулюючі (кофеїн-бензоат натрію, фенамін, центедрин) і тонізуючі препарати (настойки лимонника, женьшеню, заманихи, аралії, екстракт левзеї рідкий, пантокрин).
Зміни нервової системи при захворюваннях печінки
Нервово-психічні розлади виникають при багатьох захворюваннях печінки і жовчних шляхів (дискінезія жовчного міхура, холангіт, холецистит, жовчнокам'яна хвороба, гепатит, цироз печінки та ін.), що обумовлюють розвиток недостатності печінки. Поодинокі ознаки ураження нервової системи можуть виникати, якщо знижуються або навіть випадають окремі функції печінки, насамперед її знешкоджуюча функція. При функціональній недостатності змен-
шується вміст глікогену в печінці і глюкози в крові, що призводить до порушення її функцій. Зниження рівня глюкози в крові і накопичення в ній токсичних азотистих сполук ведуть до розвитку загальної інтоксикації і ураження нервової системи — розвивається неврастенічний, енцефалопатичний або невралгічний синдром.
Неврастенічний синдром може розвиватися як при легкому, так і тяжкому ступені недостатності печінки і проявляється за гіпер-стенічним, гіпостенічним або іпохондрично-сенестопатичним типом.
Гіперстенічний варіант неврастенічного синдрому проявляється у вигляді підвищеного збудження, швидкої втомлюваності, емоціональної лабільності, запальності, відчуття тиску або шуму в голові, запаморочення, головного болю, стійким безсонням вночі і сонливістю вдень.
Гіпостенічний варіант неврастенічного синдрому проявляється у вигляді соматичної і психічної слабкості, уразливості, помисливості, пригніченості, апатії, поверхового тривожного сну, відчуття тяжкості в голові, головного болю.
Іпохондрично-сенестопатичний варіант відмічається у вигляді хворобливої помисливості, пригніченості, концентрації уваги на неприємних сенестопатичних відчуттях в ділянці серця, шлунка, печінки та інших органів, перебільшеними побоюваннями за своє здоров'я. Болісні відчуття поколювання, сверблячки, жару, оніміння, посіпування та ін. при зміні локалізації викликають у хворих бентежність, страх, тривогу і підозру на наявність тяжкого захворювання. Іпохондричні скарги хворих і сенестопатична симптоматика обумовлені невротичними реакціями, що виникають на фоні соматогенного неврозу, який поєднується з вегетативними порушеннями. Нерідко такі сенестопатичні відчуття поєднуються з гі-пералгезією в зоні Тт—Тю справа і точкою болю жовчного міхура в куті, утвореному зовнішнім краєм правого прямого м'яза живота і правою реберною дугою (вісцеросенсорний феномен).
При неврастенічному синдромі спостерігається пожвавлення сухожильних рефлексів, тремтіння пальців рук і повік, червоний або білий розлитий стійкий дермографізм, підвищена вологість або сухість шкіри, лабільність артеріального тиску і пульсу.
Неврастенічний синдром нерідко доповнюють розлади пам'яті, уваги, мислення і свідомості.
Енцефалопатичний синдром може супроводжувати недостатність печінки, яка частіше обумовлена тяжкою формою гострого гепатиту. Окремі симптоми цього синдрому спостерігаються при хронічних захворюваннях печінки — холециститі, холангиті, жовчнокам'яній хворобі, цирозі.
Нервово-психічні прояви синдрому різноманітні і залежать від ступеня недостатності печінки. З наростанням печінкової недостатності поступово прогресують симптоми ураження речовини і обо
лонок головного мозку, що наочно проявляється при розвитку печінкової коми.
Спочатку з'являються загальномозкові явища (головний біль, запаморочення, нудота та ін.), потім—ознаки пірамідної недостатності (підвищення сухожильних рефлексів, зниження черевних і підошовних рефлексів, непостійні патологічні рефлекси) і менінге-альні симптоми (ригідність м'язів потилиці, симптоми Керніга, Бехтерєва та ін). Іноді виявляється симптоматика ураження екст-рапірамідної системи і окремих черепних нервів. При затяжному перебігу печінкової коми спостерігається мідріаз, ослаблення або відсутність реакції зіниць на світло, зниження або відсутність кор-неальних, черевних, сухожильних і періостальних рефлексів, поява стійких патологічних рефлексів і екстрапірамідних симптомів, мова стає повільною і монотонною.
Психічні розлади проявляються у вигляді апатії, порушень свідомості, психомоторного збудження з маяченням, часто зоровими галюцинаціями і судорогами. Нерідко коматозний стан закінчується смертю.
Невралгічний і невритичний синдроми е частим ускладненням печінкової недостатності, обумовленої хронічним захворюванням печінки (калькульозний холецистит, цироз та ін.).
У патогенезі виникнення синдрому суттєву роль відіграє порушення знешкоджуючої функції печінки і обміну речовин, в основному білкового.
Невралгічний синдром клінічно проявляється пролонгованим болем без симптомів випадання. На відміну від інших видів невралгії часто відсутні характерні пароксизми болю, які локалізуються в зоні відповідного нерва, і алгогенні ділянки (куркові зони), дотик до яких викликає приступ болю.
Для невритичного синдрому характерна наявність постійного болю і симптомів випадіння. Окремі симптоми випадіння можуть супроводжуватись і невралгічним синдромом, тому не завжди можливо провести чітке розмежування між цими синдромами.
Залежно від переважного ураження периферичної ланки нервової системи і локалізації болю розрізняють радикулоалгію, невралгію або поліневралгію, а також відповідно радикуліт, плексит, неврит або поліневрит (при наявності симптомів випадіння).
Внаслідок вісцеросенсорних і вісцеромоторних рефлексів названі синдроми можуть доповнюватися рефлекторними вісцеральними розладами (збоку серця, нирок, травного каналу), змінами чутливості шкіри і тонусу м'язів на ділянках тіла, що віддалені від печінки.
Описані синдроми можуть мати підгострий і хронічний перебіг залежно від тяжкості і форми захворювання печінки.
Лікування. Лікувальні заходи слід проводити з урахуванням форми і тяжкості перебігу захворювання печінки і жовчних шляхів, а також клінічних проявів ураження нервової системи. Насамперед необхідно поліпшити функції печінки і жовчних шляхів. Рекомендують молочно-рослинну їжу (сир, овочі, фрукти та ін.) з обмеженням жирів і солі, мінеральні води («Трускавець-ка», «Поляна Квасова», «Лужанська» та ін.), антибіотики (тетрациклін, цепорин, рифампіцин та ін.), спазмолітичні (папаверину гідрохлорид, но-шпа, еуфілін та ін.) і антихолінергічні (атропіну сульфат, спазмолітин, метацин) засоби, а також метіонін, спленін, тіамін, піридоксин, ціанокобаламін, аскорбінову кислоту.
При нервово-психічних розладах призначають седативні засоби (натрію бромід, настойка валеріани, собачої кропиви, еленіум), антидепресанти, психостимулятори, водолікування, прогулянки на свіжому повітрі.
Лікування хворих з енцефалопатичними розладами проводиться з допомогою препаратів, які поліпшують функції нервової системи (кислота глютамінова, ноотропіл, аміналон, церебролізин, АТФ, фітин, кальцію гліцерофосфат, прозерин, галантаміну гідро-бромід). Для посилення процесів регенерації нервової тканини призначають біогенні стимулятори (екстракт алое рідкий, пелоідо-дистилат, скловидне тіло, плазмол).
При ураженні периферичної ланки нервової системи призначають анальгетики (фенацетин, седалгін, анальгін) із спазмолітичними засобами (компламін, ангіотрофін, дибазол), вітамінами (тіамін, піридоксин, нікотинова кислота), фізіотерапію (новокаїн-електрофорез, ультразвук, масаж).
Зміни нервової системи при захворюваннях шлунка і кишок
Неврологічні розлади частіше відмічаються при таких захворюваннях травного каналу, як виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки, гастрит і коліт, і можуть проявлятися у вигляді неврастенічного, сенестопатичного і поліневритичного синдромів.
У патогенезі змін нервової системи вирішальну роль відіграє дефіцит вітамінів, білків, вуглеводів, мікроелементів у зв'язку з тим, що при захворюваннях травного каналу ці речовини, всмоктуючись недостатньо слизовою оболонкою, видаляються з організму. В розвитку неврологічних симптомів особливе значення має недостатність тіаміну як коферменту ферментів, що беруть участь у вуглеводному обміні. Крім цього, захворювання травного каналу супроводжуються розладами вегетативної нервової системи, що рефлекторно діють на вищі відділи нервової системи і тим самим на розвиток неврологічних симптомів. Тому органічні за
хворювання травного каналу (гастрит, коліт, виразка, пухлина) часто є джерелом невротичних реакцій.
Неврастенічний синдром поєднується з шлунково-кишковими розладами (відрижка,- печія, нудота, блювання, біль, метеоризм, бурчання, запор, понос). Неврологічні розлади проявляються у вигляді підвищеного збудження, швидкої розумової і фізичної втомлюваності, пригніченого настрою, порушення сну, відчуття тяжкості і шуму в голові, запаморочення. Часто спостерігається тремтіння пальців і повік. Сухожильні і періостальні рефлекси пожвавлені, як правило, симетрично. Виявляються вегетативні розлади (стійкий червоний дермографізм, акроціаноз, гіпергідроз, коливання артеріального тиску, лабільність пульсу).
Дата добавления: 2015-02-10; просмотров: 1698;