А К У Ш Е Р С Т В О 1 страница

Залежно від інформаційної визначеності на подальшому етапі розслідування підпалу транспортного засобу виникають дві групи типових слідчих ситуацій.

Перша група – прості ситуації, коли у розпорядженні слідчого є відомості про підпал, особу, яка його вчинила, і потерпілого. Частіше вона має місце при затриманні підозрюваного на місці злочину, при явці його з повинною. Завдання розслідування – перевірка та уточнення інформації щодо обставин підпалу.

Типові версії: мав місце підпал транспортного засобу за обставин, вказаних потерпілим, свідками або підозрюваним; підпал здійснений за інших обставин. Наприклад: має місце обмова свідомо невинної особи або самообмова.

1) додатковий або повторний огляд місця події;

2) допит потерпілого;

3) затримання підозрюваного, його особистий обшук і огляд;

4) допит підозрюваного;

5) допит свідків;

6) обшук житла, володіння або за місцем роботи підозрюваного.

7) перевірка підозрюваного по обліку в психоневрологічному диспансері;

8) якщо у підозрюваного виявляються ознаки, що свідчать про його психічну неповноцінність, допитати з цього приводу його родичів і сусідів, призначити судово-психіатричну експертизу.

Для перевірки версії про обмову свідомо невинного, крім зазначених дій, слід провести очну ставку між підозрюваним та особою, яка його звинувачує, пред’явлення для впізнання підозрюваного очевидцям події; провести криміналістичні та пожежно-технічні експертизи.

При дослідженні версії про самообмову доцільно провести перевірку свідчень заявника на місці події або слідчий експеримент за його участю, шляхом допиту потерпілого і свідків встановити мотиви і мету самообмови, а також призначити судово-психіатричну експертизу.

Однак, в більшості випадків, при розслідуванні підпалів транспортних засобів виникає друга група – складні слідчі ситуації, серед яких:

1. Інформація про подію підпалу та про особу палія вкрай обмежена.

2. Встановлені обставини підпалу, проте відсутні відомості про палія.

3. Встановлені дані про підпал і палія, проте останній ховається від слідства.

Основний напрям розслідування в першій з вказаних ситуацій визначається необхідністю виявлення додаткової інформації щодо причин пожежі, наявності або відсутності підпалу, про особу підозрюваного.

Пошук інформації, необхідної для розслідування неочевидного підпалу, полегшується знанням криміналістичної характеристики злочинів даної категорії, кореляційних зв’язків між її окремими елементами. Це дозволяє на основі даних, що отримуються в типових слідчих ситуаціях, зробити найбільш вірні висновки щодо обставин пожежі, а також цілеспрямовано шукати закономірно властиві їй ознаки і сліди. Наприклад, виявлення в обстановці пожежі транспортного засобу ознак, вказуючих на умови, що полегшують його виникнення і активний розвиток, дає підставу для висновку про те, що підпал здійснений його господарем з метою отримання страхового відшкодування.

Підставою для висунення і перевірки версій про підпал як причину пожежі може з’явитися наявність певних обставин, що свідчать про можливість підпалу. Наприклад, версія про підпал може виникнути у випадку, якщо в результаті первинних слідчих і оперативно-розшукових дій не встановлено ознак, які вказують на виникнення пожежі у зв’язку з порушенням правил пожежної безпеки, необережним поводженням з вогнем, самозайманням легкозаймистих речовин і матеріалів, а також в результаті дії стихійних сил природи.

Завдання розслідування в умовах другого виду складної ситуації (встановлені обставини підпалу, проте відсутні відомості про палія) включають отримання даних про підозрюваного, встановлення кола, серед яких осіб його слід шукати, отримання нових і перевірка наявних відомостей про обставини підпалу. Таку інформацію можна отримати в ході додаткового огляду місця пожежі (шляхом дослідження способів і слідів підпалу, а також виявлених матеріальних об’єктів), допитів свідків, очевидців і потерпілих, в результаті дачі доручень працівникам органу дізнання на проведення оперативно-розшукових заходів, направлених на встановлення зв’язків потерпілого і осіб, що знаходилися з ним в неприязних відносинах.

Відомості про коло осіб, які могли вчинити підпал, можуть бути отримані від дільничних інспекторів міліції, на території яких відбулася пожежа, шляхом перевірки по оперативним облікам осіб, схильних до здійснення підпалів і які проживають в даному районі, вивчення матеріалів проваджень про нерозкриті підпали, використання криміналістичних картотек.

При перевірці версії про підпал, в першу чергу, виникає питання про те, хто міг бути зацікавлений в знищенні (пошкодженні) транспортного засобу і в яких цілях.

Напрям розслідування в третій з вказаних видів складних ситуацій (встановлені дані про підпал і палія, проте останній ховається від слідства) визначається необхідністю отримання відомостей, перш за все, щодо місця знаходження особи, яка вчинила підпал. В умовах даної ситуації, разом із слідчими діями (допитами потерпілих і свідків, обшуками і виїмками за місцем проживання і роботи, в місцях найбільш вірогідного перебування підозрюваного, накладення арешту на кореспонденцію і виїмки її в поштово-телеграфних установах, експертизами) першорядного значення набувають оперативно-розшукові заходи. До них відносяться: встановлення зв’язків підозрюваного, його розшук, спостереження за певними особами в місцях його вірогідної появи, обхід і огляд житлових та інших приміщень, організація засідки та інше. Якщо злочин розкритий за «гарячими слідами», то для затримання підозрюваного необхідно організувати його переслідування із застосуванням службово-розшукової собаки, «прочісування» і обстеження прилеглої до місця пожежі місцевості, блокування транспортних шляхів, що ведуть з району події тощо.

Таким чином, на первинному етапі розслідування підпалу транспортного засобу можна виділити наступні типові слідчі ситуації: кримінальне провадження про підпал транспортного засобу здійснюється одразу після його вчинення та кримінальне провадження про підпал транспортного засобу здійснюється через певний час після пожежі.

Під час наступного етапу розслідування підпалу транспортного засобу виникають дві групи типових слідчих ситуацій. Перша група – прості ситуації, коли у розпорядженні слідчого є відомості про підпал, особу, яка його вчинила, і потерпілого. Частіше вона має місце при затриманні підозрюваного на місці злочину, при явці його з повинною. Друга група – складні слідчі ситуації, серед яких: інформація про подію підпалу та про особу палія вкрай обмежена; встановлені обставини підпалу, проте відсутні відомості про палія; встановлені дані про підпал і палія, проте останній ховається від слідства.

Одержано 26.09.2012

Выделены типичные следственные ситуации первичного и следующего этапов расследования поджогов транспортных средств. Описаны соответствующие им программы действий уголовного производства.

Ключевые слова: типичная следственная ситуация, транспортное средство, расследование, первичный и следующий этапы.

The typical situations of the primary and next stages of investigation of transports’ arsons are defined. The proper programs of actions of criminal investigation are described.

Keywords: typical investigation situation, transport, investigation, primary and next stages.

L

Кримінальний процесуальний кодекс України:
теоретико-критичний аналіз

1. 19 травня 2012 року оприлюднений Кримінальний процесуальний кодекс України (далі – КПК 2012 року). У Пояснювальній записці до Проекту КПК у якості недоліків кримінального процесу за Кримінально-процесуальним кодексом України 1960 року (далі – КПК 1960 року) відзначалися його «очевидний обвинувальний ухил, низька ефективність досудових і судових процедур та їхня надмірна забюрократизованість». Серед ознак, що характеризують модель кримінального процесу за КПК 1960 року наводяться зокрема наступні: 1) процесуальна та фактична нерівність прав сторони обвинувачення та сторони захисту; 2) відсутність змагальних засад кримінального судочинства призводить до порушення прав осіб на стадії досудового розслідування; 3) яскраво виражений обвинувальний ухил кримінального процесу призводить до того, що суд виступає не як незалежний та об’єктивний арбітр, а як представник сторони обвинувачення; 4) надмірне та невиправдане застосування на практиці запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою; 5) неналежний судовий контроль щодо застосування у процесі досудового розслідування заходів, які обмежують права людини; 6) відсутність ефективних процедур на стадії досудового розслідування та судового розгляду, забюрократизованість кримінального процесу та наявність значної кількості суто формальних документів, що в сукупності призводить до того, що розгляд питання про притягнення особи до кримінальної відповідальності триває значний проміжок часу, впродовж якого ця особа дуже часто знаходиться під вартою; 7) висока репресивність судових рішень тощо. Наголошувалося, що «цей далеко неповний перелік проблемних питань свідчить про необхідність якісної, системної та докорінної перебудови кримінального процесу і приведення його у відповідність із міжнародними стандартами судочинства, що можливо не шляхом внесення поодиноких змін до чинного КПК України, а лише через прийняття нового акта, основою якого буде не обвинувальна (інквізиційна), а змагальна модель кримінального судочинства».

2. Питання нового кримінально-процесуального законодавства неодноразово були предметом дискусій та обговорення на шпальтах засобів масової інформації та наукових видань, наукових та науково-практичних конференцій. Відзначалися як позитивні, так і негативні аспекти нового кримінального процесуального законодавства. Практика застосування КПК 2012 року висвітлить практичні проблеми реалізації його положень. На сьогодні можливо лише на теоретичному рівні спрогнозувати як будуть реалізовуватися нові для національної доктрині кримінально-процесуального права положення.

4. Не відповідає теорії кримінального процесу положення при якому дізнання, як від процесуальної діяльності є, але органів дізнання – немає. Думається, що відмова від такого суб’єкту кримінального провадження не є доцільним.

5. Викликає сумніви й проголошення зменшення бюрократизації кримінального провадження. Так, наприклад, за КПК 1960 року запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд обирається слідчим за 10-15 хвилин, зі складанням лише одного процесуального документу та ознайомлення з ним обвинуваченого. За КПК 2012 для обрання аналогічного запобіжного заходу «особисте зобов’язання» потребує виконання наступних дій: 1) складання клопотання слідчим про обрання запобіжного заходу; 2) погодження клопотання у прокурора; 3) участь у судовому розгляді прокурора або слідчого при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу; 4) отримання рішення судді про обрання чи не обрання запобіжного заходу. Крім значного збільшення у часі, збільшується кількість і обсяг процесуальних документів. І це стосується не лише запобіжних заходів, а й виконання деяких інших заходів процесуального забезпечення досудового розслідування.

6. КПК 2012 року майже повністю позбавив слідчого процесуальної самостійності. Лише декілька слідчих (розшукових) та негласних слідчих розшукових дій він має право провадити без погодження прокурора та рішення слідчого судді. Але, позбавив його процесуальної самостійності – КПК 2012 не позбавляє його відповідальності за якість розслідування кримінального провадження. Думається, що це не є правильним. Якщо усі рішення щодо процесуального забезпечення кримінального провадження, обрання запобіжних заходів, проведення слідчих дій приймає слідчий суддя за клопотанням слідчого узгодженого з прокурором, то саме прокурор як представник державного обвинувачення повинен нести и відповідальність за якість розслідування кримінального провадження.

7. Введення до КПК 2012 року окремої глави про негласні слідчі (розшукові) дії, вважаємо дуже сумнівним. По-перше, деякі з даних щодо методики проведення оперативно-розшукових заходів на теперішній час складають державну таємницю, і відповідні зміни не внесені до Зводу відомостей, що становлять державну таємницю. По-друге, значне коло осіб, які будуть приймати участь при отриманні рішення на проведення негласних слідчих (розшукових) дій, не сприятиме збереженню таємниці їх проведення, та фактично позбавляє правоохоронні органи можливості використання оперативних заходів при виявленні та розкритті злочинів.

8. Загальне враження від нового Кримінального процесуального кодексу можна визначити як невдалу спробу відійти від змішаної системи до змагальної, але чомусь зі зберіганням слідчих, які повинні не тільки виконувати усі вказівки прокурора, але і нести відповідальність за погодження/непогодження прокурором, прийняття/неприйняття рішень слідчим суддею. Тобто, кроки до змагальної форми кримінального процесу зроблені, але їх не достатньо щоб вважати нову форму процесу змагальною.

9. На жаль відсутнє і економічне обґрунтування введення КПК 2012 року. Думається, що до розширення штатів слідчих підрозділів, прокуратури та суду, є не готовим бюджет країни.

10. Значно ускладнює введення КПК 2012 відсутність нових законів щодо статусу прокуратури, про кримінальні проступки та державне бюро досудових розслідувань, про міліцію (поліцію) та інші правоохоронні органи.

11. Але найбільш головним та проблематичним у виконанні, думається, є не просто вивчення положень КПК 2012 практичними працівниками, а й зміна у правосвідомості суддів, прокурорів та слідчих щодо їх ролі та функції у кримінальному провадженні.

Одержано 23.09.2012

L

Негласні слідчі (розшукові) дії: процесуальні елементи побудови

Тези надають розподіл слідчих та розшукових дій у кримінальному провадженні. Визначаються положення нового КПК України щодо проведення негласних слідчих, розшукових дій під час здійснення кримінального переслідування, викриття винної особи. Надаються пропозиції щодо подальшого удосконалення проведення ОРД у кримінальному процесі.

Ключові слова: негласні слідчі розшукові дії, слідчий, прокурор, слідчий суддя.

Під час проведення судово-правової реформи, розробки нового кримінально-процесуального кодексу України особливе значення набуває питання виконання завдань кримінального судочинства, викриття злочину, проведення розшукових дій, формування нормативного змісту системи кримінального переслідування, яке спрямовано на забезпечення інтересів суспільства і держави, що становить собою один з основних напрямків побудови системи кримінальної юстиції згідно з Концепцією її реформування в Україні.

Для забезпечення законності в кримінальному процесі необхідна чітко визначена, внутрішньо збалансована система законодавства. За останні роки законодавство удосконалюється, приймаються нові закони, які вносять, згідно з положеннями Конституції України в діюче кримінальне, кримінально – процесуальне законодавство суттєві зміни. Вони направлені на удосконалення діяльності органу дізнання та слідчого по здійсненню завдань кримінального процесу, розкриття злочину, встановлення винної особи, яка скоїла злочин.

Практика, теоретичні положення, розвитку кримінального процесу встановили ознаки розшукового процесу. Вони включають до себе: змішення процесуальних функцій звинувачення, захисту і розгляду кримінальної справи; відсутність сторін на стадії досудового слідства; процесуальний статус обвинуваченого як об’єкт доказу його вини; систему оцінки доказів тільки слідчим, прокурором, суддею.

Кримінальне переслідування у публічному, приватно-публічному та приватному порядку кримінального процесу має свою спеціфіку. По кримінальних справах публічного характеру обвинувачення висувають та підтримують правоохоронні органи. які мають державно-владні повноваження, а саме: орган дізнання, слідчий, прокурор. В межах своєї компетенції слідчий, прокурор зобов’язані порушити кримінальну справу і прийняти заходи по викриття злочину. У справах приватного звинувачення потерпілий здійснює обвинувачення. Кримінальна справа порушується за його заявою і підлягає закриттю при його відмові від звинувачення, або примирення з обвинуваченим. Справа приватно-публічного обвинувачення порушуються тільки за заявою потерпілого.

Функція захисту включає до себе позиції захисту від обвинувачення. Функція правосуддя здійснюється слідчим суддею, колегіальним судом.

Глава 21 нового КПК України (ст. 246–275 КПК) чинне законодавство надало права використання і застосування технічних засобів і методів під час розкриття злочину, за результатами зняття інформації з каналів зв’язку. Оперативно розшукова інформація включає наступні форми, які використовуються у кримінальному процесі: інформація про суспільну небезпеку злочину; інформація про суспільну небезпеку злочинця; істотна та не істотна інформація про вчинений злочин.

Оперативно-розшукова діяльність здійснюється негласно, проте в цілях захисту життя, здоров’я, прав і свобод людини та громадянина, захисту власності, інтересів держави і суспільства. В окремих випадках проведення ОРД здійснюється гласно. Використання ОРД в кримінальному процесі обумовлено не тільки недостатньою теоретичною розробкою проблеми, скільки перетворення результатів оперативно-розшукової інформації в процесуальну.

У широкому сенсі ОРД можна розглядати, як припинення, попередження, розкриття злочину, розшук злочинця. У вузькому сенсі ОРД включає елементи, пов’язані із захистом прав і інтересів громадян, безпеку суспільства і кожного громадянина.

У разі перевищення меж проведення оперативних дій оперативний співробітник не несе кримінальну відповідальність.

Новий КПК України (статті 246, 252 256, 275 КПК) визначив оперативно – розшукові дії, які проводиться під час досудового провадження. Згідно ст. 246 ч. 6 нового КПК України оперативні підрозділи проводять оперативно-розшукові дії за дорученням слідчого, але КПК України не встановлює окремого розділу щодо визначення повноважень органу дізнання, а відсилає до чинного законодавства про оперативно-розшукову діяльність, яке має суттєві протиріччя з новим КПК.

Стаття 41 нового КПК України встановлює, що оперативні підрозділи проводять оперативно-розшукові дії у кримінальному процесі, але правовий статус органу дізнання до кінця не визначений, у зв’язку з чим треба визначити статус органу дізнання, його повноваження на стадії досудового розслідування.

Оперативно-розшукові повноваження органу дізнання можна визначити через теоретичну модель: вживання необхідні розшукових заходів щодо попередження, своєчасного виявлення і розкриття злочинів; викриття причин та умов, які сприяють вчиненню злочину; здійснення профілактики правопорушень; здійснення взаємодії між правоохоронними органами, державними установами, окремими особами; опитування осіб за їх згодою, використовувати їх добровільну допомогу; витребувати, збирати і вивчати документи та дані, що характеризують діяльність підприємств, установ, організацій, а також спосіб життя окремих осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, джерело та розміри їх доходів; відвідування житла та інших приміщень за згодою їх власників або мешканців для з’ясування обставин вчиненого злочину; збирання відомостей про протиправну діяльність підозрюваних осіб, проведення відносно них гласної та негласної перевірки; виявляти та фіксувати сліди злочину, документи та інші предмети, що можуть бути доказами вчинення злочину; особа, яка провадить дізнання і орган дізнання мають не однакові права.

Одержано 24.09.2012

Тезисы рассматривают теоретические проблемы и механизм использования результатов оперативно-розыскной деятельности в уголовном процессе следователем. Определяются новые положения УПК Украины, во время проведения негласных, следственных, розыскных действий, во время проведения уголовного преследования лица совершившего преступление. Вносятся предложения дальнейшего совершенствования ОРД в уголовном процессе.

Ключевые слова: негласные следственные розыскные действия, следователь, прокурор, следственный судья.

Тheses give distribution of investigators and search actions in criminal realization. Positions of new KPK of Ukraine are determined in relation to realization of secret investigators, search actions during realization of criminal pursuit, exposure of winy person. Suggestions are given in relation to the further improvement of realization of HORDES in a criminal process.

Keywords: secret investigators search actions, investigator, public prosecutor, inquisitional judge.

L

ПРО ОСОБЛИВОСТІ РОЗСЛІДУВАННЯ ШАХРАЙСТВ,
ПОВ’ЯЗАНИХ ІЗ ЗАВОЛОДІННЯМ ЖИТЛОМ

Тези доповіді присвячено висвітленню окремих проблем розслідування шахрайств, що направлені на заволодіння житлом громадян. Проаналізовано труднощі, які виникають у слідчого і слідчого судді у доказуванні у кримінальних справах про ці злочин, та запропоновано шляхи їх вирішення.

Ключові слова: шахрайства в сфері обігу житла, особливості розслідування шахрайств,труднощі розслідування шахрайств.

Конституція України (ст. 47) закріплює за кожним громадянином невід’ємне право мати у приватній власності житло, захищає його недоторканість і забезпечує вільні і сприятливі умови його користуванням. Але, наявні на ринку нерухомості постійний активний попит населення і високі ціни на житло, завжди привертали особливу увагу злочинців у дану сферу. Значну небезпеку представляє собою діяльність злочинних організацій, які використовують необізнаність пересічних громадян у порядку укладення угод з об’єктами нерухомості і корумпованість деяких державних службовців, та спрямовують свої зусилля на заволодіння житлом шляхом обману або зловживання довірою власників.

Аналіз слідчо-оперативної практики свідчить про те, що слідчі та оперативні працівники стикаються з неабиякими труднощами у розслідуванні злочинів даної категорії, адже ці кримінальні дії мають завуальований характер. При вчиненнішахрайств, направлених на відчуження приватного житла громадян шляхом обману або зловживання довірою, використовується оболонка цивільно-правових угод (відносин), в яких закладається перехід права власності на житло від однієї особи до іншої. Злочинці при цьому намагаються незаконно (шляхом підробки, фальсифікації документів або використання наданого потерпілим доручення) набути право розпоряджатися житлом потерпілої особи і в подальшому укласти угоду з передачею права власності на цей об’єкт іншим особам, заволодівши при цьому їх грошовими коштами.

Слід звернути увагу на те, що потерпілими від таких злочинів виступають дві категорії осіб:

а) власники житла, які позбавляються права на своє майно або грошей, які повинні були отримати від укладеної угоди;

б) добросовісні набувачі житла – особи, які укладають угоду із злочинцями по придбанню житла у власність (їх грошовими коштами шахраї заволодівають шляхом обману, укладаючи по незаконну угоду).

Складний механізм злочину, який вчиняється с використанням цивільно-правових угод, обумовлює виникнення проблем у доказуванні. Труднощі у розслідуванні даного різновиду шахрайств пов’язані з кількома чинниками.

По-перше, із необхідністю чіткого уявлення слідчим встановленого цивільним законодавством порядку здійснення правочинів з житлом громадян, в основі яких лежить перехід права власності. Потрібне правильне визначення державних установ і службових осіб, які приймали правовстановлюючі рішення і оформлювали документи, необхідні для проведення процедури укладення угоди з житлом. Саме це забезпечує правильне визначення напрямку роботи слідчого по виявленню ознак злочину, їх документуванню і доказуванню вини злочинців.

По-третє, із необхідністю правильного відмежування (кримінально-правової кваліфікації) дій злочинців по відношенню до власників житла і дій по відношенню до добросовісних набувачів житла, які утворюють самостійні склади злочину. Відповідно, потерпілими від даного злочину виступають як власники житла, так і добросовісні набувачі житла. Ця обставина є дуже важливою і вимагає виконання слідчим заходів, направлених на забезпечення відшкодування завданих збитків обом сторонам.

По-четверте, із необхідністю виконання слідчим в ході досудового слідства дій по забезпеченню відновлення права потерпілого (законного власника) на житло, процедура якого на даний момент є неврегульованою.

Підводячи підсумок вищевказаному, можна зазначити, що для вироблення в нашій державі ефективного механізму протидії злочинній діяльності на ринку нерухомості необхідно здійснювати роботу у трьох напрямках. В першу чергу, вченим і практичним працівникам необхідно приділити належну увагу дослідженню механізму вчинення шахрайств у сфері обігу житла, рекомендацій щодо їх виявлення і розслідування. Керівництву Міністерства внутрішніх справ України слід розглянути можливість проведення підвищення кваліфікації слідчих на базі відомчих вищих навчальних закладів шляхом проведення з ними тренінгів, наукових семінарів та спеціальних курсів «Особливості розслідування шахрайств, пов’язаних із заволодінням житлом». Третім напрямком роботи, на нашу думку, повинна бути робота з населенням по підвищенню обізнаності громадян у особливостях укладення угод з нерухомістю, інформуванню про схеми злочинних дій із нерухомістю та заходи недопущення введення себе в оману шахраями.

Одержано 26.09.2012

Ключевые слова: мошенничества в сфере оборота жилища, особенности расследования мошенничеств, трудности расследования мошенничеств;

Keywords: сrimes in area of a turn of dwelling, feature of investigation, difficulty of investigation of crimes in the market of the real estate.

L

Використання комп’ютерної техніки та графічних редакторів,
при проведенні досліджень штрихів, що перетинаються

Розглянуто деякі питання щодо використання комп’ютерної техніки та графічних редакторів, при проведенні досліджень штрихів, що перетинаються

Ключові слова: графічні редактори, послідовність виконання штрихів, методи, дослідження.

До широкого поширення комп’ютерів обробка зображень виконувалася за допомогою спеціальних хімікатів, оптичних приладів і т. ін., причому більшість доступних зараз методів обробки також була доступна. Звичайно, в ті часи обробка була більш складною і коштувала набагато дорожче. Різкість підвищувалася класичною технологією нерізкого маскування. Градації щільності – посилення або послаблення окремих ділянок напівтонового зображення – за допомогою підбору контрастних матеріалів та проявників, а також з використанням масок. Структурну ретуш теж виконували вручну – вирізали з негативів потрібні частини і склеювали їх або склеювали готові фотографії, перезнімали або передруковували знімки зі зміною експозиції, використовуючи світлофільтри. Подібні оптичні методи до цих пір важливі.