Розумові здібності тварин

Ч. Дарвін вважав, що у процесі розвитку психічних можливостей тварин існує еволюційна безперервність. він виступав проти широко розповсюдженої думки про те, що тварини являють собою просто автомати і в порівнянні з людиною знаходяться на більш низькому рівні психічного розвитку. У своїй роботі " Походження людини"(1871) Дарвін стверджував , що "тварини володіють визначеною можливістю мислити" і що "різниця між психікою людини і психікою вищих тварин - це різниця в ступені, а не в якості".

При вивченні будови мозку і можливостей тварин різних видів стало очевидним те (Ноdos,1982; Масphail,1982) , що тварини різних видів у різних екологічних умовах проявляють величезну різноманітність типів інтелектуальної діяльності. Існує два основних шляхи оцінки інтелекту тварин. Один з них заключається у тому, щоб оцінювати поведінку, другий – у тому, щоб вивчати мозок.

7.1. Використання тваринами знарядь

Довгий час можливість використовувати знаряддя розглядали як один із проявів інтелекту, а можливість виготовляти знаряддя вважали ознакою, яка відрізняє людину від тварин.

Використання знарядь можна визначити як використання тих чи інших предметів навколишнього світу у якості функціонального продовження будь-якої частини тіла для досягнення найближчої мети. Але не всі випадки маніпуляції тварин з різними предметами відповідають цьому визначенню. Наприклад, відомо, що ворони підіймають у повітря молюсків і кидають їх униз на каміння , щоб розбити об нього черепашку. Подібна поведінка спостерігається й у інших птахів. Так, наприклад, дрізд бере у дзьоб равлика і починає бити ним по камінню, як по наковальні, а ворони й деякі грифи кидають вниз кістки, щоб розколоти їх і з'їсти кістковий мозок. Але в даному випадку каміння, яке використала тварина у якості наковальні, не вважається знаряддям, оскільки наковальня не є продовженням тіла тварини.

Відомо, що один із грифів, стерв'ятник звичайний розколює яйця африканського страуса , кидаючи їх на каміння. Але грифи можуть також підіймати каміння в повітря і кидати його на гніздо страуса або брати каміння в дзьоб і кидати його на яйце. Таке використання каміння вже вважається застосуванням знарядь.

Якщо тварина чухається або треться об дерево, то не можна вважати ,що вона використовує його у якості знаряддя, але якщо тварина підбере палицю, щоб почухатись з її допомогою, то вважатиметься , що вона використовує палицю як продовження свого тіла для досягнення мети.

Галапагоський дятловий в'юрок відшукує комах у щілинах кори дерев, використовуючи для цього колючку кактусу, яку він тримає у дзьобі. Це типовий приклад використання твариною знарядь.

їжедобувна поведінка представляє собою функціональний еквівалент інтелектуальної поведінки. При спостереженні за дикими шимпанзе, які живуть на волі, було виявлено, що для добування їжі вони користуються палицями, прутами та стеблами трави. Останні можуть використовуватись для добування термітів (рис. 12). Мавпи ретельно вибирають ці стебла. Якщо кінчик стебла загнеться , то мавпа може відкустити його. Молоді шимпанзе часто маніпулюють стеблами трави під час гри, хоча використовувати їх для добування їжі вони починають тільки у віці близько 3-х років. Але навіть тоді вони спочатку роблять це достатньо незграбно і можуть вибирати знаряддя, які не підходять для цієї мети.

Рис. 12. Шимпанзе намагається з’єднати палиці,

щоб дістати їжу за їх допомогою.

Було також з'ясовано ,що дикі шимпанзе використовують палиці для добування меду з бджолиних гнізд та для викопування рослин з їстівним корінням. Вони використовують також листя в якості губки, щоб добути питну воду з дупла чи інших більш мілких порожнин дерева, а також для чищення окремих частин тіла. А ось павіани використовують каміння для роздавлювання скорпіонів. Ймовірно, у звичному середовищі мешкання можливість використання знарядь формується у кожної окремої тварини у результаті як наслідування, так і інструментального навчання. В цьому відношенні використання знарядь у приматів важко відрізнити від розвитку їжедобувної поведінки у дятлового в’юрка.

Припущення про те, що нові форми поведінки у добуванні термітів дійсно зустрічаються у шимпанзе , підтверджується результатами порівняння способів добування, які не використовуються тваринами , що відносяться до різних популяцій. Так, наприклад в Гомбі (Східна Африка) шимпанзе використовують прутики, не очищуючи їх перед цим від кори. Іноді вони по черзі використовують кожен кінець прутика. Шимпанзе з центральної Африки звичайно очищують прутик від кори, перед тим як добути комах, і використовують тільки один кінець прутика. Шимпанзе з гори Ассірік в Сенегалі ( Західна Африка) взагалі не користуються прутиком, а з допомогою великих палиць роблять у термітниках отвори, через які вибирають термітів рукою. Виявлені відмінності дозволяють припустити, що в межах популяції існує визначене число варіацій поведінки , які можуть привести до нових форм активності, що відповідають місцевим умовам. Способу добування термітів мавпи навчаються шляхом наслідування і він розповсюджується в популяції через "культурну сприйнятливість". Це припущення підтверджується у наукових публікаціях (Bonner, 1980, Mundinger, 1980).

Добре відомий випадок з японськими макаками , які мешкають на острові Кошима (Kawamura, 1963) Щоб змусити мавп триматися на відкритому місці, де за ними легше було спостерігати, експериментатори доповнювали їх меню, розкидаючи на березі бульби батата. Вони бачили як 16-місячна самка, яку назвали Імо, відмивала пісок з бульб в струмку. Вона регулярно робила цю операцію, і згодом за нею почали повторювати інші мавпи, особливо ті, що були однакові з нею за віком. На протязі 10 років ця звичка розповсюдилась майже по всій популяції - за винятком тільки особин не старше 12 років і молодняка, який не досяг 1-річного віку. Через 2 роки Імо вигадала ще одну операцію по очищенню їжі. Експериментатори розкидали на березі зерна злаків, і мавпи збирали їх по одному. Імо ж набрала повну пригоршню змішаних з піском зерен і кидала все це у воду.

Пісок осідав на дно, а зерна виявилось легко збирати з поверхні води. Ця нова операція по очищенню їжі розповсюдилась серед особин популяції так само, як і спосіб миття бульб батата. Нову поведінку передусім перейняли мавпи, однакові за віком з Імо. Матері навчились цій операції від молодих мавп, а дорослі самці освоїли її останніми. З цих прикладів можна зробити висновок, що Імо - високоорганізована та високоінтелектуальна мавпа.

7.2. Культурні аспекти поведінки

Еволюція представляє собою результат природного відбору. І успадкування набутих властивостей звичайно неможливе. Як би добре не була адаптована окрема тварина до умов свого середовища мешкання - шляхом навчання чи в результаті фізіологічних адаптацій – ці набуті адаптації не можуть бути передані нащадкам за допомогою генів. Але інформація може передаватися від батьків до нащадків шляхом наслідування та через імпринтування. Передачу інформації від одного покоління іншому негенетичним шляхом називають культурною прийнятливістю.

Так, наприклад вихований канаркою снігур запозичує її пісню.

У популяції білоголової горобцевої вівсянки, які мешкають у районі Сан-Франциско, ірозділені всього лише кількома кілометрами, виявлені різні діалекти. Діалекти тварин представляють собою елементарну форму явища, яке називається традицією.

Ще одна форма традиційної поведінки — це міграція по визначеним маршрутам деяких ссавців та птахів. Гуси, лелеки, ластівки, качки та лебеді роблять ці міграційні перельоти зграями, які складаються з дорослих і молодих птахів. Молодняк вчиться у дорослих летіти за маршрутом, зупинятись у традиційних місцях відпочинку, використовувати місця розмноження та зимівлі.

Північні олені також проявляють вірність традиційним маршрутам міграції і тим районам, де у них звичайно народжуються оленята.

Лососі, які мігрують, народжуються у прісноводних струмках, а потім упливають в море. Молоді риби імпринтують запах води рідного струмка і повертаються до нього, коли стають дорослими, щоб нереститись у традиційному місці. Відомо, що деякі тропи олені та інші ссавці використовують на протязі століть.

Багато тварин, які їдять в групі, з'їдають більше, ніж коли їдять поодинці. Це булопродемонстровано на курчатах, цуценятах, рибах та великій рогатій худобі. Життя в групі полегшує життя тварин.

Соціальне полегшення даної поведінки можна виявити і при уникненні тваринами вживання шкідливої їжі. Зроблені у США спроби знищити великі зграї звичайних ворон за допомогою отруйних приманок не призвели до успіху, оскільки більша частина птахів починала уникати цих приманок після отруєння кількох птахів.

Подібно цьому реакція лише одного щура на нову їжу може бути достатньою, щоб визначити реакції інших щурів групи. Якщо один щур їсть дану їжу, то інші приєднуються до нього, але якщо він, обнюхавши їжу, відходить, то інші також від неї відмовляються.