Розділ 3. СУБ'ЄКТИ МІЖНАРОДНОГО ПРИВАТНОГО ПРАВА 4 страница

1) зброя, боєприпаси (крім мисливської та пневматичної зброї, зазначеної в Додатку 2 до вказаної постанови, а також спортивної зброї та боєприпасів до неї, що купуються громадськими об'єднаннями з дозволу органів внутрішніх справ), бойова і спеціальна військова техніка, ракетно-космічні комплекси;

2) вибухові речовини й засоби вибуху, всі види ракетного палива, а також спеціальні матеріали та обладнання для його виробництва;

3) бойові отруйні речовини;

4) наркотичні, психотропні, сильнодіючі отруйні лікарські засоби (за винят­ком отримуваних громадянами за призначенням лікаря);

5) державні еталони одиниць фізичних величин;

6) спеціальні технічні засоби негласного отримання інформації (ці засоби не можуть також перебувати у власності юридичних осіб недержавних форм власності);

8) електрошокові пристрої та спеціальні засоби, що застосовуються право­охоронними органами, крім газових пістолетів і револьверів та патронів до них, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії.

Цією ж постановою затверджено «Спеціальний порядок набуття права власності громадянами на окремі види майна» (Додаток 2). Іноземці можуть мати вклади в установах Ощадбанку України чи бути застрахованими в нашій Державі. Але відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про поря­док обігу сертифікатів, отриманих громадянами України як компенсацію втрат від знецінення грошових заощаджень в установах Ощадного банку та колиш­нього Укрдержстраху» вони не мають права на сертифікат, який видається на суму індексації вкладів чи знецінення коштів в установах колишнього Держст­раху і може бути використаний для приватизації державного майна. Закон Ук­раїни «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» не вирішує питання про право іноземців на компенсаційні сертифікати, що могли б бути використані для приватизації державного майна.

Іноземні громадяни, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, а також міжнародні організації можуть бути засновниками та учасниками акціонерного товариства нарівні з громадянами та юридичними особами України, крім випадків, передбачених законодавчими актами України.

Певне майно може використовуватися іноземцями тільки на території Ук­раїни. Його вивезення за межі митної території нашої держави заборонено. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2002 р. № 1911 затверджено «Перелік товарів промислового призначення, вивезення яких гро­мадянами України, іноземцями та особами без громадянства за межі митної території України не допускається».

Майно, необхідне для виконання контрактів іноземними юридичними осо­бами та громадянами, надається їм на умовах, передбачених законодавством України. Передання третім особам державного майна, яке надається в користу­вання відповідно до контракту іноземним юридичним особам та громадянам, не допускається. Після закінчення терміну дії контракту майно (у тому числі нерухоме), придбане (споруджене, створене) за рахунок іноземної юридичної особи (громадянина), залишається у її (його) власності, якщо інше не передба­чено контрактом.

Питання про користування майном, яке не перебуває у власності іноземних суб'єктів, регулюється й законодавством про іноземні інвестиції. В Україні, зокрема, передбачається користування з присвоєнням користувачем його плодів. Вище зазначалося, що користування майном може оформлятися дого­вором майнового найму (оренди). Іноземні суб'єкти права можуть бути орен­дарями будь-якої форми власності майна. Це передбачає, зокрема, Закон Украї­ни «Про оренду державного та комунального майна», де вказано, що орендаря­ми можуть бути фізичні та юридичні особи іноземних держав, міжнародні організації та особи без громадянства. Особливості такої оренди визначаються законодавством України (ст. 6 Закону).

Отже, суб'єкти іноземного права можуть бути власниками, володільцями та користувачами майна в Україні, якщо це прямо та у виключній формі не забо­ронено законом України. У свою чергу, громадяни, юридичні особи України мають право володіти, користуватися та розпоряджатися майном, що належить їм і розташоване за кордоном, у повному обсязі та відповідно до вимог місцево­го законодавства.

Конвенції з прав людини щодо права власності. Єдиним положенням у Європейській конвенції про захист прав і основних свобод людини, прийнятій 4 листопада 1950 p., та протоколах до неї, яке стосується захисту права влас­ності та правомочностей власника, є ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції. Вона передбачає: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як в інте­ресах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принци­пами міжнародного права. Попередні положення, однак, ніяким чином не об­межують право держави запроваджувати такі закони, які, на її думку, необхідні для здійснення контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків або інших зборів чи штрафів».

Значення цього положення підсилюється тим, що Протокол № 1 став першою багатосторонньою міжнародно-правовою угодою із зазначеного питання. До цього право на мирне володіння майном дуже узагальнено проголошувалося у ст. 17 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 p.: «Кожна людина має право володіти майном як одноосібно, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна». Проте ця Декларація не має юри­дичної обов'язковості, хоч і набула значного морально-політичного впливу.

Значні розбіжності у поглядах щодо того, чи слід взагалі регулювати це пра­во, і якщо так, то у якому обсязі, не дали змоги від самого початку внести відповідне положення до тексту Конвенції з прав людини та зумовили ту обе­режність, з якою воно сформульоване у Протоколі. Текст складений таким чи­ном, що держави зберігають значну свободу щодо визначення обсягу цього права та допустимих обмежень його здійснення. До того ж, як можна побачити з тексту, Протокол прямо не гарантує компенсації в разі втручання у здійснен­ня майнових прав. Особливістю цього положення є також те, що воно передба­чає захист не лише фізичних, а й юридичних осіб, тоді як решта положень Кон­венції та протоколів до неї стосується лише прав фізичних осіб.

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ 5. МІЖНАРОДНІ ТА НАЦІОНАЛЬНІ ПРАВОВІ ЗАСАДИ У ЗДІЙСНЕННІ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

5.1.Поняття інвестицій

Світовий досвід свідчить, що найкоротшим шляхом піднесення на якісно новий рівень розвитку продуктивних сил країни є оптимальне використання інвестицій у різноманітних організаційно-правових формах. Основу сучасної ринкової економіки-становлять відносини, пов'язані з інвестуванням у вироб­ництво матеріальних благ. У врегулюванні цих відносин важлива роль нале­жить правовим засобам. При цьому об'єктом регулювання є інвестиція як елемент матеріальних відносин. Необхідно з'ясувати сутність інвестицій та вивести поняття «іноземні інвестиції».

В економічній та юридичній літературі щодо природи інвестицій існують суперечливі погляди. Поняття «інвестиції» не охоплює комерційні угоди, такі, як продаж товарів або аналогічні торговельні операції. На практиці під інвес­тиціями розуміють традиційні інвестиції у формі капітальних вкладень, внески у спільні підприємства або позики, а також інші види інвестування, які здійснюються на основі контрактів з розподілом одержаного прибутку між учасниками.

М. Богуславський розрізняє державні інвестиції та приватні. Під державни­ми інвестиціями він розуміє позики, кредити, які одна держава чи група держав надають іншій державі. Йдеться про відносини між країнами, які регулюються міжнародними договорами і до яких застосовуються норми міжнародного пра­ва. Можливі також «діагональні» відносини, коли консорціум (група) приват­них банків надає інвестиції державі.

Приватними є інвестиції, що надаються приватними фірмами, компаніями або громадянами однієї держави відповідним суб'єктам іншої держави. Інвес­тиційні відносини настільки складні та різноманітні, що в багатьох випадках відносини між державами та між приватними особами взаємопов'язані. Такий зв'язок виявляється й у випадках суброгації, коли інвестор передає всі свої пра­ва та вимоги державі.

Існує й така складна конструкція відносин, за якої матеріальні зобов'язання держави-боржника за одержаними кредитами (наприклад, сплата відсотків) за­довольняються за рахунок повної або часткової вартості майнових прав, одер­жаних приватним інвестором у країні боржника (надання прав на розробку природних ресурсів).

Є. Черевик вважає, що інвестиція — це капітал, нагромаджений і не викори­станий для споживання за певний період виробничої діяльності та знову вкла­дений у виробництво.

Термін «інвестиція» переважно вживається у розумінні «капітальні вкла­дення». Н. Кузнєцова зазначає, що поняття «інвестиції» та «капітальні вкла­дення» співвідносяться як категорії загального й окремого: інвестиція у відтво­рення основних фондів і приріст матеріально-виробничих запасів здійсню­ється у формі капітальних вкладень.

На думку І. Комарова, під інвестиціями слід розуміти вкладення фінансо­вих і матеріально-технічних засобів з метою одержання бажаного соціально-економічного ефекту. Автор поділяє інвестиції на фінансові та реальні. До фінансових належать вкладення фінансових коштів для придбання акцій, облігацій та інших цінних паперів, цільові вклади, банківські депозити. До ре­альних — капітальні вкладення у нове будівництво, розширення, реконст­рукцію, технічне переозброєння і підтримання виробництва, а також вкладення коштів у створення матеріально-виробничих запасів. Дуже часто під іноземни­ми інвестиціями розуміють іноземні капітали, вкладені у підприємство за кор­доном. Наприклад, Ф. Хеніус у зовнішньоторговельному словнику визначив, що «іноземні інвестиції — це інвестиції, експортовані з однієї країни і вкладені на території іншої».

Дещо ширше трактування поняття іноземних інвестицій пропонує Н. Вознесенська. Під терміном «іноземні інвестиції» вона розуміє таке надання коштів іноземним інвестором, за якого обов'язковою є економічна діяльність (за участю або без участі місцевого капіталу), що зумовлює створення вироб­ничого об'єкта, який сприяє розвитку економіки держави, підвищенню її еко­номічного потенціалу.

Термін «іноземні інвестиції» визначено у законодавстві України. У Законі України «Про режим іноземного інвестування» під іноземними інвестиціями розуміють цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвес­тиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту.

Господарський кодекс України (ч. 1 ст. 391) виділяє такі види інвестицій: іноземна валюта, яка визнається конвертованою Національним банком Украї­ни; будь-яке рухоме і нерухоме майно та пов'язані з ним майнові права; інші цінності (майно), які визнаються іноземними інвестиціями згідно із законом.

Відповідно до Закону України «Про інвестиційну діяльність» інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється при­буток (дохід), або досягається соціальний ефект.

Законодавство країн СНД, яке регулює іноземні інвестиції, підходить з од­накових позицій до їх визначення. Так, згідно із Законом Республіки Казахстан «Про іноземні інвестиції» від 27 грудня 1994 р. (зі змінами та доповненнями) іноземні інвестиції — це всі види майнових та інтелектуальних цінностей, вкладених іноземними інвесторами в об'єкти підприємницької діяльності з ме­тою одержання прибутку.

Закон Російської Федерації «Про іноземні інвестиції в РРФСР» іноземними інвестиціями називає усі види майнових та інтелектуальних цінностей, які вкла­даються іноземними інвесторами в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою одержання прибутку (доходу).

Отже, інвестиції — це, по-перше, речі, цінні папери, грошові кошти, резуль­тати інтелектуальної діяльності та майнові права. По-друге, ознакою інозем­них інвестицій є їх вкладення в об'єкти інвестиційної діяльності з метою одер­жання прибутку (доходу) або досягнення соціального ефекту.

Можна дати узагальнене визначення іноземних інвестицій. Іноземні інвес­тиції — речі, грошові кошти, майнові права, цінні папери, а також результати інтелектуальної діяльності, вкладені іноземним інвестором (у передбачених за­коном формах) в об'єкти інвестиційної діяльності на території України з метою одержання прибутку (доходу) або досягнення соціального ефекту.

Правове регулювання іноземних інвестицій здійснюється національним за­конодавством, на яке впливає міжнародне право. Внутрішньодержавне право встановлює правовий режим іноземних інвестицій: національний, пільговий чи обмежувальний. Вибір конкретних правових засобів для регулювання іно­земних інвестицій залежить від соціально-економічних умов.

В Україні іноземні інвестиції регулюються такими нормативними актами:

Господарським кодексом України (глава 38); законами України «Про інвес­тиційну діяльність», «Про захист іноземних інвестицій», «Про режим інозем­ного інвестування».

Крім того, про захист інвестицій існує багато двосторонніх угод між Украї­ною та іншими державами.

Найоптимальнішим варіантом є регулювання вітчизняних та іноземних інвестицій на однакових засадах. Але таке можливе у разі досягнення країною певного рівня розвитку продуктивних сил. І навпаки, з метою досягнення цього рівня, залучення передових технологій і коштів для їх впровадження, інозем­ним інвестиціям доцільно надати на певному етапі пільговий режим. Проте до­пуск їх у національну економіку може мати і несприятливі наслідки. У міжна­родній практиці існують прецеденти, коли ТНК, які є економічно потуж­нішими, ніж вітчизняні інвестори, здійснювали значні інвестиції, що негативно впливали на політичний або економічний розвиток цих країн.

Іноземні інвестори, вкладаючи свій капітал, керуються теорією міжнарод­ного експортного маркетингу. Відповідно до цього сприятливими умовами для здійснення інвестицій є: політична стабільність; економічна стабільність; на­явність стабільного національного законодавства про іноземні інвестиції; стан внутрішнього ринку, ступінь його насиченості товарною продукцією та задо­волення попиту споживачів, наближення до джерел сировини, собівартість формування інвестиційних проектів та терміни їх окупності, можливість транспортування та збуту продукції тощо.

Перешкодами для іноземних інвестицій зарубіжні бізнесмени вважають: часті зміни інвестиційного законодавства; несприятливе для іноземних інвес­торів податкове законодавство; відсутність вільноконвертованої національної валюти; недосконалість банківської системи; відсутність інформації щодо найвигідніших місць вкладення капіталу.

Для правового становища інвесторів у світі характерні певні режими:

1) такий самий, як і для вітчизняних інвесторів (національний режим);

2) який передбачає надання іноземним інвесторам додаткових прав, префе­ренцій та пільг щодо митних стягнень, податків для зборів і гарантій здійснення ними інвестиційної діяльності (режим найбільшого сприяння);

3) який забороняє, або обмежує іноземні інвестиції (обмежувальний режим).
Крім того, в міжнародній практиці використовується і такий вид режиму, як «справедливий» (недискримінаційний). Його встановлення підтримується Міжнародним валютним фондом (далі — МВФ) та Міжнародним банком ре­конструкції і розвитку.

Національні законодавства більшості країн СНД і Балтії виходять з рівності прав різних форм власності, у тому числі й іноземної, на своїй території. Ці по­ложення зафіксовано у різноманітних законах, що регулюють право власності та підприємницьку діяльність. Крім того, в законах, які безпосередньо повинні регулювати інвестиційну діяльність щодо іноземних інвестицій, декларується національний режим, за якого іноземні інвестори у своїх правах та обов'язках прирівнюються до національних. У цьому разі вітчизняні та іноземні під­приємці виступають на ринку рівноправними партнерами. Привілейований ре­жим, як правило, встановлюється шляхом повного або часткового звільнення від сплати митних та інших податків, надання певних пільг при ввезенні та ви­везенні капіталу, сировини й обладнання тощо. Для визначення режиму іно­земних інвестицій у певній країні необхідно проаналізувати систему норматив­них актів, які прямо або опосередковано регулюють інвестиційну діяльність.

Так, наприклад, Закон Республіки Казахстан «Про іноземні інвестиції» пря­мо не наголошує на національному режимі щодо них, але в ньому зазначено, що підприємства з іноземними інвестиціями та іноземні інвестори діють в умо­вах, не менш сприятливих, ніж ті, що надаються у подібній ситуації інвес­тиціям юридичних осіб Республіки Казахстан.

Закон Російської Федерації «Про іноземні інвестиції» передбачає, що іно­земні інвестиції на території Росії мають правовий захист, який забезпечується цим законом, іншими законодавчими актами та міжнародними договорами, що діють на території Росії. Правовий режим іноземних інвестицій, а також діяльність іноземних інвесторів, спрямована на їх здійснення, не можуть бути менш сприятливі, ніж режим для майна, майнових прав та інвестиційної діяль­ності юридичних осіб і громадян Росії, за винятками, передбаченими законо­давством.

Серед країн з процедурою допущення іноземних інвестицій у національну економіку особливе місце посідають Австралія та Канада, у законодавствах яких найдетальніше розроблено відповідний порядок. За законодавством Данії особливого дозволу Міністерства промисловості потребують іноземні інвесто­ри, які хочуть придбати місцеве підприємство з активами, що перевищують Ю млн. датських крон. У Великій Британії угода про придбання іноземними інвесторами місцевого підприємства з активами понад 15 млн. фунтів стерлінгів або підприємства, яке володіє 25 % ринку конкретного товару, має бути погоджена з антимонопольною комісією. У Сінгапурі іноземні інвестори мають одержати дозвіл тільки для інвестицій, спрямованих на створення нового торговельного підприємства. На дозвільному принципі інвестування базується законодавство Литви. Закони про іноземні інвестиції Грузії та Азер­байджану декларують принцип свободи здійснення іноземних інвестицій.

Законодавство України про іноземні інвестиції комбінує принцип свободи інвестування з можливим одержанням дозволу. Такий висновок базується на тому, що здійснення певних видів іноземних інвестицій може бути обмежене відповідно до порядку, встановленого законодавством України. Зокрема, про це свідчать такі положення ГК України: іноземні інвестори мають право здійснюва­ти всі види інвестицій, передбачені законодавством, і у формах, зазначених Господарським кодексом; заборона або обмеження будь-яких видів і форм іно­земних інвестицій можуть визначатися виключно законом (статті 391, 392).

У державних програмах залучення іноземних інвестицій у пріоритетні га­лузі економіки і соціальну сферу може бути передбачено встановлення додат­кових пільг для суб'єктів господарювання, які діють у цих сферах (ч. 1 ст. 394 ГК України). Водночас законом можуть визначатися галузі господарювання та/або території, в яких визначається загальний обсяг участі іноземного інвес­тора, а також території, на яких діяльність підприємств з іноземними інвес­тиціями обмежується або забороняється відповідно до вимог збереження національної безпеки. Правовий статус і порядок діяльності підприємств з іно­земними інвестиціями визначаються Господарським кодексом, законом про режим іноземного інвестування в Україні та іншими законодавчими актами (частини 5, 6 ст. 116 ГК України). Іноземні підприємства не можуть створюва­тися в галузях, визначених законом, які мають стратегічне значення для безпе­ки держави. Умови і порядок утворення, вимоги до організації та діяльності іноземних підприємств визначаються Господарським кодексом, законом про режим іноземного інвестування та іншими законами (частини 2,4 ст. 117).

Стаття 7 Закону України «Про режим іноземного інвестування» визначає національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності для інозем­них інвесторів, за винятками, передбаченими законодавством та міжнародними договорами України. Все це створює основу для прийняття законодавчих актів, які встановлюватимуть винятки з принципу свободи іноземного інвестування. Так, Законом України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про телебачення і радіомовлення» в Україні забороняється створення телерадіоорганізацій іноземними юридичними і фізичними особами та особами без грома­дянства, а також створення та діяльність телерадіоорганізацій, у статутному фонді яких понад ЗО % іноземних інвестицій. Іноземне інвестування телера­діоорганізацій України здійснюється під контролем та за згодою Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення (ст. 13 Закону).

Відповідно до ч. З ст. 4 Закону України «Про страхування» загальна частка іноземних юридичних осіб та іноземних громадян у статутному фонді страхо­вика не може перевищувати ЗО %.

У статті 3 Закону України «Про режим іноземного інвестування» також на­голошується, що іноземні інвестиції можуть здійснюватися у формах, які не за­боронені законами України. У частині 3 ст. 7 цього закону прямо передбачено можливість визначення територій, на яких діяльність іноземних інвесторів та підприємств з іноземними інвестиціями обмежується або забороняється, вихо­дячи з вимог національної безпеки.

Отже, в інвестиційному законодавстві України принцип свободи інвесту­вання поєднується з можливим одержанням дозволу на певні види інвес­тиційної діяльності.

5.2. Види іноземних інвестицій

Іноземні інвестори можуть здійснювати інвестиції на території України у видах, передбачених законом. Такими видами інвестицій є: конвертована валюта, цінні папери, валюта України за реінвестування, рухоме та нерухоме майно, пов'язані з ним майнові права, а також права інтелектуальної власності, права на здійснення господарської діяльності та ін.

Конвертована валюта. Економіка України потребує залучення іноземних інвестицій у вільноконвертованій валюті з метою вкладення її у найважливіші інвестиційні проекти. Конвертованість іноземної валюти визначається Націо­нальним банком України.

Згідно з Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного ре­гулювання і валютного контролю» іноземною валютою визнаються іноземні грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет, що перебува­ють в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредит­но-фінансових установ за межами України. Крім того, зазначений Декрет до іноземної валюти відносить також монетарні метали, платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, векселі (тратти), боргові роз­писки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати), виражені в іноземній валюті або в монетарних металах. Монетарні метали — це золото і метали іридієво-платинової групи у будь-якому вигляді та стані, за винятком ювелірних, промислових та побутових виробів з цих металів та їх брухту.

Валюта України. Реінвестовані кошти у валюті України, за умов сплати податку на доходи від інвестицій, також належать до іноземних інвестицій. Ва­люта України — грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, мо­нет і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на ра­хунках, внески в банківських та інших кредитно-фінансових установах на те­риторії України. До валюти України також належать платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, бони, векселі (тратти), бор­гові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, ощадні книжки, інші фінансові та банківські документи), виражені у валюті України. Остання є єдиним законним засобом платежу на території України.

Закон України «Про режим іноземного інвестування» наголошує, що валюта країни вважається одним із видів іноземних інвестицій та реінвестицій в об'єкт первинного інвестування, а також за умови сплати податку на прибуток (дохід) у будь-які інші об'єкти інвестування відповідно до законодавства України.

Рухоме і нерухоме майно та пов'язані з ним майнові права. Закон Украї­ни «Про власність» не визначає, яке майно є рухомим, а яке — нерухомим. Стаття 181 ЦК України дає таке визначення: «До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення». Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації. А рухомими | речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.

У цивільному праві Болгарії одним з критеріїв віднесення майна до нерухо­мості є фізичний зв'язок об'єкта із землею. У цьому контексті розрізняють три види нерухомості: а) земля; б) насадження; в) будівлі.

За законодавством про іноземні інвестиції інвестору необхідно спершу прид­бати майно, а потім вкласти його в об'єкти інвестиційної діяльності. Іноземні інвестори мають право здійснювати інвестиції на території України у вигляді акцій, облігацій, інших цінних паперів, а також корпоративних прав (прав власності на частку (пай) у статутному фонді юридичної особи відповідно до законо­давства України або законодавства інших країн), які виражені у конвертованій валюті. Валютне законодавство України відносить такі цінні папери до валют­них цінностей, об'єднуючи їх єдиним поняттям — «іноземна валюта».

Цінні папери. Відповідно до ст. 194 ЦК України і ст. 163 ГК України цінним папером є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає взаємовідносини між особою, яка його випустила (видала), і власником та передбачає виконання зо­бов'язань згідно з умовами його випуску, а також можливість передання прав, що випливають з цього документа, іншим особам.

У статті 195 ЦК України зазначено такі групи та види цінних паперів:

1) пайові, які засвідчують участь у статутному капіталі, надають їх власни­кам право на участь в управлінні емітентом і одержанні частини прибутку, зок­рема у вигляді дивідендів, та частини майна в разі ліквідації емітента;

2) боргові, що засвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента сплатити у визначений термін кошти відповідно до зобов'язання;

3) похідні, механізм випуску та обігу яких пов'язаний з правом на придбання чи продаж протягом терміну, встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та/або товарних ресурсів;

4) товаророзпорядчі, які надають їх тримачеві право розпоряджатися май­ном, вказаним у цих документах.

Цінні папери належать до так званих «портфельних» інвестицій. Під ними ро­зуміють: надання іноземними державами кредитів; придбання державних облігацій та інших державних цінних паперів; придбання акцій, цінних паперів | підприємств, комерційних банків, фондових бірж та ін. Питання державних кре­дитів регулюються міждержавними угодами та програмами надання кредитів, які розробляються міжнародними організаціями. Регулювання портфельних інвес­тицій повинно здійснюватися національним законодавством.

Відносини, пов'язані з емісією та обігом цінних паперів, регулюються Цивільним і Господарським кодексами України, законами України «Про цінні папери і фондову біржу», «Про господарські товариства», «Про державне регу­лювання ринку цінних паперів в Україні», «Про Національну депозитарну сис­тему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» та ін., а та­кож підзаконними актами. До цього виду інвестицій можуть застосовуватися окремі положення Закону України «Про банки і банківську діяльність».

За статтею 2 Закону України «Про режим іноземного інвестування» іноземні інвестори здійснюють свою діяльність шляхом прямого придбання майна та майнових комплексів або у формі акцій, облігацій та інших цінних паперів. Тоб­то, коли йдеться про акції, облігації та інші цінні папери або корпоративні права, то мають на увазі вкладення іноземним інвестором коштів у конвертованій ва­люті з метою придбання цінних паперів. Закон України «Про режим іноземного інвестування» наголошує, що акції, облігації, інші цінні папери, а також інші корпоративні права повинні бути виражені у конвертованій валюті.

Закон України «Про цінні папери і фондову біржу» передбачає можливість у випадках, передбачених статутом емітента, здійснювати оплату цінних па­перів в іноземній валюті або шляхом передання майна. Це може бути купівля акцій та інших цінних паперів діючих підприємств, угоди з придбання акцій на фондових біржах. Але в усіх випадках під інвестиційною діяльністю іноземно­го інвестора розуміють придбання акцій та інших цінних паперів за конверто­вану валюту. Розповсюдження шляхом продажу акцій та інших цінних паперів іноземних юридичних осіб, а також інших суб'єктів господарської діяльності в Україні не може визнаватися здійсненням іноземних інвестицій.

Крім вкладення акцій, облігацій, інших цінних паперів Закон України «Про режим іноземного інвестування» передбачає, що іноземні інвестиції можуть здійснюватися також у вигляді корпоративних прав, а саме — прав власності на частку (пай) у статутному фонді юридичної особи, створеної відповідно до законодавства України або інших країн. За ГК України корпоративні права — це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) госпо­дарської організації, що передбачають повноваження на участь цієї особи в уп­равлінні організацією, отримання певної частки її прибутку (дивідендів) та ак­тивів у разі ліквідації організації відповідно до закону, а також інші повнова­ження, передбачені законом і статутними документами (ч. 1 ст. 167).