Розділ 3. СУБ'ЄКТИ МІЖНАРОДНОГО ПРИВАТНОГО ПРАВА 5 страница

У Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств» корпоратив­ними є права власності на частку (пай) у статутному фонді (капіталі) юридич­ної особи, у тому числі право на управління, одержання відповідної частки прибутку такої юридичної особи, а також частки активів у разі ліквідації відповідно до чинного законодавства.

Видами іноземних інвестицій є грошові вимоги та права на вимоги вико­нання договірних зобов'язань, які гарантовані банками першої категорії та ма­ють вартість у конвертованій валюті, підтверджену згідно із законами (проце­дурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями. Різно­видом таких платіжних вимог є векселі, чеки та ін.

Вексель — цінний папір (а також вид кредитних грошей), що містить безу­мовне абстрактне грошове зобов'язання векселедавця (трасанта) сплатити після настання терміну визначену суму грошей власнику векселя (векселетри­мачеві або ремітенту).

Надаючи вексель ремітентові, трасант стає зобов'язаним перед ним. Він відповідає за сплату та за акцепт векселя платником. Перед векселетримачем мо­жуть бути дві зобов'язані особи: платник і векселедавець. Розширення кола суб'єктів вексельних відносин відбувається шляхом передання прав на одержан­ня платежу. Таке право за векселем на пред'явника передається врученням цінного папера новому тримачеві. Для передання права вимоги за ордерним век­селем необхідно крім передання цінного папера зробити передатний напис — індосамент. Правове значення індосаменту полягає в тому, що з його здійснен­ням у вексельних відносинах з'являються новий вексельний кредитор — індосатор і новий вексельний боржник — індосант, який відповідає за платіж за індосованим ним векселем перед індосатором. Отже, передання права вимоги за вексе­лем може розглядатися як один із видів іноземних інвестицій.

Чек — грошовий документ встановленої форми, який містить безумовне розпорядження чекодавця банку здійснити після пред'явлення чека платіж зазначеної у чеку грошової суми чекотримачеві готівкою чи перерахуванням грошей на його рахунок у банку.

Чек як документ містить право, що не може бути реалізоване без пред'яв­лення цього папера. Якщо перевідний вексель може бути виставлений на будь-яку особу і є насамперед інструментом кредиту, то чеки виконують здебільшо­го функцію засобу платежу і завжди виставляються на банк, у якому чекода­вець має гроші на рахунку. Банк виплачує гроші з коштів, внесених чекодавцем як клієнтом банку. Чекотримач є кредитором, перед яким зобов'язані дві осо­би: банк-платник, а у разі несплати чека — чекодавець. Внаслідок того, що чек є оборотоздатним, він може бути одним із засобів (видів) здійснення іноземних інвестицій.

Усі чеки поділяються на ордерні, пред'явницькі та іменні. Пред'явницький чек можна передати шляхом простого вручення. Ордерні чеки передаються шляхом здійснення індосаменту (аналогічно векселям). Так само, як і у век­сельних відносинах, індосамент на чеку може бути бланковим або іменним. Кожний новий індосамент створює в особі індосанта нового чекового боржни­ка, який несе солідарну відповідальність з чекодавцем перед чекотримачем за платіж за чеком.

Отже, вкладення в об'єкти інвестиційної діяльності грошових вимог та пра­ва вимоги на виконання договірних зобов'язань, які мають вартість у конверто­ваній валюті, є одним із видів іноземних інвестицій. Він повинен бути підтвер­джений згідно із законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями і гарантований банками першої категорії.

Права інтелектуальної власності. Іноземні інвестиції, відповідно до зако­нодавства України, можуть виступати у вигляді будь-яких прав інтелектуаль­ної власності, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно із за­конами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями, а також експертною оцінкою в Україні, у тому числі легалізовані на території України авторські права, права на винаходи, промислові зразки, ко­рисні моделі, знаки для товарів і послуг, ноу-хау тощо. Визнання права авторів творів науки, літератури та мистецтва інтелектуальною власністю дало змогу створити юридичні умови для переходу прав на ці твори до інших осіб.

Права на здійснення господарської діяльності. Ці права, у тому числі пра­ва на користування надрами та використання природних ресурсів, наданих відповідно до законодавства або договорів, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно із законами (процедурами) країни інвестора або міжнарод­ними торговельними звичаями, є одним із видів іноземних інвестицій.

Міжнародний досвід свідчить, що розробка природних ресурсів завжди при­вертала іноземних інвесторів. Цим пояснювалося і ухвалення спеціальних актів, які регламентують правовий режим участі іноземного капіталу в освоєнні при­родних ресурсів. Тому однією з форм активної участі іноземних інвесторів в Ук­раїні може стати концесійна діяльність. Україна має великі родовища декоратив­ного каміння, каоліну, вугілля, залізних руд, марганцю, урану, титану, хрому, нікелю, літію, цирконію та інших корисних копалин (понад 80 видів).

Концесія — акт публічної влади, яким держава наділяє іноземну юридичну або фізичну особу спеціальним правом брати участь у здійсненні певного виду господарської діяльності, спрямованої на досягнення суспільної мети. ГК Украї­ни так визначає цей термін: «Концесія — це надання з метою задоволення суспільних потреб, уповноваженим органом державної влади або органом місце­вого самоврядування на підставі концесійного договору на платній та строковій основі вітчизняним або іноземним суб'єктам господарювання (концесіонерам) права на створення (будівництво) та/або управління (експлуатацію) об'єктом концесії за умови взяття концесіонером на себе відповідних зобов'язань, майно­вої відповідальності і підприємницького ризику» (ч. 1 ст. 406).

Концесія характерна тим, що юридичній особі надається документ, який визначає її певні права й обов'язки. Концесійна діяльність базується на таких принципах: поєднання державного регулювання концесійної діяльності та здійснення її на підставі концесійного договору; вибір концесіонерів переваж­но на конкурсній основі; комплексне та оплатне використання об'єкта концесії, участь держави та органів місцевого самоврядування у частковому фінансу­ванні об'єктів концесії соціального призначення; взаємна вигода сторін у кон­цесійному договорі, розподіл ризиків між ними; державне гарантування інвес­тицій концесіонерів; стабільність умов концесійних договорів; забезпечення прав і законних інтересів споживачів продукції (послуг), що надаються кон­цесіонерами (ст. 407 ГК України).

Концесійна діяльність здійснюється на підставі концесійних договорів, які укладаються відповідно до законодавства України з концесіонерами, у тому числі іноземними інвесторами, Кабінетом Міністрів України, уповноваженим ним органом державної влади або визначеним законом органом місцевого са­моврядування. Термін дії концесійного договору встановлюється сторонами Цього договору залежно від характеру та умов концесії. Цей термін не може бути меншим 10-ти років і більшим 50-ти років. Кабінет Міністрів України може затверджувати типові концесійні договори для здійснення певних видів концесійної діяльності. Вимоги до концесійних договорів, порядок їх укладен­ня, а також інші питання правового регулювання концесійної діяльності визна­чаються законом про концесії та іншими законами (ст. 408 ГК України).

За своєю юридичною природою концесійний договір є різновидом догово­ру оренди. За відсутності відповідної правової регламентації відносин, які випливають з концесій, можна було б застосовувати норми, що регулюють оренду та відносини у використанні конкретних об'єктів (наприклад, надр). Проте основну роль відіграють спеціальні акти законодавства про концесії. Так, у Казахстані з 1 січня 1992 р. набув чинності Закон про концесії. У Киргиз­стані 6 березня 1992 р. прийнято Закон про концесії та іноземні концесійні підприємства. Російська Федерація 21 лютого 1992 р. прийняла Закон про надра. Аналогічний закон прийнято в Україні.

Законодавством України передбачено надання іноземним інвесторам прав на розробку та освоєння відновлюваних і невідновлюваних природних ре­сурсів. Така діяльність має здійснюватися з урахуванням вимог, сформульова­них у главі 15 ГК України «Використання природних ресурсів у сфері господа­рювання», на підставі концесійних договорів, які укладаються з іноземними інвесторами Кабінетом Міністрів України або іншим уповноваженим органом, згідно з порядком, регламентованим законодавством України про надра.

Права на розроблення та використання природних ресурсів надаються за плату. Концесійні платежі — плата, яку вносить концесіонер за право викорис­тання об'єктів, що надаються у концесію. Розміри концесійних платежів, терміни їх внесення, форма, вид валюти, в якій вони сплачуються, визначають­ся концесійним договором.

У Законі України «Про режим іноземного інвестування» зазначено, що іно­земні інвестиції можуть здійснюватися у вигляді інших цінностей відповідно до законодавства України. Наведений перелік не є вичерпним, і за відсутності прямої заборони в законах України іноземні інвестиції можуть здійснюватися в
інших видах.

53. Реєстрація іноземних інвестицій

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про режим іноземного інвестування» іноземні інвестиції реєструються у встановленому порядку. Як зазначається у ст. 395 ГК України: «Державна реєстрація іноземних інвестицій здійснюється Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Сева­стопольською міськими державними адміністраціями протягом трьох робочих днів після фактичного їх внесення у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України». Незареєстровані іноземні інвестиції не дають права на одержання пільг і гарантій, передбачених ГК України та іншими законами для іноземних інвесторів і підприємців з іноземними інвестиціями. Процедура реєстрації визначається «Положенням про порядок державної реєстрації іно­земних інвестицій», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України.

Порядок реєстрації. Орган державної реєстрації реєструє іноземні інвес­тиції протягом трьох робочих днів, починаючи з дати їх надходження. Іноземні інвестиції, зареєстровані до набуття чинності Законом України «Про режим іно­земного інвестування», за бажанням інвестора можуть бути перереєстровані.

Державна реєстрація іноземної інвестиції діє протягом усього періоду її функціонування. У разі повної або часткової репатріації іноземної інвестиції за кордон іноземний інвестор або уповноважена особа повинні повідомити про це відповідний орган державної реєстрації, про що останній робить позначку на інформаційному повідомленні й відповідний запис у журналі обліку державної реєстрації внесених іноземних інвестицій.

Орган, який здійснює реєстрацію, присвоює порядковий номер за видами іноземних інвестицій відповідно до такого переліку:

1) іноземна валюта, що визнається конвертованою Національним банком України;

2) валюта України (для реінвестицій);

3) будь-яке рухоме і нерухоме майно та пов'язані з ним майнові права;

4) акції, облігації, інші цінні папери, а також корпоративні права (права власності на частку (пай) у статутному фонді юридичної особи, створеної відповідно до законодавства України або законодавства інших країн), виражені у конвертованій валюті;

5) грошові вимоги та права на вимоги виконання договірних зобов'язань, які гарантовані банками першої категорії і вартість яких виражена у конверто­ваній валюті;

6) іноземні інвестиції у вигляді будь-яких прав інтелектуальної власності;

7) права на здійснення господарської діяльності, у тому числі права на кори­стування надрами та використання природних ресурсів, надані відповідно до законодавства України або згідно з договорами;

8) інші цінності відповідно до законодавства України.

Отже, реєстрація іноземних інвестицій виконується відповідно до їх видів, визначених ст. 2 Закону України «Про режим іноземного інвестування». Орга­ни, що реєструють іноземні інвестиції, зобов'язані надавати Міністерству фінансів України та Міністерству статистики України інформацію не пізніше п'ятого числа місяця, що настає за звітним кварталом.

Державна реєстрація іноземних інвестицій здійснюється шляхом при­своєння інформаційному повідомленню про надходження іноземної інвестиції реєстраційного номера. Для державної реєстрації інвестор або уповноважена ним особа подає органу державної реєстрації такі документи:

1) інформаційне повідомлення про здійснення іноземної інвестиції в трьох примірниках з позначкою державної податкової адміністрації за місцем надходження інвестицій про її фактичне внесення;

2) документи, що підтверджують форму здійснення іноземної інвестиції.
До них належать установчі документи про створення юридичних осіб, контрак­ти про виробничу кооперацію, спільне виробництво та інші види спільної інвестиційної діяльності, концесійні договори;

3) документи, що підтверджують вартість іноземної інвестиції;

4) документ, що свідчить про внесення заявником плати за реєстрацію.
Розмір плати становить двадцять неоподатковуваних мінімумів доходів грома­дян на день здійснення реєстрації іноземної інвестиції. Кошти, одержані за Реєстрацію іноземної інвестиції, перераховуються у такому порядку: 50 % — відповідно до республіканського (Автономної Республіки Крим, обласних,
Київського та Севастопольського міських бюджетів, 50 % — до Державного бюджету України).

Перший примірник інформаційного повідомлення повертається заявникові як підтвердження факту державної реєстрації іноземної інвестиції, другий — надсилається поштовим відправленням Мінфіну в день реєстрації іноземної інвестиції, третій залишається в органі, що здійснив її реєстрацію.

Реєстраційний номер інформаційного повідомлення про внесення інозем­ної інвестиції складається з таких елементів:

коду системи позначень адміністративно-територіальних одиниць (далі — СПАТО), до яких належить район, де розташований орган державної реєстрації, що зареєстрував іноземну інвестицію;

порядкового номера за видом іноземної інвестиції;

порядкового номера за формою внесення іноземної інвестиції;

порядкового номера реєстрації іноземної інвестиції в журналі обліку дер­жавної реєстрації іноземних інвестицій.

Форма ведення журналу обліку державної реєстрації іноземних інвестицій визначається Міністерством зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі України.

У разі втрати або знищення інформаційного повідомлення про внесення іноземної інвестиції заявникові на його вимогу видається дублікат зазначеного документа. Для отримання його заявник подає до органу державної реєстрації опубліковане в офіційній пресі оголошення про визнання недійсним втрачено­го інформаційного повідомлення про внесення плати за надання дубліката інформаційного повідомлення. Орган державної реєстрації протягом п'яти днів повинен видати дублікат інформаційного повідомлення про внесення іно­земної інвестиції.

Відмова у державній реєстрації іноземних інвестицій можлива лише у разі, коли здійснення цієї інвестиції суперечить законодавству України або подані документи не відповідають вимогам «Положення про порядок державної ре­єстрації іноземних інвестицій». Відмова у державній реєстрації повинна бути оформлена письмово із зазначенням мотивів і може бути оскаржена в судовому порядку. Відмова з мотивів недоцільності здійснення іноземної інвестиції не допускається.

Оцінка іноземних інвестицій. Іноземні інвестиції та інвестиції українсь­ких партнерів, у тому числі внески до статутного фонду підприємств, оціню­ються в конвертованій валюті та у валюті України за домовленістю сторін на підставі цін міжнародних ринків або ринку України. Перерахування інвес­тиційних сум в іноземній валюті у валюту України здійснюється за офіційним курсом валюти України, визначеним Національним банком України. При реінвестиціях прибутку України, доходу та інших коштів, одержаних у валюті України внаслідок здійснення іноземних інвестицій, перерахування інвес­тиційних сум відбувається за офіційним курсом валюти України, визначеним Національним банком України на дату фактичного здійснення реінвестиції.

Певні проблеми існують при оцінці іноземних інвестицій як прав інтелектуаль­ної власності. Однією з проблем спільної підприємницької діяльності та іноземно­го інвестування загалом є оцінка іноземних інвестицій. Так, постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про порядок залучення екс­пертів до оцінки майна, що перебуває у загальнодержавній власності, під час створення підприємств з іноземними інвестиціями» регулює лише порядок та в залучення експертів з метою впорядкування механізму визначення вартості внес­ків українського засновника до статутних фондів таких підприємств.

Майно оцінюють на підставі договору, що укладається між замовником та експертом відповідно до примірного договору, затвердженого Фондом дер­жавного майна. За результатами оцінки експерт складає звіт, який серед інших реквізитів повинен містити викладення методики оцінки та обґрунтування ви­бору методів оцінки. Майно оцінюється у визначеній замовником конверто­ваній валюті та у валюті України відповідно до вимог ст. 5 Закону України «Про режим іноземного інвестування». Отож «Положення про порядок залу­чення експертів до оцінки майна, що перебуває у загальнодержавній власності, під час створення підприємств з іноземними інвестиціями» не пропонує мето­дики оцінки, а знову ж таки відсилає до відповідної статті Закону України «Про режим іноземного інвестування», яка передбачає оцінку іноземних інвестицій. У цьому Законі (ст. 5) зазначено, що іноземні інвестиції та інвестиції українсь­ких партнерів, у тому числі внески до статутного фонду підприємств, оціню­ються в іноземній конвертованій валюті та у валюті України за домовленістю сторін за цінами міжнародних ринків або ринку України. Практично оцінку ви­конують відповідно до «Міжнародних стандартів оцінки МСО 1-4» та «Норм професійної діяльності оцінювачів», затверджених Радою Українського това­риства оцінювачів.

Законодавство про іноземні інвестиції України прямо вимагає, щоб вартість прав інтелектуальної власності було підтверджено згідно із законами (про­цедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями. Ця вимога поширюється на внесення іноземних інвестицій у будь-якій формі. Але передання прав на інтелектуальну власність у вигляді промислової власності здійснюється в інших державах, як правило, двома способами: за договором купівлі-продажу охоронного документа або тимчасового надання права кори­стування за ліцензійним договором. В обох випадках власник права промисло­вої власності надає свої права іншій стороні за винагороду. Один із основних обов'язків ліцензіата (покупця) полягає у виплаті винагороди. Комерційними положеннями контракту визначаються вид, розмір і терміни виплати винагоро­ди, а інколи — і рівень продажних цін на продукцію за ліцензією. Використову­ються дві основні форми винагороди: разова оплата всієї вартості ліцензії та поточні відрахування від обсягу виробництва або продажу продукції у розмірі погоджених ставок (роялті). Нерідко вони комбінуються з іншими формами оплати, зокрема гарантованою сплатою певних сум.

5.4. Іноземні інвестори

Суб'єктами (інвесторами та учасниками) інвестиційної діяльності, згідно із законодавством України, можуть бути громадяни та юридичні особи України або іноземних держав, а також держави. Національне законодавство країн по-різному підходить до визначення поняття «іноземний інвестор».

Стаття 396 ГК України визначає суб'єктами господарювання з іноземними інвестиціями підприємства з іноземними інвестиціями, іноземні підприємства, філії або представництва іноземної юридичної особи, інші форми, не заборонені законом. Стаття 50 «Діяльність іноземних підприємців в Україні» відно­сить до них і громадян.

Чимало країн, у яких діють спеціальні правові акти щодо регулювання інве­стиційної діяльності, згадують про інвестора взагалі, не даючи тлумачення терміна «іноземний інвестор». В інших країнах можуть існувати різні підходи для визначення цього поняття. В одних випадках це робиться через перелік чітко окреслених ознак, притаманних іноземному інвестору. Наприклад, від­повідно до Закону Республіки Казахстан «Про іноземні інвестиції» від 27 груд­ня 1994 р. (із змінами і доповненнями) іноземними інвесторами визнаються іноземні юридичні особи, іноземні громадяни, особи без громадянства, грома­дяни Республіки Казахстан, які мають постійне місце проживання за кордоном, за умови, що вони зареєстровані для ведення господарської діяльності в країні їх громадянства; іноземні держави, міжнародні організації.

Термін «іноземний інвестор» може також визначатися через детальний пе­релік категорій інвесторів. Наприклад, у Законі Російської Федерації «Про іно­земні інвестиції в РРФСР» від 4 липня 1991р. (зі змінами) передбачено, що іно­земними інвесторами можуть бути: іноземні юридичні особи, у тому числі ком­панії, фірми, підприємства, організації або асоціації, які створені та наділені повноваженнями здійснювати інвестиції відповідно до законодавства країни, де вони розташовані; іноземні громадяни, особи без громадянства, громадяни колишнього СРСР, які постійно проживають за кордоном, за умови, що вони зареєстровані з метою здійснення господарської діяльності в країні громадян­ства або постійного проживання; іноземні держави; міжнародні організації.

Аналогічний підхід до визначення поняття «іноземний інвестор» закріпле­но у болгарському Законі «Про економічну діяльність іноземців та захист іно­земних інвестицій» від 16 січня 1992 p., який містить перелік тих, хто від­повідно до цього закону вважається іноземною особою, але не пропонує за­гального визначення цього поняття.

Дуже часто термін «іноземний інвестор» визначається через прив'язку до інвестиційної діяльності взагалі. Наприклад, у Законі України «Про режим іно­земного інвестування» іноземними інвесторами вважаються суб'єкти, які здій­снюють інвестиційну діяльність на території України. У цьому ж Законі на­дається перелік суб'єктів інвестиційної діяльності, який не є вичерпним.

Нижче наведено визначення правовими актами різних країн кола іноземних інвесторів.

Хорватія: до правових актів, що окреслюють коло потенційних іноземних інвесторів, належать Конституція країни, Цивільний кодекс, Закон про ком­панії, Акт про основні права, пов'язані з власністю, валютне законодавство тощо. Конституція Хорватії містить положення про іноземних фізичних та юридичних осіб, які можуть займатися підприємницькою діяльністю у Хор­ватії, та про їхні права й обов'язки. Інші законодавчі акти оперують тими сами­ми категоріями потенційних іноземних інвесторів, пов'язуючи їх діяльність з конкретними сферами, які регулюються цими актами.

Чехія: коло потенційних іноземних інвесторів визначається Конституцією та деякими іншими правовими актами, що стосуються діяльності компанії тощо. Конституція Чехії містить лише загальні положення про іноземних фізичних та юридичних осіб і про їх права та обов'язки, що випливають з національного законодавства.

Польща: Закон «Про товариства з іноземною часткою» від 14 червня 1991 р. відносить до кола потенційних інвесторів фізичних осіб, чий зареєстрований офіс розташовано за межами Польщі, компанії, які не є юридичними особами і створені відповідно до іноземного законодавства.

Законодавство країн, у яких існують спеціальні правові акти про іноземні інвестиції, як правило, детальніше визначає коло потенційних іноземних інвес­торів. Так, за Законом України «Про режим іноземного інвестування» до них належать: юридичні особи, створені відповідно до іншого законодавства, ніж законодавство України; фізичні особи - іноземці, які не мають постійного місця проживання на території України і не обмежені у дієздатності; іноземні держави, міжнародні урядові та неурядові організації; інші іноземні суб'єкти інвестиційної діяльності, які визначаються такими відповідно до законодав­ства України.

У визначенні кола потенційних іноземних інвесторів важливу роль відіграє аналіз змісту відповідних положень законів. Так, Закон Болгарії «Про еко­номічну діяльність іноземців та захист іноземних інвестицій» 1992 р. зараховує до кола іноземних інвесторів: іноземних юридичних осіб, зареєстрованих за кордоном; фізичних осіб, які є громадянами іноземних держав і мають місце постійного проживання за межами Болгарії.

З цього випливає, що іноземні компанії, які не зареєстровані за кордоном, не розглядаються як іноземні інвестори, тобто на них не поширюється режим іноземного інвестування, закріплений у правових актах країни. Громадяни Болгарії, що мають подвійне громадянство, у разі інвестиційної діяльності в країні можуть вибирати: користуватися правами громадянина Болгарії чи тієї країни, громадянами якої вони є.

З'ясування питання про коло іноземних інвесторів було б неповним, якщо не визначити критерії для тлумачення поняття «іноземний». У багатьох краї­нах при визначенні кола іноземних інвесторів до уваги береться лише місце проживання фізичної особи та місцезнаходження зареєстрованого офісу юри­дичної особи. Якщо при з'ясуванні кола іноземних інвесторів не вказати відмінність між громадянином країни інвестування та іноземним громадяни­ном, між національною та іноземною компаніями, то на практиці громадянин країни, на території якої здійснюється інвестиція, може бути віднесеним до ка­тегорії іноземних інвесторів, якщо попереднє місце його постійного проживан­ня було за межами такої країни. Докази та визначення того, що місцем прожи­вання є країна постійного перебування або офіційного місця проживання, по­винні виходити з норм її права.

Крім того, слід також врахувати й те, чи встановлює закон вимогу, щоб фізична або юридична особа мали постійне місце проживання або місцезнаходження за кордоном. Якщо, наприклад, юридична особа має кілька місць (країн) перебуван­ня, то до уваги береться тільки право країни постійного місцезнаходження. . У Канаді існує інший підхід щодо визначення належності до іноземних інвесторів: Закон Канади «Про іноземні інвестиції» 1985 р. поділяє юридичних осіб на національних та іноземних інвесторів. Для визначення цих категорій використовуються поняття «канадці» та «не канадці». Поняття «канадець» по­ширюється на: канадських громадян, якщо йдеться про фізичних осіб — рези­дентів, які здійснюють трудову діяльність у Канаді та мають там постійне місце проживання; підприємства, створені органами влади; підприємства, які контролюються канадцями.

В Україні іноземні інвестори мають дотримуватися законодавства України та не завдавати шкоди її державним, соціальним та економічним інтересам. Держава не може націоналізувати іноземні інвестиції (в Україні вони не підля­гають націоналізації (ч. З ст. 397 ГК України). Органи державної влади та їх по­садові особи не мають права реквізувати іноземні інвестиції, за винятком ви­падків здійснення рятівних заходів під час стихійного лиха, аварій, епідемій, епізоотій. Реквізування може бути здійснене лише на підставі рішення органів, уповноважених на це Кабінетом Міністрів України, у порядку, встановленому законом (ч. 4 ст. 397 ГК України). Компенсація, що сплачується в цих випадках іноземному інвестору, має бути адекватною, ефективною і визначеною на мо­мент виконання рішення про відшкодування збитків. Сума компенсації за цим рішенням повинна бути негайно сплачена у валюті, в якій було здійснено інвес­тиції, або в іншій, прийнятній для іноземного інвестора валюті відповідно до валютного законодавства. Законом можуть бути передбачені відсотки на суму компенсації (ч. 6 ст. 397 ГК України).

Отже, сприятливе регулювання в Україні іноземних інвестицій на рівні ко­дифікованого акта усуває основні, зазначені вище, перешкоди для іноземного інвестування, а введення якісно нових гарантій має сприяти їх ширшому залу­ченню в економіку країни.

5.5. Інвестування за межі України

За останні роки система державного управління інвестиційною діяльністю в Україні неодноразово підлягала зміні. Так, згідно із Розпорядженням Прези­дента України «Про заходи щодо координації роботи органів державної вико­навчої влади з міжнародними фінансовими організаціями у питаннях еконо­мічного співробітництва» на базі Агентства міжнародного співробітництва та інвестицій було створено Агентство координації міжнародної технічної допо­моги, положення про яке затверджено Указом Президента України від 26 черв­ня 1995 р. №488.

Указом Президента України від 2 липня 1996 р. № 493 утворено Національ­не агентство України з реконструкції та розвитку (положення про нього затвер­джено Указом Президента України від ЗО серпня 1996 р. № 771), перейменова­не згодом на Національне агентство України з питань розвитку та європейської інтеграції (Указ Президента України від 10 серпня 1998 р. № 866). Положення про нього в новій редакції затверджено Указом Президента України від 23 квітня 1998 р. № 357. Функції та повноваження цього агентства у сфері регу­лювання іноземних інвестицій було передано Міністерству економіки України (нині — Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції), що стало правонаступником ліквідованого Указом Президента України від 23 жовтня 2000 р. № 1159 Національного агентства.

Інвестування за межі України може здійснюватись у вигляді майнових цінно­стей та грошових коштів (майнових прав і майна, крім сировини, комплектую­чих виробів і запасних частин, товарів народного споживання, а також таких, які відповідно до чинного законодавства віднесено до високоліквідних і щодо екс­порту яких передбачено ліцензування, квотування або спеціальний режим).

Інвестування підлягає ліцензуванню. Індивідуальні ліцензії на здійснення такого інвестування видає Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України відповідно до «Положення про порядок видачі індивідуаль­них ліцензій на здійснення резидентами майнових інвестицій за межами Украї­ни», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1996 р. №229.