Юридично-технічні методи регулювання відносин у МПрП.

Колізійний метод регулювання. Колізійний метод необхідний для регулю­вання цивільно-правових відносин, регламентація яких не узгоджена, а також у разі потреби зробити вибір між нормами права. Для МПрП значення мають не всі колізії, а тільки ті, які виникають між іноземними правовими системами (міжнародні колізії).

Колізійні норми. Передумовами виникнення колізійної норми є посилення процесів міграції населення за кордон, розширення господарських зв'язків між державами тощо. Змістом колізійної норми є відсилання до компетентного зако­нодавства, визначення умов і меж його застосування до певних правовідносин.

У МПрП затвердилася позиція, згідно з якою кожна колізійна норма скла­дається з двох частин: обсягу і прив'язки. У першій частині норми (в обсязі) вказується правовідношення, яке потребує правового врегулювання (наприклад, здатність до укладення цивільно-правових угод; визначення права власності на річ). В другій частині норми (прив'язці, колізійному принципі, формулі при­кріплення) міститься відсилання до законодавства держави, яке повинно регу­лювати визначене правовідношення (згідно з законодавством держави, у якій створене підприємство; за законом країни, де знаходиться майно). За змістом прив'язки вони поділяються на односторонні і двосторонні.

Матеріально-правовий метод і матеріально-правові норми. Колізійна нор­ма, відсилаючи до законодавства певної держави, самостійно не регулює пра­вовідносини з іноземним елементом. її існування має сенс за умови викорис­тання і матеріально-правової норми, тобто такої, яка, по суті, регулює правовідносини в МПрП. Наявність матеріально-правової норми свідчить про існування поруч з колізійним матеріально-правового методу регулювання зазначених відносин.

Зміст цього методу полягає в тому, що правовідносини регулюються безпо­середньо юридичними нормами, без відсилання до іноземної правової системи.

У книзі «Международное частное право» (за ред. професора Дмитрієвої Г. К.) запропоновано так званий загальний метод міжнародного приватного права. Під цим методом мається на увазі сукупність конкретних прийомів, способів і засобів юридичного впливу, спрямованого на подолання колізії права різних держав. Насамперед він поєднує способи регулювання, тобто шляхи юридичного впливу, виражені в юридичних нормах. їх два: колізійно-правовий і матеріально-право­вий. Вони спрямовані на подолання колізії права. До загального методу належать і конкретні юридичні прийоми, такі, як застосування застереження про публічний порядок, рішення інтерлокальних і інтертемпоральних колізій, зворотного відси­лання і відсилання до права третьої держави та ін.

Принципи приватного (цивільного) права. Принципи приватного (ци­вільного) права є і принципами МПрП. Вище зазначалося, що для приватноп­равових відносин характерним є приватний, егоїстичний інтерес їх сторін, а та­кож те, що ринок із властивими його учасникам егоїстичними прагненнями ви­магає визнання приватного права. Зазначалося і те, що ринок і приватне право — дві сторони (економічна і правова) однієї медалі. Поки буде існувати ринок, існуватиме і приватне право. Водночас жоден ринок не буде існувати, якщо ці егоїстичні інтереси не будуть моральними. Отже, моральність, спра­ведливість, добросовісність та розумність є найважливішим принципом сфери приватного права. Цей принцип можна позначити як принцип незловживання цивільними правами. За Цивільним кодексом (далі — ЦК) України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного за­конодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або куль­турній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Не допускаються використання цивільних прав з метою непра­вомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вищезазначених вимог, суд може зобов'язати її припини­ти зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встанов­лені законом (Стаття 13. Межі здійснення цивільних прав). Такі ж вимоги наве­дено і у розділі, присвяченому власності та в ін.

У чинному Земельному кодексі України є глава 17 «Добросусідство», зміст якої розкриває ст. 103 «Зміст добросусідства»: «1. Власники та землекористу­вачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землеко­ристувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).

2. Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані не викорис­товувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, земле­користувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).

3. Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані співпрацю­вати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них та використання цих ділянок із запровадженням і додержанням прогресив­них технологій вирощування сільськогосподарських культур та охорони земель (обмін земельних ділянок, раціональна організація територій, дотри­мання сівозмін, встановлення, зберігання межових знаків тощо)». Більш детально зміст добросусідських (моральних) відносин розкривається у наступ­них статтях — «Попередження шкідливого впливу на сусідню земельну ділян­ку» (ст. 104); «Наслідки проникнення на земельну ділянку гілок і коренів де­рев» (ст. 105); «Обов'язки щодо визначення спільних меж» (ст. 106); «Спільне використання межових споруд» (ст. 108); «Використання дерев, які стоять на межі земельних ділянок» (ст. 109) та ін.

Стаття 3 Цивільного кодексу України визначає загальні засади цивільного законодавства:

1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини;

2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом;

3) свобода договору;

4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом;

5) судовий захист цивільного права та інтересу;

6) справедливість, добросовісність та розумність.

Крім того, аналіз загальних положень Кодексу дає нам змогу виділити ще такі принципи і доповнити перелік:

7) регулювання особистих немайнових та майнових відносин, заснованих на
юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учас­ників (ч. 1 ст. 1);

8) незастосування цивільного законодавства до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин, якщо інше не встановлено законом (ч. 2 ст. 1);

9) визнання учасниками цивільних відносин фізичних та юридичних осіб,
держави Україна, Автономної Республіки Крим, територіальних громад, інозем­них держав та інших суб'єктів публічного права (ст. 2);

10) конституційності основ цивільного законодавства України та визнання
Цивільного кодексу України основним актом цього законодавства (ч. 1, абз. 1ч. 2 ст. 4);

11) визнання актами цивільного законодавства Конституції України, Цивільного кодексу,

будь-яких законів України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, актів Президента України, що приймаються у випадках, встановлених Конституцією України, постанов Кабінету Міністрів України, а також нормативно-правових актів
інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки
Крим, що регулюють цивільні відносини, виданих лише у випадках і в межах,
встановлених Конституцією України та законом (ст. 4);

12) взаємопов'язаності, несуперечності норм ЦК України (абз. З ч. 2 ст. 4);

13) обмеження можливостей регулювання цивільних відносин актами
Президента України випадками, встановленими Конституцією; а органів дер­жавної влади України (крім Кабінету Міністрів України), органів влади Авто­номної Республіки Крим — випадками і межами, встановленими Конституцією України та ЦК України (частини 3, 5 ст. 4);

14) пріоритетності ЦК України і законів над постановами Кабінету Міністрів України (абз. 2 ч. 4 ст. 4);

15) однаковості регулювання цивільних відносин на всій території України;

16) поширення дії актів цивільного законодавства лише на відносини (а та­кож застосовується до прав та обов'язків), які виникли з дня набрання ними чинності (частини 1, 3 ст. 5);

17) обмеження визнання зворотної дії акта цивільного законодавства лише випадками, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи (ч. 2 ст. 5);

18) пріоритетності волі сторін (сторони у правочині) над актами цивільного законодавства; обмеженості цієї волі лише загальними засадами цивільного законодавства та обов'язковістю для сторін положень актів цивільного законо­давства, що випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (ст. 6);

19) субсидіарності у застосуванні положень ЦК України до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин (ч. 1 ст. 9);

20) презумпції добросовісності та розумності поведінки особи при здій­сненні нею своїх цивільних прав;

21) визнання чинних міжнародних договорів, що регулюють цивільні відноси­ни, при наданні Верховною Радою України згоди на обов'язковість цих дого­ворів,— частиною національного цивільного законодавства України (ч. 1 ст. 10);

22) визнання пріоритетності правил чинного міжнародного договору Украї­ни, укладеного у встановленому законом порядку, перед правилами відпо­відного акта цивільного законодавства (ч. 2 ст. 10) і т. д.