Організація природоохоронної діяльності учнів

Охорона природи, раціональне використання людиною її багатств – важлива загальнодержавна справа. Охорона природи – обов’язок кожної людини. Успіх у цій справі залежить, перш за все, від усвідомлення важливості цього завдання, від переконаності, вміння і звички постійно, на кожному кроці, оберігати рідну природу, лікувати ті рани, які вже їй нанесено, й не допускати нових.

Важливу роль у формуванні екологічної свідомості відіграє залучення учнів до природоохоронної діяльності: шкільних лісництв, садівництва, роботи в мисливських господарствах та ін., роботі санітарних загонів захисту довкілля, які виявляють ступінь забруднення повітря, води, зон відпочинку; загонів для боротьби з браконьєрами (діють при лісництвах ); групи швидкої допомоги звірам та птахам у зимовий період; кутків природи в школах, будинках школярів.

З природоохоронною пов’язана туристко-краєзнавча робота з дітьми, спрямована на прищеплення їм навичок правильної поведінки в місцях відпочинку, в лісах та ін.

Загальноосвітня школа покликана виховувати школярів у дусі любові до рідної природи, охорони навколишнього середовища. У школах природоохоронна освіта учнів здійснюється в різних напрямках:

ü на уроках;

ü під час проведення екскурсій;

ü у процесі суспільно-корисної праці;

ü різних масових заходів тощо.

Успіху природоохоронної діяльності сприяє й дослідницька робота учнів, під час якої вони розширюють свій екологічний світогляд, оволодівають методами дослідження природи, нагромаджують певний досвід. Не можна лишати поза увагою прищеплення учням навичок естетичного сприймання природи, формування гуманістичних ідеалів.

Ефективність природоохоронної освіти залежить, перш за все, від забезпечення продуманої цілеспрямованої комплексної системи у її здійсненні, від широкого ознайомлення учнів з усіма основними аспектами охорони природи: природничо-науковим, ідеологічним, екологічним, юридичним, оздоровчо-гігієнічним, морально-етичним і науково-пізнавальним.

В ході підготовки до природоохоронного виховання учнів, з’ясовуючи наукові основи охорони навколишнього середовища, вчитель повинен передбачити показ ролі наукових знань, як продуктивної сили, соціального та виробничого прогресу, стимулювати навчальну діяльність учнів, переконати їх у тому, що прогрес суспільства неможливий без глибокої природоосвіченості людей.

Досить важливою є природоохоронна самоосвіта – це засіб поглиблення знань учнів, їх творчих здібностей, дослідництва, формування умінь і навичок самостійно вирішувати різні проблеми захисту природи. Найкраще сприймається та осмислюється та інформація, яку опрацьовуєш самостійно, до якої учні виявляють поглиблений інтерес.

Природоохоронна робота повинна проводитись безперервно на всіх рівнях організації навчально-виховного процесу, з усіх предметів і ґрунтуватись на принципах зв’язку теорії з практикою, науковості, міжпредметності, індивідуального підходу. Крім того вона повинна впливати на формування цілісної орієнтації усіх учнів.

Проте не всі учні до кінця усвідомлюють цінність та глобальність проблем охорони природи, їх соціально-економічний, політичний, морально-етичний, естетичний, правовий аспекти. Як правило, питання охорони природи розглядається учнями відірвано від складних природних явищ. Школярі неправильно уявляють норми ставлення людей до природного середовища, протиріччя, що виникають у системі: техніка–суспільство–природа.

Все це вимагає посиленої уваги і продуманої роботи серед учнів з питань охорони навколишнього середовища.

Починаючи вже з молодших класів, основні зусилля педагогів спрямовуються на добір завдань, що сприяють формуванню в учнів позитивних установок, навичок спостережливості, орієнтації у позитивних і негативних явищах в навколишньому природному середовищі, емоційно-естетичного сприйняття і оцінки природи, високої громадянської відповідальності за її стан.

Найефективнішою формою організації природоохоронної діяльності учнів є екскурсії, під час яких вирішуються програмно-навчальна мета й завдання з обов'язковим компонентом екологічної освіти і природоохоронної діяльності.

У середніх і старших класах передбачається більш складна і різноманітна природоохоронна робота, яка включає зокрема експериментально-пошукові, дослідницькі підходи. Добираються завдання, наприклад, з вивчення видового складу дикорослих кормових трав на місцевих пасовищах, видового складу і розповсюдженості шкідників, збудників, переносників збудників захворювань рослин, тварин, виявлення місцевих джерел забруднення атмосфери, водойм, ґрунту, лісу; вивчення рекреаційного використання лісу, лук; стану місцевих пам'яток природи; можливостей створення екологічних стежок, мікрозаказників; режиму і системи охорони місцевої природи тощо. Врешті досягаються позитивні результати: учні усвідомлюють, що екосистеми не повинні зазнавати негативних змін під впливом прямої чи опосередкованої діяльності людини, що вони підлягають контролю, який сприятиме збереженню їх рівноваги; набувають навичок науково-дослідницької роботи.

Організовуючи комплексну природоохоронну освіту, практичну діяльність учнів у цьому напрямі, вчителі домагаються усвідомлення ними того важливого положення, що у природоохоронних проблемах збігаються різносторонні знання людей, інтереси різних галузей народного господарства, різні сфери життя і діяльності суспільства, держави, осушення ґрунту тощо.

Учні пропонують заходи для захисту плюсових дерев: висаджування навколо них в радіусі 5-6 метрів густих і колючих кущів, розселення мурашників (по 4 на 1га лісу), охорона турунів, їздців, підгодовування та приваблювання птахів, висаджування стійких до забрудненого атмосферного повітря рослин – тополі, шовковиці, акації, лоху низьколистого, клена ясенелистого, туї, ялини, кизилу, шипшини, обліпихи та інших, категорична заборона обривання бруньок, пагонів ялини, викопування підземної частини багаторічних трав, зокрема лікарських, визбирування гарноквітучих рослин на букети, пошкодження ягідних кущів, тобто певними правовими нормами впорядковують експлуатацію лісу.

Як і в кожному виді діяльності, у природоохоронній можна виділити основні структурні компоненти [5]:

I. Інтелектуальний – екологічні знання, які формуються в учнів під час урочної та позаурочної роботи. Тут доцільними можуть бути лекції, інформаційні повідомлення, калейдоскопи, випуски тематичних бюлетенів, радіопередачі, бесіди за круглим столом і ін., за орієнтовною тематикою «SOS», «Увага, небезпека!», «Моніторинг природного середовища», «Екологічні проблеми світу й мого міста», «Важливо знати!», «Природа і суспільство» тощо; заочні мандрівки, екскурсії «Заповідниками світу», «Сторінками Червоної книги» і ін.

II. Операційний – вміння та навички охорони природи, серед яких:

- оцінювати стан навколишнього середовища, найближчого природного оточення;

- правильно поводитися в конкретній ситуації;

- захистити навколишнє середовище від забруднень і руйнувань;

- пропагувати сучасні проблеми екології і охорони природи.

Ці та інші уміння формуються у ході організації конкретної природоохоронної діяльності, туристсько-краєзнавчої роботи. Довели свою ефективність екологічні акції, проекти, марафони, колективно-творчі справи, гаслом яких слугує необхідність у збереженні природного середовища; рольові та ділові ігри, інтерактивні вправи «Зберігаємо для майбутнього»

III. Мотиваційний – сукупність збуджуючих причин діяльності людини в природі. Виділяють гуманістичні, патріотичні, естетичні, економічні, санітарно-гігієнічні й пізнавальні мотиви. Класні керівники задля цього пропонують учням етичні бесіди «Людина і природа в поезії», тематичні вечори, читацькі конференції «Природа: джерело життя і краси», зустрічі з учасниками екологічних експедицій, диспути «Що дає екологічна грамотність» і багато чого іншого.

Урахування у виховній роботі усіх аспектів організації природоохоронної діяльності дозволяє здійснювати повноцінне формування екологічної культури школяра.

a1. У чому сутність природоохоронної роботи? Чи має вона своєрідність, пов’язану з віком вихованців?

2. Який Ваш особистий досвід природоохоронної роботи?