СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНА ТА КУЛЬТУРИ А' СИТУАЦІЯ НА УКРАЇНСЬКИХ- ЗЕМЛЯХ 4 страница
Ренесансно-гуманістичні тенденції та віяння поширювалися на всіх східнослов'янських землях і, передусім, в Україні та в Білорусії, що безпосередньо межували з Центральною Європою, де вХУ-ХУІ ст. переважала латино-мовна ренесансна література. Чимало представників українського й білоруського населення здобували освіту в західноєвропейських університетах, вивчали латинську мову, писали нею науковій художні твори. Тісні зв'язки з гуманістами різних європейських країн підтримували українці Юрій Дрогобич, Павло Русин з Кросна, Станіслав Оріховський.
У 1483 р. вийшла в світ латинською мовою праця «Прогностична оцінка поточного 1483 р. магістра Юрія Дрогобича з Русі, доктора мистецтва і медицини Болонського університету» — перша відома друкована книга українського автора. Юрій Дрогобич писавтакожвіршілатинською мовою, сповнені ренесансними мотивами.
Другим відомим автором неолатинської книжності і першим гуманістичним поетом в українській літературі був виходець з Галичини Павло Русин. Досить високо оцінювали сучасники талановиті твори Павла Русина, зокрема, «Похвалу поезії», «Елегію», «До книжечки», «Про прихід зими» та інші.
Найвизначнішою постаттю у східнослов'янській латино-мовній літературі Відродження називають публіциста, історика, філософа, поета і граматика Станіслава Орі-ховського, що був родом із села Оріхівці поблизу Перемишля. Творчість його відзначається тематичним і жанровим багатством. С. Оріховськийдосконаловолодівлатинсь-кою мовою, якою писав свої твори, зокрема, трактат «Зразковий підданий», «Напучення королеві польському Сигізмунду II», «Промову про погребіння Сигізмунда І», із гордістю підписуючи їх подвійним прізвищем Оріховський-Русин, або Оріховський-Рок-солан, чим підтверджував свою національну належність.
За останню чверть XVI і першу половину XVIІ ст. в українську літературу ввійшло набагато більше літературних пам'яток ніжза останні кілька століть. Одні літературні твори продовжували попередні традиції, інші були новим явищем.
Боротьба навколо Брестської унії наприкінці XVI- першій половині XVII ст. викликала до життя багату полемічно-публ іцистичну прозову й віршову літературу українською і польською мовами. Збереглося більше шістдесяти друкованих і рукописних творів представників православ'я та близько вісімдесяти творів уніатських авторів.
Щоправда, ця література не може кваліфікуватися як винятково художнє письменство, бо її завдання мало не стільки мистецький, скільки релігійно-догматичний характер. Проте вона мала і мистецьку цінність. Письменники-полемісти у своїх творах вдавалися до ораторського мистецтва, наводили легенди, байки, перекази, зверталися до народної поезії. До полемічної літератури входили величезні науково-теологічні трактати, історично-політичні памфлети, відкриті листи, послання-диспути, збірки документальних матеріалів.
Полеміку розпочав визначний польський єзуїт, письменник Петро Скарга своїм твором «Про єдиність Церкви Божої під єдиним пастирем і про грецьке, від тієї єдності
відступлення» (1577 р.). У книзі автор намагається обгрунтувати законність королівської влади в Польщі та її панування над українськими і білоруськими землями. Висновок Скарги простий: всі повинні об'єднатися під верховенством римського папи і польського короля, порвати з руською вірою, з національними традиціями.
Визначним полемістом був вихованець (азгодом ректор) Острозької Академії Гера-сим Смотрицький, автор книги «Ключ царства небесного», в якій він гостро критикував твірСкарги «Проєдиність Церкви Божої» і книжку єзуїта Венедикта Гербеста «Висновок віри римської Церкви». Порядз ним чильне місто у цій полеміці посідає вчитель школи Ставропігійського братства у Львові Зизаній Пустановський. У Львові також вів боротьбу проти латинізування православної Церкви єпископ Гедеон Балабан.
У 1595 р. у Вільні Зизаній Пустановський видав «Катехизис» — підручник для навчання у православних школах.
Сильним ударом по оборонцях унії був «Апокрисис», або відповідь Христофора Філарета Бронського, написана, очевидно, на замовлення Костянтина Острозького. Книга написана з великою літературною та публіцистичною майстерністю, пронизана сатирою і критикою тодішнього папи римського, гостро викривала і засуджувала політику польського уряду стосовно українського народу і вимагала демократичних прав для українців.
З'явилися й палкі протиаргументи творців і прихильників унії, найсильнішимз яких можна вважати київського митрополита Іпатія Потія, який у 1599 р. видав свій «Антіррезіс», а згодом ще один твір — «Гармонія».
Талановитим письменником-полемістом, полум'яним патріотом, визначним культурним і громадським діячем кінця XVI- початку XVII ст. був Іван Вишенський. Його могутній голос пролунав у дуже тяжкий для українського народу період становлення нації і державності, у період страшного розгулу польської і литовської шляхти та місцевого панства, наступу Ватикану на православне східнослов'янське населення. І ван Вишенський сміливо виступав не тільки проти окремих пороків суспільства, не тільки проти чужих і «своїх» світських та духовних гнобителів, а й проти всієї державної та політичної системи феодально-кріпосницької Речі Посполитої, що натой час загарбала майже всі українські землі.
У своїх творах письменник-полеміст став на захист знедолених і гноблених, відтворив правдиві картини життя і побуту українського народу. Полум'яним словом публі-цист-трибун таврував зрадників, що перекинулися на бік ворога, закликав до гуманності, справедливості і згуртованості. Тому ще за життя вінздобув заслужену шану земляків, а потім пильну увагу до його спадщини літературознавців і мовознавців філософів і письменників.
За обсягом спадщина Івана Вишенського нетака вже й велика, але цілісна й містка за ідейним і художнім спрямуванням. До нас дійшло 16 творів полеміста в різних рукописних списках. Ще у 1599-1600 рр. части ну своїх творів письменник переписав у спеціальну «Книжку», яку він готував до друку в Острозькій друкарні.
Спадщину Івана Вишенського прийнято поділяти натвори, написані до Брестської унії 1596 р. та після неї, хоча всі вони мають багато спільного. Зважаючи на те, що
свої твори полеміст написав поза батьківщиною, — вони мають здебільшого форму «послань» чи «писань», адресованих до всього народу або до окремих осіб. Письменник неодноразово звертався до земляків і просив, щоб його послання громадою переписували, а оригінали повертали назад. Очевидно, вони так і робили, бо лишилося кілька рукописних списківтворів, найповнішийзякихєтакзванийПідгорецький рукопис XVII ст. Поширювалися в рукописах твори Івана Вишенського і в Росії, де користувалися повагою серед старообрядців. Один список, що зберігся в Саратовському університеті, датується 1862 р.
Світогляд Івана Вишенського був для свого часу прогресивним, демократичним, хоч і не позбавленим суперечностей, зумовлених часом, конкретно-історичними обставинами та особливостями становлення українськоїлітератури. Як і всі письменники-полемісти Іван Вишенський був глибокорелігійноюліодиною, палким прихильником східної православної церкви, що здавалася йому найавторитетнішим органом суспільного управління життям його земляків-українців. Водночас, він добре знав повсякденне життя свого народу, бачив його болі й страждання, розумів його прагнення і сподівання, співчував його боротьбі за хліб і волю. Бачив він і зраду українського панства та вищого духовенства, які нехтували вірою заради своєї наживи. У світогляді полеміста боролися погляди релігійно-аскетичні і життєві, церковні й народні, традиційні й сучасні, консервативні й передові, які, зрештою, і стали основою талановитої спадщини письменника-патріота.
У першій половині XVII ст. вийшло ще кілька полемічних творів, але здебільшого польською мовою. Це були твори Мелетія Смотрицького, Андрія Мужиловського, Лав-рентія Древинськогота ін. Але загалом полемічні дискусії починають поступово стихати. Причини для цього були: у 1632 р. шляхетсько-польська комісія на чолі з новим королем Владиславом IV виробила примиренські «Статті для заспокоєння релігії грецької» і змушена була визнати незаперечний факт існування православної ієрархії, крім того, цього часу складаються передумови народно-визвольної війни українського народу проти польської шляхти, у 1654 р. відбувається возз'єднання України з Росією. У Галичині та на Закарпатті полемічна література не втрачала своєї злободенності аж до повної ліквідації наслідків Брестської унії.
Розвиток української народності і становлення їїдержавності проходили у надзвичайно несприятливих умовах. Посилення католицької експансії, яке призвело до церковної унії, поглиблювало суспільні суперечності. Українська культура означеного періоду переживала процеси бурхливого розвитку всіх своїх галузей, які пов'язані з боротьбою за національно-культурне відродження, проти полонізації та покатоличення. Етнічна єдність культури виявлялася у патріотичному спрямуванні літературних і мистецьких творів, загальних естетичних принципах, в спільності творчих методів та художніх прийомів. У художній сфері посилюється вплив народного світогляду, мистецтво набуває життєстверджувального виразу і народної типовості. На перше місце виступають типові образи людей, які виходять за межі традиційних зображувальних канонів.
Контрольні запитання
1. Як вплинуло прийняття Брестської унії на розвиток культури в Україні?
2. У чому полягав реформаційно-гуманістичний характер братського руху?
3. Хто став першим ректором Острозької школи?
4. Який внесок у розвиток освіти означеної доби зробили такі діячі, як Гальшка Гулевичівната Петро Конашевич-Сагайдачний?
5. Яка книга стала первістком українського книгодрукування?
6. Як позначилися ренесансні ідеї на розвитку української художньої культури?
7. У чому полягала сутність релігійної та соціальної позиції Івана Вишенського?
Теми рефератів
1. Острозька слов'яно-греко-латинська академія та її роль у поширенні просвітницьких ідей в Україні.
2. Братства та їх роль у піднесенні національної культури наприкінці XVI- на початку XVIІ ст.
3. Початки книгодрукування в Україні.
4. Культурно-просвітницькадіяльність Петра Могили.
5. Суспільно-культурні погляди талітературна діяльність Івана Вишенського.
6. Ренесансні ідеївукраїнськійкультуріХУІ-ХУІІст.
7. Полемічна література у контексті суспільно-культурного розвитку України.
8. Іконопис у контексті оновлення естетичної системи.
Література
Антонович В. Про козацькі часи на Україні. - К., 1881.
Грицай М.С., Микитась К.Л., Шолом Ф.Я. Давня українська література. — К., 1989.
ІсаєвичЯ.Д. Братства та їх роль у розвитку української культури XVI- XVIII ст. — К.,
1996. ІсаєвичЯ.Д. Першодрукар Іван Федорові виникнення друкарства на Україні. —
К.,1983.
Історія українського мистецтва: У 6т. - К., 1968, т.З. Жолтовський П.М. Художнє життя на Україні в XVI-XVIII ст. - К., 1983. Запаско Я. П. Мистецтво книги на Україні в ХУІ-ХУІ11 ст.-Львів, 1971. Логвин Г.Н., МіляєваЛ.С. Український середньовічний живопис. — К., 1976. Микитась В. Давньоукраїнські студенти і професори. — К., 1996. Мицькоі.З. Острозька слов'яно-греко-латинська академія (1576— 1636).- К., 1990.
Нічик В.М., Литвинов В.Д., Стратій Я.М. Гуманістичні і реформаційні ідеї на
Україні (ХУІ-ХХст.)-К;, 1990.
Нічик В.М. Петро Могила в Україні. - К., 1997.
Овсійчук В. Українське мистецтво другої половини XVI- першої половини XVI11 ст.:
Гуманістичні та визвольні ідеї. - К., 1985.
Розвиток народної освіти і педагогічної думки на Україні (Х-поч. XX ст.). —К., 1991. Сас П.М. Феодальньїе города Украиньї в конце XV- 60-х годах XVI в. — К., 1989. Семчишин М. Тисяча років української культури. — К., 1993. Українські гуманісти епохи Відродження: Антологія,- Ч. 1,2. — К., 1995. Філософія Відродження на Україні. - ІС, 1990. ХижняісЗ.І. Києво-Могилянська академія. - К., 1991.
Дата добавления: 2015-02-10; просмотров: 978;