Формування емоційної культури учнів у виховній роботі

Емоції – реакція людини на дію внутрішніх і зовнішніх подразників, які мають яскраво виражене суб’єктивне забарвлення і охоплюють усі види чутливості і переживань.

Завдяки емоціям не лише відчувають, сприймають, уявляють чи розуміють навколишню дійсність, а й переживають її. Сукупність емоцій і почуттів становлять емоційну сферу людини.

Розвиненість почуттів, здатність оптимально управляти своїми емоціями визначають емоційну культуру особистості.

Емоційна культура – це визначений рівень психічного розвитку, що забезпечує здатність особистості адекватно виявляти власні емоції і реагувати на емоції інших, керувати емоційним станом і емоційними реакціями на зовнішні і внутрішні впливи, регулювати процеси витрат нервової енергії.

Складовими емоційної культури є [14]:

I. Мотиви емоційного світовідчуття:

- інтерес до емоційної сфери іншої людини;

- прагнення до підтримки в себе й у навколишніх позитивного емоційного стану;

- прагнення зрозуміти почуття і настрої навколишніх;

- бажання свідомо керувати своїм настроєм.

II. Емоційні відчуття і сприйняття навколишньої дійсності і свого «Я»:

- відчуття і сприйняття почуттів радості, захвату, подиву й ін.;

- здатність відчувати відтінки почуттів інших людей;

- здатність сприймати емоційний стан і настрій навколишніх;

- здатність сприймати багатство й емоційне зафарбування слова.

III. Знання й уміння, які розкривають емоційну природу людини:

- знання, що розкривають значення, місце і роль емоції у житті людей;

- знання, що розкривають види емоційних станів і розмаїття емоційних реакцій організму на різні впливи навколишнього середовища;

- поінформованість про шляхи і засоби збагачення емоційної сфери і керування емоціями;

- уміння відзначити і правильно розцінити виразні рухи людини (міміку, жести, позу й ін.);

- уміння правильно розуміти емоційний стан навколишніх;

- уміння переборювати негативні емоції, бачити причини і шляхи усунення їх;

- уміння оптимально використовувати запас знань про емоційну сферу, особливості емоційного стану, емоційних реакціях у встановленні емоційного контакту.

IV. Емоційна регуляція діяльності:

- уміння співчувати, розуміти почуття оточуючих;

- уміння гальмувати свої емоції, що не знаходять фізичної і біологічної розрядки;

- уміння дарувати оточуючим радість;

- уміння діяти проти власного гніву;

- уміння виділяти в однолітках позитивне і почувати те, що переживають інші.

V. Емоційність:

- здатність бачити життя у світлих тонах;

- здатність розбиратися в багатьох нюансах виразних рухів;

- вразливість;

- сприйнятливість до чужої радості, суму, горя.

VI. Емоційний самоконтроль і самооцінка:

- здатність керувати своїми бажаннями;

- здатність контролювати емоції, настрої, емоційні реакції;

- здатність правильно оцінювати події, що впливають на емоційний стан і емоційні реакції;

- здатність розцінювати свої можливості в регулюванні свого настрою і оточуючих;

- здатність правильно оцінювати емоційну ситуацію й адекватно реагувати на неї.

Формування емоційної культури старшокласників протікає успішно, якщо в навчально-виховному процесі створена атмосфера довіри, доброзичливості, взаємоповаги; має місце установка на регулювання емоційного стану й емоційних реакцій на зовнішні і внутрішні впливи; учні включаються в навмисно створені емоційні ситуації, пошук виходу з яких розширює і поглиблює знання старшокласників про емоційну сферу людини і ролі емоцій у його діяльності, удосконалює способи емоційної регуляції їхньої поведінки; використовується емоційний тренінг, що забезпечує розвиток емпатії й умінь керувати емоційними реакціями й емоційним станом своїм і оточуючих.

До основних, загальновідомих та частіше за все використовуваних методів формування емоційної культури відносять: проблемні питання, бесіди, лекції, інструктажі, тестування, ігри, змагання, заохочення, покарання; романтику, методи самопізнання.

У виховній роботі використовуються рольові і ділові ігри, диспути, дискусії, бесіди за «круглим столом», інтерв’ю, консультації, служба «SOS» – запитуйте-відповідаємо-радимо!», служба «Телефон довіри», «Швидка музична допомога», анкетування, захист творчих робіт з тем (наприклад «Сама прекрасна з жінок», «Добро і зло…Чого ж у світі більше?», «Душі прекрасні пориви», «Від посмішки стане всім світліше», «Людина стає Людиною», «Бути особистістю – означає бути!», «Мені і боляче, і кривдно», «За гроші не все купується», «Якщо друг виявився раптом…» та ін.), літературні вітальні (де учні не тільки зустрічаються з поетами, виконавцями творів різних жанрів, але і читають власні вірші, виконують улюблені твори); виставки робіт учнів; аутотренінг; індивідуально-рольові ігри; конкурси ерудитів, ораторів, поетів, дикторів радіо і телепередач та ін.; рукописні журнали; індивідуальні і групові консультації; листування з учнями (пропонуються ситуації, питання для обговорення в класі).

Романтика – це емоційний стимул більш високого рангу, ніж гра чи змагання. Справжня романтика — це те, що ґрунтується, передусім, на привабливості й емоційному усвідомленні суспільно корисної діяльності. Романтика має на увазі все незвичайне, фантастичне, таємниче, чудове (пригоди, почуття, обставини) [8].

В процесі різнопланової діяльності дітей романтика є елементом особливого стану душі дитини. Романтика, як і кожен метод, може пронизувати всі види діяльності школярів. Складовими романтики можуть бути елементи гри, творчого пошуку (походи, заочні подорожі, пов'язані з виконанням конкретних завдань: пошук місць, імен, пам'ятників). Такі форми діяльності викликають в школярів почуття героїчної романтики. Організація яскравих, незвичайних урочистих ситуацій, які стають пам'яттю про героїв, створюють романтику пам'яті. Піднесений емоційний стан (трудову романтику) можна створити в процесі трудових буднів, пов'язаних з переживанням соціального значення (гра, сюрприз, таємничість). Походи рідним краєм, участь у спортивних змаганнях, народних іграх, національних видах спорту («Зелена криниця», «Богатирська криниця»), комплекс різних поєднань створюють романтику близькості до рідної природи [8].

Крім того виховні справи, заходи, які, крім вищезазначеного змісту, супроводжуються особливим емоційним станом, створеним використанням: особливого освітлення (свічок, яскравих кульок), оформлення (квіти, гірлянди, національні символи), «солодких столів», незвичайних призів, музичний супровід тощо, дозволяють привнести романтику у «звичайну» виховну ситуацію відвертої розмови, диспуту, дискусії і ін.

Ігри – рольові, ділові, розважальні, інтелектуальні, ті, що проводять на уроках, або на перервах чи позаурочно, є тим доцільним видом діяльності, який стимулює активність, й отже пробуджує емоції, регулює уміння та навички спілкування. Найчастіше, коли мова заходить про дітей, про виховання й розвиток, ми, дорослі, стаємо дуже серйозними. І виклад більшості педагогічних прийомів нагадують збірник уставів, концепцій, положень про гру. Але гра – справа весела. Під час виховання культури емоцій гра проводиться заради гри. Тому яскравої рисою емоційних ігор є легкість у відносинах, іскрометний гумор і іронія, які учень сприймає як мову рівноправності, підтримки [48].

Залежно від того, наскільки гнучкими, динамічними і творчими чи чітко регламентованими є рольові дії, їх правила, зміст колективні розважальні ігри можна поділити на 2 групи:

Ігри творчі: сюжетно-рольові, конструкторські, драматизації з вільним розвитком сюжету, гра-жарт, гра-розігрування.

Ігри за встановленими правилами: рухливі, хороводні, спортивно-змагальні, настільні.

Рольові ігри використовуються як для вирішення практичних завдань, так і для розгляду теоретичних питань. Так, наприклад, знайомлячись з поняттям «емоційна культура особистості» всі учні класу можуть одержати різні ролі: «філософів», «психологів», «педагогів», «медиків», «літераторів», «музикантів», «дослідників». Кожна група повинна відповісти на питання з позиції свого «героя». У своїх виступах учасники мають розкрити поняття «емоції», «почуття», «культура», показати роль емоцій у різних сферах діяльності людини. «Дослідники» можуть представити аналіз анкет, що свідчить про ступінь сформованості понять «емоційна культура», «емоції» у учнів старших і середніх класів, про уміння виявляти емоційну культуру.

Рольова позиція учасників дозволяє учням доступно і цікаво усвідомити складні філософські і психологічні поняття, налаштувати учасників на захоплене обговорення важливої проблеми, розбудити прагнення до самопізнання і самовдосконалення, вплинути на формування естетичної культури учнів, сприяти поліпшенню емоційної атмосфери в колективі, вплинути на психологічний клімат школи.

На сьогодні створені інноваційні форми щодо формування емоційної культури учнів. Це – тренінгові заняття, психологічні практикуми («Пізнай себе», «Я-концепція», «Я – особистість»). Широко використовуються методи арт-терапії, аутогенного тренування, інтерактивні методики.

Незважаючи на давнє коріння, арт-терапия існує усього кілька десятиліть. Найширшу популярність вона одержала в середині XX століття. Термін «арт-терапия» (art – мистецтво, art therapy – терапія мистецтвом) означає лікування пластичною образотворчістю з метою вираження людиною свого психоемоційного стану. Уперше цей термін був ужитий Адріаном Хіллом у 1938 р. при описі своїх занять образотворчою творчістю з туберкульозними хворими в санаторіях. Згодом цей термін став застосовуватися до усіх видів терапевтичних занять мистецтвом (музико-терапія, драмо-терапія, танцювально-рухательна терапія тощо) [22].

У системі гуманістичних уявлень в арт-терапії основним є поняття творчості, що означає реалізацію особистісного потенціалу учня в різних видах діяльності. Арт-терапія дозволяє під час виховного процесу розв'язувати виховні, коригуючі, психотерапевтичні, діагностичні, розвивальні завдання. Однак слід мати на увазі, що використання елементів арт-терапії вимагає спеціальних знань й умінь від вихователя. Зокрема, ось форми роботи, що застосовуються в музикотерапії: рухове розслаблення і злиття з ритмом музики; музично-рухові ігри і вправи, психічна й соматична релаксація за допомогою музики; вокальні вправи-співи, гра на музичних інструментах і ритмічна декламація, рецептивне сприйняття музики, музичне моделювання, пантоміма, рухова драматизація під музику, музична розповідь, гра з ляльками та дихальні вправи з музичним супроводом. І якщо проводити такі заняття може фахівець, то вихователь, класний керівник може і повинен ознайомити учнів з впливом мистецтва на психічний стан людини, порадити літературу, проконсультувати з окремих питань.

Термін тренінг (від англійського train, training) має ряд значень: навчання, виховання, тренування, дресирування. Психологічний тренінг – це специфічна форма навчання в групі й така, що чинить вплив на розвиток емоційної, комунікативної, інтелектуальної, естетичної сфер особистості; є поєднанням багатьох методів впливу, серед найважливіших: групова дискусія, ігрові методи, методи спрямовані на розвиток соціальної перцепції (уміння сприймати, розуміти й оцінювати інших людей, самих себе), метод тілесно-орієнтованої психотерапії, медитативні техніки тощо.

Тренінг спрямований не тільки на надання інформації та стереотипних умінь поведінки, а й має забезпечувати формування умінь та навичок свідомого вибору варіантів доцільної поведінки, сприяє розвитку установок, усвідомленню потреб і мотивів особистості.

Методика тренінгового заняття має зазвичай такий вигляд: подання достовірної інформації або постановка проблеми, створення належних умов переходу цієї інформації в особистісний досвід, формування навичок прийняття рішень. Задля цього використовуються: низка спеціально підібраних вправ – вступних, рефлексивних, діагностичних, тренувальних, інтерактивних; форм організації учнів – колективних, парних, групових.

Як і елементи арт-терапії проведення тренінгів також вимагає ретельної фахової підготовки від організатора, однак останній час розроблено чимало методик тренінгових занять. Необхідно тільки пам’ятати, що всі відібрані вправи є необхідними, навіть якщо на перший погляд здається навпаки. Кожна з них несе своє навантаження й має забезпечити ефективність виховного впливу на свідомість учнів.

Дістали розповсюдження й психологічні практикуми – спеціально організована діяльність з метою надання практичної допомоги у розв’язанні можливих психологічних проблем. Проводяться практикуми спілкування, «Посієш характер, пожнеш долю», практикуми доцільної поведінки тощо. Структуру практикуму можна представити наступним чином: поінформування, тестування учнів щодо наявного рівня сформованості розглядуваних якостей, рекомендації з корекції, ситуативні вправи на закріплення.

Отже, основним, важливим етапом у формуванні емоційної культури школяра є діагностика.

Методика діагностики «перешкод» у встановленні емоційних контактів В.В. Бойка

Інструкція. Читайте судження та відповідайте «так» або «ні»:

1. Зазвичай наприкінці робочого дня на моєму обличчі помітна втома.

2. Трапляється, що при першому знайомстві емоції заважають мені зробити більш сприятливе враження на партнерів (гублюся, хвилююсь, замикаюся або, напроти, багато говорю, перезбуджуюся, веду себе неприродно).

3. В спілкуванні мені часто бракує емоційності, виразності.

4. Мабуть, я здаюсь оточуючим занадто суворим.

5. Я в принципі проти того, щоб зображати чемність, якщо тобі не хочеться.

6. Я зазвичай вмію приховати від партнерів спалахи емоцій.

7. Часто в спілкуванні з колегами я продовжую думати про щось своє.

8. Буває, я бажаю виразити партнеру емоційну підтримку (увагу, співчуття, співпереживання), та він цього не відчуває, не сприймає.

9. Частіше всього в моїх очах або виразі обличчя видається стурбованість.

10. В діловому спілкуванні я намагаюсь приховувати свої симпатії до партнерів.

11. Всі мої неприємні переживання зазвичай написані на моєму обличчі.

12. Якщо я захоплююсь розмовою, то міміка обличчя стає занадто виразною, експресивною.

13. Мабуть, я дещо емоційно скований, відлюдкуватий.

14. Я зазвичай перебуваю в стані нервового напруження.

15. Зазвичай я відчуваю дискомфорт, коли потрібно обмінюватись рукопотисками в діловій обстановці.

16. Іноді близькі люди вказують мені: не напружуй м'язи обличчя, не криви губи, не зморщуй обличчя і т. п.

17. При розмові занадто жестикулюю.

18. Зазвичай в новій ситуації мені важко бути розкутим, природнім.

19. Мабуть, моє обличчя часто виражає печаль або стурбованість, хоча на душі спокійно.

20. Мені важко дивитися в очі при спілкуванні з незнайомою людиною.

21. Якщо я хочу, то мені завжди вдається приховати свою неприязнь до поганої людини.

22. Мені часто буває чомусь весело без будь-якого приводу.

23. Мені часто просто зробити за власним бажанням або на замовлення різні вирази обличчя: зобразити печаль, радість, переляк, відчай і т. п.

24. Мені говорили, що мій погляд важко витримати.

25. Мені щось заважає виражати теплоту, симпатію людині, навіть якщо я відчуваю ці почуття до неї.

Підведіть результати самооцінки:

Яку кількість балів Ви набрали? Вона може коливатися в межах від 0 до 25. Чим більше балів, тим виразніше Ваша емоційна проблема в повсякденному спілкуванні. Проте не слід тішитись, якщо Ви набрали дуже мало балів (0-2). Або Ви не були відвертими, або погано бачите себе зі сторони. Якщо ж Ви набрали не більше 5 балів — емоції зазвичай не заважають Вам спілкуватися з партнерами; 6-8 балів — у Вас є деякі емоційні проблеми в повсякденному спілкуванні; 9-12 балів — свідоцтво того, що Ваші емоції «на кожен день» в деякій мірі ускладнюють взаємодію з партнерами; 13 балів і більше — емоції дуже заважають Вам встановлювати контакти з людьми, можливо, Ви піддаєтесь яким-небудь дезорганізуючим рішенням або станам. Зверніть увагу, чи немає конкретних «перешкод», які чітко виникають у Вас — ті пункти, по яким Ви набрали 3 та більше балів.

Діагностика рівня емоційної стабільності (за Г.Ю.Айзенком)

1. Чи часто Ви відчуваєте потребу мати друзів, які Вас розуміють, можуть підбадьорити чи втішити?

2. Чи вважаєте Ви, що Вам важко відповідати «Ні»?

3. Чи часто у Вас бувають спади та піднесення настрою?

4. Чи часто Ви почуваєте себе нещасним(ною) без достатніх на те причин?

5. Чи виникає у Вас почуття ніяковості і хвилювання, коли Ви хочете розпочати розмову із симпатичною(ним) незнайомкою(цем)?

6. Чи часто Ви тривожитесь з приводу того, що зробили або сказали щось таке, чого не слід було робити або говорити?

7. Чи легко Вас образити?

8. Чи правильно, що Ви іноді сповнені енергії так, що все горить в руках, а іноді зовсім мляві?

9. Чи часто Ви мрієте?

10. Чи часто Вас непокоїть почуття вини?

11. Чи вважаєте Ви себе людиною збудливою і чутливою?

12. Чи часто, виконавши якусь важливу справу, Ви відчуваєте, що могли б виконати її краще?

13. Чи буває, що Вам не спиться через те, що різні думки «лізуть» у голову?

14. Чи буває у Вас серцебиття?

15. Чи бувають у Вас напади тремтіння?

16. Чи хвилюєтесь Ви з приводу якихось неприємних подій, які могли б відбутися?

17. Чи часто Вам сняться кошмари?

18. Чи турбує Вас який-небудь біль?

19. Чи можете Ви назвати себе нервовою людиною?

20. Чи легко Ви ображаєтесь, коли люди вказують на Ваші помилки в роботі або на Ваші особистості недоліки?

21. Чи непокоїть Вас почуття, що Ви чимось гірші за інших?

22. Чи дбаєте Ви про своє здоров'я?

23. Чи страждаєте Ви через своє безсоння?

Підрахуйте кількість позитивних відповідей. За кожну позитивну відповідь присвоюється 1 бал. Для особи, яка набрала 12 і більше балів, характерна низька емоційна стабільність. Менше 12 балів свідчать про те, що емоційна стабільність людини сформована на достатньому рівні.

Результати діагностики дозволяють визначити основні проблеми, які є в учнів щодо прояву та регуляції емоційних станів. А щоб навчити їх правильному поводженню, окремим прийомам, проводяться спеціальні заняття.

При цьому завданнями педагога є:

ü Підвищити рівень знань учнів з теоретичних основ емоційної культури;

ü Відпрацювати та закріпити способи емоційної регуляції власної поведінки;

ü Розвивати в школярів емоційне сприйняття та установку на емоційне світовідчуття та світосприйняття;

ü Сформувати прийоми самопізнання та самовдосконалення емоційної сфери особистості;

ü Озброїти методикою керування власними емоціями та емоційними станами оточуючих.

Тренінг «Формування вмінь саморегуляції емоцій»

Мета: Навчити дітей усвідомленню самого себе, свого Я; вчити саморегуляції власних емоцій, сформувати в них відповідальність за власні емоційні прояви та поведінку.

Інформування: Ведучий пропонує членам групи сісти в коло обличчям один до одного й розповідати про те, яку допомогу їм може надати участь у тренінгу:

Тренінг допоможе вам краще розібратися у тому, що з вами відбувається. Чому так, а не інакше ставляться до вас оточуючих, а ви до них;

Визначити, що ви можете, а чого – ні. На що ви здатні, на що спроможні у житті – сьогодні й завтра. Визначити свої сильні та слабкі сторони і цілеспрямовано розвивати перші й компенсувати другі;

Виховувати самого себе, а в кінцевому підсумку впливати на своє власне життя.

Завдання 1. Ведучий задає запитання: «Що означає коло? Чому група сидить у колі? Чому під час спілкування ми дивимось в очі один одному? Що взагалі може сказати обличчя людини?»

Завдання 2. Правила роботи в групі.

Призначення: встановлення принципів роботи в групі; створення відчуття захищеності; усвідомлення особливостей спілкування в групі. Для вільного обговорення пропонуються правила роботи в групі.

Активність, відповідальність кожного за результати роботи в групі. Тут мається на увазі, що ефективність роботи залежить від внеску кожного її члена та необхідності працювати не тільки для себе, на вирішення власних проблем, а й на інших, так як допомога іншому – є спосіб пізнати себе.

Постійність участі: обов’язковість участі кожного члена групи в роботі протягом усього часу без перерв.

Закритість групи: все те, що відбувається в групі, не повинно виноситись за її межі, а все, що обговорюється членами групи поза колом, повинно привноситися в нього.

Щирість: всі члени групи повинні спробувати відкинути всі ролі і бути самим собою. Спробувати говорити те, що вони думають, і виявити те, що відчувають. Зрозуміло, що в реальному житті це не завжди виходить, та в цьому немає необхідності, тому що така поведінка не є культурною нормою.

Правило «Стоп». Той член групи, який не бажає відповідати на будь-яке запитання, брати участь у будь-якій грі, процедурі з причини небажання бути щирим або з причини неготовності до відвертості, має право сказати «Стоп» і таким чином виключити себе з участі в процедурі. Це правило бажано використовувати по-можливості рідко, так як воно обмежує людину у пізнанні себе.

Не критикувати і визнавати право кожного на висловлення своєї думки. Правило передбачає неможливість переривати того, хто говорить.

Висловлюватись лише від власного імені та про те, що сприйнято, відчутно тут і зараз.

Завдання 3. Знайомство – «Хто-Я».

Призначення: створення клімату психологічної безпеки; формування установки на осмислення себе.

Сутність процедури. Кожен із учасників у вільній формі робить десять повідомлень про себе, кожне з яких починається однаково: «Я…» (далі що завгодно, аби воно було правдивим). Це можуть бути риси характеру, особливості, інтереси, біографічні дані, різноманітні порівняння. По завершенні відбувається обговорення почутого та відчуваного кожним членом групи.

Завдання 4. Гра в асоціації.

Кожний з учасників висловлює свої уявлення, які у нього створюються стосовно тих, хто сидить у колі (по черзі):

Хто кого чи що мені нагадує?

Яку тварину, рослину, дерево або квітку, птаха, колір, пору року нагадує мені той, хто представляється?

Завдання 5. Ознайомлення з інтонацією.

Кожен з учасників групи повинен назвати своє ім’я два рази. Перший раз так, як йому хотілось, щоб його називали в групі, а другий раз, навпаки, як йому не хотілось, щоб до нього звертались.

Завдання 6. Рефлексія «Тут і тепер».

Призначення: вироблення навичок рефлексії. Кожному учаснику пропонується висловити своє розуміння того, що відбулось в групі: «Сьогодні мені сподобалось або не сподобалось?»

Ведучий пропонує всім сісти в коло і просить кожного з учасників описати свій стан у цей момент, спробувати визначити причини виникнення цього емоційного стану: «Який зараз у вас настрій? Чи є бажання відпочити, попрацювати?» і т.п.

Завдання 7. Малюнок Я.

Кожний член групи на аркуші паперу символічно малює свій власний образ в алегоричній формі так, як він себе уявляє. Для малювання можна використовувати фломастери або кольорові олівці, але у всіх повинні бути у наявності однакові кольори. На малювання відводиться 5-10 хвилин. Можна малювати що завгодно.

Коли малюнки виконані, ведучий їх збирає, перемішує, та зі стопки бере один. Продемонструвавши його групі, просить кожного учасника розповісти про своє враження щодо людини, яка могла це намалювати. Автор також висловлює свою думку, але нібито для маскування.

Процедура досить важка та стомлива, тому пропонується десь у середині вправи перервати перегляд і зробити перерву, під час якої можна провести вправу-жарт.

Завдання 8. Товкотнеча.

Ігрове завдання полягає в тому, щоб пробитись у переповнений автобус, оскільки для вас важливо вчасно встигнути на заняття. Група стає автобусом у годину «пік». Для цього використовуються усі допоміжні засоби (стільці тощо).

Завдання 9. Імітація.

По команді ведучого усі члени групи починають імітувати різні дії, при цьому намагаються відобразити:

- Те, що вони відчувають, коли ходять по краю безодні;

- Ходу громіздкої стомленої людини;

- Смішну поведінку клоуна;

- Дії суворого вчителя, науковця зі світовим ім’ям;

- Бурхливу радість дитини.

Підведення підсумків. Що сьогодні мені сподобалось або не сподобалось?

1. Чи усвідомлюєте Ви потребу у спеціальній роботі з формування емоційної культури? Підтвердіть свою позицію конкретними життєвими прикладами.

2. Знання яких психолого-педагогічних закономірностей необхідні сучасному вихователеві з формування культури спілкування, умінь самореалізації особистості учнів?