Сутність інтелектуальної власності

Дослідження права інтелектуальної власності у межах міжнародного приват­ного права має неабияке значення в питаннях доведення прав людини в Україні до рівня міжнародних стандартів. Згідно із «Загальнодержавною програмою адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу», за­твердженою Законом України від 18 березня 2004 p., саме інтелектуальну власність визначено однією з пріоритетних сфер цієї адаптації. Це зазначено також у ст. 51 Угоди про партнерство та співробітництво між Європейськими співтовариствами і Україною.

Перш ніж перейти до аналізу права інтелектуальної власності, необхідно уточнити її сутність та види.

Інтелектуальна власність — результат інтелектуальної, творчої діяльності однієї людини (автора, виконавця, винахідника та ін.) або кількох осіб.

Творча діяльність — це цілеспрямована інтелектуальна діяльність людини, результатом якої є щось якісно нове, що вирізняється неповторністю, ори­гінальністю і суспільно-історичною унікальністю. Творчість властива будь-якій діяльності людини: технічній, художній, літературній, науковій, вироб­ничій тощо. За своєю цілеспрямованістю творчість можна умовно поділити на два основні види:

духовна творчість (гуманітарного характеру, спрямована на збагачення внутрішнього світу людини);

науково-технічна творчість (винаходи в усіх галузях людської діяльності, ко­рисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, знаки обслуговуван­ня, фірмові назви і комерційні позначення, інформаційна продукція, селекційні досягнення тощо, тобто такі результати науково-технічної творчості, які можна використовувати будь-яким способом, що не суперечить закону, в господарській діяльності — промисловості, сільськогосподарському виробництві).

Усі зазначені результати творчої діяльності об'єднані поняттям «інтелекту­альна власність». З цього загального поняття міжнародно-правові документи виділяють окремо промислову власність, до якої належать винаходи, загально­корисні зразки, промислові креслення або моделі, фабричні, товарні знаки, знаки обслуговування. Інші об'єкти інтелектуальної власності, які залишилися за ме­жами поняття промислової власності, становлять групу результатів творчої діяльності, що охороняється авторським правом, яку часто називають літератур­но-художньою власністю. Отож, усі результати творчої діяльності щодо цивільної правової охорони поділяються на дві групи: одна з них охороняється авторським правом, друга — правом промислової власності (патентним правом) та іншими нормативними актами. Всі результати творчої діяльності чинним за­конодавством визнані товаром і, отже, можуть бути об'єктом будь-яких цивіль­них правочинів. У період переходу до ринкової економіки це має істотне значен­ня, оскільки результати творчої діяльності у такий спосіб стають об'єктом цивільного обігу і створюють ринок духовної та науково-технічної продукції.

Право інтелектуальної власності — право особи на результат інтелектуаль­ної, творчої діяльності або на інший об'єкт цього права. Воно складається з осо­бистих немайнових та (або) майнових прав, зміст яких щодо певних об'єктів пра­ва інтелектуальної власності визначається законодавчо (ст. 418 ЦК України).

У законодавстві (ст. 419 ЦК України) визначено співвідношення права інте­лектуальної власності та права власності на річ: вони не залежать одне від од­ного. Перехід права на об'єкт права інтелектуальної власності не означає пере­ходу права власності на річ. І навпаки — перехід права власності на річ не озна­чає переходу права на об'єкт права інтелектуальної власності.

Гарантією реалізації права на результати творчої діяльності є насамперед Конституція України, зокрема статтями 41, 54 закріплено:

право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, резуль­татами своєї інтелектуальної, творчої діяльності;

гарантія свободи літературної, художньої, наукової та технічної творчості, захист інтелектуальної власності, авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, пов'язаних з різними видами інтелектуальної діяльності;

право на результати інтелектуальної, творчої діяльності;

заборона використання або поширення цих творів без згоди автора, за ви­нятками, встановленими законом.

Право на свободу літературної, художньої, наукової та технічної творчості, вільного вибору сфер, змісту та форм (способів, прийомів) творчості закріпле­но і в ст. 309 ЦК України. За цією статтею цензури процесу творчості та резуль­татів творчої діяльності не допускається.

Джерелом права інтелектуальної власності є: Конституція України; Ци­вільний, Цивільний процесуальний, Кримінальний, Кримінально-процесуаль­ний, Господарський, Господарський процесуальний та Митний кодекси Украї­ни; Кодекс законів про працю України; Кодекс України про адміністративні правопорушення; пакет законів України, прийнятих Верховною Радою Украї­ни у грудні 1993 p.: «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про охорону прав на промислові зразки», «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», «Про авторське право і суміжні права» та ін.

Україна у складі Всесвітньої організації інтелектуальної власності (далі — ВОІВ). Україна з 26 квітня 1970 р. є членом цієї організації, приєднав­шись у складі СРСР до Конвенції, що засновує ВОІВ. Участь у ній вона підтвердила 25 грудня 1991 р. як самостійна держава.

До міжнародних договорів, адміністративні функції яких виконує ВОІВ та учасницями яких є Україна, належать:

Всесвітня конвенція про авторське право (дата набуття чинності для Украї­ни — 27 травня 1973 p.);

Паризька конвенція про охорону промислової власності (дата набуття чин­ності для України — 25 грудня 1991 p.);

Договір про патентну кооперацію (дата набуття чинності для України — 25 грудня 1991 p.);

Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків (дата набуття чин­ності для України — 25 грудня 1991 p.);

Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів (дата на-| буття чинності для України — 25 жовтня 1995 p.);

Міжнародна конвенція по охороні нових сортів рослин (редакція 1978 р, дата набуття чинності для України — 3 листопада 1995 p.);

Договір про закони щодо товарних знаків (дата набуття чинності для Украї­ни — 1 серпня 1996 p.);

Будапештський договір про міжнародне визнання депонування мікроор­ганізмів з метою патентної процедури (дата набуття чинності для України — 2 липня 1997 р.);

Найробський договір про охорону Олімпійського символу (дата набуття чинності для України — 20 грудня 1998 p.);

Протокол до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків (дата набуття чинності для України — 29 грудня 2000 p.);

Ніццька угода про Міжнародну класифікацію виробів і послуг для реєстрації знаків (дата набуття чинності для України — 29 грудня 2000 p.);

Конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їх фонограм 1971 р. (дата набуття чинності для України — 18 лю­того 2000 p.);

Договір ВОІВ про авторське право 1996 р. (дата набуття чинності для Ук­раїни — 6 березня 2002 p.);

Договір ВОІВ про виконання і фонограми 1996 р. (дата набуття чинності
для України — 20 травня 2002 p.);

Міжнародна конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фо­нограм і організацій мовлення 1961 р. (дата набуття чинності для України — 12 червня 2002 p.);

Гаазька угода про міжнародну реєстрацію промислових зразків — Гаазький акт 1969 р. (дата набуття чинності для України— 28 серпня 2002 р.) та Же­невський акт 1999 р. (дата набуття чинності для України — 23 грудня 2003 p.);

Договір про патентне право 2000 р. Україна 31 березня 2003 р. здала на зберігання Генеральному директору ВОІВ документ про приєднання до Дого­вору. Договір набуде чинності після аналогічного передання на зберігання до­кументів про приєднання 10 держав — членів ВОІВ.

Досить чітко регламентовані питання інтелектуальної власності у Цивіль­ному кодексі України, книга четверта якого «Право інтелектуальної власності» регулює порядок набуття, здійснення та захисту прав інтелектуальної влас­ності. Зокрема, глава 35 «Загальні положення про право інтелектуальної власності» містить норми, які регулюють питання, пов'язані з: поняттям прав інтелектуальної власності; співвідношенням прав інтелектуальної власності та права власності; об'єктами і суб'єктами прав інтелектуальної власності; підставами набуття прав інтелектуальної власності; особистими немайновими і майновими правами інтелектуальної власності; терміном чинності прав інте­лектуальної власності; використанням об'єктів прав інтелектуальної власності та переданням майнових прав інтелектуальної власності; здійсненням прав інтелектуальної власності, які належать кільком особам; правами інтелекту­альної власності на об'єкти, створені у зв'язку з виконанням трудового догово­ру або за замовленням; наслідками порушення прав інтелектуальної власності; захистом прав інтелектуальної власності судом.

Наступні глави книги четвертої ЦК України розкривають цивільно-правові норми про охорону прав на окремі види об'єктів прав інтелектуальної влас­ності: об'єкти авторських і суміжних прав; наукові відкриття; винаходи, ко­рисні моделі та промислові зразки; компонування (топографії) інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин і породи тварин; ко­мерційні (фірмові) найменування; торговельні марки (знаки для товарів і по­слуг); географічні зазначення (походження товарів); комерційні таємниці.

Проте чинний Цивільний кодекс України не може замінити собою всі інші закони, які регулюють цивільні правовідносини у сфері інтелектуальної влас­ності. Він виконує поєднуючу роль головного нормативного акта системи цивільного законодавства, містить лише норми, які мають загальне значення, і детально не регламентує правовідносини у сфері інтелектуальної власності. Досвід зарубіжних країн та історія розвитку вітчизняного цивільного права до­водять перевагу регулювання цих правовідносин спеціальними законами. В Україні у цій сфері діє близько 100 підзаконних актів.

Об'єкти права інтелектуальної власності: літературні, художні та інші тво­ри (авторське право); виконання, фонограма, відеограма та програма (переда­ча) організації мовлення (суміжні права); наукове відкриття, винахід, корисна модель, промисловий зразок; компонування інтегральної схеми; раціоналізаторська пропозиція; сорти рослин, породи тварин; комерційне найменування; торговельна марка; географічне зазначення; комерційна таємниця.

Об'єктом цього права може бути не будь-який твір, а лише той, що має певні, визначені законом ознаки, зокрема творчий характер і вираження в ма­теріальній формі, тобто твір, який є результатом творчої праці автора.

Авторське право визнається за будь-яким твором у галузі науки, літератури і мистецтва, незалежно від його форми, готовності та художньої цінності. Це положення має важливе значення, оскільки охороняє твори, різні за художнім рівнем і метою, у тому числі й такі, що не призначалися автором для публіку­вання. Закон України «Про авторське право і суміжні права» в редакції від 11 липня 2001 р. не містить такої ознаки твору, як його достоїнство. Тобто пра­вова охорона твору надається незалежно від його достоїнства. Зазначений За­кон в попередній редакції прямо передбачав, що твори підлягають охороні не­залежно від їх «достоїнства».

Сучасний рівень науки і техніки дає змогу створювати складні твори, в яких поєднуються кілька форм, наприклад кіно- і телефільми (літературний текст, музика, декорації тощо). Фільм як єдине ціле є об'єктом авторського права. Проте самостійними об'єктами авторського права в аудіовізуальному творі мо­жуть бути сценарій, музика, пояснювальний текст, робота головного операто­ра, художника-постановника, які увійшли складовою частиною до твору (ст. 17 Закону України «Про авторське право і суміжні права»).

Отже, твір як об'єкт авторського права втілений у певну матеріальну фор­му: рукопис, ноти, скульптура, картина тощо. Але авторське право на твір (як нематеріальний об'єкт авторського права) і право власності на річ, в яку він втілений, не залежать одне від одного. Тому не слід плутати твір як об'єкт ав­торського права і річ — рукопис, картину, примірник книги. На річ, в яку ма­теріально втілюється твір, може існувати право власності, право користування тощо, але не авторське право. Так, продаж письменником своєї книги не позбавляє його авторських прав (ст. 12 Закону).

. Суб'єктами права інтелектуальної власності є творець (творці) об'єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності.

Спільною істотною ознакою авторського права і права промислової влас­ності, зокрема на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, є те, що об'єкти їх — це результати творчої діяльності людини. Жодна інша діяльність не може бути предметом регулювання цих інститутів. Тому в авторському праві наголо­шується, що суб'єктом творчої діяльності можуть бути тільки людина або група (колектив) людей, а не організації (юридичні особи). Проте суб'єктами авторсь­ких відносин і відносин щодо об'єктів права інтелектуальної власності на нау­кові відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, компонування ін­тегральної мікросхеми, сорти рослин, породи тварин (прав та обов'язків) можуть бути як громадяни, так і юридичні особи.

Надання будь-якої технічної допомоги автору чи винахіднику (консультації, розрахунки, креслення, оформлення заявок тощо) не має творчого характеру і не відповідає поняттю «творчість», тому допомога такого роду не може вважатися творчим співавторством. Не мають творчого характеру (і тому не вважаються творчістю) запозичення, перенесення і використання чужого, навіть дуже пози­тивного досвіду, використання результату за ліцензією тощо. Творчий характер діяльності означає передусім певну індивідуальність, тобто те, що відрізняє цю діяльність від інших.

Спільною рисою духовної та науково-технічної творчої діяльності є те, що кожна з них має завершитися конкретним результатом, об'єктивованим у певну матеріальну форму або зафіксованим на певному матеріальному носієві. Якщо творчий пошук не завершився конкретним результатом, то немає об'єкта правової охорони — нічого охороняти. Проте слід мати на увазі, що під правову охорону підпадає будь-який результат творчого пошуку, в тому числі й негативний, неза­лежно від його суспільної цінності.

Результати науково-технічної творчості мають бути не просто реалізовані в певну матеріальну форму (креслення, зразок, опис тощо), а й у встановленому порядку визнані відповідним державним органом саме тим результатом, на до­сягнення якого було спрямовано творчий пошук. Винахід повинен бути описа­ний у заявці чи відображений у кресленнях. Проте для надання йому правової охорони цього замало — він має бути кваліфікований відповідним відомством України як винахід. Без такого визнання і без державної реєстрації заявлена пропозиція не вважається винаходом, і їй не надається правова охорона. Таким відомством, відповідно до чинного законодавства, визначено Державний де­партамент інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України.

Результати творчої діяльності, які охороняються авторським правом, спеціальної кваліфікації та державної реєстрації не потребують. Для одержан­ня правової охорони таких результатів досить надання їм певної матеріальної форми (рукопис, ноти, інші описи цього результату, завершена скульптура чи малюнок тощо).

Авторське право і право промислової власності поєднує те, що вони охоро­няються на певній території, тобто мають територіальний характер. Щодо ав­торського права і суміжних прав, то це саме правило поширюється також на об'єкти, які ним охороняються. Іноземні особи та особи без громадянства в Ук­раїні відповідно до міжнародних договорів або на основі принципу взаємності мають такі самі права, як і громадяни України. .Якщо міжнародним договором встановлено інші правила, ніж ті, що містяться у законодавстві України, то зас­тосовуються правила міжнародних договорів.

Спільним у правовому регулюванні відносин, пов'язаних з творчою діяльністю, є також однакова дієздатність суб'єктів творчого процесу. Іншими словами, творцями будь-яких результатів творчої діяльності можуть бути як повнолітні громадяни, так і неповнолітні.

Право авторства і право на ім'я виникають як у автора будь-якого твору літератури, науки та мистецтва, так і у автора винаходу, промислового зразка, незалежно від віку. Кожний творець має право вважати себе автором свого ви­находу чи іншого твору і вимагати цього від інших. Кожний автор має право випускати свій твір у світ або під власним іменем, або під псевдонімом, або анонімно. Творець винаходу має право просити, аби його витвору було при­своєно його ім'я або спеціальну назву.

Автор результату творчої діяльності має право на винагороду за наявності підстави для її виплати. Такою підставою відповідно до чинного законодавства є тільки факт використання цього результату. За невикористаний твір чи ви­нахід винагорода не виплачується. Будь-який результат творчої діяльності за загальним правилом може використовуватися лише на підставі договору. По­задоговірне використання таких об'єктів допускається лише у випадках, перед­бачених чинним законодавством.

За законодавством суб'єктом авторських прав і прав промислової власності може стати й держава. Так, після закінчення терміну дії авторського права твір стає надбанням суспільства. Винахідник може передати виключне право на ви­користання винаходу державі та іншим юридичним особам.

У цивільно-правовому регулюванні відносин, пов'язаних з творчою діяльністю, багато істотних відмінностей. Передусім, це різні об'єкти відно­син. Так, об'єктом авторських відносин є твори у галузі літератури, науки, мистецтва, зокрема стаття, монографія, дисертація, картина, музичний твір, скульптура, твір архітектури, фотографія. Коло цивільно-правових відносин у сфері науково-технічної діяльності та художньо-технічної творчості досить широке. Воно охоплює відносини зі створення і використання винаходів, про­мислових зразків, раціоналізаторських пропозицій, товарних знаків, корисних моделей, знаків обслуговування, нових сортів рослин, нових порід тварин і птахів, науково-технічної інформації, комплекс результатів творчої діяль­ності, що стосується електронно-обчислювальних машин тощо. Цей перелік невичерпний, він постійно поповнюється.

Відмінність об'єктів зумовлює особливості їх правової охорони. Для надання правової охорони об'єктам промислової власності чинне законодавство передба­чає їх попередню кваліфікацію як таких і наступну державну реєстрацію. Лише після виконання цих процедур заявникам видаються правоохоронні документи у формі патентів або свідоцтв. Об'єкти, що охороняються авторським правом, для одержання правової охорони не потребують подання спеціальної заявки, здійснення експертизи і державної реєстрації. На результати духовної творчості правоохоронні документи не видаються. Для одержання правової охорони цих об'єктів досить надати їм об'єктивну матеріальну форму.

Істотною відмінністю цивільно-правової охорони результатів духовної та науково-технічної творчості є різні терміни дії авторського і патентного прав. Право авторства, право на ім'я, право на недоторканність твору не обмежують­ся терміном. Автор будь-якого твору науки, літератури і мистецтва чи об'єкта промислової власності залишається таким незалежно від того, коли його ство­рено. Права авторства охороняються вічно.

Право на ім'я також ніяким терміном не обмежене. Як і право авторства, воно діє безстроково. Інші авторські права та права промислової власності об­межені певним терміном дії. Так, Закон України «Про авторське право і суміжні права» у ст. 28 передбачає, що авторське право діє протягом усього життя автора і 70 років після його смерті, рахуючи з 1 січня року, який настає за роком смерті автора.

Чинним законодавством встановлено різні терміни дії прав промислової власності для різних її об'єктів. Патенти на винаходи і нові сорти рослин діють протягом 20 років з дня надходження заявки до патентного відомства України. Патент на промисловий зразок видається на 10 плюс 5 років від дати надход­ження заявки. Свідоцтво на знак для товарів і послуг діє протягом 10-ти років від дати надходження заявки до патентного відомства, і на прохання його влас­ника дія свідоцтва може бути подовжена на наступні 10 років.

Авторське право, на яке чинне законодавство встановило певні терміни його дії, зводиться до права на винагороду за використання твору чи об'єкта промислової власності. Автори результатів творчої діяльності мають право на винагороду, якщо зазначені результати будуть використані протягом терміну дії авторського права. Так, письменник має право на винагороду, якщо твір ви­користовується за його життя, а спадкоємці автора — у межах 70-ти років після його смерті.

Винагорода за використання винаходу чи іншого об'єкта промислової влас­ності виплачується за умови, що використання мало місце в межах терміну дії патенту. Після закінчення терміну дії авторського права або права промислової власності твір чи об'єкт промислової власності стають суспільним надбанням і можуть використовуватися будь-ким без згоди автора і без виплати авторської винагороди.

Проте у спеціальній цивілістичній літературі жваво дискутується питання про правовий режим результату інтелектуальної діяльності. Річ у тому, що в законодавствах більшості країн світу про інтелектуальну власність на резуль­тати творчості визнається лише виключне право на використання. Власник па­тенту не має права власності на результат, що охороняється патентом, а лише виключне право використання цього результату. Водночас більшість держав визнає за творцем зазначеного результату саме право власності. Отже, питання постає так: є результат творчості об'єктом права власності чи тільки об'єктом виключного права використання.

Цей дуалізм у правовій охороні результатів інтелектуальної діяльності відображено і в законодавстві України про інтелектуальну власність. Так, Закон України «Про авторське право і суміжні права» визнає за творцями творів та їх правонаступниками лише виключне право на використання. Закони України про промислову власність за творцями та їх правонаступниками виз­нають право власності з усіма наслідками, що з цього випливають. Визнання права власності на результати інтелектуальної діяльності закріплено також Законом України «Про власність». У новому Цивільному кодексі України визнається лише право інтелектуальної власності.

Отже, ми маємо правовий інститут інтелектуальної власності як права влас­ності на нематеріальні результати діяльності: ідеї, думки, міркування, образи, символи тощо, які реалізуються або втілюються в певних матеріальних носіях. Це та специфічна ознака продукту інтелектуальної діяльності, що є об'єктом Цієї власності.

Результати інтелектуальної діяльності визнаються товаром. Товар є об'єктом як господарського, так і цивільно-правового обороту. У цивільному законодавстві передбачено можливість укладати будь-які угоди щодо об'єктів інтелектуальної власності. Право інтелектуальної власності є складовою інсти­туту власності.

Об'єкти інтелектуальної власності можуть використовуватися відповідно до їх характеру так само, як об'єкти звичайного права; використання об'єктів інте­лектуальної власності зазвичай здійснюється на платній основі. Користувач має сплатити власнику за право користування об'єктом інтелектуальної власності, що є звичайним і для об'єктів власності. Отже, такі правомочності суб'єкта влас­ності, як право використання об'єкта власності та право інтелектуальної влас­ності, не мають принципової відмінності. Право розпоряджання притаманне як праву власності, так і праву інтелектуальної власності, оскільки їх суб'єкт має право визначати долю власності та інтелектуальної власності, що йому Зале­жить. Такі дії, як користування і розпоряджання, можуть передаватися власни­ком іншим особам, які здійснюють їх від імені власника. Законодавство майже всіх країн передбачає можливість передання права розпоряджання власністю, в тому числі інтелектуальною, іншим особам. Власник може вчиняти будь-які цивільно-правові дії, спрямовані як на використання об'єкта права власності, так і на розпоряджання, у тому числі інтелектуальною власністю.

Правовий захист інтелектуальної власності є строковим і має на меті переда­ти її результати у загальне надбання відразу після закінчення дії прав на них. Це є загальним, остаточним і непорушним статусом результатів інтелектуальної діяльності та комерційних позначень, які не мають спеціальної форми правового захисту інтелектуальної власності. Об'єкти прав інтелектуальної власності, які є загальним надбанням, не можуть використовуватись тільки для приватних цілей і є доступними для вільного копіювання та використання будь-ким.

Однією із цілей правового захисту винаходів шляхом надання патентів на них є впровадження нових технологій до загального використання через їх інформативні функції. Наприклад, умовою надання патенту на винахід є розк­риття сутності винаходу шляхом публікування його опису як компенсації («quid pro quo»), що позбавляє цей винахід конфіденційності. Публікування па­тентним відомством даних щодо винаходу забезпечує його доступність для громадськості, надає можливість іншим зрозуміти сутність винаходу, щоб ви­користати його для досліджень або експериментів (залежно від норм націо­нального патентного законодавства), що є основою для подальшого розвитку техніки і технологій. Проте відразу після закінчення терміну дії патенту на ви­нахід громадськості дозволяється використовувати цей винахід, який стає суспільним надбанням.

Авторські права надають їх власникам можливість використання твору, виключне право дозволити використовувати твір, право перешкоджати непра­вомірному використанню твору, у тому числі заборонити таке використання, та інші майнові права, встановлені законом. До права використання твору нале­жать: опублікування, відтворення будь-яким способом та у будь-якій формі; пе­рекладання, перероблення, адаптація; аранжування та інші подібні зміни; вне­сення складовою частиною до збірників баз даних, антомологій, енциклопедій тощо; публічне виконання, продаж, передання в найм (оренду) тощо; імпорту­вання його примірників, примірників його перекладів; перероблення тощо та інші дії, встановлені законом.

Патент надає його власнику право на використання винаходу, корисної моделі, промислового зразка; виключне право дозволяти їх використання (видавати ліцензії); виключне право перешкоджати неправовому використанню винаходу, корисної моделі, промислового зразка, у тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, регламентовані законом.

Використанням винаходу (корисної моделі) визнається:

виготовлення, пропонування до продажу, у тому числі через Інтернет, застосування або ввезення, зберігання, інше введення у господарський обіг у зазначених цілях продукту, виготовленого із застосуванням запатентованого винаходу (корисної моделі);

застосування способу, що охороняється патентом, або пропонування його для використання в Україні, якщо особа, яка пропонує цей спосіб, знає про те, що його застосування забороняється без згоди власника патенту, або, виходячи з обставин, що це і так є очевидним;

пропонування для продажу, введення у господарський обіг, застосування або ввезення чи зберігання в зазначених цілях продукту, виготовленого безпо­середньо способом, що охороняється патентом.

Власник патенту може використовувати попереджувальне маркування із зазначенням номера патенту на продукті чи на упаковці продукту, виготовле­ного із застосуванням запатентованого винаходу.

Патент надає його власникові право забороняти іншим особам використо­вувати винахід (корисну модель) без його дозволу, за винятком випадків, коли таке використання не визнається порушенням прав, що надаються патентом.

Власник патенту може передавати на підставі договору право власності на винахід (корисну модель) будь-якій особі, яка стає його правонаступником, а щодо секретного винаходу (корисної моделі) — тільки за погодженням із дер­жавним експертом. Власник патенту надає будь-якій особі дозвіл (видає ліцензію) на використання винаходу (корисної моделі) на підставі ліцензійного договору, а щодо секретного винаходу (секретної моделі) такий дозвіл надається тільки за погодженням з державним експертом.