А К У Ш Е Р С Т В О 14 страница

1) отримані дані в ході проведення негласних слідчих (розшукових) дій повинні відноситись до обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні (ст. 91 КПК України);

2) фактичні дані повинні бути отримані із процесуальних джерел, вказаних в ч. 2 ст. 84 КПК України;

3) можуть слугувати фактичною основою доказів, якщо вони пройшли перевірку в порядку, передбаченому для відповідного виду доказів.

Речі і документи, що вилучені під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій, можуть бути визнані речовими доказами у кримінальному провадженні. Умовами визнання їх речовими доказами є:

1) отримання фактичних даних, що ці матеріальні об’єкти були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження (ст. 91, 98 КПК України);

2) такі фактичні дані повинні бути отримані із процесуальних джерел вказаних в ч. 2 ст. 84 КПК України;

3) можуть слугувати фактичною основою доказів, якщо вони пройшли перевірку шляхом проведення інших слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій відповідно до вимог КПК України.

У ч. 1 ст. 256 КПК України вказано, що поряд із речами та документами, вилученими під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій, в доказуванні можуть використовуватися їх копії. Стосовно такої можливості необхідно зробити ряд застережень.

По-перше, копія оригінала будь-якої речі – це точне її відтворення. Тобто в доказуванні, виходячи із буквального розуміння терміну копія речі, можуть використовуватися тільки виготовлені в результаті проведення негласних слідчих (розшукових) дій копії речей, що повністю відтворюють стійку зовнішню будову, розміри, форму, колір, вагу та інші індивідуальні ознаки оригінальної речі. Наприклад, копії знарядь скоєння злочину, предмету злочинного посягання, що були використані під час проведення негласної слідчої (розшукової) дії як спеціально виготовлені несправжні (імітаційні) засоби відповідно до положень ст. 273 КПК України.

Копії слідів скоєння злочинів, що виготовляються під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій, відносяться до інших результатів, здобутих за допомогою застосування технічних засобів, на які вказується у ч. 1 ст. 98 та ч. 1 ст. 256 КПК України як на матеріальні об’єкти, що можуть використовуватися в доказуванні в якості речових доказів.

По-друге, в теорії документознавства, юриспруденції та практиці діловодства під копією розуміється документ, що відтворює інформацію документа оригінала й усі його зовнішні ознаки або їх частину, має у правому верхньому кутку позначку «Копія». Копія документу може бути факсимільною (містить усі реквізити документа, відображає особливості їх розташування та оформлення (наприклад, ксерокопія, фотокопія)) та вільною (містить усі реквізити справжнього документа, проте не обов’язково повторює його форму). Різновидами копій є відпуск, витяг та дублікат. У ч. 4 ст. 99 КПК України зазначено, що дублікат документа (документ, виготовлений таким же способом, як і його оригінал, тобто це по суті повторний екземпляр оригінального документа) може бути визнаний судом як оригінал документа. Однак, не слід ототожнювати документи та їх дублікати, про які йде мова у ст. 99 КПК України, з документами речовими доказами, на ознаки яких вказується у ч. 2 ст. 98 КПК України, та їх копіями (ч. 1 ст. 256 КПК України). Копії з документів, що зберегли на собі сліди кримінального правопорушення, або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження (ст. 98 КПК України), та оформлені як додатки до протоколу негласної слідчої (розшукової) дії, згідно із положеннями ст. 104-106, 252 КПК України, можуть, відповідно до ч. 1 ст. 256 КПК України, використовуватися в доказуванні. Для таких копій не є обов’язковим їх виготовлення тим же самим способом, що і документ оригінал. Виготовлятися копії з таких документів можуть шляхом їх фотографування, відеозапису, ксерокопіювання, тобто способами, що забезпечують відтворення інформації документа оригінала й усі його зовнішні ознаки або їх частину. У випадках, передбачених ч. 5 ст. 99 КПК України, можуть бути виготовлені дублікати, зокрема, і додатків до протоколів негласних слідчих (розшукових) дій, в тому числі і копій документів речових доказів, що були отримані під час їх проведення.

Слід зауважити, що в подальшому, при проведенні інших слідчих (розшукових) дій, необхідно завжди прагнути вилучити оригінали документів, з яких були виготовлені копії під час проведення негласної слідчої (розшукової) дії. Встановлення тотожності зовнішнього вигляду та змісту копії документу та його оригіналу є важливою складовою перевірки результатів проведення негласної слідчої (розшукової) дії.

Напрями використання в доказуванні результатів конкретних негласних слідчих (розшукових) дій прямо пов’язані зі змістом та об’ємом фактичних даних про обставини, що підлягають доказуванню, які в них містяться. Тобто чи містять вони фактичні дані, що прямо вказують на вчинення особою злочину або виключають її причетність до нього (прямі докази), або містять відомості про факти, які передували, були супутніми події злочину чи мали місце після неї (непрямі докази). В залежності від цього слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд використовують результати негласних слідчих (розшукових) дій поряд із результатами гласних слідчих (розшукових) дій для обґрунтування своїх процесуальних рішень про проведення інших слідчих та негласних слідчих (розшукових) дій з метою перевірки цих відомостей та отримання нових доказів, або в разі визнання їх достатніми – про повідомлення про підозру, обрання запобіжного заходу, закриття кримінального провадження, звернення до суду з обвинувальним актом тощо.

З огляду на викладене відзначимо, що успішність впровадження з перших днів набуття чинності КПК України 2012 року негласних слідчих (розшукових) дій у практику кримінального судочинства як засобів збирання доказів прямо залежить від рівня володіння слідчими, співробітниками оперативних підрозділів, прокурорами, слідчими суддями, суддями процесуальною формою та тактичними прийомами їх проведення, активна розробка яких повинна здійснюватися відповідно в рамках теорії кримінального процесу та оперативно-розшукової діяльності.

Одержано 27.09.2012

В статье рассматривается содержание и сущность негласных следственных (розыскных) действий и раскрываются направления их использования в уголовном производстве по УПК Украины 2012 года.

Ключевые слова: негласное следственное (розыскное) действие, оперативно-розыскное мероприятие, доказательство, собирание доказательств, доказывание.

The article discusses the content and nature of secret investigation (search) actions and disclosed the direction of their use in criminal proceedings by the Code of Criminal Procedure 2012.

Keywords:secret investigation (search) action,operational search activities, evidence, gathering evidence, proof.

L

Особливості початку досудового розслідування
економічних злочинів

В статті розглянуті проблеми початку досудового розслідування економічних злочинів відповідно до вимог нового кримінального процесуального кодексу України. Показана необхідність перевірки заяв та повідомлень про кримінальне правопорушення, крім матеріалів оперативно-розшукової діяльності.

Ухвалення нового кримінального процесуального кодексу (далі КПК) України однієї з основних цілей має підвищення ефективності діяльності правоохоронних органів, зокрема органів кримінального судочинства, задачами яких є не тільки швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних, але і захист прав і законних інтересів осіб, які беруть участь в кримінально-процесуальній діяльності

У новому КПК відсутня кримінально-процесуальна регламентація попередньої перевірки повідомлень та заяв про правопорушення як умови почала досудового розслідування. Відповідно до ч. 1 ст. 214 «Слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення. зобов’язаний внести відповідні відомості Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування». Після початку розслідування слідчий має право проводити будь-які слідчі дії, зокрема ті, які носять примусовий характер, – обшук, огляд, відбір зразків для експертизи, а так само негласні слідчі (розшукові) дії.

Виходячи з положень статті 214 КПК слідчому, прокуророві дається 24 години на перевірку заяв або повідомлень, що поступили . Тим часом, діяльність по перевірці первинних матеріалів про вчинене кримінальне правопорушення є першою ланкою кримінально-процесуального втручання держави в сферу особистих прав і законних інтересів громадян.

Проте новий КПК дану діяльність не регламентує. Разом з тим, встановлення законодавчих рамок цієї діяльності особливе актуально у зв’язку з тим, що згідно ст. 3 Конституції України людина її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека проголошене найвищою соціальною цінністю, а забезпечення має рацію і свобод людини є головним обов’язком держави.

Згідно ч. 3 ст. 284 КПК не допускається відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення. В той же час слідчий має право закрити кримінальне провадження, якщо «1) встановлена відсутність події кримінального правопорушення; 2) встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення» (ч. 1 ст. 284).

Відсутність стадії порушення кримінальної справи, що існує в поки що діючимому КПК в редакції 1960 р., і наявність підстав порушення кримінальної справи є, на наш погляд, сприятливим фактором для порушень прав осіб, залучених в сферу кримінального судочинства і необгрунтованого початку кримінального провадження.

Діяльність, здійснювана компетентними державними органами, що володіють владними повноваженнями, перевірка первинних матеріалів про злочини безпосередньо зачіпає інтереси громадян і юридичних осіб. Тому важливим і актуальним є, на нашу думку розв’язання питання про ступінь і форми даної перевірки. Необхідно визначити предмет і межі перевірки заяв і повідомлень про правопорушення незалежно від ознак конкретного складу злочину.

Представляється, що прийняттю заяви або повідомлення про кримінальне правопорушення повинна передувати діяльність по встановленню достатніх даних, що вказують на наявність діяння і ознаки правопорушення. Для злочинів ознаками є суспільна небезпечність, протиправність, винуватість та караність. В термінах КПК 1960 р. достатні дані іменуються «підставами». В.С. Зеленецький переконливо доводить, що підставою в усіх випадках є те, на чому грунтується рішення уповноваженої особи, що лежить у його основі [1, с. 76]. Достатніми даними, які вказують на наявність ознак злочину, слід вважати наявність інформації, що підтверджують реальність конкретного протиправного посягання на конкретний об’єкт кримінально-правової охорони (наявність об’єкта та об’єктивної сторони конкретного складу злочину) [2, с. 412].

Залежно від характеру інформації, що міститься в заявах і повідомленнях вони можуть бути розбиті на групи.

1. Заяви і повідомлення, що містять інформацію, яка вимагає негайного втручання працівників міліції і слідчого для припинення злочину і закріплення слідів. В цьому випадку відразу після надходження повідомлення або заяви повинні прийматися термінові заходи по припиненню злочину і закріпленню слідів (наприклад, по грабежах, розбоях, хуліганстві, дорожньо-транспортних пригодах і ін.). Так, огляд місця події у невідкладних випадках може бути проведений до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ч. 3 ст. 214).

2. Заяви і повідомлення, що містять інформацію, яка потребує перевірки. Маються на увазі заяви і повідомлення, з яких не можна відразу зробити висновок про достатність даних, що свідчать про ознаки злочину. Тут виникає необхідність в проведенні попередньої перевірки, яка зводиться до встановлення того, що насправді здійснене правопорушення (мається на увазі достатність даних про його ознаки, наприклад, злочину). Таким чином, попередня перевірка заяв і повідомлень про правопорушення може бути визначена як діяльність уповноважених кримінально-процесуальним законом осіб, спрямована на виявлення ознак злочину і інших обставин для своєчасного і обгрунтованого вирішення питання про початок досудового розслідування [3, с. 11].

3. Заяви і повідомлення, що містять інформацію, яка прямо указує на ознаки кримінального правопорушення. Рішення про початок досудового розслідування ухвалюється негайно. Очевидність злочину в цьому випадку повинна означати доведеність тільки тих його ознак, які вказують на достатність даних для ухвалення рішення о внесенні відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань та початку розслідування. Можна припустити, що таку інформацію (відомості) такого характеру слідчий, прокурор зможуть отримати найчастіше від свідків-очевидців, потерпілих або в результаті безпосереднього виявлення ознак злочину

Представляется, що до цієї ж групи відносяться матеріали оперативно-розшукової діяльності. Відповідно змінам до ч. 1 ст. 10 Закону «Про оперативно-розшукову діяльність», прийнятим разом із новим КПК матеріали оперативно-розшукової діяльності використовуються як приводи та підстави для початку досудового розслідування. Як зазначає М.А. Погорецький для кримінального судочинства ОРД є передумовою кримінального процесу, забезпечує можливість ОРД передувати йому з метою виявлення підстав для порушення провадження у кримінальній справі та створює відповідні умови для її успішного розслідування і судового розгляду [4, с. 371]. Матеріали ОРД відіграють важливу роль в обґрунтованому рішенні про початок досудового розслідування, оскільки в них відображаються фактичні данні про кримінальне правопорушення та їх джерела, одержані через застосування відповідних оперативно-розшукових заходів, фіксацію (документування) цих фактичних даних та відомостей про їх джерела.

Щодо змісту матеріалів ОРД, які можуть бути використані для початку досудового розслідування, то в одних випадках є достатньою наявність у цих матеріалах даних про об’єкт і об’єктивну сторону злочину (наприклад, при виявленні документу з ознаками підробки), в інших випадках у матеріалах оперативно-розшукової діяльності повинні бути такі додаткові ознаки, що вказують і на суб’єкта, хоча й невстановленого (наприклад, у випадках виявлення фальсифікованої або контрафактної продукції), а у таких злочинах, як зловживання службовим становищем, одержання хабара, в матеріалах оперативно-розшукової діяльності мають міститися також дані про ознаки суб’єктивної сторони.

Особливості залучення спеціаліста
до участі у кримінальному провадженні

У статті розглянуті особливості залучення спеціаліста для участі в кримінальному провадженні і його функції при проведенні слідчих і судових дій. Показано, що підставою залучення обізнаної особи як спеціаліста є ухвала суду або договір.

Залучення сспеціаліста до кримінального провадження позитивно позначається на розкритті та розслідуванні злочинів, забезпеченні прав учасників кримінального судочинства, отриманні якісної доказової інформації. Участь спеціаліста в кримінальному судочинстві як одна з форм використання спеціальних знань має своїм призначенням формування доказів у кримінальній справі. Процесуальні функції спеціаліста получили подальший розвиток у новому кримінальному процесуальному кодексі України.

До спеціаліста висуваються дві вимоги – володіння спеціальними знаннями та навичками застосування технічних або інших засобів. Так, метою залучення спеціаліста є надання безпосередньої технічної допомоги та консультацій питань, що потребують відповідних спеціальних знань і навичок (ст. 71). Уявляється, що набір дій, які може виконувати спеціаліст, наведений в ст. 71 (фотографування, складення схем, планів, креслень, відбір зразків для проведення експертизи), вкрай обмежений. Очевидно, що під час слідчих дій спеціалістом може використовуватися аудіо-, відеотехніка, комп’ютерні засоби, обладнання для виявлення різних слідів та ін.

У кодексі прямо зазначено про можливість залучення спеціалістів під час досудового розслідування – при пред’явленні особи для впізнання (ст. 228), обшуку (ст. 236), огляді (ст. 237), слідчому експерименті (ст. 240), отриманні зразків для експертизи (ст. 245), огляді і виїмки кореспонденції (ст. 262), дослідження інформації, отриманої при застосуванні технічних засобів (ст. 266), а також під час судового провадження – для дослідження речових доказів (ст. 357), документів (ст. 358), звуко- і відеозаписів(ст. 359), огляду місця події (ст. 361). У всіх вказаних нормах функцією спеціаліста є допомога в збиранні та дослідженні доказів. Звернемо увагу на те, що крім відображення в протоколах процесуальних дій процедури й результатів роботи спеціаліста, він може давати письмові пояснення, які є додатками до протоколів (ст. 105). Якщо в протоколі фіксуються наочні, очевидні дані, що сприймали всі учасники слідчої дії, то в поясненнях, на наш погляд, повинні вказуватися не тільки особливості використання технічних засобів, але й умовиводи спеціаліста, винесені за результати попередніх досліджень, зроблених на місці проведення слідчої дії.

Крім збирання та дослідження доказів спеціаліст може оказати допомогу в оцінці доказів. Так, вперше введена норма – «Консультації та роз’яснення спеціаліста» (ст. 360), згідно з якій спеціаліст дає усні консультації або письмові пояснення при дослідженні доказів в суді. Консультації (усні пояснення, рекомендації) стосуються, як правило, можливості використання певних технічних засобів для виявлення слідів злочину, можливостей судових експертиз, формулюванню питань експерту та ін. Консультації відіграють велику роль при оцінці висновків судових експертів, оскільки для встановлення наукової обґрунтованості експертних досліджень потрібні спеціальні знання. Зазначимо, що ні письмові, ні усні пояснення (консультації, роз’яснення) спеціаліста законом не відносяться до джерел доказів (ч. 8 ст. 95). Вважаємо, що одержання консультацій та роз’яснень спеціаліста повинно здійснюватися й під час досудового розслідування.

Для набуття обізнаною особою прав та обов’язків спеціаліста, можливості нести відповідальність повинна існувати процесуальна підстава для залучення її як спеціаліста до участі в досудовому розслідуванні або судовому розгляді.

Безпосереднє залучення спеціаліста до участі в кримінальному судочинстві починається з його виклику. До прийняття нового КПК залучення слідчим спеціаліста здійснювалось його викликом шляхом звернення до керівників підприємств, установ, організацій, де працює спеціаліст (ст. 128-1 КПК 1960 р.).

Ні порядок, ні форму виклику спеціаліста новий КПК не визначає. Разом з тим, постановка питання про процесуальну форму виклику спеціаліста є цілком обгрунтованою, оскільки від цього залежать своєчасність проведення слідчої дії, отримання якісної доказової інформації, забезпечення прав учасників кримінального судочинства, повнота і всебічність розслідування кримінальної справи і наявність підстав залучення спеціаліста до відповідальності.

Під «залученням» спеціаліста слід розуміти виклик обізнаної особи у формі вимоги (запрошення) слідчого, суду, адресоване відповідній особі, з’явиться для участі у кримінальній справі. Вважаємо, що залучення спеціаліста повинно мати процесуальне оформлення, після здійснення якого особа придбає права та обов’язки, може нести відповідальність.

Якщо обізнана особа – співробітник державних спеціалізованих експертних установ (служби), обов’язки якого передбачають надання допомоги правоохоронним органам, то для залучення спеціаліста доцільно використовувати:

а) під час досудового провадження – винесення постанови слідчим, а після призначення відповідного співробітника – складання протоколу ознайомлення з правами та обов’язками спеціаліста з особистим підписом;

б) при судовому провадженні – винесення ухвали судом (судді), а після появлення особи – усне повідомлення обізнаній особі про її залучення як спеціаліста.

Слід зазначити, що згідно ч. 5 ст. 40 вимоги слідчого, пред’явлені в межах його повноважень, обов’язкові для виконання всіма установами, підприємствами, організаціями, посадовими особами і фізичними особами. Однак у випадку, коли особа не працює в державних спеціалізованих експертних установах (службі), примусити її виконувати функції спеціаліста, на наш погляд, не можливо. Вказане витікає із положень ч. 3 ст. 43 Конституції України про заборону використання примусової праці. Але в цієї ж статті вказано виключення, що стосується кримінального провадження – не вважається примусовою працею «робота …, яка виконується особою за рішенням суду…». Під час судового провадження таким рішенням є ухвала суду (статтях 110, 369). При досудовому розслідуванні, на нашу думку, залучення обізнаних осіб повинно здійснюватися так же як експерта (ст. 243) та адвоката (ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»), тобто на підставі договору. Договір складається письмово між слідчим та обізнаною особою з вказівкою прав, обов’язків сторін у тому числі про «винагороду за виконану роботу» (ч. 4 ст. 122). Тільки в цьому випадку спеціаліст несе відповідальність й до нього можна застосовувати примусові заходи (ст. 72).

Таким чином, фактичною підставою для залучення спеціаліста до кримінального провадження є необхідність у використанні спеціальних знань обізнаної особи, а процесуальною підставою – ухвала або договір про залучення спеціаліста до участі у кримінальному проваджені.

Одержано 23.09.2012

В статье рассмотрены особенности привлечения специалиста для участия в уголовном производстве и его функции при проведении следственных и судебных действий. Показано, что основанием привлечения сведущего лица в качестве специалиста является постановление суда или договор.

In the article the features of bringing in of specialist are considered for participating in a criminal production and his function during the leadthrough of consequence and judicial acts. It is rotined that foundation of bringing in of conversant person as a specialist is the court ruling or contract.

L

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ДОПИТУ СВІДКА ПРИ ЗАСТОСУВАННІ
НОВОГО КПК УКРАЇНИ: ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ

У статті розглянуто проблеми реалізації вимог нового Кримінального процесуального кодексу України щодо проведення допиту свідка. Позначена необхідність оптимізації процесуальної форми допиту свідка, алгоритму поетапного впровадження новел нового КПК України цієї слідчої дії.

Ключові слова: допит, свідок, новий КПК, новела,порівняльно-правовий аспект, особливості допиту.

Велика відповідальність у забезпеченні, реалізації, охорони та захисту прав і законних інтересів громадян покладена на органи досудового слідства. З метою удосконалення вказаного та реалізації, охорони прав і свобод громадян, які стали з тих чи інших причин учасниками кримінального провадження та покращення якості слідства, Верховною радою України 13 квітня 2012 року було прийнято новий Кримінальний процесуальний кодекс України, як виконання однієї із головних умов членства України в Раді Європи, і один з вагомих кроків нашої держави на шляху до європейської інтеграції. Виходячи із принципів даного закону, він має бути спрямований не лише на безумовне дотримання і гарантування прав, свобод та законних інтересів громадян, зокрема учасників кримінального провадження, а й визначати по кримінальній справі злагоджений механізм здійснення досудового слідства в цілому і логічний алгоритм кожної окремої слідчої дії, зокрема. Особливу увагу слід приділити найбільш і частіше здійснюваної, та одночасно досить складної слідчої дії – допиту свідка.

Як визначають Бєлкін Р. С. і Лівшіц Е. М., допит - це процес передачі слідчому допитуваним інформації про подію, що розслідується, або пов’язаних з нею обставинах і особах. Допит як спосіб отримання показань, має інформаційний характер [3, с. 97], що ми підтримуємою.

Слід погодитися з твердженням Ганса Гроса щодо процесу допиту: свідок невмілому слідчому або нічого не розповість, або розкаже несуттєве або зовсім невірне, і той же свідок дасть досить правдиві, точні й докладні свідчення тому слідчому, який зуміє подивитися в його душу, зрозуміти і зуміти з ним зійтися [4, с. 6].

Чинний КПК України містить главу 14, де від ст. ст. 166 до 171 зазначено порядок виклику свідка, особливості проведення самого допиту. Зокрема, ст. 167 КПК вказує, що свідка можна допитувати про факти, які стосуються даної справи, а також про особу підозрюваного або обвинуваченого та потерпілого. Свідок допитується в місці провадження досудового слідства, а в разі необхідності - в місці його перебування [1, с. 83]. Аналізуючи дане положення, слід звернути увагу на визначення правової норми: «свідка можна допитувати…», однак, якщо особа викликається в якості свідка, то вона відповідно вже є безпосереднім, прямим джерелом доказів по певній справі, і буде давати лише показання по суті, тобто лише ті, які стосуються цієї справи, в тому числі, і щодо особи самого підозрюваного, обвинуваченого, чи потерпілого, а тому дане формулювання статті є дещо неоднозначним, створює поле для дискусій щодо його юридично правильного та офіційного трактування. Зокрема, на нашу думку, доцільніше було б викласти першу частину аналізованої правової норми в такій редакції: «слідчий, прокурор або суддя має право допитати особу, яка викликана в якості свідка, про обставини, які мають значення для встановлення істини по справі, а свідок зобов’язаний дати правдиві показання, і відповісти на поставлені запитання». В той же час ч. 1 ст. 70 чинного КПК певним чином доповнює попередню норму таким чном, що особа, викликана органом дізнання, слідчим прокурором або судом як свідок, зобов’язана з’явитися в зазначені місце і час, і дати їй правдиві показання про відомі обставини у справі [1, с. 41]. Крім того, зміст ч. 2 ст. 68 чинного КПК України також певним чином доповнює положення аналізованої статті, зокрема, свідок може бути допитаний про обставини, які підлягають встановленню по даній справі, в тому числі про факти, що характеризують особу обвинуваченого або підозрюваного, та його взаємовідносини між ними [1, с. 40], тим самим повторюючись про одні й ті ж факти, які стосуються допиту свідка, і викладаючи частково дані положення в різних статтях кодексу, що певним чином порушує систематизацію правових норм, та створює незручності користування даним законом. На нашу думку, доцільніше було б викласти всі ці положення, що стосуються свідка в одній статті.