Захист права Інтелектуальної власності

Одним з важливих прав людини є право на результати інтелектуальної, творчої діяльності. Ці результати, будучи об'єктом цивільних прав (ст. 177 ЦК України), створюють цивільні права та обов'язки (ст. 199 ЦК України), функціями МПрП є не тільки визнання за авторами творів і особами, які їх пра­вомірно використовують, певних суб'єктивних цивільних прав, а й забезпечен­ня їх надійного правового захисту. Поняття «захист авторських і суміжних прав» охоплює сукупність заходів, спрямованих на відновлення або визнання авторських і суміжних прав та захист інтересів їх власників при порушенні цих прав або їх оспорюванні.

Залежно від об'єкта захисту розрізняють:

1) захист авторських і суміжних прав;

2) захист права інтелектуальної власності на винаходи, корисні моделі та промислові зразки;

3) захист прав на торговельні марки.

Захист авторських і суміжних прав. Чинне законодавство містить достат­ню регламентацію видів, форм, засобів і способів захисту авторських і суміжних прав. Проте не всі можливості, закладені в нормах права, реалізуються на прак­тиці. Багаторічний досвід засвідчує, що справи, пов'язані із захистом авторських і суміжних прав у судах, становлять незначний відсоток серед інших цивільних справ. Звичайно, багато таких спорів вирішуються у процесі досудового врегу­лювання. Чинниками цього є і низький рівень правопорядку і непоінформо­ваність авторів про свої права та способи їх захисту, відсутність кваліфікованих фахівців, здатних надати авторам ефективну правову допомогу, тощо. Остан­німи роками в Україні значно зростає кількість порушень авторських і суміжних прав, що пов'язано з появою безлічі приватних видавництв, фірм звуко- та відеозапису, засобів масової інформації. Особливо часто порушуються права іно­земних авторів та юридичних осіб. За цих умов знання форм, засобів і способів захисту авторських та суміжних прав має велике значення.

Право на захист можна визначити як надану правомочній особі можливість застосування заходів правоохоронного характеру для відновлення її поруше­них прав чи таких, що оспорюються. Право на захист є самостійним суб'єктив­ним правом, яке з'являється у власника регулятивних цивільних прав лише в момент їх порушення або оспорювання і реалізується в межах охоронних цивільних правовідносин, які виникли при цьому.

Предметом захисту є не тільки суб'єктивні авторські та суміжні права, а й інтереси, що охороняються законом. Це дуже близькі правові категорії, що найчастіше збігаються і тому не завжди розмежовуються в науковій літературі та на практиці. Здебільшого будь-які авторські та суміжні права пов'язані з певним інтересом, для задоволення якого вони й надаються правомочній особі. Водночас інтереси, що охороняються законом, здебільшого опосередковані конкретними суб'єктивними правами, внаслідок чого захист суб'єктивних ав­торських і суміжних прав становить і захист інтересів, які охороняються зако­ном. Так, інтереси замовника у використанні твору виступають у формі отриманих ним за договором від автора суб'єктивних прав на опублікування твору, захистом яких забезпечується і захист відповідних інтересів.

Проте власники авторських чи суміжних прав можуть мати і такі інтереси, К1 не опосередковані суб'єктивними правами, а існують самостійно у формі інтересів, що охороняються законом, і як такі підлягають судовому захисту у разі їх порушення. Прикладом є вимоги щодо врахування інтересів усіх авторів при визначенні способів використання твору і визнанні авторського договору недійсним. Захист інтересів, що охороняються законом, а не власне суб'єктив­них прав, здійснюється й тоді, коли внаслідок правопорушення суб'єктивні ав­торські чи суміжні права самі припиняються. Наприклад, при знищенні унікальної комп'ютерної програми, якщо при цьому не збереглося її копії, ав­торські права на цю програму не можуть бути захищені, тому що її вже не існує. Отже, може йтися лише про захист інтересів автора, які охороняються за­коном. Цей захист забезпечується поданням позову про заподіяння шкоди чи іншого адекватного взаємовідносинам сторін способу захисту прав. Отож інте­реси, що охороняються законом, іноді є у сфері авторських і суміжних прав са­мостійним предметом захисту прав.

Суб'єктами права на захист є передусім самі автори творів науки, літератури і мистецтва, власники авторських чи суміжних прав, а також їхні спадкоємці та інші правонаступники. За життя автора твору відповідно до загального прави­ла тільки він сам або його уповноважений представник можуть виступати з ви­могою про захист порушених прав чи таких, що оспорюються. Якщо автор опублікував свій твір анонімно або під вигаданим ім'ям, на захист його прав та інтересів, що охороняються законом, можуть виступати видавництво, інший користувач твору чи організація колективного управління. Права на твори кількох авторів можуть захищатися усіма ними спільно або кожним окремо.

Після смерті автора твору вимоги, що випливають з порушення його права авторства, неправильного зазначення імені автора, недоторканності твору, мо­жуть бути заявлені спадкоємцями автора твору, особою, на яку автор у своєму заповіті поклав охорону своїх творів після його смерті. Порушення майнових прав спадкоємців дають їм право на захист своїх майнових інтересів.

Якщо автор твору або його спадкоємці за авторським договором про пере­дання майнових прав передали свої права на твір іншій особі (видавництву, те­атру, студії тощо), захист порушених прав покладається на цю особу. Проте, якщо особа, якій передано права, не захищає їх, автор твору або його спад­коємці можуть захищати порушені права самостійно. У тому разі, коли авто­ром твору або його спадкоємцями укладено авторський договір про передання майнових прав, право на їх захист зберігається за автором твору або його спад­коємцями, якщо в самому договорі не передбачено інше. Майнові права ав­торів творів, виконавців, виробників фонограм чи відеограм та інших влас­ників авторських або суміжних прав, які передали повноваження організаціям колективного управління, захищаються цими організаціями. Оскільки майнові права на твір, створений у порядку виконання службових обов'язків, належать особі, з якою автор перебуває у трудових відносинах (роботодавцю автора), якщо в договорі між ним і автором не передбачено інше, роботодавець є право­мочним для захисту порушених прав.

Порушником авторських чи суміжних прав є будь-яка фізична або юридич­на особа, яка не виконує вимог Закону України «Про авторське право і суміжні права» та інших законодавчих актів, що регулюють правовідносини у сфері ав­торських і суміжних прав. Порушення авторських або суміжних прав може відбутися як у межах авторського договору, так і поза ним. Якщо порушено умови договору про передання авторських чи суміжних прав, то застосовують­ся санкції, передбачені договором. У разі позадоговірного порушення авторсь­ких чи суміжних прав, а також тоді, коли в договорі не зазначено конкретних санкцій, потерпілий може скористатися способами захисту прав, встановлених чинним законодавством.

Захист авторських чи суміжних прав та інтересів, що охороняються законом, здійснюється у передбаченому законодавством порядку, тобто із застосуванням належних форм, засобів і способів захисту прав. Під формою захисту прав ро­зуміють комплекс внутрішньо погоджених організаційних заходів щодо захисту суб'єктивних прав та інтересів, які охороняються законом. Розрізняють дві ос­новні форми захисту прав — юрисдикційну та неюрисдикційну.

Юрисдикційна форма захисту — діяльність уповноважених державою органів із захисту порушених суб'єктивних авторських і (або) суміжних прав чи тих, що оспорюються. Сутність її полягає в тому, що особи, права і законні інтереси яких порушені, звертаються за захистом до державних чи інших ком­петентних органів, наприклад, до суду, третейського суду, уповноважених ужити необхідних заходів для відновлення порушених прав і припинення пра­вопорушення. В межах юрисдикційної форми захисту прав, у свою чергу, виок­ремлюються загальний і спеціальний порядки захисту порушених авторських чи суміжних прав.

За загальним порядком захист авторських чи суміжних прав та інтересів, що охороняються законом, здійснюється судом. Більшість авторсько-правових спорів розглядається місцевими та іншими судами загальної юрисдикції. Якщо обидва учасники спірних правовідносин є юридичними особами, то спір, що виник між ними, належить до юрисдикції господарського суду. За згодою учас­ників правовідносин у сфері авторських і суміжних прав спір між ними може бути переданий на розгляд третейського суду. Засобом судового захисту ав­торських чи суміжних прав та інтересів, що охороняються законом, є позов, тобто звернена до суду вимога щодо відправлення правосуддя, з одного боку, і звернена до відповідача матеріально-правова вимога щодо виконання покладе­них на нього обов'язків визнання наявності чи відсутності правовідносин — з іншого. Судовий, або позовний, порядок захисту прав застосовується у всіх ви­падках, крім тих, що прямо передбачені у законодавстві.

Якщо авторські чи суміжні права порушені або оспорюються, суд зобов'яза­ний прийняти і розглянути за суттю позовну заяву. Відповідно до загального , правила позов заявляється за місцем знаходження відповідача (ст. 125 Цивільно­го процесуального кодексу (далі — ЦПК) України, але за згодою сторін тери­торіальну підсудність справи може бути змінено (ст. 129 ЦПК України). Дія по­зовної давності не поширюється на вимоги, що випливають з порушення особис­тих немайнових прав авторів творів. Позови, пов'язані з порушенням майнових прав та інтересів, можуть бути заявлені протягом трьох років від дати, коли пози­вач довідався або повинен був довідатися про порушення своїх прав.

Спеціальною формою захисту авторських чи суміжних прав та інтересів, що охороняються законом, є адміністративний порядок їх захисту. Він застосо­вується як виняток із загального правила, тобто тільки в прямо передбачених законодавством випадках. Відповідно до закону потерпілий може звернутися за захистом своїх порушених прав та інтересів до певного органу державного уп­равління, вищого органу відповідача, творчого союзу або Антимонопольного комітету України. Засобом захисту в даному разі є не позов, а скарга, порядок по­дання і розгляду якої регламентуються адміністративним законодавством. У ме­жах спеціальної юрисдикційної форми реалізується також кримінально-право­вий захист авторських і суміжних прав та інтересів.

Неюрисдикційна форма охоплює дії громадян та юридичних осіб щодо за­хисту авторських і суміжних прав, які здійснюються ними самостійно, без звернення за допомогою до державних чи інших компетентних органів. Зро­зуміло, що тут маються на увазі тільки законні засоби захисту прав, які треба відрізняти від брутальних самоуправних дій, заборонених законодавством. Ти­повим прикладом дозволених засобів самозахисту є дії, вчинені в порядку не­обхідної оборони чи крайньої необхідності. Але найбільшу практичну зна­чущість мають способи цивільно-правового захисту авторських і суміжних прав, що реалізуються в межах юрисдикційної форми.

Захист прав інтелектуальної власності на винаходи, корисні моделі, промислові зразки. Одним з найважливіших показників ефективності законо­давства у сфері інтелектуальної власності є гарантованість і захищеність прав та законних інтересів власників прав інтелектуальної власності на винаходи, корисні моделі чи промислові зразки. Порушення таких прав набуває в умовах ринку великого економічного значення.

Під захистом прав і законних інтересів правовласників розуміють передбачені законом заходи щодо їхнього визнання і відновлення, припинення їх порушень, застосування до порушників санкцій, а також механізм реалізації цих заходів.

Суб'єктами права на захист є автори запатентованих винаходів, корисних моделей чи промислових зразків, правовласники та їхні правонаступники. У патентному законодавстві України головна увага приділяється захисту прав патентоволодільців, оскільки саме вони є центральною фігурою у патентних правовідносинах. Водночас забезпечується захист особистих немайнових прав творців винаходів, корисних моделей і промислових зразків, а також їхніх май­нових інтересів у взаєминах з патентоволодільцями та іншими користувачами.

Захист прав ліцензіатів забезпечується власниками патентів — ліцензіарами або, якщо це передбачено ліцензійними договорами, здійснюється ними са­мостійно. У разі смерті авторів чи патентоволодільців патентні права, що їм на­лежали, і відповідно права на захист цих прав, переходять до спадкоємців або правонаступників.

Захист патентних прав, власниками яких є кілька осіб (автори, патентоволодільці, спадкоємці), здійснюється всіма ними спільно або кожним окремо. При цьому потерпілі можуть діяти самостійно та вдаватися до послуг довіреної особи, зокрема патентних повірених.

Захист прав і законних інтересів авторів, патентоволодільців та інших осіб, що є власниками прав на запатентовані винаходи, корисні моделі чи промис­лові зразки, здійснюється застосуванням передбачених законом форм, засобів і способів захисту прав, переважно в юрисдикційній формі. Неюрисдикційна форма, тобто вчинення потерпілим заходів самозахисту порушених прав, трапляється зрідка і здебільшого зводиться до відмови від вчинення дій, що супере­чать укладеному ліцензійному договору.

Юрисдикційна форма захисту патентних прав, у свою чергу, передбачає су­довий та адміністративний порядок їх захисту. Домінуючим є судовий поря­док, оскільки адміністративний захист патентних прав здійснюється лише у ви­падках, прямо вказаних у законі.

Адміністративний порядок захисту патентних прав означає подання запере­чень до Апеляційної палати Державного департаменту інтелектуальної влас­ності Міністерства освіти і науки України. Заперечення може бути подане заяв­ником на будь-яке рішення установи через відмову в наданні патенту. Воно має стосуватися однієї заявки і містити обґрунтування неправомірності рішення, що оскаржується. До заперечення додається документ, який підтверджує спла­ту відповідного збору. В разі пропущення терміну подання заперечення заяв­ник може клопотати про його відновлення, підтвердивши наявність поважних причин і сплативши спеціальний збір за відновлення пропущеного терміну.

Головою Апеляційної палати призначається колегія у складі не менше трьох членів цієї палати для ведення справи. Колегія розглядає заперечення і подані матеріали в присутності заінтересованих осіб, її рішення приймаються простою більшістю голосів. Затверджене наказом голови Державного департа­менту рішення колегії набуває статусу рішення Апеляційної палати та надси­лається заявнику.

До затвердження рішення в місячний термін від дати його прийняття ко­легією може бути внесений протест на це рішення. Протест має бути розгляну­тий старим або новим складом колегії упродовж місяця. Рішення, ухвалене за протестом, є остаточним рішенням Апеляційної палати. Воно може бути скасо­ване тільки судом. Рішення Апеляційної палати може бути оскаржене заявни­ком у судовому порядку упродовж шести місяців від дати його одержання.

Всі інші спори щодо прав інтелектуальної власності розглядаються судами, зокрема господарськими. В судах вирішуються спори щодо: визнання охорон­ного документа недійсним; право авторства на винахід, корисну модель чи промисловий зразок; встановлення власника патенту; порушення права на ви­користання запатентованого винаходу, корисної моделі чи промислового зраз­ка та інших майнових прав власника патенту; укладання та виконання ліцен­зійних договорів; надання примусової ліцензії; право попереднього користува­ча; виплату винагороди автору роботодавцем.

Цей перелік, закріплений у чинному законодавстві, не є вичерпним, і в судах розглядаються будь-які інші спори, пов'язані з правами, що випливають із факту створення результату інтелектуальної власності або його використання. Розгляд таких спорів у місцевих та господарських судах здійснюється за загальними пра­вилами судової процедури, передбаченої в Цивільному процесуальному та Гос­подарському процесуальному кодексах України. Спори, передані за рішенням сторін до третейського суду, вирішуються відповідно до його регламенту.

Способи захисту прав і законних інтересів авторів та патентоволодільців поділяють на цивільно-правові та кримінально-правові.

Цивільно-правові способи захисту патентних прав є передбаченими законом заходами примусового характеру, за допомогою яких здійснюються визнання і відновлення порушених прав та інтересів творців винаходів, корисних моделей і промислових зразків, а також власників прав на них, припинення порушень та майновий вплив на порушників. У Законі України «Про охорону прав на промис­лові зразки» ці заходи не передбачені, але перелік можливих способів захисту суб'єктивних цивільних прав міститься у ст. 16 ЦК України. До них, зокрема, на­лежать вимоги про: визнання права; визнання правочину недійсним; припинен­ня дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування май­нової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Крім того, Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» має відповідний розділ «Захист прав» (розділ VII).

Вибір потерпілим способу захисту своїх прав зазвичай визначається змістом цих прав та характером вчиненого правопорушення. Якщо в конк­ретній ситуації є можливість скористатися кількома способами, потерпілий сам обирає той із них, який більше відповідає його інтересам чи може бути простіше реалізованим на практиці.

Кримінально-правова відповідальність передбачається за деякі порушення патентних прав. Так, згідно з ч. 1 ст. 177 Кримінального кодексу (далі — КК) України злочином є незаконне використання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка, якщо ці дії завдали матеріальної шкоди у великому розмірі. За їх вчинення винний карається штрафом від 100 до 400 неоподатко­вуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на термін до двох років з конфіскацією незаконно виготовленої продукції та обладнання і матеріалів, призначених для їх виготовлення.

Частина 2 ст. 177 КК України передбачає відповідальність за незаконне ви­користання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка, якщо його вчи­нено повторно або завдано матеріальної шкоди в особливо великому розмірі. Покарання за цей злочин — штраф від 200 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або виправні роботи на термін до двох років, або позбавлення волі до двох років, із конфіскацією незаконно виготовленої про­дукції та обладнання і матеріалів, призначених для їх виготовлення.

Матеріальна шкода вважається завданою у великому розмірі, якщо вона у 100 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а в особливо великому розмірі — якщо вона у 200 і більше разів перевищує вка­заний неоподатковуваний мінімум.

Незаконне використання об'єктів права інтелектуальної власності охоплює будь-яке не санкціоноване власником патенту виготовлення і/або введення в цивільний оборот виробу із застосуванням запатентованого винаходу, корис­ної моделі чи промислового зразка, а також способу, що охороняється патен­том на винахід. Конкретними видами введення зазначеного виробу в цивільний оборот є такі дії, як його застосування, ввезення, збереження, продаж тощо. Склад цих злочинів матеріальний. Це означає, що незаконне використання об'єкта права інтелектуальної власності має заподіяти матеріальну шкоду у ве­ликому або особливо великому розмірі. Крім того, між діями винного і за­подіяною шкодою має існувати причинний зв'язок.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Особа, яка незаконно використовує чужі винаходи, корисні моделі чи промислові зразки, усвідомлює суспільно небезпечні наслідки цього і бажає їхнього на­стання. Особа вважається невинною, поки її вину не буде встановлено судом. Порушення кримінальної справи за ст. 177 КК України можливе лише у разі подання скарги потерпілим.

Захист прав на торговельні марки. Власник прав на торговельну марку може подавати позови до суду проти будь-якої особи, що порушувала або по­рушує його права. Такі самі права власник прав на торговельну марку має щодо будь-якої особи, яка здійснила або здійснює дії, що уможливлюють таке пору­шення («ймовірне порушення»).

Якщо власник прав на торговельну марку доводить, що порушення його прав було здійснене або здійснюється за рішенням суду, йому відшкодовують­ся збитки, виноситься судове рішення про запобігання подальшому порушен­ню прав на торговельну марку або будь-яке інше судове рішення, передбачене чинним законодавством. Якщо власник прав на торговельну марку підтверд­жує факт ймовірного порушення його прав, суд виносить рішення про за­побігання порушенню прав на цю торговельну марку або будь-яке інше рішен­ня, передбачене чинним законодавством.