Емоції і стрес

У 1936 році канадський фізіолог Ганс Сельє в статті «Синдром вызываемый повреждающими агентами» показав, що під впливом різних агентів-стресорів у організмі виникає відповідна фізіологічна реакція. Незалежно від того, який характер стресору (м’язове навантаження, холод, голод, отрута, хвилювання і т. інше), відповідь організму проявляється у збільшенні частоти пульсу, підвищенні артеріального тиску, гормонів кіркового шару наднирників – кортикостероїдів у крові і ін.

Відповідна реакція організму на будь-який стресор по Сельє, називається адаптивною, тобто пристосувальною, і складається з трьох фаз: 1 — реакції хвилювання: 2 — підвищеної резистентності, тобто опору, і 3 — виснаження.

Під емоційним стресом розуміють реакції організму, викликані психологічними, інтелектуальними та емоційними впливами. Психічні впливи, подібно іншим стресорам, здатні визвати інтенсивну стресову реакцію, яка може посилювати працездатність людини, підняти її до верхівки подвигу і може стати причиною хвороби і навіть смерті.

Заслугою Сельє є те, що він одним із перших показав виняткову важливість деяких ендокринних проявів стресової реакції, На його погляд, стресор діє на нервову систему та приводить у дію першу ланку стресової реакції— гіпофіз. Гіпофіз виділяє багато гормонів і в тому числі АКТГ, який стимулює гормональну активність кори наднирників, які виробляють кортикостероїди.

У подальшому виявилося, що стресову реакцію організовують не тільки нервова та ендокринна системи. Це так звана єдина нейроендокринна система. До її складу входять спеціальні нервові клітини, які знаходяться у неокортексі та лімбічній системі, що продукують такі гормони, як норадреналін дофамін, ацетилхолін та ін,, гормони, що утворюються у гіпоталамусі, медіатори парасимпатичних та симпатичних закінчень.

Для вивчення динаміки розвитку стресу у тварин, досліджують гормональні реакції наднирників у відповідь на вплив стресорів різної природи та інтенсивності. Про активність мозкової речовини наднирників судять за вмістом катехоламінів, а кори - кортикостероїдних гормонів у крові та у сечі. В якості непрямого показника підвищеної гормональної активності наднирників у тварин при стресі широко використовують визначення лейкоцитарної формули на мазках крові і підрахунок кількості еозинофілів в 1 мм³ крові.

Існує класифікація стресів, яка поділяє їх за назвами основних факторів, які порушують гомеостаз. За цією класифікацією розрізняють температурні (теплові чи холодові), кормові, технологічні та інші стреси.

Відповідна реакція тварин на дію стресу виражається у зменшенні споживання корму. Тепловий стрес знижує вміст протеїну, каротину та сечовини у плазмі крові.

Різкий перевід неадаптованих тварин у холодні умови утримання супроводжується розпадом вуглеводів і протеїну, які окислюються швидше жирів.

Для попередження холодового стресу рекомендується згодовувати жуйним раціони з підвищеним вмістом клітковини і додаванням солей кальцію та магнію.

Стреси, пов’язані з надмірною чи недостатньою годівлею, називають кормовими стресами. Досліди, проведені на жуйних тваринах, показали, що при втраті ними корму на три-чотири дні перетравлення целюлози знижувалося на 70-90%.

У овець, що голодують (на протязі 6 днів) скорочення рубця послаблювалися, а частота скорочення в порівнянні з нормою зменшувалася у 2 рази.

В період голодування у телят виявили високий ступінь втрати азоту з сечею - 250 мг на 1 кг маси тварини в день, що набагато вище, ніж у дорослих тварин. Виділення сірки з сечею також підвищується, що можна розглядати як результат надмірного розпаду білків організму.

У тканинах голодуючих тварин також відбуваються деякі зміни. При частому голодуванні у овець знижується вміст протеїну та жиру у м язах в області кінцівок, попереку та ребер. При тривалому недогодовуванні зменшується вага серця.

Зміна приміщень відповідно з періодом вирощування та відкорму тварин викликає значні напруги і знижує їхню продуктивність. Наприклад, при перегрупуванні та переводі свиней в інші приміщення відповідно з періодами дорощування та відкорму, а також: незвичні звуки, чергування світла і темряви і т.д. викликали у свиней стан стресу, який супроводжувався серйозними порушеннями обміну речовин. Для запобігання стресів у свиней використовують транквілізатори, проводять досліди по заміні абсолютно нового приміщення на відносно нове. Суттю досліду є те, що в новому приміщенні тварини зустрічають звичні для себе подразники.

У якості антистресового засобу при відгодівлі свиней використовують функціональну музику, особливо, якщо вона супроводжується роздачею корму.

6.2. Пам’ять та її роль у формуванні поведінки тварин

Пам’ять – це здатність мозку зберігати утворені у процесі навчання тимчасові нервові зв’язки у формі, доступній для вилучення. Пам’ять є основою для наступного вдосконалення навчання, вона дає ЦНС найкращі можливості пристосування до середовища.

Існує три основних види пам’яті:

· короткочасна (короткострокова)

· проміжна та довгочасна (довгострокова).

Інформація, що надходить у нервову систему, спочатку фіксується у короткочасній пам’яті. В подальшому вона швидко (на протязі декількох секунд) втрачається або відбивається у проміжній пам’яті. Проміжна пам’ять – це здатність до збереження інформації, на протязі декількох хвилин чи годин. Потім, події, які мають важливе значення і які супроводжуються емоціями, передаються на збереження у довгочасну пам’ять, де можуть зберігатися на протязі всього життя.

Фіксація інформації у проміжній пам’яті пов’язана з тривалою, на протязі десятка хвилин, реверберацією (від лат. reverberation – відбиття), тобто з циркуляцією збудження по нейронним ланцюгам. Наркоз припиняє реверберацію. Що стосується довгочасної пам’яті, то вона пов’язана зі структурними та функціональними змінами у центральних нейронах: посиленням синаптичних зв’язків між нейронами, збільшенням синаптичної поверхні, зростанням величини постсинаптичного потенціалу, зниженням порога чутливості постсинаптичної мембрани до медіатора. Формування синапсів супроводжується посиленням синтезу білка, яким керує РНК. Ендогенні пептиди (пептиди пам’яті) неспецифічно модулюють біохімічні процеси, пов’язані з формуванням і відтворенням пам’яті.

Вважають, що велика рогата худоба та коні мають стійку довгочасну пам’ять. Відпрацьовані та закріплені рухливо-харчові рефлекси зберігаються у них шість і більше років. Добре відома здатність коней запам’ятовувати шлях додому, орієнтуватися навіть у несприятливих умовах. Табуни, які живуть на волі, завжди ходять постійним, звичним для них (інколи довгим) шляхом. Разом з тим у коней довго зберігаються асоціації, пов’язані з місцем і характером покарання. Всім видам сільськогосподарських тварин притаманно «відчуття часу», пов’язане з розпорядком дня. Тварини активно реагують на час годівлі або доїння. Табуни, що пасуться на пасовищах, повертаються у конюшні у визначений час.

У домашніх птахів, навпаки, довгочасна пам’ять розвинена слабо. Птахи погано запам’ятовують знайомі місця, швидко їх забувають. Поросята сприймають як чужаків своїх сородичів, вилучених із сформованої групи і через 2-3 тижні знову підсаджених туди ж.

Питання для самоконтролю

1. У чому полягають фізіологічні аспекти емоцій?

2. Які сучасні уявлення про глибинні механізми емоцій?

3. Яку роль відіграють емоції у формуванні цілеспрямованої поведінки тварин?

4. Вчення Г.Сельє про стрес. Що розуміють під емоційним стресом?

5. Види пам’яті, та їх значення у формуванні поведінки сільськогосподарських тварин?