Розділ 3. СУБ'ЄКТИ МІЖНАРОДНОГО ПРИВАТНОГО ПРАВА 6 страница

Продаж інвестованих майнових цінностей є експортом товарів. Виручка в іноземній валюті від їх продажу підлягає зарахуванню на рахунки резидентів в уповноважених банках у терміни сплати заборгованості, зазначені в контрак­тах, але не пізніше ніж через 90 днів з моменту підписання акта або іншого до­кумента, що засвідчує продаж цінностей. Порядок використання валютних коштів, які надходять резидентам від інвестування майнових цінностей за ме­жами України, регулюється валютним законодавством України.

Резиденти України можуть здійснювати інвестиції за кордон з метою:

створення спільних підприємств (або підприємств, що повністю належать українським резидентам) та за умови одержання резидентом продукції цього підприємства (якщо існує потреба в такій продукції), гарантованості ринку збуту продукції спільних підприємств за кордоном та використання ними ук­раїнської робочої сили;

участі в розробленні та експлуатації за кордоном сировинних родовищ для одержання необхідної Україні сировини з використанням української робочої сили;

створення спільних підприємств (або підприємств, що повністю належать українським резидентам) з організації послуг (сервісних, транспортних тощо) та завоювання ринків збуту високотехнологічної продукції України.

Здійснення інвестицій за межі України у вигляді грошових коштів регу­люється Національним банком України. Згідно зі ст. 6 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контро­лю» Національний банк України встановлює порядок надання індивідуальних ліцензій на здійснення інвестицій у вигляді грошових коштів.

Національний банк України визначає, що резиденти України можуть здійснювати інвестиції за межі України у вигляді грошових коштів шляхом:

участі у підприємствах, що створюються спільно з іноземними юридични­ми та фізичними особами;

придбання частки у діючих іноземних підприємствах або придбання у власність діючих іноземних підприємств повністю;

створення за кордоном підприємств, що повністю належать українським інвесторам, а також відкриття за кордоном філій та інших відокремлених підрозділів;

придбання нерухомого і рухомого майна, інших майнових прав, а також будь-яких прав інтелектуальної власності;

придбання за кордоном та в Україні акцій, облігацій, інших цінних паперів іноземних держав, фірм, банків тощо, деномінованих в іноземній валюті, за ви­нятком цінних паперів або інших корпоративних прав, отриманих фізичними особами — резидентами як дарунок або у спадщину;

в інших формах, які прямо не заборонені чинним законодавством України та країни інвестицій.

Щодо джерела фінансування інвестицій за межі України, то резиденти Ук­раїни здійснюють інвестиції за кордон тільки за рахунок власних коштів, заре­зервованих та облікованих на рахунках бухгалтерського балансу для інвесту­вання за кордон. Здійснення інвестицій за кордон за рахунок бюджетних коштів дозволяється лише на підставі відповідної постанови Верховної Ради України. Інвестування за рахунок кредитів, одержаних від уповноважених та іноземних банків, інших резидентів і нерезидентів, забороняється.

Право на одержання індивідуальної ліцензії щодо здійснення інвестиції за кордон мають резиденти України — юридичні особи, а також фізичні особи, які зареєстровані як підприємці у встановленому законом порядку. Усі види інвестицій у грошовій формі за кордон (незалежно від їх суми) повинні здійснюватися резидентами України у безготівковій формі, виключно через ко­респондентські рахунки уповноважених банків у банках країни інвестицій.

Надходження на користь резидентів в іноземній валюті (прибуток, дивіден­ди тощо), одержані від інвестиційної діяльності за межами України, підляга­ють зарахуванню на валютні рахунки резидентів в уповноважених банках після сплати податків та інших зборів, передбачених законодавством іноземної дер­жави. У разі сплати резидентами України податків та інших зборів у країні інвестицій резиденти повинні подати до уповноваженого банку та податкової інспекції офіційне підтвердження відповідного органу країни інвестицій щодо суми сплачених податків та інших зборів.

Суми податків та інших зборів враховуються уповноваженими банками лише у разі здійснення зазначених платежів у країнах, що мають міждержавні угоди з Україною про запобігання подвійному оподаткуванню.

Уповноважені банки можуть здійснювати інвестиції у грошовій формі за кордон шляхом:

1) відкриття банків та інших підприємств, установ, статутний капітал яких повністю формується за рахунок коштів українських резидентів;

2) участі у діючих іноземних банках та інших підприємствах і установах;

3) створення банків та інших підприємств, установ за кордоном спільно з нерезидентами — юридичними і фізичними особами;

4) відкриття за межами України філій, представництв та інших відокремлених підрозділів;

5) придбання за кордоном та в Україні акцій, облігацій та інших цінних па­перів іноземних держав, банків, фірм тощо, деномінованих в іноземній валюті;

6) придбання нерухомого та рухомого майна, інших майнових прав, а також прав інтелектуальної власності;

7) інших форм інвестування, які прямо не заборонені діючим законодав­ством України та країни інвестицій.

Для здійснення інвестицій за кордон уповноваженими банками (у тому числі за дорученням інших резидентів та нерезидентів) необхідним є одержан­ня індивідуальної ліцензії Національного банку України.

На території України можуть створюватися спеціальні (вільні) економічні зони різних функціональних типів: вільні митні зони і порти, експортні, тран­зитні зони, митні склади, технологічні парки, технополіси, комплексні вироб­ничі зони, туристично-рекреаційні, страхові, банківські тощо. Окремі зони мо­жуть поєднувати в собі функції, властиві різним типам спеціальних (вільних) економічних зон. На території цих зон діє законодавство України з урахуван­ням особливостей, передбачених законами про створення конкретної спеціаль­ної (вільної) економічної зони.

У спеціальних (вільних) економічних зонах створюються сприятливі митні умови та режим митного оподаткування, пільговий режим та рівень оподатку­вання, специфічні валютно-фінансові умови, банківсько-кредитна система, си­стема кредитування і страхування, умови окремих видів платежів та система державного інвестування. На території такої зони мають право функціонувати будь-які суб'єкти економічної діяльності згідно із законодавством України та законом про створення цієї зони. Суб'єкти економічної діяльності мають право самостійно вибирати види, форми і методи своєї діяльності у межах спеціаль­ної (вільної) економічної зони, що не суперечать законодавству України. На її території не дозволяється діяльність, що суперечить міжнародним угодам, учасницею яких є Україна.

5.6. Захист іноземних інвестицій у міжнародному приватному праві

В Україні приділяється багато уваги забезпеченню гарантій інвестицій. Відповідно до інвестиційного законодавства України держава гарантує стабільність умов здійснення інвестиційної діяльності, додержання прав і за­конних інтересів її суб'єктів. Державні органи та їх посадові особи не мають права втручатися в діяльність суб'єктів інвестиційної діяльності, крім ви­падків, коли таке втручання допускається чинним законодавством і здій­снюється в межах компетенції цих органів та посадових осіб. Ніхто не має пра­ва обмежувати права інвесторів у виборі об'єктів інвестування, за винятком ви­падків, передбачених законодавством.

У разі прийняття державними або іншими органами актів, що порушують права інвесторів та учасників інвестиційної діяльності, збитки, завдані цим суб'єктам, підлягають відшкодуванню у повному обсязі згаданими органами. Спори про відшкодування збитків розв'язуються судом або арбітражним су­дом відповідно до їх компетенції.

Згідно із Законом України «Про інвестиційну діяльність» (статті 18, 19) за­хист інвестицій — це комплекс організаційних, технічних та правових заходів, спрямованих на створення умов, які сприяють збереженню інвестицій, досяг­ненню мети внесення інвестицій, ефективній діяльності об'єктів інвестування та реінвестування, захисту законних прав та інтересів інвесторів, у тому числі права на отримання прибутку (доходу) від інвестицій.

Держава гарантує захист інвестицій незалежно від форм власності, а також видів іноземних інвестицій. Захист інвестицій забезпечується законодавством України та її міжнародними договорами. Інвесторам, у тому числі іноземним, забезпечується рівноправний режим, що виключає вжиття заходів дискри­мінаційного характеру, які могли б перешкодити управлінню інвестиціями, їх використанню та ліквідації, а також передбачаються умови і порядок вивезен­ня вкладених цінностей і результатів інвестицій.

З метою забезпечення сприятливого та стабільного інвестиційного режиму держава встановлює державні гарантії захисту інвестицій (що є системою пра­вових норм, які спрямовані на захист інвестицій та не стосуються питань фінансово-господарської діяльності учасників інвестиційної діяльності та сплати ними податків, зборів, обов'язкових платежів). Державні гарантії не можуть бути скасовані або звужені щодо інвестицій, здійснених у період дії цих гарантій.

Як зазначалося вище, інвестиції не можуть бути безоплатно націоналізо­вані, реквізовані тощо; аналогічні заходи можуть вживатися лише на основі за­конодавчих актів України з відшкодуванням інвестору в повному обсязі збитків, заподіяних через припинення інвестиційної діяльності. Порядок відшкодування збитків визначається в зазначених актах.

Внесені або придбані інвесторами цільові банківські вклади, акції та інші цінні папери, платежі за набуте майно або за орендні права у разі вилучення відповідно до законодавчих актів України відшкодовуються інвесторам, за ви­нятком сум, що виявилися використаними або втраченими внаслідок дій самих і інвесторів або вчинених за їх участю.

Спори, пов'язані з інвестиційною діяльністю, розглядаються відповідно судом, арбітражним судом або третейським судом. Усі витрати та збитки іно­земних інвесторів, спричинені цими діями, повинні бути відшкодовані на ос­нові поточних ринкових цін та/або обґрунтованої оцінки, підтверджених аудитором чи аудиторською фірмою. Компенсація, що виплачується інозем­ному інвестору, повинна бути швидкою, адекватною та ефективною.

Регулювання інвестицій в межах ГАТТ/СОТ і ЄС. У межах договірного механізму ГАТТ/СОТ питанням регулювання інвестицій присвячено спеціаль­ну Угоду щодо інвестиційних заходів, пов'язаних з торгівлею (далі — ІЗПТ). Відповідно до положень Угоди національний режим поширюється на застосу­вання ІЗПТ, об'єднаних у приблизний список. Крім того, забороняється вводи­ти будь-які кількісні обмеження щодо них. При цьому передбачається мож­ливість винятків з такого режиму, які закріплені в усіх інших положеннях ГАТТ/СОТ.

Країни, що розвиваються, у разі загрози їх торговельному балансу одержу­ють ще й право тимчасово виходити з-під дії загального режиму застосування ІЗПТ. Угода з ІЗПТ має свій інституційний механізм — Комітет, відкритий для участі усіх країн-учасниць. Його головними завданнями є надання консуль­тацій цим країнам щодо належної реалізації Угоди з ІЗПТ, а також контроль над їх впровадженням з боку країн-учасниць. Комітет з ІЗПТ підзвітний у своїй діяльності головному органу ГАТТ/СОТ — Раді з питань торгівлі товарами. Для розв'язання суперечок між учасницями Угоди використовують процедури консультацій та врегулювання спорів, передбачених загальною Угодою ГАТТ/СОТ.

Правове регулювання інвестицій в ЄС щодо України. Із широкомасш­табних угод щодо інвестицій велике значення має Угода про партнерство та співробітництво між Європейськими співтовариствами та Україною (далі — УПС) від 14 червня 1994 р. (ратифікована Парламентом України 10 листопада 1994 p.). Інвестуванню присвячено положення Угоди, що регулюють заснуван­ня та діяльність компаній, транскордонний рух капіталу, захист інтелектуаль­ної власності. Важлива роль інвестицій підкреслюється також у вступній час­тині до УПС, де є численні посилання на цей різновид діяльності як на мету співпраці сторін та засіб економічної перебудови або інструмент сприяння ста­більному розвиткові сторін. Правовий аспект положень у царині підприємниц­тва та інвестицій може бути виявлений через аналіз норм, які регулюють галузі, пов'язані з цими сферами.

На сучасному етапі співробітництва обидві сторони не готові забезпечувати свободу заснування іноземних компаній. Замість цього вони намагатимуться створити передумови для сміливіших інтеграційних кроків у майбутньому. На рівні ЄС можливість заснування та діяльності українських компаній на його те­риторії звужена переважно через впровадження режиму найбільшого сприяння для компаній та філій і національного режиму для дочірніх компаній, щодо якого існують численні винятки. Вони є стандартними для кожної УПС (з іншими но­вими незалежними державами) та складаються: з концесійних вимог (у галузі вугільної промисловості); обмежень діяльності (рибальство); придбання (неру­хомості) та доступу на ринок (телекомунікації); критеріїв походження (аудіовізуальні послуги); повідомлень та дозволів (у деяких галузях сільського господарства); обмежень (послуги агентств новин) та ін. Дуже важливо, що такі винятки не мають ніяких обмежень у часі.

Аналіз свідчить, що в Україні правовий статус європейських компаній, філій та дочірніх фірм є однорідним: до всіх них застосовується національний режим (з багатьма винятками) або режим найбільшого сприяння (якщо він надає кращі умови).

Однією з проблем інвестиційної діяльності є незастосування режиму найбільшого сприяння до українських компаній, що не дає їм змоги користува­тися таким самим правовим статусом, який застосовують країни — члени ЄС до своїх компаній. Обмеження, накладені на українські компанії, ставлять їх на один рівень з компаніями країн третього світу.

Багатосторонні конвенції до яких Україна приєдналася на цей час щодо , поліпшення захисту інтелектуальної власності:

· Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів від 24 лип­ня 1971 p.;

· Міжнародна конвенція про охорону прав виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення від 26 жовтня 1961 p.;

· Протокол до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків від 28 червня 1989 p.;

· Ніццька угода про міжнародну класифікацію виробів і послуг для реєстрації знаків від 15 червня 1957 p., переглянута у Стокгольмі 14 липня 1967 p.;

· Будапештський договір про міжнародне визнання депонування мікроор­ганізмів з метою патентної процедури від 28 квітня 1977 p.;

· Міжнародна конвенція про охорону нових сортів рослин від 2 грудня 1961р.

Приєднання до цих конвенцій, а також належне дотримання положень таких документів, як Паризька конвенція про охорону промислової власності, Мад­ридська угода про міжнародну реєстрацію знаків, Договір про патентне право, учасницею яких Україна вже є, дасть їй змогу на практиці забезпечити рівень за­хисту прав на інтелектуальну власність, аналогічний до існуючого в ЄС.