Картина світу слов'янського язичництва

Ядро й основу східнослов'янської культури складали традиційні язичницькі вірування, основними ознаками котрих був: політеїзм (бага­тобожжя), розвинутий ієрархічно організований пантеон (від грецьких слів "раи" — "весь, загальний" і "theos" — "бог"), наявність розгалу­женої демонології, досить розвиненого й організованого культу (відомі залишки численних святилищ східних слов'ян) і детально розробленої системи магічних ритуалів; однак професійні "служителі культу" у східних слов'ян навряд чи існували.

На жаль, міфологію східних (як і інших) слов'ян, на відміну від давньогрецької, римської, арійської, древньоіранської та ін., свого часу не було зафіксовано на письмі, тому свідчення про структуру слов'янського пантеону, імена й функції навіть найважливіших божеств вкрай убогі й нерідко суперечливі. За літописними даними можна встановити склад офіційно затвердженого 980 р. князем Володимиром (майбутнім хрестителем Русі) Київського язичеського пантеону. До нього входили: Перун — бог-громовержець, чий ідол мав срібну голову й золоті вуса (аналог литовського Перкунаса або давньогрецького Зевса); Хорс — загадкове божество іранського походження, можливо — бог сонця; Дажбог — теж, імовірно, сонячний бог, що витлумачувався як пода­вець благ; Стрибог — очевидно, бог вітрів чи атмосферних явищ, "роздавальник" благ; Симаргл (Семарьгл, Саймарекл, Сим-Регл) — ще одне іранське божество туманного походження, невластиве традицій­ним слов'янським віруванням (можливо, що знаходиться у "міфологічній спорідненості" із птахом Симург в іранській міфології); Мокошь — бо­гиня (за думкою деяких учених, дружина Перуна), чий образ, уособле­ний зіркою Венерою, пов'язаний з ніччю, жіночими роботами, любов'ю.

З інших, фольклорно-етнографічних, джерел відомий також "скотій бог" Волос (Велес), що, вірогідно, був заступником усього народу, в той час як Перун був богом княжої дружини, "військовим" богом. Ряд спец­іалістів, використовуючи матеріал одного з найдавніших слов'янських міфів, вважає Велеса супротивником Перуна-громовержця, підземним змієм — хазяїном потойбічного царства, котрий викрав у Громовержця худобу, за що той карає Велеса ударами блискавок, а дощ є побічним ефектом божої помсти. Утім, не усі вчені згодні з такою реконструк­цією.

Ті ж джерела, а також деякі пам'ятки давньоруської писемності містять інформацію про слов'янських богів нижчого рангу. Це насам­перед пов'язані з ключовими моментами календарного циклу Ярило, Купало, можливо — Коляда й Авсень. Ще загадковішими є божества Рід-Святовит, якого вважають або стародавнім верховним богом, або божком вогнища, або навіть немовлям, котрому поклонялися язичники, й Див — лісове божество. Майже до наших днів збереглася так оста­точно й не переможена християнством розгалужена східнослов'янська демонологія, що складалася з уявлень про русалок, домовиків, водяників, лісовиків тощо.