Механізми емоцій

Однією з перших теорій, яка намагалась пояснити суть емоції за рахунок процесів, які виникають у головному мозку, виникла теорія американських фізіологів У. Кеннона та П. Барда, згідно з якою емоційні відчуття народжуються завдяки виключно гальмівним впливам кори великих півкуль на таламус. Ця теорія отримала назву «таламічної». Американські дослідники Е. Гельгорн та Дж. Луфборроу (1966), аналізуючи теорію Кеннона-Барда, прийшли до висновку, що центральним утворенням безпосередньо емоції, що організує, є не таламус, а гіпоталамус.

У мозку гіпоталамус відіграє роль своєрідної вузлової станції, від якої ідуть сигнали як до центру, до підкіркових утворень у корі, так і на периферію до органів та тканин тіла. Гіпоталамус приймає основну участь у регулюванні кровообігу, дихання, травлення, сечовиділення, температури тіла, в регуляції всіх видів обміну речовин. І.П. Павлов порівнює гіпоталамус із широким шляхом, де сходяться подразнення із внутрішнього світу.

Як показали досліди Е. Гельгорна, В. Гесса, А.В. Вальдмана та ін. авторів на рівні гіпоталамуса емоції вже достатньо добре виражені в таких станах, як страх, хвилювання, лють, що може свідчити про походження емоцій на ранніх етапах філогенезу.

У 40-х роках ХІХ ст. італієць Ж. Морруці та американець Х. Мегун встановили, що на неокортекс величезний активуючий вплив, здійснює так звана сіткоподібна формація. Виявилося, що елементи сіткоподібної, або як її звичайно називають, ретикулярної формації, що містяться у багатьох утвореннях мозку мають пряме відношення до виникнення емоційних станів

Найбільш фундаментальною концепцією, заснованою на взаємовідношеннях кори великих півкуль та ретикулярної формації, виявилась активаційна теорія емоцій американського фізіолога Д. Ліндслея (1960), згідно з якою будь-який емоційний стан характеризується різноманітною за ступенями активацією кори. Вивчаючи хворих на летаргічний енцефаліт, тварин із зруйнованим гіпоталамусом чи нижньою частиною ретикулярної формації стовбура мозку, а також явища апатії, сну та безсвідомих станів, Д. Ліндслей прийшов до висновку, що весь спектр поведінкових реакцій, від глибокого сну до значних емоцій, тісно пов’язаний з активаційним механізмом, що розміщений в стовбурі мозку.

Е. Гальгорн та Дж. Луфборроу (1966) обмірковуючи теорію Д. Ліндслея, прийшли до висновку, що реакція пробудження та емоції виникають перш за все в результаті діяльності вісцерального мозку. По П. Мак-Ліну (1960), вісцеральний мозок уявляє собою складну функціональну систему, що складається з таких відділів мозку, як гіпокамп, мигдалеподібне ядро, поясна звивина, перетинка та гіпоталамус. Ця система керує усіма формами внутрішнього і зовнішнього сприйняття. Частіше вісцеральний мозок називають лімбічною системою.

У теперішній час відомо, що гіпоталамус встановлює основні рівні емоційного фону та основні схеми функціональних організацій, лімбічна система забезпечує економічність, ефективність та більш досконалу розробку станів, організованих гіпоталамусом.

Регулююча та гальмуюча роль лімбічної системи і разом з нею кори великих півкуль добре ілюструється наступними спостереженнями.

Уявіть собі кішку, мозок у якої видалений вище гіпоталамуса. Досить доторкнутися до такої тварини будь-яким предметом, як вона не уповільнено відповідає афективною люттю. У свій час П. Бард назвав таку лють «несправжньою», тому що ця лють немає нічого спільного зі справжньою люттю здорової кішки, готової відбити напад собаки.

У цьому зв’язку особливе значення мають дані отримані лікарями і фізіологами шляхом використання стимосиверів у клініці (подразника і приймача).

Х. дельгадо (1971) наводить багаточисленні приклади, коли електричне подразнення невеликих ділянок таламуса, мигдалеподібного ядра та ін. утворень викликало у хворого яскраво виражені відчуття хвилювання і жаху. Не менш цікаві дослідження по виявленню ділянок мозку, подразнення яких викликає агресивну поведінку людини і тварин.

Так Х. дельгадо описує молоду жінку, яка перенесла енцефаліт і піддавалася неочікуваним нападам люті.

За сучасними уявленнями, глибинні механізми емоцій полягають у взаємодії лімбічних структур мозку із неокортексом, ретикулярною формацією та гіпоталамусом. Але основні фактори, які обумовлюють мозкові механізми емоцій, ще не до кінця розкривають всю складність процесів, що лежать у основі формування емоційних станів. Було б помилкою, якби ми обмежилися тільки ними. Цілком очевидна однобокість як виключно периферичних, так і виключно центральних теорій емоцій. Також у організації емоційних станів приймають участь багаточисленні процеси, що виникають на периферії організму. Важлива роль при цьому належить біохімічним регуляторам емоцій: нейрогормонам гіпоталамусу, гормональним речовинам вегетативної і особливо симпато-адреналової системи.