Місце культури Київської Русі в історії української культури

Древня Русь (термін "Київська Русь" використовується в історичній науці з минулого століття), найдавніша форма державної і культурної інтеграції східнослов'янських племен, являє собою своєрідну середньо­вічну культуру європейського типу, що в період свого розквіту відіграва­ла провідну роль у слов'янському світі й була яскравим явищем на за­гальному тлі розвитку європейської культури.

При ознайомленні з історією давньоруської культури й визначенні її місця й ролі у розвитку нашої національної культури варто звернути ува­гу на етногенетичні чинники ( від грецького "ethnos"— "народ" і ла­тинського "genus"— "рід"). Важливу роль у формуванні протоукраїнської культури зіграла землеробська культура Трипілля-Кукутени, ареал розповсюдження котрої протягом IV—III тисячоліть до н.е. охоплював величезну територію від Подніпров'я до Балкан і басейна Дунаю. Трипільці досягай високого рівня розвитку й мали широкі культурні зв'язки з суміжними регіонами, а деякі елементи трипільської культури, у тому числі архітектура житла, збереглися в побуті українців Середнього Под­ніпров'я аж до початку XX століття.

Саме люди трипільської культури, за думкою ряду сучасних дос­лідників, можуть вважатися автохтонним, тобто корінним, населенням цих місць, а предки нинішніх українців (східних слов'ян, що мешка­ли в басейні Дніпра) — відповідно їхніми нащадками або культурними наступниками (так звана автохтонна теорія). Існує й міграційна теорія, згідно з якою предки східних слов'ян прийшли в місця свого історично­го проживання з інших країв.

Після Трипілля на нинішній території України виникали, розвива­лися й взаємодіяли одна з одною різноманітні культури, носії яких різни­ми шляхами потрапляли у наші краї. Це й скіфи — кочова гілка ірано-мовного світу, й готи, й багато інших племен (див. Вступ, 2). Етнокуль­турні процеси стабілізуються в період, що передує виникненню Київсь­кої Русі.

Культура Київської Русі, або києво-руська культура (цей термін останнім часом набуває все більшої популярності серед вітчизняних істо­риків) складає перший історичний етап власне української культури. Тому при вивченні нашої теми слід акцентувати увагу на проблемі формуван­ня української нації й національної культури. Це тим важливіше, що до­недавна історичний зміст києво-руської культури трактувався дуже тен­денційно. У російській, а згодом і радянській політично ангажованій істо­ричній науці поняття "Київська Русь" підмінялося словосполученням "Древня Русь", хоча їх ніяк не можна вважати синонімами: адже в епо­ху середньовіччя крім Русі Київської існували Русь Біла, Русь Червона (Підкарпатська), Новгородська земля, згодом Московська. Протягом трьох століть східнослов'янські землі, за влучним виразом одного з дослідників, утягувалися в орбіту києво-руської культури.

Київська Русь — держава східних слов'ян, що утворилася на те­риторії Східної Європи в IX ст. н.е. Культура й світогляд її населення в цілому відповідала за змістом і рівнем розвитку культурі решти слов'­янських племен і своїм первісним укладом життя багато в чому нага­дувала культуру інших ще не християнізованих європейських народів: скандинавів, бантів, угро-фіннів та ін.